Справа № 214/12030/25
1-кп/214/534/26
14 квітня 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді- ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора- ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого- ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 ,
захисника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_10 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні, в м. Кривому Розі кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №62025170020006039 від 08.05.2025 року щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 408, ч. 3 ст. 152, ч. 3 ст. 301-1 КК України, -
Прокурор до судуд подала клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 на 60 днів.
В обґрунтування свого клопотання прокурор зазначила наступне, ОСОБА_4 обвинувачується у дезертирстві, тобто нез'явленні на службу з лікувального закладу з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Крім того, ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив зґвалтування неповнолітньої особи - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наступних обставин.
Так, 24.06.2025 приблизно о 22 години 00 хвилин, ОСОБА_4 , перебуваючи поблизу зупинки громадського транспорту «Готель Київ» в напрямку площі Горького по вул. Володимира Великого в Саксаганському районі м. Кривого Рогу, зустрів раніше не знайому компанію підлітків, серед яких була ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка йому назвалася як ОСОБА_11 та повідомила, що їй 14 років, після чого вони почали проводити дозвілля на території Саксаганського і Металургійного районів міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
У цей же день у ОСОБА_4 виник умисел на зґвалтування неповнолітньої ОСОБА_8 . З метою реалізації вказаного умислу, ОСОБА_4 запропонував останній залишитися на ночівлю у його знайомого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем мешкання останнього по АДРЕСА_1 , запевнивши ОСОБА_8 у своїх добрих намірах.
Після цього, приблизно о 23 годині 00 хвилин того ж дня, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 прибули за вищевказаною адресою до ОСОБА_6 .
Далі, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний намір, направлений на насильницьке задоволення статевих потреб відносно ОСОБА_8 , залишивши її чекати у дворі, через балкон з вулиці проник до квартири ОСОБА_6 , де вступив з ним у злочинну змову на зґвалтування неповнолітньої ОСОБА_8 , при цьому, ОСОБА_6 повинен був виступити у ролі пособника у зґвалтуванні неповнолітньої ОСОБА_8 , а саме надати для цього його місце мешкання та вчиняти інші дії, направлені на пособництво ОСОБА_4 .
Одразу після цього, ОСОБА_4 , спустившись у двір, де на нього чекала неповнолітня ОСОБА_8 , ще раз переконав останню у тому, що з нею все буде добре та вона може переночувати в квартирі ОСОБА_6 , завів останню на другий поверх до вищевказаної квартири, де їх зустрів ОСОБА_6 , який провів їх до гостьової кімнати, де вони утрьох почали вживати спритні напої та спілкуватися. Під час спілкування ОСОБА_8 повідомила ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про те, що їй 14 років, проте це не стало перепоною для реалізації умислу на зґвалтування.
У подальшому, ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний намір, направлений на насильницьке задоволення статевих потреб, сказав, що ОСОБА_8 хоче спати, а ОСОБА_6 , в свою чергу, виконуючи роль пособника, провів ОСОБА_4 та ОСОБА_8 до кімнати навпроти та застелив підлогу ковдрою, та, на прохання ОСОБА_4 , надав останньому свій мобільний телефон для здійснення відеозйомки статевих зносин із ОСОБА_8 .
Одразу після цього, ОСОБА_4 , перебуваючи в кімнаті за вищевказаною адресою, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 , який надав приміщення для зґвалтування ОСОБА_4 неповнолітньої ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що неповнолітня ОСОБА_8 перебуває в особливо вразливій ситуації, зокрема з причин розумової та фізичної неспроможності в силу свого віку, переслідуючи прямий умисел, направлений на насильницьке задоволення своїх статевих потреб, де ОСОБА_6 виступав в ролі пособника, та достовірно знаючи, що ОСОБА_8 є неповнолітньою, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, із застосуванням фізичної сили та психологічного впливу, вклав неповнолітню ОСОБА_8 на ковдру, яка знаходилась на підлозі вказаної кімнати, де 25.06.2025 приблизно о 00 годин 30 хвилин, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на насильницьке задоволення своєї статевої пристрасті, використовуючи безпорадний стан потерпілої ОСОБА_8 , без її добровільної згоди, вступив з нею в насильницькі природні статеві зносини, чим зґвалтував неповнолітню ОСОБА_8 , вчинивши дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним проникненням в її тіло з використанням геніталій, які фіксував на відео на мобільний телефон ОСОБА_6 , після чого вказаний відеозапис відправив в месенджері «Телеграм» на свій особистий номер телефону: НОМЕР_1 .
В результаті злочинних дій ОСОБА_4 , вчинених під час зґвалтування, неповнолітній потерпілій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спричинено тілесні ушкодження у вигляді: розриву шкіри в середній третині лівого передпліччя, синців нижньої третини шиї з обох сторін, розриву піхви, кровотечі, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, як такі, що мають незначні скороминучі наслідки.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), вчиненому відносно неповнолітньої особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України.
Крім того, ОСОБА_4 25.06.2025 приблизно о 00 годин 30 хвилин, перебуваючи за місцем мешкання свого знайомого ОСОБА_6 , у приміщенні спальної кімнати квартири за адресою: АДРЕСА_1 , під час насильницьких статевих зносин в вагінальній формі з неповнолітньою ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , маючи прямий умисел, спрямований на виготовлення відеопродукції порнографічного характеру, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, за допомогою цифрової відеокамери належного ОСОБА_6 мобільного телефону марки «Мото», моделі G04S, IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 , здійснив відеозйомку зазначеного статевого акту, на якій відображається фіксація уваги на геніталіях, маніпуляціях з геніталіями, що є основними методами втілення порнографії, демонстрація в ближньому ракурсі вагінально-генітальних контактів, який відноситься до дитячої порнографії. У подальшому, о 01 годині 49 хвилин ОСОБА_4 відправив вказаний відеозапис у месенджері «Телеграм» на свій особистий номер телефону: НОМЕР_1 .
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у виготовленні дитячої порнографії, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 301-1 КК України.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується, зокрема до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'яти років.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_4 на даний час обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років та під час досудового розслідування, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, встановлено ризики, які знайшли своє підтвердження в ході досудового розслідування та на даний час не зменшилися, а саме:
п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у позбавлення волі на строк від 7 до 12 років, має можливість переховуватися від суду, оскільки ніде офіційно не працевлаштований, самовільно покинув військову службу, неодружений, не має на утриманні ні дітей, ні будь-яких інших осіб, не має жодного рухомого або нерухомого майна, тобто в обвинуваченого відсутні міцні соціальні зв'язки, відсутнє будь-яке майно, що може перешкодити або стримати обвинуваченого виїхати з міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, виїхати на непідконтрольні Україні території, що дасть реальну змогу обвинуваченому переховуватися від суду.
п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків, неповнолітню потерпілу у цьому кримінальному провадженні, існування даного ризику обґрунтовується тим, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 відомо місце проживання та роботи свідків, неповнолітньої потерпілої, що дає реальну змогу обвинуваченому здійснювати вплив на вказаних осіб, та, наприклад, умовляннями схиляти до дачі інших показів, тощо.
Вважає, що заявлені ризики та обставини, які обґрунтовують вказані ризики не зменшилися, і запобігти вказаним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів неможливо:
Окрім того, враховуючи імперативні норми КПК України, якщо особа обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 4 ст. 408 КК України заборонено застосовувати заставу або інші альтернативні запобіжні заходи, окрім як тримання під вартою.
Також, просить суд врахувати суспільний інтерес у даному кримінальному провадженні і те, що вчинено насильницький злочин стосовно неповнолітньої дівчини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. У розумінні положень, що наведені у чисельних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №12244/86,12245/86, 12383/86 від З0.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5&1(с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання» (справа «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007).
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ: у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14.03.1984 Суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Так, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення ОСОБА_4 переховування від суду, незаконного впливу на свідків та неповнолітню потерпілу.
Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним, у сукупності із даними про особу обвинуваченого та з огляду на наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, унеможливлюють застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу.
За викладених обставин у сукупності, сторона обвинувачення вважає, що продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою в повній мірі відповідає меті його застосування - забезпеченню виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а застосування більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_4 є недостатніми.
Прокурор в судовому засіданні підтримала заявлене клопотання в повному обсязі, посилаючись на письмові пояснення.
Захисник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_12 - ОСОБА_10 , в судовому засіданні підтримала клопотання прокурора.
Представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , в судовому засіданні підтримала клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_13 , в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Неповнолітня потерпіла ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Вислухавши думки сторін кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, суд приходить до висновку про необхідність та доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 60 днів, виходячи з такого.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду, суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У відповідності до положень ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу обвинуваченого, його репутацію, міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців.
Відповідно до ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також Європейський суд з прав людини в рішенні «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 12 років.
Судом встановлені обставини, наявність яких може свідчити про ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме спроби ОСОБА_4 переховуватися від суду, впливати на неповнолітню потерпілу та свідків..
На думку суду, ОСОБА_4 може переховуватися від суду, оскільки останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, і в разі доведення вини ОСОБА_4 у скоєнні даного кримінального правопорушення, загрожує міра покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 до 12 років. Офіційно не працевлаштований, самовільно покинув військову службу, неодружений, не має на утриманні ні дітей, ні будь-яких інших осіб, не має жодного рухомого або нерухомого майна, тобто в обвинуваченого відсутні міцні соціальні зв'язки, відсутнє будь-яке майно, що може перешкодити або стримати обвинуваченого не покидати межі м. Кривого Рогу та території України.
Ризик незаконно впливати на неповнолітню потерпілу у цьому кримінальному провадженні, та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, підтверджується тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи та з метою уникнення відповідальності останній, перебуваючи на волі може незаконно впливати на неповнолітню потерпілу та свідків події у цьому кримінальному провадженні, здійснювати вплив на вказаних осіб, наприклад, умовляннями схиляти до дачі інших показів, тощо.
Вказані вище обставини, на думку суду, в сукупності, беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_4 може переховуватись від суду впливати на неповнолітню потерпілу та свідків, що вказує на необхідність продовження обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що забезпечить належну процесуальну поведінку останнього.
Згідно п.1 ч.4 ст. 183 КПК України суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Керуючись ст.ст.110, 176-178, 183, 184, 331, 369, 371 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строком на 60 днів, тобто до 12 червня 2026 року.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали скалений та підписаний 17 квітня 2026 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1