08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 444/152/25
провадження № 61-688св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 червня 2025 року у складі судді Оприска З. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області (далі - Виконавчий комітет Добросинсько-Магерівської сільської ради), про позбавлення батьківських прав та призначення опікуном.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що його сестра ОСОБА_2 є матір'ю малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідачі залишили малолітніх дітей без батьківської турботи, самоусунулися від виконання батьківських обов'язків, матеріально дітей не забезпечують, не цікавляться їхніми справами, не займаються вихованням, лікуванням дітей, тривалий час не спілкуються з ними.
Діти проживають з позивачем, який є їх дядьком, за адресою: АДРЕСА_1 та перебувають на його повному утриманні. Доглядати за дітьми йому допомагають батьки, які за станом здоров'я не можуть самостійно піклуватися про онуків.
Згідно з висновком комісії із захисту прав дітей Виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради як органу опіки та піклування
від 19 листопада 2024 року, комісія визнала доцільним позбавити ОСОБА_7 та ОСОБА_3 батьківських прав стосовно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Працівники Служби у справах дітей неодноразово спілкувалися із ОСОБА_2 засобами телефонного зв'язку, роз'яснювали їй наслідки невиконання батьківських обов'язків. Однак вона і надалі не з'являється за місцем проживання, ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та розвитку дітей, не забезпечує їх матеріально, не піклується про їхнє життя та здоров'я, не дбає про фізичний та духовний розвиток дітей. Часто зловживає алкогольними напоями.
ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та розвитку дітей, не забезпечує їх матеріально, не піклується про їхнє життя та здоров'я, не дбає про фізичний та духовний розвиток дітей. Часто зловживає алкогольними напоями.
Він неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2, частиною другою статті 173-2, частиною третьої статті 173-20, статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Крім того, на розгляді у Жовківському районному суді Львівської області перебуває обвинувальний акт про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за статтею 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у зв'язку з чим його оголошено у розшук. А також у Франківському районному суді м. Львова перебуває обвинувальний акт про притягнення
ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за частиною п'ятою
статті 407 КК України.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд:
позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
позбавити ОСОБА_3 , батьківських прав щодо малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Призначити ОСОБА_1 опікуном малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 17 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності батьків за неналежне виховання дітей, та може бути застосована судом лише тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
ОСОБА_1 не довів наявність винної поведінки відповідачів стосовно дітей, не надав безспірних доказів на підтвердження їхнього умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків.
За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що позбавлення відповідачів батьківських прав не забезпечуватиме найкращих інтересів дітей.
Водночас апеляційний суд вважав необхідним попередити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання малолітніх дітей.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 червня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 червня 2022 року у справі № 753/23626/17, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 14 грудня 2023 року у справі № 127/20368/21, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 05 березня 2025 року у справі № 556/3325/23 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин частину другу статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та не взяли до уваги, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав на спілкування та побачення з дитиною, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав на підставі статті 169 СК України.
Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хан проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04), суди не врахували, що у цьому рішенні ЄСПЛ наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Відповідачі жодного разу не з'явилися у судові засідання та не подали відзиву чи заперечень на позовну заяву щодо позбавлення їх батьківських прав стосовно малолітніх дітей.
На порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій лише констатували факт, що жоден із випадків, описаних у постановах про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП, не стосуються його дітей, проте не з'ясували, чи відбулося домашнє насильство за їх присутності. Зокрема у постанові Залізничного районного суду м. Львова від 23 жовтня 2024 року у справі № 462/6753/24 зазначено, що ОСОБА_3 повторно протягом року після притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП вчинив аналогічне правопорушення стосовно дружини ОСОБА_2 та її дочки ОСОБА_4 .
Суди не надали належної оцінки аргументам позивача про те, що відповідачі у справі самоусунулися від виконання батьківських обов'язків щодо дітей, матеріально їх не забезпечують, не цікавляться їхніми справами, не займаються вихованням, тривалий час не спілкуються з дітьми. ОСОБА_3 відсутній у житті дітей з 2023 року, а ОСОБА_2 - з 10 серпня 2024 року. Водночас і до цього часу вони не опікувалися дітьми. Їх родичі неодноразово зверталися до опікунської ради та дільничного інспектора стосовно зловживання відповідачами алкогольними напоями та їх неправомірної поведінки.
Суди не надали належної оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження того, що відповідачі не виконують батьківських обов'язків, показанням свідків, які підтвердили зазначені обставини, а також висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських прав.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 проходить військову службу у Збройних Силах України, а тому не може проживати разом з дітьми, оскільки на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом він вже не перебував на службі у Збройних Силах України, зокрема наказом командира військової частини НОМЕР_1
від 05 серпня 2024 року № 230 ОСОБА_3 призупинено військову службу, дію контракту про проходження військової служби.
Суд першої інстанції умисно не зазначив про те, що у Жовківському районному суді Львівської області перебуває обвинувальний акт про притягнення
ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за статтею 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у зв'язку з чим його оголошено у розшук, а також у Франківському районному суді м. Львова перебуває обвинувальний акт про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за частиною п'ятою статті 407 КК України.
Зазначаючи про те, що притягнення ОСОБА_3 до адміністративної чи кримінальної відповідальності не може свідчити про його подальше небажання виконувати батьківські обов'язки стосовно його дітей, суд не здобув жодного доказу, який дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_3 бажає виконувати батьківські обов'язки.
Крім того, помилковим є висновок судів про те, що ОСОБА_1 не довів наявність винної поведінки відповідачів стосовно дітей, не надав безспірних доказів на підтвердження їхнього умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків, оскільки орган опіки та піклування неодноразово проводив із відповідачкою бесіди стосовно невиконання нею батьківських обов'язків. Відповідачам було відомо про розгляд цієї справи у суді, зокрема усі процесуальні документи їм було надіслано у додаток «Дія», а також позивач та їх із ОСОБА_8 батько - ОСОБА_9 засобами телефонного зв'язку повідомляли її про розгляд судом справи про позбавлення її батьківських прав, однак вона більше не телефонувала.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 червня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської областівід 17 червня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано з Жовківського районного суду Львівської області матеріали справи № 444/152/25; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2026 року матеріали справи № 444/152/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою ОСОБА_10 та ОСОБА_1 .
Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідно до акта обстеження матеріально - побутових умов домогосподарства (фактичного місця проживання особи) від 16 грудня 2024 року № 301 та довідки від 16 грудня 2014 року № 1354, виданої Добросинсько-Магерівською селищною радою, ОСОБА_2 зареєстрована за місцем проживання позивача та малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , але не проживає за місцем реєстрації.
Згідно з характеристикою, виданою Добросинсько-Магерівською сільською радою Лавриківського Старостинського округу № 3, ОСОБА_1 у побуті спокійний, врівноважений, дисциплінований. Скарг на нього до Старостинського округу не надходило.
Відповідно до довідки від 16 грудня 2024 року № 15, Лавриківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Добросинсько-Магерівської сільської ради (далі - Лавриківський ЗЗСО І-ІІІ ступенів) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у навчальному закладі у 4 класі.
Згідно з довідкою від 16 грудня 2024 року № 16, Лавриківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у навчальному закладі у 1 класі.
Відповідно до довідки від 16 грудня 2024 року № 16, виданої Лавриківським закладом дошкільної освіти Добросинсько-Магерівської сільської ради
ОСОБА_6 виховується в старшій інклюзивній групі Лавриківського закладу дошкільної освіти з 01 вересня 2023 року, як дитина з особливими освітніми потребами.
Згідно з характеристикою ОСОБА_5 , учениці 1 класу Лавриківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів, батьки не приділяють належної уваги вихованню дочки, не цікавляться навчальними здобутками дитини.
Відповідно до характеристики вихованця Лавриківського закладу дошкільної освіти, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відвідує дошкільний заклад освіти, як дитина з особливими освітніми потребами, відвідує корекційне заняття з логопедом та психологом. Батьки не цікавляться життям дитини, хлопчик любить своїх сестричок і дядька ОСОБА_1 . Дядько ОСОБА_1 завжди цікавиться його успіхами і потребами.
Згідно з характеристикою учениці 4 класу Лавриківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів
ОСОБА_4 , матір не відвідує школу на прохання вчителя. Матір не здійснює контролю за успішністю дитини, за виконанням домашнього завдання, внаслідок чого, інколи виникають проблеми з навчанням в школі. ОСОБА_1 (дядько) цікавиться її успіхами та невдачами у навчанні. Часто приходить до школи, телефонує, виявляє інтерес до стосунків дитини з однокласниками та друзями, сприяє поїздкам дитини на екскурсії та відвідування різних заходів.
Рішенням Виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради
від 19 листопада 2024 року № 181 затверджено висновок комісії із захисту прав дітей Виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради (як органу опіки та піклування) про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 .
Комісія із захисту прав дитини Виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради встановила, що діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 разом із батьками.
Працівники Служби у справах дітей спільно із Комунальною установою «Центр надання соціальних послуг» відвідували сім'ю за місцем проживання. Батьків вдома не було, зі слів бабусі, ОСОБА_4 , батьки поїхали на роботу, проте вже тривалий час не приїжджають додому до дітей.
Працівники служби у справах дітей за допомогою засобів телефонного зв'язку неодноразово спілкувалися з ОСОБА_2 , роз'яснювали їй наслідки неналежного виконання батьківських обов'язків. Однак, вона й надалі не перебуває вдома, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання та розвитку дітей, не забезпечує їх матеріально, не піклується про їхнє життя та здоров'я, не дбає про фізичний та моральний розвиток дітей. Залишивши трьох малолітніх дітей, вона тривалий час не приїжджає додому до дітей. Часто зловживає алкогольними напоями.
Батько дітей ОСОБА_3 також ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання та розвитку дітей, не забезпечує їх матеріально, не піклується про їхнє життя та здоров'я, не дбає про їхній фізичний та моральний розвиток дітей, не телефонує. Також часто зловживає алкогольними напоями.
За таких обставин комісія із захисту прав дитини Виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради визнала доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стосовно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з висновком комісії із захисту прав дитини Виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради від 29 травня 2025 року № 60 комісія визнала за доцільне призначити ОСОБА_1 опікуном дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 грудня 2021 року № 267 року ОСОБА_3 зараховано в списки особового складу частини та призначено на посаду навідника.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05 серпня 2024 року № 230 ОСОБА_3 призупинено військову службу, дію контракту про проходження військової служби в ЗСУ.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для позбавлення
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 батьківських прав, посилався на те, що відповідачі ухиляються від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання малолітніх дітей, зокрема не спілкуються з дітьми, не цікавляться їхнім життям, залишили дітей та за місцем проживання не з'являються.
Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач не довів наявність винної поведінки відповідачів стосовно дітей, не надав безспірних доказів на підтвердження їхнього умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та недостатньо обґрунтованими.
Так, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані
статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року
у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19,
від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі
№ 213/2822/21.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі
№ 753/2025/19).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за недоведеністю, суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дітей та що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, розглянули справу за відсутності відповідачів та будь-яких пояснень чи заперечень з їх боку щодо пред'явленого позову, не встановили наявність справжнього та належного інтересу у відповідачів до малолітніх дітей, будь-якої участі у житті яких вони тривалий час не беруть.
В оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції зазначив, що
ОСОБА_3 проходить службу в Збройних силах України з 2021 року, а отже не може проживати разом із дітьми.
Водночас суд першої інстанції належно не обґрунтував, яким чином зазначені обставини унеможливлюють спілкування батька з дітьми, зокрема засобами телефонного зв'язку, надання матеріальної допомоги на утримання дітей, зважаючи ще й на те, що суду першої інстанції ОСОБА_1 надав витяг із наказу командира військової частини від 05 серпня 2024 року № 230, згідно з яким солдату військової служби за контрактом ОСОБА_3 призупинено військову службу.
Наявність правових підстав для позбавлення відповідачів батьківських прав, ОСОБА_1 обґрунтовував також і тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зловживають алкогольними напоями, що також встановлено органом опіки та піклування під час підготовки висновку про доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав; ОСОБА_3 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2, частиною другою статті 173-2, частиною третьої статті 173-20, статтею 185 КУпАП.
Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, формально пославшись на рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»
від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) у якому суд, зокрема, наголошував на тому, що питання сімейних стосунків має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці, фактично не надав належної оцінки поведінці відповідачів, способу їх життя та загальній характеристиці особистості батька та матері дітей, насамперед наявності/відсутності бажання брати участь у житті дітей, а також спроможності забезпечити розвиток дітей у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є для дітей благополучним.
Установивши, що відповідач ОСОБА_3 неодноразово притягувався до відповідальності за частинами першою, другою статті 173-2, частиною третьою статті 172-20 КУпАП України, суди попередніх інстанцій не врахували, що законодавець поклав на суд обов'язок, зокрема при вирішенні спору щодо позбавлення батьківських прав, враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини (постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17, від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц, від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21, від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20, на які посилається позивач у позовній заяві).
Зазначивши, що жоден із випадків притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, на які посилається позивач у позовній заяві, не стосуються його малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суди попередніх інстанцій не перевірили, чи відбувалося домашнє насильство у присутності дітей.
У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій належно не дослідили зібрані у справі докази, неповно встановили фактичні обставини справи та ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, зокрема, викладених у постановах
від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17, від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц, від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21, від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20, є обґрунтованими.
Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
У будь-якому судовому чи адміністративному провадженні стосовно прав дитини за статтею 8 Конвенції діти, здатні формулювати власні думки, мають достатньою мірою бути залучені до процесу прийняття рішення, їм повинна бути надана можливість бути почутими і висловити свою думку («М. і М. проти Хорватії» (M. and M. v. Croatia), 2015, § 181, «C проти Хорватії» (C v. Croatia), 2020, § 78, а щодо відповідних міжнародних інструментів див. рішення у справах «М.К. проти Греції» (M.K. v. Greece), 2018, §§ 91-92 і «C проти Хорватії» (C. v. Croatia), 2020, § 76).
Діти мають право висловлювати свою думку і бути почутими під час розгляду питань, що зачіпають їхні інтереси. Зокрема, в міру того, як діти дорослішають і з часом стають здатними формулювати власну думку щодо свого спілкування з батьками, суди повинні надавати дедалі більшого значення їхнім поглядам та почуттям, а також їхньому праву на повагу до приватного життя («Н.Ц. та інші проти Грузії» (N.Ts. and Others v. Georgia), 2016, § 72).
Стаття 8 Конвенції не містить прямих процесуальних вимог, проте дитина повинна бути достатнім чином залучена до процесу прийняття рішень щодо її сімейного та приватного життя. Загальні принципи, спершу викладені в рішеннях у справах «Сахін проти Німеччини» (Sahin v. Germany) [ВП], 2003, §§ 72-74 і «Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany) [ВП], 2003, §§ 70 і 72, були розроблені для того, щоб надати дитині право висловлювати свою думку і бути почутою, з метою захисту її найкращих інтересів. Залежно від віку та рівня зрілості відповідної дитини для суддів можуть вважатися достатніми опитування експертами та подальші звіти, посилання на які містяться в рішеннях суду.
Що стосується дітей молодшого віку, які поки що не можуть сформулювати або висловити свої бажання, в таких ситуаціях вкрай важливо, щоб суди спиралися на висновки експертів для здійснення об'єктивної оцінки, беручи до уваги всі наявні в їхньому розпорядженні докази, того, чи потрібно заохочувати або підтримувати спілкування з батьком (матір'ю); суди повинні звертатися по експертні висновки щодо того, чи можна, враховуючи вік і рівень зрілості дітей молодшого віку, опитати їх у суді, у разі потреби за допомогою спеціаліста з дитячої психології («Невіш Каратау Пінту проти Португалії» (Neves Caratao Pinto v. Portugal), 2021, § 138; («Петров і X проти Росії» (Petrov and X v. Russia), 2018, § 108, («Зеліха Магомадова проти Росії» (Zelikha Magomadova v. Russia), 2019, § 116; рішення у справі «Чинта проти Румунії» (Cin?a v. Romania), 2020, §§ 53-54).
На жодному етапі провадження у справі суди не заслуховували дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (яким на час вирішення спору судом першої інстанції було 10, 7 та 5 років, відповідно), не з'ясували їхньої прихильності та ставлення до кожного з батьків та дядька, тобто не забезпечили їх права бути почутими у вирішенні питань, що стосуються їх особисто.
Не з'ясував зазначених обставин і орган опіки та піклування при складенні висновків про позбавлення відповідачів батьківських прав та призначення опікуном малолітніх дітей ОСОБА_1 .
Згідно з частиною другою статті 12 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом статті 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої
статті 389 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на наведене, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати викладене у цій постанові, належно дослідити зібрані у справі докази, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 червня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк