13 березня 2026 року
м. Київ
Справа № 607/8501/25
Провадження № 61-14214св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є:
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Гончарук Олена Станіславівна (далі - адвокат позивачки),
відповідач - ОСОБА_2 (далі - відповідач),
про стягнення аліментів на дітей
за касаційною скаргою позивачки на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 4 вересня 2025 року, яку постановив суддя Стельмащук П. Я., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Костіва О. З., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,і
1. У квітні 2025 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача аліменти на їхніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - у розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно з індексацією відповідно до закону, починаючи з дати подання позову і до повноліття дітей.
2. Відповідач звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі. Мотивував тим, що перебуває у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан, і на даний час у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення й інтересів держави у зв'язку з агресією російської федерації проти України.
3. 4 вересня 2025 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області задовольнив вказане клопотання: зупинив провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Мотивував так: відповідач проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 , яка з лютого 2022 року залучена до виконання бойових завдань у районі проведення бойових дій і бере участь у заходах, спрямованих на забезпечення оборони України, захист населення та національних інтересів у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України; відповідач не має можливості брати участь у судових засіданнях особисто або в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів і не може надати суду пояснення.
4. 24 жовтня 2025 року Тернопільський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Навів такі самі мотиви.
5. 13 листопада 2025 року адвокат позивачки сформувала у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 34435/0/220-25 від 13 листопада 2025 року), у якій просила скасувати зазначені судові рішення та скерувати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.Обґрунтувала так:
- суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 червня 2024 року у справі № 317/3364/21, Верховного Суду у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 466/8799/22, щодо необхідності врахування того, чи представляє військовослужбовець його інтереси у судах першої й апеляційної інстанцій особисто, а також, чи не порушуватиме зупинення провадження у справі найкращі інтереси дитини;
- суди не взяли до уваги те, що участь відповідача у справі забезпечує його адвокат, яка здійснює його процесуальні права й обов'язки, а також те, що зупинення провадження у справі не корелює із принципом якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Жодних доказів припинення представництва або обмеження повноважень адвоката відповідача немає;
- суди допустили надмірний формалізм під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, коли не врахували обставини справи й інтереси дітей;
- відповідач не надав доказів його звільнення від обов'язку утримувати дітей.
6. 21 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки.
7. 10 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
8. Верховний Суд вважає, що касаційне провадження слід закрити.
8.1. 4 вересня 2025 року суд першої інстанції постановив ухвалу про зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.Апеляційний суд із цим висновком погодився, і 24 жовтня 2025 року залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.
8.2. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
8.3. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
8.4. У ЦПК України збалансовані гарантії права на справедливий судовий розгляд, зокрема, на доступ до суду та на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод), з одного боку, із принципом остаточності судових рішень (res judicata), з іншого боку. Касаційний перегляд є екстраординарним з огляду на обмеження повноважень суду касаційної інстанції виключно питаннями права та більший ступінь формальності процедур (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18).
8.5. За змістом пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
8.6. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України).
8.7. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).
8.8. Позивачка подала касаційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, яку апеляційний суд залишив без змін. Пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначив виключний перелік ухвал суду першої інстанції, які у касаційному порядку можна оскаржити окремо від рішення суду після їхнього перегляду в апеляційному порядку. Ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі (пункт 14 частини першої статті 353 ЦПК України) у цьому переліку відсутня. Відповідно немає права касаційного оскарження ні тієї ухвали, ні постанови апеляційного суду за результатами її перегляду.
8.9. Інакше кажучи, постановлення судом першої інстанції ухвали про зупинення провадження у справі та залишення її без змін апеляційним судом згідно з ЦПК України унеможливлює вирішення у касаційному порядку питання про те, чи міг суд першої інстанції зупинити провадження у справі на підставі доданих до клопотання доказів і з урахуванням її обставин.
8.10. З огляду на те, що позивачка подала касаційну скаргу на судові рішення, касаційне оскарження яких не передбачене, касаційне провадження за тією скаргою слід закрити (див. mutatis mutandis подібні за змістом висновки в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2026 року у справі № 487/5009/25, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 344/7772/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2026 року у справі № 370/3291/23 тощо).
9. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
9.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
9.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
9.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
9.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує правомірну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
9.5. Скаржниця отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій, зокрема мала можливість навести аргументи проти зупинення провадження у справі. Право касаційного оскарження судових рішень із процесуальних питань згідно з ЦПК України обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною.
9.6. Позивачка подала касаційну скаргу на судові рішення, які за законом не можна оскаржити у касаційному порядку. За таких умов обмеження на подання скаржницею касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність її права на доступ до суду.
Керуючись статтями 2, 260, 261, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд
закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 4 вересня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко