17 квітня 2026 року № 320/52238/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центральної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України (адреса м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 16, 01133, ЄДРПОУ 08356179) та до Міністерства Оборони України (адреса 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ЄДРПОУ 00034022), третя особа: Міністерство у справах ветеранів України (адреса м. Київ, проспект Повітряних Сил, буд 6, 03049, ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (з урахуванням уточнених позовних вимог),
встановив:
Суть спору та процесуальні дії у справі.
Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Центральної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України та до Міністерства Оборони України, третя особа: Міністерство у справах ветеранів України про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (з урахуванням уточнених позовних вимог), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії / бездіяльність відповідача 1 у вигляді неналежного розгляду звернень позивача № ПА 18415196 від 04.02.2025 року, № ПА19340606 від 11.10.2025 року;
- визнати протиправними дії / бездіяльність відповідача 2 у вигляді неналежного розгляду скарги позивача від 09.04.2025 року до Центральної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України (зареєстрованою відповідачем 2 від 10.04.2025 року),
- зобов'язати Центральну Військово-лікарську комісію Збройних Сил України розглянути у повному обсязі (з вирішенням питання про придатність позивача до військової служби) скаргу позивача від 09.04.2025 року до Центральної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України, зареєстрованою відповідачем 10.04.2025 року (далі - скарга), на висновок Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 10/25/276, від 14.03.2025 року, за скаргою на висновок Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , н. н. 15/313, код 07883801, від 04.02.2025 року, згідно з Положенням «Про військово-лікарську експертизу в збройних силах України» затвердженого Наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 року (зареєстровано Мінюстом за № 1109/15800 від 17.11.2008 року), чинним станом на 10.05.2025 року, у присутності позивача, повідомивши позивачу про дату й місце розгляду скарги заздалегідь шляхом СМС-повідомлення на телефонний номер, прийняти в п'ятнадцятиденний строк рішення (висновок) за наслідками розгляду скарги у повному обсязі (з вирішенням питання про придатність позивача до військової служби та надати його позивачу день розгляду скарги;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Міністерства Оборони України моральну шкоду у розмірі 500 000 гривень;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Центральної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України моральну шкоду у розмірі гривень,
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 ухвалено письмову заяву залишити без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року визнано необґрунтованим відвід судді Вісьтак М. Я. у справі №320/52238/25, матеріали адміністративної справи № 320/52238/25 передано до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду для вирішення питання про відвід відповідно до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для вирішення питання про відвід суддя Вісьтак М.Я. визначено суддю зазначеної справи визначено суддю - Щавінського В.Р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року в справі № 320/52238/25 у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Вісьтак М.Я. - відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 року визнано необґрунтованим відвід судді Вісьтак М. Я. у справі №320/52238/25, матеріали адміністративної справи № 320/52238/25 передано до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду для вирішення питання про відвід відповідно до вимог частини 1 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
30.12.2025 до Київського окружного адміністративного суду надійшла письмова заява від ОСОБА_1 про зміну предмету позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 постановлено відкрити провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центральної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України, третя особа: Міністерство Оборони України про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 постановлено виправити описку, допущену в резолютивній частині ухвали суду про відкриття провадження від 02.02.2026 в адміністративній справі, а саме замість: “Відкрити провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центральної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України, третя особа: Міністерство Оборони України про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії» вважати правильно зазначеним: “Відкрити провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Центральної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України та до Міністерства Оборони України, третя особа: Міністерство у справах ветеранів України про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (з урахуванням уточнених позовних вимог)».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2026 постановлено залучити Міністерство у справах ветеранів України (адреса м. Київ, проспект Повітряних Сил, буд 6, 03049, ЄДРПОУ 00034022) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору до участі у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , 09.04.2025 року звернувся до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України зі скаргою, яка була зареєстрована відповідачем 10.04.2025 року. Зазначена скарга подана на висновок військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 10/25/276 від 14.03.2025 року, який, у свою чергу, був прийнятий за результатами розгляду скарги на висновок військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 15/313 від 04.02.2025 року (код 07883801). За результатами вказаних висновків позивача було визнано придатним до військової служби за нетиловою спеціальністю, незважаючи на наявні, на його думку, ознаки непридатності до проходження служби. ОСОБА_1 вважає, що під час проведення військово-лікарської експертизи відповідними комісіями не було належним чином враховано фактичний стан його здоров'я, а також проігноровано надані ним медичні документи, які підтверджують наявність обставин, що свідчать про непридатність до військової служби. Такі дії, на думку позивача, суперечать вимогам частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якої військова служба є професійною діяльністю осіб, придатних до неї за станом здоров'я, а також порушують вимоги щодо забезпечення безпеки та належної підготовки військовослужбовців. Станом на 23.12.2025 року подана позивачем скарга щодо визначення його придатності до військової служби Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України розглянута не була, що, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача та порушення його права на належний і своєчасний розгляд скарги, а також права на проходження об'єктивного медичного огляду та ефективне оскарження відповідних висновків. У зв'язку з цим позивач зазначає, що у нього виникли права та обов'язки, пов'язані з порушенням права на належний медичний огляд і розгляд скарги у встановлений законом строк, що зумовлює необхідність уточнення позовних вимог. Зокрема, позивач в уточненій позовній заяві просить змінити формулювання позовних вимог, доповнивши їх положенням про те, що Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України має розглянути скаргу позивача від 09.04.2025 року (зареєстровану 10.04.2025 року) у повному обсязі, з обов'язковим вирішенням питання щодо його придатності до військової служби, відповідно до вимог Положення «Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1109/15800 від 17.11.2008 року, у редакції, чинній станом на 10.05.2025 року.
13.03.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України надіслано письмовий відзив.
В обґрунтування вказано, що ОСОБА_1 звертався до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України зі скаргою щодо незгоди з постановами ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 (довідка від 04.02.2025 № 544/14) та ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 (від 14.03.2025 № 10/25/276), а також щодо встановлення причинного зв'язку поранення із захистом Батьківщини. За результатами розгляду скарги, з урахуванням вимог законодавства та дослідження наданих медичних документів, ВЛК ЦВЛК ЗС України в межах своїх повноважень прийняла колегіальне рішення, оформлене протоколом засідання штатної ВЛК від 17.10.2025 № 2025-1017-1606-2974-9. У зазначеному протоколі містяться висновок лікаря-експерта, висновок комісії, а також перелік документів, які були розглянуті та враховані. Відповідач наголошує, що порушень процедури прийняття постанови ЦВЛК ЗС України про причинний зв'язок допущено не було, а ОСОБА_1 не навів обґрунтованих доводів щодо протиправності її прийняття. Крім того, скаргу позивача було розглянуто листом ЦВЛК ЗС України від 06.03.2026 № 598/9/5300 відповідно до вимог Положення № 402 та Закону України «Про звернення громадян». За результатами розгляду встановлено відсутність підстав для скасування постанов ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також для направлення позивача на контрольний медичний огляд. Відповідач також зазначає, що відповідно до пункту 2.4.6 глави 2 розділу I Положення № 402, саме ВЛК наділена виключними повноваженнями щодо вирішення питання про необхідність проведення повторного або контрольного медичного огляду. Окремо вказано, що позивачем не доведено наявність моральної шкоди, зокрема не обґрунтовано характер і обсяг страждань, їх тривалість, причинний зв'язок між діями чи бездіяльністю відповідача та заявленою шкодою, а також не надано належних доказів таких обставин.
07.02.2026 представник Міністерства Оборони України скерував до суду письмові пояснення на адміністративний позов, з яких вбачається наступне.
Не погодившись із висновком ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо придатності до військової служби у небойових частинах та підрозділах забезпечення, позивач звернувся зі скаргою до ЦВЛК ЗСУ, порядок розгляду якої регулюється Положенням № 402. Твердження про її нерозгляд є безпідставними, оскільки, згідно з відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_8 від 22.10.2025, скаргу було розглянуто, відповідь надано листом від 20.10.2025, а рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 залишено без змін протоколом ЦВЛК від 17.10.2025. Позивачу також роз'яснено, що рішення ЦВЛК може бути оскаржене виключно в судовому порядку. Міноборони зазначає, що ЦВЛК є керівним органом військово-лікарської експертизи, який має повноваження переглядати рішення ВЛК, а процедура такого перегляду повністю врегульована Положенням № 402 і не передбачає обов'язкової участі заявника у засіданні. Щодо направлення скарги, Міноборони діяло відповідно до Закону «Про звернення громадян» та відомчих актів, скерувавши її до ІНФОРМАЦІЯ_8 як компетентного органу, якому підпорядковується ЦВЛК. На думку Міністерства, підставою звернення до суду є лише незгода позивача з результатами розгляду скарги, що не може бути підставою для її повторного розгляду тим самим органом; належним способом захисту є оскарження рішення ЦВЛК у суді. При цьому права позивача не порушені, оскільки відповідь надана уповноваженим органом, а Міноборони не наділене повноваженнями переглядати рішення ВЛК і може брати участь у справі лише як третя особа. Окрім цього, вказано, що вимоги про стягнення з Міноборони 50 000 грн моральної шкоди є безпідставними. Представник Міністерства Оборони України просить врахувати наведені доводи та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Окрім цього, 07.02.2026 на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду представник Міністерства Оборони України скерував докази опрацювання скарг ОСОБА_2 уповноваженим органом до компетенції якого входить вирішення питань порушених у скаргах.
15.04.2026 на адресу суду скеровано письмові пояснення третьої особи.
Позиція Міністерства у справах ветеранів України обґрунтована тим, що заява ОСОБА_1 від 14.10.2025 (вх. № П-12653 від 20.10.2025) була розглянута, і листом від 22.10.2025 № 23130/1.3/9.1-25 позивача повідомлено про те, що порушені у зверненні питання не належать до компетенції Мінветеранів, у зв'язку з чим звернення направлено до Міністерства оборони України для розгляду. Також зазначено, що заява позивача від 30.10.2025 (вх. № 13471 від 05.11.2025) розглянута, і листом від 14.11.2025 № 25188/1.3/9.1-25 позивача повторно повідомлено про направлення його звернень до Міноборони та відсутність станом на цю дату інформації щодо результатів їх розгляду, у зв'язку з чим Мінветеранів повторно звернулося до Міноборони з проханням забезпечити їх розгляд по суті. Крім того, Міністерство зазначає, що вимоги позивача не стосуються його компетенції, а тому жодних рішень чи бездіяльності, які б порушували права позивача, ним не допущено. Також у поясненнях вказано, що позовна заява не містить вимог до Мінветеранів, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судове рішення може вплинути на його права та обов'язки. Таким чином, третя особа просить прийняти подані пояснення.
Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.
03.03.2026 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи з викликом сторін у загальному провадженні.
Суд враховує, що перелік справ, які в обов'язковому порядку підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження наведено у ч. 4 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Справа, що є предметом розгляду, до категорій спорів, для яких законом передбачено розгляду в порядку загального позовного провадження, не відноситься.
Окрім цього, суд зазначає, що наразі обсяг доказової бази та кількість учасників у справі не є значним.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи судом за правилами загального позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Суд наголошує, що спрощене провадження (як з викликом, так і без виклику сторін) спрямоване на всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження без виклику сторін не є провадженням в якому розглядаються безспірні вимоги.
Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає за необхідне підсумувати, що сторони не були позбавлені можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, надавати суду свої докази на спростування взаємних вимог та заперечень у строки визначені судом або законом, та в повній мірі користується правами, передбаченими Кодексом адміністративного судочинства України.
Усі наявні у сторін докази сторони безперешкодно мали можливість подати до суду в межах розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмовому провадженні).
З наявних матеріалів справи необхідності проведення судового засідання (у тому числі підготовчого) не вбачається.
Характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають здійснення судового розгляду в порядку загального позовного провадження.
Зважаючи на відсутність необхідності виклику сторін для надання пояснень, з огляду на предмет спору та характер спірних правовідносин, підстави для задоволення клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - відсутні.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Встановлені судом обставини
Відповідно до заяви від 14.10.2024 скерованої Міністерству у справах ветеранів України, ОСОБА_1 повідомляє про погіршення стану здоров'я та втрату функціональності, вказує на порушення, на його думку, з боку ТЦК та СП і ВЛК під час проведення медичного огляду та просить забезпечити належне медичне обстеження і захист його прав.
Відповідно до Довідки від 04.02.2025 № 544/14 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, охорони.
Відповідно до Довідки від 14.03.2025 № 10/25/276 ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено медичний огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнано позивача придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, охорони.
09.04.2025 ОСОБА_1 подано скаргу до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, якою позивач оскаржує висновки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_10 від 04.02.2025 № 15/313 та ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 від 14.03.2025 № 10/25/276, зазначає про подання 30.01.2025, 31.01.2025 та 14.03.2025 медичних документів, які, за його твердженням, не були враховані, та просить скасувати зазначені висновки і прийняти новий.
Відповідно до реєстраційної картки звернення № ПА-19340606 звернення ОСОБА_1 , яке надійшло через гарячу лінію Міністерства оборони України зареєстровано 11.10.2025 о 12:33 та направлене на розгляд до Міністерства оборони України. Звернення стосується скарги на дії посадових осіб Центральної військово-лікарської комісії, зокрема щодо порушення строків розгляду скарги, поданої до ЦВЛК 10.04.2025, та ненадання відповіді за результатами її розгляду, а також містить відомості щодо проходження ВЛК, отримання рішень від 04.02.2025 та 14.03.2025 і відсутності відповіді станом на момент звернення.
14.10.2025 ОСОБА_1 подав заяву до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, у якій просив надати рішення за поданою ним 09.04.2025 скаргою (вхідний № П 4820 від 10.04.2025), зазначаючи, що станом на дату звернення відповідь ним не отримано.
14.10.2025 до Міністерства у справах ветеранів України надійшла заява ОСОБА_1 , у якій позивач висловлює незгоду з висновками ВЛК та порушує інші питання, пов'язані із захистом його прав.
Відповідно до запиту на інформацію ОСОБА_1 до Міністерства оборони України від 15.10.2025, позивач просить надати інформацію щодо розгляду його звернень № ПА 18415196 від 04.02.2025 та № ПА-19340606 від 11.10.2025, зокрема щодо їх змісту, результатів розгляду та прийнятих рішень.
У запиті на інформацію до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 15.10.2025 позивач просить надати відомості про стан розгляду скарги від 09.04.2025 та копії документів, пов'язаних із її розглядом.
Відповідно до протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 17.10.2025 № 2025-107-1606-2974-0 документи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , подані щодо перегляду причинного зв'язку травм (поранень, контузій, каліцтв, захворювань) з військовою службою розглянуто.
Листом Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 20.10.2025 № 598/6/25657 скеровано паперову копію електронного протоколу засідання від 17.10.2025 № 2025-107-1606-2974-0 на адресу позивача.
Згідно із листом ІНФОРМАЦІЯ_12 від 22.10.2025, скаргу позивача опрацьовано Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України та відповідь на неї направлено позивачу за вказаною адресою.
Листом від 22.10.2025 № 23130/1.3/9.1-25 Міністерство у справах ветеранів України повідомило ОСОБА_1 , що порушені у заяві питання виходять за межі його компетенції, у зв'язку з чим звернення направлено до Міністерства оборони України для розгляду у встановленому законодавством порядку.
28.10.2025 ІНФОРМАЦІЯ_12 повідомило, що звернення ОСОБА_1 щодо неотримання відповідей на попередні звернення опрацьовано, а письмову відповідь разом із копією електронного протоколу ЦВЛК від 17.10.2025 № 2025-107-1606-2974-0 направлено позивачу 20.10.2025 за № 598/6/25657, тоді як відповідь на повторне звернення - 22.10.2025 за № 510/ВихЗВГ/4775.
30.10.2025 ОСОБА_1 подано скаргу до Міністерства оборони України, відповідно до якої позивачем отримано лист від 20.10.2025 № 598/6/25657 із доданим протоколом ЦВЛК від 17.10.2025, який, на його думку, не містить рішення щодо його придатності до військової служби, відповідей на поставлені питання та відомостей про розгляд поданих ним документів, а також вказав на відсутність повідомлення про розгляд скарги і його участі у ньому та просив забезпечити повторний розгляд із вирішенням питання щодо придатності до військової служби.
Окрім цього, 30.10.2025 ОСОБА_1 подав заяву до Міністерства у справах ветеранів України, у якій просив розглянути його звернення від 14.10.2025.
Міністерство у справах ветеранів України листом від 14.11.2025 № 25188/1.3/9.1-25 повідомило ОСОБА_1 , що його звернення направлено до Міністерства оборони України для розгляду за належністю, а також повторно звернулося до Міноборони з проханням забезпечити розгляд звернень позивача по суті у встановлений законодавством строк.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Спеціальним нормативним-правовим актом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ).
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.3 ст.1 Закону № 2232-ХІІ).
Згідно ч.5 ст.1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Приписами ч.7 ст.1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Приписами ч.9 ст.1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Положеннями ч.1-4 ст.2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Щодо оскарження рішень ВЛК про придатність позивача до військової служби, суд зазначає наступне.
Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу (далі - ВЛЕ) в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 р. за № 1109/15800 (далі - Положення № 402, Положення про ВЛЕ).
Згідно п.1.1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I - II груп патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів ( п. 1.2 розділу І Положення № 402)
Пунктом 2.1 розділу І Положення № 402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі -ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК(ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Пунктом 2.4.5 розділу І Положення №402 визначено, що ВЛК регіону має право: приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
У разі незгоди з рішенням ВЛК регіону таке рішення може бути оскаржено до ЦВЛК.
Згідно п.2.3 розділу І Положення № 402 на Центральну військово-лікарську комісію покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.
Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.
Згідно пп.2.3.1 п.2.3 глави 2 розділу І Положення № 402 ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
Відповідно пп.2.3.4 п.2.3 глави 2 розділу І Положення № 402 ЦВЛК має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у військових, цивільних лікувальних закладах, військових частинах; перевіряти організацію та стан лікувально-діагностичної роботи у військових, цивільних лікувальних закладах, медичних підрозділах військових частин та ВВНЗ у цілях військово-лікарської експертизи; витребовувати документи в частині, що характеризують обставини отримання захворювання, поранення, травми, каліцтва, необхідні для прийняття постанови про їх причинний зв'язок, а саме: виписки (витяги) з матеріалів адміністративного розслідування, матеріалів дізнання або судового розгляду, а також витяги з наказів, актів; особові та пенсійні справи, медичні документи (у разі витребовування оригіналів зазначених документів вони повертаються за належністю після складання протоколу); архівні довідки, характеристики та інші документи, необхідні для прийняття постанови (у разі надання копій зазначених вище документів копії підшиваються до складеного протоколу та передаються до архіву зі строком зберігання 50 років); залучати головних медичних фахівців Міністерства оборони України, лікарів-спеціалістів Національного військово-медичного клінічного центру та інших військових лікувальних закладів, спеціалістів інших спеціальностей, начальників медичної служби та представників командування (керівництва) військових частин, де проходить службу військовослужбовець, що оглядається, для вирішення питань військово-лікарської, лікарсько-льотної експертизи; перевіряти у військових комісаріатах і закладах охорони здоров'я України організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів; направляти у військові лікувальні заклади на контрольне обстеження та медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби), військовозобов'язаних, резервістів, працівників; запитувати від військових, цивільних лікувальних закладів, військових частин, військових комісаріатів і ВВНЗ додаткові дані для аналізу, узагальнення та оцінки результатів військово-лікарської експертизи; надавати до Генерального штабу Збройних Сил України, командуванням видів, Сил підтримки Збройних Сил України, керівникам органів місцевої адміністрації результати лікувально-оздоровчої роботи, проведеної серед допризовників та призовників, медичного огляду військовослужбовців, членів їх сімей, кандидатів на навчання у ВВНЗ, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів та іншого контингенту; розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України; надавати роз'яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК).
Відповідно до п.п.2.3.5 п.2.3 глави 2 розділу І Положення № 402 - рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Системний аналіз вищенаведених приписів Положення № 402 дає підстави прийти до висновку, що ЦВЛК, яка має у штаті медичних працівників та як установа, наділена повноваженнями щодо розгляду, перегляду, скасування, затвердження, незатвердження та контролю за постановами будь-якої ВЛК (включно з їх переглядом по суті прийнятих діагнозів) є єдиним компетентним суб'єктом владних повноважень, що контролює усі ВЛК та перевіряє прийняті ними рішення з метою захисту військовозобов'язаних, військовослужбовців та резервістів.
Тому саме з огляду на свій статус у системі військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України ЦВЛК й наділена широким спектром прав та повноважень, які вона повинна використовувати у своїй діяльності максимально повно та ефективно, а не ухилятися від їх використання під приводом того, що це не є обов'язком для неї.
Судом встановлено, що звернення позивача № ПА 18415196 від 04.02.2025 року та № ПА-19340606 від 11.10.2025 року подані до Міністерства оборони України, зареєстровані та опрацьовані, про що позивача повідомлено відповідними листами, зокрема від 20.10.2025 № 598/6/25657.
Разом з цим, скарга ОСОБА_1 від 09.04.2025 року до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України зареєстрована 10.04.2025 року та розглядалась на засіданні комісії 17.10.2025, що оформлено електронним протоколом, копію якого направлено позивачу листом від 20.10.2025 № 598/6/25657.
Отже, суд вважає, що подані позивачем звернення та скарга були прийняті, зареєстровані та розглянуті відповідними органами, за результатами чого позивачу надано відповіді у встановленому порядку.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до положень статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Вимоги до звернення декларовано в статті 5 Закону № 393/96-ВР, відповідно до частин першої, другої якої звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Згідно із частинами шостою, сьомою статті 5 Закону № 393/96-ВР письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Статтею 7 Закону № 393/96-ВР установлена заборона відмови в прийнятті та розгляді звернення. Так, відповідно до частин першої - третьої цієї норми звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними (частина друга статті 8 Закону № 393/96-ВР).
Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано статтею 15 указаного Закону, за якою органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до статті 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Згідно із частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до статті 25 Закону № 393/96-ВР у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.
Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, зумовлює відповідальність, передбачену чинним законодавством (стаття 26 Закону № 393/96-ВР).
Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян, відповідно до своїх повноважень згідно зі статтею 28 Закону № 393/96-ВР здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.
Окрім наведеного, при розгляді даної справи суд керується Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.01.2017 за № 94/29962, яким затверджено Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України.
Зазначена Інструкція № 735 визначає порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших осіб у структурних підрозділах Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, інших органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, установах та організаціях Збройних Сил України, а також порядок контролю за дотриманням вимог цієї Інструкції.
З огляду на те, що Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України є органом військового управління, дія Інструкції № 735 поширюється і на її діяльність.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 5 розділу II Інструкції № 735, відповідь за результатами розгляду звернення надається органом військового управління, який його отримав та до компетенції якого належить вирішення порушених питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Таким чином, суд встановив, що скарга позивача була розглянута у порядку, передбаченому Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України та Законом України «Про звернення громадян», про що позивача повідомлено листом ЦВЛК ЗС України від 06.03.2026 № 598/9/5300. За результатами такого розгляду підстав для скасування постанов ВЛК нижчого рівня або направлення позивача на контрольний медичний огляд встановлено не було.
Оцінюючи наведені обставини, суд враховує, що відповідно до пункту 2.4.6 глави 2 розділу І Положення № 402, саме військово-лікарські комісії наділені виключними повноваженнями щодо вирішення питання про необхідність проведення повторного або контрольного медичного огляду. Водночас Положення № 402 не покладає на ЦВЛК ЗС України обов'язку переглядати рішення підпорядкованих ВЛК за відсутності належного обґрунтування та доказів порушення вимог військово-лікарської експертизи.
При цьому суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про порушення відповідачем процедури розгляду скарги або прийняття оскаржуваного рішення, зокрема щодо неврахування наданих документів чи недотримання вимог Положення № 402.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що положеннями Положення № 402 не передбачено обов'язку Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України переглядати постанови підпорядкованих військово-лікарських комісій за зверненнями, які не містять належного обґрунтування та доказів порушення вимог військово-лікарської експертизи, зокрема щодо неврахування стану здоров'я, встановлених діагнозів або порушення порядку прийняття відповідних висновків.
Водночас суд враховує, що ОСОБА_1 не був позбавлений можливості повторно звернутися до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України із заявою чи скаргою про перегляд постанови ВЛК із додатковим наданням нових медичних документів, які могли б бути підставою для повторної оцінки стану його здоров'я та прийняття іншого рішення у межах повноважень відповідного органу.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин та наданих доказів, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, зокрема частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для визнання його дій протиправними відсутні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 12.05.2022 у справі № 160/11446/21 та від 16.03.2023 у справі № 160/17911/21 зазначив, що обов'язок суб'єкта владних повноважень полягає у розгляді звернення, прийнятті відповідного рішення та повідомленні заявника про результати такого розгляду.
При цьому надання відповіді на звернення свідчить про вчинення суб'єктом владних повноважень відповідних дій, а відтак виключає бездіяльність як невчинення дії, яку він зобов'язаний був вчинити.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн з Міністерства оборони України та з Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, суд зазначає таке.
Так, для відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести факт її заподіяння, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних чи психічних), тривалість таких страждань, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями чи бездіяльністю відповідача та завданою шкодою.
Водночас позивачем не обґрунтовано та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності моральних страждань, їх характеру та тривалості, не доведено, у чому саме полягає завдана шкода, а також відсутні докази причинного зв'язку між заявленою шкодою та діями чи бездіяльністю відповідачів.
Крім того, судом встановлено, що відповідачами вчинено дії, спрямовані на розгляд звернень позивача та вирішення порушених у них питань, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що мала місце бездіяльність у розумінні адміністративного судочинства.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем вчинено дії, спрямовані на розгляд звернення позивача та вирішення порушених у ньому питань, що виключає наявність бездіяльності у розумінні адміністративного судочинства.
Суд вважає, що незгода позивача із змістом наданої відповіді та прийнятим рішенням не свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що твердження позивача не можуть вважатися обґрунтованими та у задоволенню позову необхідно відмовити.
Судові витрати по справі.
Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
У задоволення позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центральної Військово-лікарської комісії Збройних Сил України (адреса м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 16, 01133, ЄДРПОУ 08356179) та до Міністерства Оборони України (адреса 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ЄДРПОУ 00034022), третя особа: Міністерство у справах ветеранів України (адреса м. Київ, проспект Повітряних Сил, буд 6, 03049, ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (з урахуванням уточнених позовних вимог) - відмовити.
Копію рішення направити сторонам у справі (їх представникам) відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.