16 квітня 2026 рокусправа № 380/2215/26
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: 18028, м. Черкаси, пр-т Хіміків, 50; ЄДРПОУ: 21366538), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ: 13814885), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 27.01.2026 № 133850018116 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 - встановлення підвищення до пенсії в розмірі 20%, як особи, яка працює в гірському населеному пункті відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за №56/95-ВР;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 19.01.2026 перерахунок розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком та провести виплату такої пенсії з урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, як особі, яка працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15 лютого 1995 року за №56/95-ВР.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що 19.01.2026 звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 27.01.2026 № 133850018116 позивачеві відмовлено у встановленні вказаного підвищення у зв'язку з тим, що на дату звернення про призначення пенсії позивачем не було надано довідку про його проживання або роботу на території населеного пункту, якому встановлено статус гірського. Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 16.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 02.03.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет на 2025 рік» установлено, що фінансування збільшення розміру пенсій, відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів України» застосовується в порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 липня 2025 року № 793 «Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні», у 2025 році» установлено, що особі, яка вперше звертається за призначенням пенсії або державної допомоги, доплата встановлюється, якщо особа на дату звернення:- фактично проживає не менше шести місяців підряд або працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського;- не перебуває за кордоном;- не сплачує (не сплачують на користь неї) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет на 2026 рік» установлено, що фінансування збільшення розміру пенсій, відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів України» застосовується в порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абзацу дев'ятого пункту 5 розділу “Прикінцеві положення» Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18 лютого 2026 року № 225 «Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні», у 2026 році» (далі - Постанова № 225) якою визначено, що особі, яка вперше звертається за призначенням пенсії або державної допомоги, доплата встановлюється, якщо особа на дату звернення:- фактично проживає не менше шести місяців підряд або працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського;- не перебуває за кордоном;- не сплачує (не сплачують на користь неї) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України. Тобто, і Постановою № 793 і Постановою № 225 визначено вимоги, за яких надається доплата за проживання (роботу) в гірському регіоні. За результатами розгляду наданих документів встановлено, що довідка про місце проживання або роботи ОСОБА_1 на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на дату звернення відсутня. З огляду на зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії згідно з поданою заявою № 523 від 19.01.2026.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області 03.03.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Отже, формування електронної пенсійної справи проводиться автоматично за принципом екстериторіальності. Відповідно до пункту 4.10. Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Таким органом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. За результатами опрацювання заяви прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії № 133850018116 від 27.01.2026. Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області категорично не погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 та вважає, що такі вимоги пред'явлені до неналежного відповідача.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Позивач з 06.08.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із довідкою Відділу соціального захисту населення Славської селищної ради Стрийського району Львівської області від 16.01.2026 позивач фактично працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на посаді завідувача туристичної бази «Полонина» комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр краєзнавства, екскурсій і туризму учнівської молоді» в селищі Славсько по вулиці Довбуша, 2 з 01 вересня 1999 року по даний час. Довідка видана взамін гірського посвідчення у зв'язку з відсутністю бланків.
Позивач 19.01.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, у якій просив встановити йому підвищення до пенсії у розмірі 20 процентів як особі, яка працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 27.01.2026 №133850018116 позивачеві відмовлено в перерахунку пенсії. Рішення обґрунтоване тим, що до заяви про перерахунок пенсії ОСОБА_1 додав довідку № 40 від 16.01.2026 про те, що він фактично працює на території гірського населеного пункту, видану відділом соціального захисту населення Славської селищної ради Стрийського району Львівської області взамін гірського посвідчення, у зв'язку з відсутністю бланків. Для призначення підвищення до пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», відповідно до п.п.5 п.2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій» відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2025 № 22-1, до заяви надають документ про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Згідно зі статтею 6 п.1 Закону України № 4059-ІХ «Про державний бюджет на 2025 рік» установлено, що фінансування збільшення розміру пенсій, відповідно до п.2 ст.6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів України» № 57/95-ВР від 15.02.1995 (із змінами) застосовується в порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 липня 2025 р. № 793 (далі- Постанова № 793) установлено, що особі, яка вперше звертається за призначенням пенсії або державної допомоги, доплата встановлюється, якщо особа на дату звернення:- фактично проживає не менше шести місяців підряд або працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського;- не перебуває за кордоном;- не сплачує (не сплачують на користь неї) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України. За результатами розгляду наданих документів встановлено, що довідка про місце проживання або роботи ОСОБА_1 на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на дату звернення відсутня. З огляду на зазначене, відділ перерахунків пенсій № 1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняв рішення відмовити ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії згідно з поданою заявою № 523 від 19.01.2026.
Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною другою статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.
Відповідно до статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Водночас, критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються, визначає Закон України від 15.02.1995 №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (далі - Закон №56/95-ВР).
Частиною першою статті 5 Закону №56/95-ВР визначено, що статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №56/95-ВР, розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2.6. Порядку № 22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").
За змістом позовних вимог позивачеві було відмовлено у встановленні збільшення до пенсії у розмірі 20 процентів у зв'язку із тим, що відповідно до Постанови №793, вказане підвищення встановлюється громадянам, які вперше звертаються за призначенням пенсії або державної допомоги та які фактично проживають не менше шести місяців підряд або працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського; не перебувають за кордоном; не сплачують (не сплачують на користь неї) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України. Оскільки на момент призначення пенсії позивачем не було надано довідку про місце проживання або роботи на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на дату звернення, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача права на встановлення підвищення до пенсії.
Суд зазначає, що абзацом дев'ятим пункту 6 Прикінцевих положень Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 9, ст. 58; 2006 р., № 1, ст. 18).
На виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України 02.07.2025 було прийнято постанову №793 «Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні», у 2025 році», підпунктом 2 пункту 1 якої установлено, що особі, яка вперше звертається за призначенням пенсії або державної допомоги, доплата встановлюється, якщо особа на дату звернення:
фактично проживає не менше шести місяців підряд або працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського;
не перебуває за кордоном;
не сплачує (не сплачують на користь неї) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України.
Також, абзацом дев'ятим пункту 5 Прикінцевих положень Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 9, ст. 58; 2006 р., № 1, ст. 18).
На виконання вказаної норми Кабінетом Міністрів України 18.02.2026 було прийнято постанову №225 «Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні», у 2026 році», підпунктом 2 пункту 1 якої установлено, що особі, яка вперше звертається за призначенням пенсії або державної допомоги, доплата встановлюється, якщо особа на дату звернення:
фактично проживає не менше шести місяців підряд або працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського;
не перебуває за кордоном;
не сплачує (не сплачують на користь неї) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України.
З такого правового регулювання випливає, що у період воєнного стану у 2025 та 2026 році здійснюється доплата до пенсії особам, які проживають чи працюють на території населених пунктів, віднесених до гірських, якщо вони вперше звертаються за призначенням пенсії, фактично проживають чи перебувають на територіях таких населених пунктів не менше шести місяців, не перебувають за кордоном та не сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського.
Водночас, Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні №10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Отже, положення пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», як і положення пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» відповідно до яких встановлено, що у 2025 та 2026 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України фактично змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах.
Окрім того, суд зазначає, що Постанова №793, на яку покликається відповідач, не може застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки така була прийнята з метою регулювання питань встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні», у 2025 році, в той час як позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про встановлення підвищення до пенсії 19.01.2026. При цьому, на момент звернення позивача із заявою про встановлення підвищення до пенсії, Кабінет Міністрів України не прийняв жодного нормативно-правового акта на виконання пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», а Постанова №225, яка врегульовує питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України “Про статус гірських населених пунктів в Україні», у 2026 році, була прийнята лише 18.02.2026, тобто така не існувала станом на дату виникнення спірних відносин, а тому не може бути застосовна до обставин даної справи.
При цьому, як вбачається із довідки Відділу соціального захисту населення Славської селищної ради Стрийського району Львівської області від 16.01.2026 позивач фактично працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, з 01 вересня 1999 року по даний час, отже, на час звернення із заявою про виплату надбавки до пенсії відповідач мав керуватися частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», яка передбачає виплату надбавки до пенсії в розмірі 20% особам, які проживають на території гірських населених пунктів.
Таким чином суд приходить до висновку про порушення відповідачем права позивача на отримання підвищення до пенсії в розмірі 20%, як особі, яка працює на території гірського населеного пункту відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Щодо вимоги зобов'язального характеру про проведення перерахунку пенсії з урахуванням підвищення до пенсії в розмірі 20 відсотків, як особі, яка працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" суд зазначає таке.
Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу 1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Згідно з пунктом 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Отже, відповідач наділений правом перевіряти надані особою документи для призначення пенсії та вірного її обчислення.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Після надходження даних про сплату страхових внесків за останній місяць роботи, що передує місяцю подання заяви про призначення пенсії, протягом місяця проводиться перерахунок пенсії з урахуванням цього періоду з дати призначення пенсії. При цьому, якщо у разі проведення перерахунку пенсії її розмір зменшився, виплата пенсії в новому розмірі проводиться з місяця, наступного за місяцем проведення перерахунку.
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає/перераховує пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення/перерахунок пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
У справі, яка розглядається, судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Черкаській області, рішенням якого позивачу відмовлено в перерахунку пенсії за віком. Тож, дії зобов'язального характеру щодо встановленню позивачу збільшення до пенсії у розмірі 20% як жителеві гірського населеного пункту має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, а не Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
З урахуванням обставин справи та з метою належного поновлення прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №913280126594 від 14.02.2025 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести ОСОБА_1 з 19.01.2026 перерахунок пенсії за віком, із врахуванням збільшення на 20 відсотків відповідно до частини другої статті 6 Закону України Закон України від 15.02.1995 №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої статті 245 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
На підставі ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1331,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №913280126594 від 14.02.2025 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: 18028, м. Черкаси, пр-т Хіміків, 50; ЄДРПОУ: 21366538) провести з 19.01.2026 перерахунок пенсії ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за віком, із врахуванням збільшення на 20 відсотків відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 15.02.1995 №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: 18028, м. Черкаси, пр-т Хіміків, 50; ЄДРПОУ: 21366538) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1331 (тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна