01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 127/22590/20
провадження № 61-6220св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи
позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Сегура-Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2023 року у складі судді Венгрин О. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2024 року у складі колегії суддів Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ТОВ «Сегура-Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання предметом іпотеки житлового будинку, визнання заборони відчуження нерухомого майна на підставі іпотечного договору.
Позов мотивований тим, що 14 вересня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/035-43/41119, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у виді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 25 000,00 дол. США, процентна ставка - 14 % річних, з метою придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 . 26 квітня 2007 року додатковою угодою № 1 до кредитного договору збільшено кредитний ліміт до 55 000,00 дол. США. 05 серпня 2010 року додатковою угодою № 1 внесені зміни щодо умов погашення кредиту.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 18 вересня 2006 року укладено іпотечний договір та додатковий договір №1 від 26 червня 2007 року. Пунктом 1.2 іпотечного договору передбачено, що предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0319. Умовами іпотечного договору відповідачу заборонено протягом дії договору проводити будь-які будівельні роботи відносно предмета іпотеки.
З 15 жовтня 2006 року зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконувала, у зв'язку з чим 06 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. вчинено виконавчий напис № 676 про звернення стягнення на зазначену земельну ділянку, яка належала ОСОБА_1
20 травня 2020 року між АТ «Оксі Банк» (правонаступник АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ТОВ «Сегура-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/035-43/41119 від 14 вересня 2006 року та договором іпотеки від 18 вересня 2006 року, яке перейшло до ТОВ «Сегура-Капітал». Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 20 травня 2020 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 101 401,62 дол. США (в тому числі 30 873,20 дол. США - заборгованість за кредитом, 18 333,18 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом, 274,26 дол. США - заборгованість за процентами, 51 920,98 дол. США - прострочена заборгованість за процентами) і 286 8401,07 грн пені.
Разом з тим, 01 березня 2011 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , загальною площею 307,6 кв.м. Відповідно до пункту 5 акта готовності об'єкта до експлуатації № 102 від 01 лютого 2011 року будівельні-монтажні роботи здійснювались з липня 2006 року по червень 2009 року.
Дозволу на будівництво житлового будинку на земельній ділянці, яка перебуває під іпотекою, АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Сегура-Капітал» іпотекодавцю не надавали, а відповідні дії ОСОБА_1 є порушенням умов договору іпотеки.
Отже, вказаний житловий будинок з мансардою та підвалом вважається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору від 18 вересня 2006 року.
ТОВ «Сегура-Капітал» просило суд:
визнати предметом іпотеки житловий будинок з мансардою та підвалом, загальною площею 307,6 кв.м, який знаходиться на АДРЕСА_2 , на підставі іпотечного договору від 18 вересня 2006 року;
визнати заборону відчуження нерухомого майна - житлового будинку з мансардою та підвалом, загальною площею 307,6 кв.м, який знаходиться на АДРЕСА_2 , на підставі іпотечного договору від 18 вересня 2006 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано предметом іпотеки житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 307,6 кв. м, житловою площею 56,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_3 (раніше - АДРЕСА_2 ), що на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0319, який зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності, САЕ211353 , видане 25 лютого 2011 виконавчим комітетом Бохоницької сільської ради Вінницького району Вінницької області на підставі рішення від 17 лютого 2011 року № 24, іпотекодавець - ОСОБА_1 , іпотекодержатель - ТОВ «Сегура-Капітал», код 41617928, на підставі іпотечного договору від 18 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В. О., реєстр за № 1149.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при передачі земельної ділянки в іпотеку на ній вже будувався будинок, оскільки з акта готовності об'єкта до експлуатації вбачається, що в липні 2006 року почались будівельно-монтажні роботи, а договір іпотеки укладений 18 вересня 2006 року, тому згідно з діючим законодавством, якщо в іпотеку передається земельна ділянка іпотека також поширюється на розташовані на ній будівлі (споруди) та об'єкти незавершеного будівництва, незалежно від того, хто є власником. Всупереч умов підпункту 4.1.8 пункту 4.1. іпотечного договору від 18 вересня 2006 року відповідач збудувала будинок на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки, без дозволу іпотекодержателя. Таким чином, права позивача підлягають захисту шляхом задоволення позовної вимоги про визнання предметом іпотеки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який побудовано на земельній ділянці, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , та передана в іпотеку за договором від 18 вересня 2006 року.
Вимога ТОВ «Сегура-Капітал» в частині визнання житлового будинку предметом іпотеки є підставою виникнення обтяження та внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про заборону щодо цього житлового будинку, тому позовна вимога про визнання (встановлення) заборони відчуження нерухомого майна на підставі іпотечного договору є дублюючою. Отже, у задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, а також зазначив, що житловий будинок, який був зведений ОСОБА_1 на земельній ділянці, переданій в іпотеку, підлягає визнанню предметом іпотеки, що відповідає приписам частини п'ятої статті 5 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування». Така позиція узгоджується з позицією, викладеною в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач не підтвердив своє право вимоги, апеляційний суд виходив із того, що у справі, що розглядається, недійсність договору відступлення права вимоги, який був укладений 20 травня 2020 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк», та договору відступлення права вимоги від 20 травня 2020 року, укладеного між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Сегура-Капітал», не випливає із закону чи договору, зазначений договір не оспорений та не визнаний судом недійсним, відтак в силу презумпції правомірності правочину є правомірним (стаття 204 ЦК України). Твердження про те, що відсутні належні докази оплати новим кредитором перед первісним, так як на платіжному дорученні (а. с. 121, т. 1) відсутній підпис платника, а відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.2. договору відступлення, невиконання вимог пункту 3.2 (обов'язок сплати) тягне за собою припинення договору відступлення, апеляційний суд оцінює як такі, що не впливають на питання права позивача звертатися до суду, адже відсутність підпису на копії платіжного доручення, яким перераховані кошти, за наявності відмітки банку, що кошти проведені банком, не спростовують факт розрахунку, сплачена сума відповідає сумі, яка було погоджена сторонами в пункті 3.1 договору відступлення.
В апеляційній скарзі заявник посилається на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області у справі № 128/6039/13-ц як на преюдиційну за позовом ТОВ «Сегура-Капітал» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та в якій зазначено, що ТОВ «Сегура-Капітал» не надало доказів процесуального правонаступництва. Проте питання процесуального правонаступництва в силу приписів статті 82 ЦПК України не є обставиною, яка встановлена судовим рішенням, а є процесуальним питанням.
Щодо твердження ОСОБА_1 , що поручителі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не були залучені до участі у справі, апеляційний суд вказав, що вони не є співвласниками спірного майна. У справі, що розглядається, не вирішувалось питання стягнення заборгованості, рішення у цій справі не може вплинути на їх права та обов'язки, тому суд першої інстанції правильно відмовив у їх залученні до участі у справі.
Не впливає рішення у справі і на права та інтереси дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у справі не йдеться ні про правомірність реєстрації дитини в житловому будинку, ні про виселення, ні про звернення стягнення на предмет іпотеки.
ОСОБА_1 також не погоджується з розміром заборгованості за кредитним договором, проте це не є предметом спору у цій справі, тому апеляційний суд не дає оцінки сумі заборгованості, яка зазначена в додатку № 1 до договору відступлення, а доказів того, що борг за кредитним договором погашений, відповідач не надала, тому відсутня підстава стверджувати, що основне зобов'язання виконане.
Аргументи учасників справи
24 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила оскаржені судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами предметом іпотеки і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що, виходячи зі змісту Закону України «Про іпотеку», будинок, зведення якого розпочато на земельній ділянці, що передається в іпотеку до передачі земельної ділянки в іпотеку згідно з договором, і будівництво якого завершено під час дії договору іпотеки на зазначеній земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні, вважається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. За таких обставин суди дійшли необґрунтованого висновку, що права позивача як такого, що має право вимоги за договором кредиту та договором іпотеки, порушено.
Твердження позивача, що кредитору не було відомо про зведення будинку під час укладення договору іпотеки та про здійснення будівництва спростовується доказами, що свідчать про обстеження предмета іпотеки іпотекодержателем.
Суд помилково вважав, що ТОВ «Сегура-Капітал» набув права вимоги за договором відступлення права вимоги. При цьому належні та допустимі докази, якими б ця обставина була підтверджена, позивачем не надано. З договору про відступлення права вимоги від 20 травня 2020 року, укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк», а також аналогічного договору, укладеного між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Сегура-Капітал», вбачається, що однією з підстав припинення права та обов'язків за договором є невиконання новим кредитором умов пункту 3.2., яким передбачено, що новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору вартість прав вимоги, вказану у пункті 3.1. договору в день його підписання шляхом переказу коштів на рахунок первісного кредитора (376 000,00 грн). Доказом такої оплати є відповідні належно оформлені платіжні документи. Позивач таких доказів суду не надав, а натомість в судовому засіданні, з порушенням встановлених статтею 83 ЦПК порядку та строків подання доказів, надав суду копії договору права вимоги та копії чорно-білого скріншоту платіжного доручення від 20 травня 2020 року, яка не має відповідних підписів платника та не завірена належним чином. При цьому позивач не обґрунтував поважність неподання цих доказів як того вимагає стаття 83 ЦПК та не виконав вимог статті 127 ЦПК щодо поновлення пропущених процесуальних строків на подання доказів. Водночас вказаний скріншот не є оригіналом та навіть не копією оригіналу, а має усі ознаки скопійованої копії.
Суд апеляційної інстанції помилково зробив висновок, що сторона відповідача вказує в обґрунтування своєї апеляційної скарги на недійсність договору відступлення права вимоги. Відповідач вказував на те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів здійснення такої оплати, а отже, і не довів, що набув права, визначені тим договором.
Валютою основного зобов'язання кредиту є долари США. Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про валюту та валютні операції» небанківські фінансові установи мають отримати спеціальну ліцензію Національного банку України, яка надає право здійснювати діяльність, що пов'язана із валютними цінностями, які не є національною валютою. На підтвердження правомірності такої діяльності позивач мав би надати суду належно завірену копію цієї ліцензії, однак такої не надав. Отже, позивач не підтвердив і правомірність бути новим кредитором за договором відступлення права вимоги із первісним кредитором.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 08 лютого 2023 року у справі № 761/11546/21, від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21, постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, та суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про визнання спірного нерухомого майна предметом іпотеки, а тому в іншій частині судові рішення касаційному перегляду не підлягають.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 14 вересня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/035-43/41119, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 25 000,00 дол. США під 14% річних, строком до 13 вересня 2026 року, на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з платіжним календарем від 18 вересня 2006 року загальна сума кредиту, наданого ОСОБА_1 , становить 25 000,00 дол. США.
Додатковою угодою № 1 до кредитного договору № 014/035-43/41119 від 14 вересня 2006 року кредитний ліміт за договором збільшено до 55 000,00 дол. США.
18 вересня 2006 року між Аваль» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір (зареєстрований за № 1149), предметом якого є земельна ділянка на АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0319.
Відповідно до підпункту 4.1.8 пункту 4.1. договору іпотеки від 18 вересня 2006 року протягом дії цього договору іпотекодавцю заборонено проводити будь-які будівельні роботи відносно предмета іпотеки, окрім передбачених п.п. 4.1.7 п. 4.1. цього договору - здійснювати поточний, а в разі необхідності - капітальний ремонт предмета іпотеки.
18 вересня 2006 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В. О. накладено заборону відчуження земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , до припинення договору іпотеки, зареєстровано в реєстрі за № 1150.
Згідно з копією додаткового договору № 1 від 26 квітня 2007 року до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Дробахою В. О. 18 вересня 2006 року за реєстровим №1149, іпотекодавець зобов'язаний до 13 вересня 2026 року повернути іпотекодержателю кредит в розмірі 55 000,00 дол. США.
Відповідно до копії додаткової угоди №1 до кредитного договору № 014/035-43/41119 від 05 серпня 2010 року, укладеної між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , позичальнику у період з 15 серпня 2010 року по 14 серпня 2011 року було зменшено розмір щомісячного платежу за кредитним договором до 566,75 дол. США.
Відповідно до акта готовності об'єкта до експлуатації № 102 від 01 березня 2011 року ? житлового будинку та господарських споруд (нове будівництво) на АДРЕСА_2 вбачається, що будівельно-монтажні роботи здійснено в період з липня 2006 року по червень 2009 року.
01 березня 2011 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 .
20 травня 2020 року укладено договір відступлення права вимоги між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк», за яким право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/035-43/41119 від 14 вересня 2006 року та договором іпотеки від 18 вересня 2006 року перейшло до АТ «Оксі Банк». Зазначене підтверджується копіями договору, розрахунку заборгованості за кредитним договором № 014/035-43/41119 від 14 вересня 2006 року, згідно з яким загальна сума заборгованості перед первісним кредитором за кредитним договором становить 101 682,32 дол. США, актом приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 20 травня 2020 року, договором відступлення прав за договором іпотеки від 20 травня 2020 року, предметом якого є договір іпотеки б/н від 18 вересня 2006 року, актом прийому-передачі від 20 травня 2020 року, платіжним дорученням № 1614 від 20 травня 2020 року.
20 травня 2020 року укладено договір відступлення права вимоги між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Сегура-Капітал», за яким право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/035-43/41119 від 14 вересня 2006 року та договором іпотеки від 18 вересня 2006 року перейшло до ТОВ «Сегура-Капітал». Зазначене підтверджується копіями договору, розрахунку заборгованості за кредитним договором № 014/035-43/41119 від 14 вересня 2006 року, згідно з яким загальна сума заборгованості перед первісним кредитором за кредитним договором становить 101 682,32 дол. США, актом приймання-передачі документації за договором відступлення права вимоги від 20 травня 2020 року, договором відступлення права вимоги за договором іпотеки від 20 травня 2020 року, предметом якого є договір іпотеки б/н від 18 вересня 2006 року, актом прийому-передачі від 20 травня 2020 року, платіжним дорученням № 162 від 20 травня 2020 року.
20 травня 2020 року ТОВ «Сегура-Капітал» зареєстровано як іпотекодержатель за договором іпотеки б/н від 18 вересня 2006 року, іпотекодавець - ОСОБА_3 , предмет іпотеки - земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0319, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки).
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження
№ 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов'язанні, за винятком зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.
Тобто законодавець передбачив допустимість існування заборони на відступлення права вимоги, яка встановлюватиметься на рівні імперативної приватно - правової норми.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).
Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням (частина перша статті 24 Закону України «Про іпотеку»).
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 3-43гс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 3-4гс16.
Колегія суддів акцентує увагу, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів. Тому внаслідок відступлення права вимоги, за відсутності в імперативній нормі приватного права заборони на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, не відбувається будь-якого порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу боржника (див., зокрема постанову Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 756/15736/18);
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
У частинах першій, другій статті 5 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості (частина третя статті 5 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 6 Закону України «Про іпотеку» якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій, ніж іпотекодавець, особі, новий власник земельної ділянки зобов'язаний надати власнику будівлі (споруди) такі ж умови користування земельною ділянкою, які мав іпотекодавець. Об'єкти незавершеного будівництва, розташовані на переданій в іпотеку земельній ділянці, вважаються предметом іпотеки, незалежно від того, хто є власником об'єкта незавершеного будівництва.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII статтю 5 Закону України «Про іпотеку» доповнено частиною п'ятою такого змісту: «у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об'єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору».
У пунктах 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 569/19798/20 зроблено висновок, що «праву іпотеки властиві певні принципи, до яких, зокрема відноситься еластичність та спеціальність (спеціалітет); принцип спеціальності (спеціалітету) права іпотеки проявляється в тому, що іпотека як право на чужу річ поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ, що визначена в договорі. Спеціальність права іпотеки покликана зафіксувати певний обсяг прав іпотекодержателя щодо визначеного в договорі майна. Окрім цього, завдяки принципу спеціальності створюється механізм охорони інтересів іпотекодавця, оскільки виокремлюється майно, яке обтяжене іпотекою, від іншого майна; принцип еластичності полягає в тому, що іпотека це право за рахунок іпотечного майна задовольнити вимоги іпотекодержателя (тобто, право на цінність), і, як наслідок, як би не змінювався саме предмет іпотеки (зокрема, внаслідок завершення будівництва, реконструкції), право іпотеки має зберігатися, допоки існує фактично або юридично ця цінність».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що: підпунктом 4.1.8 пункту 4.1. договору іпотеки від 18 вересня 2006 року передбачено, що протягом дії цього договору іпотекодавцю заборонено проводити будь-які будівельні роботи відносно предмета іпотеки, окрім передбачених п.п. 4.1.7 п. 4.1. цього договору - здійснювати поточний, а в разі необхідності - капітальний ремонт предмета іпотеки; будівельно-монтажні роботи житлового будинку та господарських споруд (нове будівництво) на АДРЕСА_2 здійснено в період з липня 2006 року по червень 2009 року;
за таких обставин, врахувавши положення статей 5, 6 Закону України «Про іпотеку», з урахуванням пунктів 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, умови укладеного між сторонами договору іпотеки, те, що на земельній ділянці, яку передано в іпотеку на підставі договору від 18 вересня 2006 року, будівництво будинку фактично було розпочато ще у липні 2006 року, тобто до укладення договору, суди обґрунтовано вважали, що іпотека поширюється і на побудовані на переданій в іпотеку земельній ділянці будівлі (споруди);
касаційний суд враховує, що факт поширення на побудовані на переданій в іпотеку на підставі договору від 18 вересня 2006 року земельній ділянці будівлі (споруди) відповідач при розгляді цієї справи не заперечував, посилаючись на необхідність з'ясування заборгованості за кредитним договором, недоведеність правонаступництва позивача за кредитним договором і договором іпотеки, незалучення як третіх осіб поручителів за кредитним договором, проживання в будинку неповнолітньої дитини ОСОБА_1 . Тобто вказану обставину відповідач визнавав;
колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що недійсність договору відступлення права вимоги, який був укладений 20 травня 2020 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк», та договору відступлення права вимоги від 20 травня 2020 року, укладеного між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «Сегура-Капітал», не випливає із закону чи договору, зазначений договір не визнаний судом недійсним, відтак в силу презумпції правомірності правочину є правомірним (стаття 204 ЦК України);
також враховує, що до звернення з цим позовом 20 травня 2020 року проведено державну реєстрацію ТОВ «Сегура-Капітал» як іпотекодержателя за договором іпотеки б/н від 18 вересня 2006 року, іпотекодавець - ОСОБА_3 , предмет іпотеки - земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0319, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки), і відповідач це право не оспорював, зокрема, зустрічний позов про визнання відсутнім такого права у ТОВ «Сегура-Капітал» в цій справі не подав;
за таких обставин необґрунтованими є відповідні доводи касаційної скарги, що ТОВ «Сегура-Капітал» не надало докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі, зокрема докази на підтвердження оплати за договором відступлення права вимоги.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність у ТОВ «Сегура-Капітал» спеціальної ліценції НБУ, яка надає право здійснювати діяльність, пов'язану з валютними цінностями, оскільки таких доводів відповідач при розгляді справи судом першої інстанції не наводив, і дійсність вказаних договорів не є предметом спору в цій справі.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 грудня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2024 року в частині задоволеної позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сегура-Капітал» про визнання житлового будинку предметом іпотеки залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко