17 квітня 2026 рокусправа № 380/1066/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Відповідача - Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України щодо відмови Позивачу - військовослужбовцю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за результатом розгляду його Рапорту;
- зобов'язати Відповідача - Військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;
- стягнути із Відповідача - Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України на користь Позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені ним судові витрати в межах сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ( далі - позивач) проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 ( далі - відповідач). 07 березня 2023 року між Позивачем та Відповідачем укладено строковий контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді сержантського складу. 12 січня 2026 року Позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку контракту. Проте, 16 січня 2026 року Відповідач відмовив у задоволенні рапорту, посилаючись на відсутність підстав для звільнення. Відмова аргументована тим, що відповідна норма застосовується лише до контрактів, укладених після 18 травня 2024 року. Позивач вважає таку відмову протиправною, відтак звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою судді від 22 січня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що подані Позивачем рапорти та супровідні документи не підтверджують наявність підстав для його звільнення з військової служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки контракт укладено 07.03.2023, тоді як застосування зазначеної норми можливе лише щодо контрактів, укладених після 18.05.2024. До цієї дати закон не передбачав права на звільнення у зв'язку із закінченням строку контракту під час воєнного стану, а внесені зміни не мають зворотної дії в часі та не поширюються на правовідносини, що виникли раніше. Відтак відсутні належні правові підстави для звільнення Позивача. Разом із тим зазначає, що вирішення питання про звільнення належить до дискреційних повноважень військової частини, а тому зобов'язання судом прийняти відповідне рішення є передчасним та становитиме втручання у такі повноваження.
Представник позивача подав до суд відповідь на відзив, у якому не погоджується з аргументами відповідача. Вказує про те, що незастосування підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав дії принципу незворотності закону у часі є помилковими. Зазначений принцип не виключає застосування нового нормативного регулювання до триваючих правовідносин. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, у разі зміни законодавства до моменту прийняття рішення суб'єкт владних повноважень зобов'язаний застосовувати чинне на час вирішення питання правове регулювання. Отже, відмова у задоволенні рапорту є протиправною. Вказує, що аргумент Відповідача про дискреційний характер повноважень є необґрунтованими. Дискреція полягає у виборі між кількома юридично допустимими рішеннями, а не у праві ухилятися від прийняття рішення чи діяти всупереч закону. За умови дотримання Позивачем усіх встановлених вимог, Відповідач зобов'язаний прийняти правомірне рішення. Відповідно до практики Верховного Суду та положень КАС України, суд має повноваження зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача у разі протиправності відмови. Відтак просить задоволити позовні вимоги у повному обсязі.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
07 березня 2023 року позивач та Міністерство оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 уклали контракт на проходження військової служби Позивачем у Збройних Силах України строком на 3 роки.
Позивач подав до командира 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 рапорт від 12.01.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
14 січня 2026 року помічник командира військової частини з правової допомоги - начальник юридичної служби військової частини НОМЕР_2 - ОСОБА_2 подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_2 . У вказаному рапорті від 14.01.2026 надав висновки щодо рапорта ОСОБА_1 від 12.01.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Зазначив, що скільки Позивач уклав контракт на проходження військової служби 07 березня 2023 року, в той час звільнення з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» можливе лише у разі укладання контракту після 18 травня 2024 року. До 18 травня 2024 року пункт 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не містив норми, яка передбачає право військовослужбовців на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану у зв'язку із закінчення строку контракту.
Відтак 14.01.2026 військовою частиною НОМЕР_2 не погоджено рапорт від 12.01.2026 ОСОБА_1 про що поставлена відповідна резолюція.
Позивач вважає таке рішення протиправним, відтак звернувся із вказаним позовом до суду.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з п.20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).
Частинами 1 та 5 ст.1 цього Закону №2232-ХІІ визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч.ч.1-4 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Одним із видів військової служби, згідно з ч.6 ст.2 Закону №2232-ХІІ, є військова служба за контрактом осіб рядового складу.
Відповідно до положень ч.ч.1, 4 ст.19 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни, які перебувають на військовому обліку та мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту і не проходили базову військову службу, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з дотриманням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.
Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.
Так, пунктом 26 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України , затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Пунктом 288 Положення встановлено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, передбачені ч.5 цієї статті.
Відповідно до п.3 ч.5 цієї статті (в редакції, яка діяла на момент укладення Контракту), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 року (далі - Закон №3633-ІХ), який набрав чинності 18.05.2024, статтю 26 Закону №2232-XII було викладено в новій редакції. Зокрема, її п.3 ч.5 доповнено такою підставою: «Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: ж) у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Згідно з п.1 розділу II. «Прикінцеві та перехідні» вказаного Закону такий набирає чинності через один місяць з дня, наступного за днем його опублікування, крім абзаців дванадцятого і тринадцятого підпункту 2 пункту 8 розділу I цього Закону (щодо внесення змін до частин четвертої і п'ятої статті 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), які набирають чинності через вісім місяців з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
З аналізу викладених норм суд робить висновок, що закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за умови, що військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу, є безумовною підставою, передбаченою підпунктом «ж» п.3 ч.5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, для звільнення з військової служби. При цьому, із настанням обставини закінчення строку контракту у військовослужбовця виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління обов'язок забезпечити його реалізацію.
З матеріалів справи випливає те, що позивач, як військовослужбовець, який проходить військову службу за Контрактом, укладеним під час дії воєнного стану (7.03.2023), звернувся до відповідача з рапортом від 12.01.2026 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Разом із тим, відповідач відмовив позивачеві у звільненні з військової служби, мотивуючи тим, що оскільки Позивач уклав контракт на проходження військової служби 07 березня 2023 року, в той час як звільнення з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» можливе лише у разі укладання контракту після 18 травня 2024 року. До 18 травня 2024 року пункт 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не містив норми, яка передбачає право військовослужбовців на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану у зв'язку із закінчення строку контракту.
Відтак, надаючи оцінку питанню щодо моменту, станом на який підлягає застосуванню законодавство у спірних правовідносинах, суд виходить із такого.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Наприклад, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток із цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп) висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами роз'яснив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто до певного юридичного факту (права позивача на звільнення) застосовується той закон, під час дії якого вони настали або мали місце.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2024 у справі № 990/56/24.
Отже, суд до спірних правовідносин має застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача від 12.01.2026.
Відтак відмова відповідача у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є протиправною.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби позивача на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, суд зазначає про таке.
Для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Як зазначалося раніше згідно з п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (станом на час виникнення спірних правовідносин), звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється, в тому числі, у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач 12.01.2026 звернувся до відповідача у визначений строк із рапортом про звільнення.
Таким чином, відповідач зобов'язаний по суті звільнити позивача з військової служби, оскільки позивач проходить військову службу за контрактом, дія якого не продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, з підстав п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби (і позивач не висловив бажання продовжувати військову службу) через закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї ж статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Спірна відмова відповідача не обґрунтована тим, що позивачем для його звільнення не виконано всі необхідні для цього умови.
Суд зазначає, що за правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 1064 грн 96 коп сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБрильовський Роман Михайлович