17 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/1992/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Багай Н. О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод"
до Державного агентства резерву України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство “Українська оборонна промисловість»,
про стягнення 2 680 342,99 грн,
30.03.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державного агентства резерву України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 (повний текст складено 05.03.2026), ухвалену за результатами перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 у справі № 910/1992/25. Вказана касаційна скарга була подана 27.03.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд".
Перевіривши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без руху з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України в касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу скаржнику необхідно чітко вказати норму права, висновок щодо застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і зазначити, в чому полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу скаржник повинен вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу скаржник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, висновок, який зробили суди попередніх інстанцій з цього питання (якщо він наявний), та обґрунтувати мотиви незгоди з таким висновком.
Водночас, оскаржуючи судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник повинен зазначити, яке саме процесуальне порушення, передбачене частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу, призвело до прийняття незаконного судового рішення, та вказати, яким чином це порушення впливає на встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У разі посилання на недослідження зібраних у справі доказів, скаржнику необхідно зазначити, які саме докази не було досліджено судами попередніх інстанцій. У разі якщо скаржник вважає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, він повинен зазначити, яке саме клопотання було відхилено судом та як це впливає на оскаржуване судове рішення. У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинули на прийняття оскаржуваного рішення.
У касаційній скарзі Державне агентство резерву України посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 - 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Проте, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник не наводить змісту висновків Верховного Суду, які, на його думку, не враховані судом апеляційної інстанції, та не зазначає, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення таким висновкам.
Крім того, Державне агентство резерву України із посиланням на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України в касаційній скарзі зазначає про необхідність відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 905/451/22. Однак скаржник не зазначає норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, висновок, який зробили суди попередніх інстанцій із цього питання, та не обґрунтовує мотиви незгоди з таким висновком.
Ураховуючи наведене, касаційна скарга Державного агентства резерву України за змістом не є належним чином обґрунтованою, оскільки в ній чітко не наведено обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/1992/25, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пунктів 4, 6 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України в касаційній скарзі повинні бути зазначені судові рішення, що оскаржуються, та вимоги особи, яка подає касаційну скаргу.
Вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні кореспондуватися з повноваженнями суду касаційної інстанції, передбаченими положеннями статтею 308 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1 - 6 частини 1 цієї статті.
Як установив Верховний Суд, Товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" подало у 2025 році позовну заяву, предметом якої є вимоги про стягнення з Державного агентства резерву України про стягнення 2 680 342,99 грн витрат на зберігання матеріальних цінностей.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2025, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/1992/25, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" задоволено повністю та стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" 2 680 342,99 грн витрат на зберігання матеріальних цінностей.
У прохальній частині касаційної скарги Державне агентство резерву України просить Суд, зокрема, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/1992/25 та відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" до Державного агентства резерву України про стягнення витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у період із 01.01.2023 до 31.12.2023 на суму 2 680 342,99 грн в повному обсязі та направити справу на новий розгляд. Проте Суд звертає увагу скаржника на те, що рішення про задоволення позовних вимог ухвалювалося судом першої інстанції та було залишене без змін судом апеляційної інстанції. Крім того, одночасно скаржник просить Суд направити справу на новий розгляд, при цьому не зазначає до суду якої інстанції слід направити справу для нового розгляду. Таким чином, заявлені в касаційній скарзі вимоги суперечать одна одній та не відповідають вимогам статті 308 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд зазначає, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними та містити інформацію про те, які судові рішення оскаржуються, а також про те, які з повноважень, передбачених положеннями статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень.
За таких умов касаційна скарга Державного агентства резерву України не відповідає вимогам пунктів 4, 6 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України щодо її змісту, оскільки вимоги скаржника суперечать одна одній та не відповідають вимогам статті 308 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Згідно із частиною 1 статті 4 зазначеного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, що діяла на час подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становив 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 встановлено у розмірі 3028,00 грн.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час звернення з касаційною скаргою) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
У прохальній частині поданої касаційної скарги скаржник просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/1992/25 та відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський бронетанковий завод" до Державного агентства резерву України про стягнення витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в період із 01.01.2023 по 31.12.2023 на суму 2 680 342,99 грн у повному обсязі.
Отже, скаржник оскаржує судове рішення в частині стягнення грошових коштів у розмірі 2 680 342,99 грн, а тому відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" 1,5 % ціни позову становить 40 205,14 грн.
Ураховуючи наведене, скаржник мав сплатити судовий збір за подання касаційної скарги на оскаржуване судове рішення в розмірі 64 328,22 грн, розрахованому за формулою: 40 205,14 грн х 200 % х 0,8, де 40 205,14 грн - 1,5 % від ціни позову; 200 % - ставка судового збору за подання касаційної скарги; 0,8 - коефіцієнт для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Однак Державне агентство резерву України доказів сплати судового збору до касаційної скарги не додало.
Відповідно до частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Згідно із частиною 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, для усунення недоліків касаційної скарги Державному агентству резерву України необхідно подати до суду касаційної інстанції:
- касаційну скаргу в новій редакції, в якій слід чітко зазначити судові рішення, що оскаржуються, та уточнити вимоги касаційної скарги, які мають бути однозначними та узгоджуватися з повноваженнями суду касаційної інстанції, а також обґрунтувати передбачену (передбачені) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підставу (підстави) подання цієї скарги (із урахуванням змісту цієї ухвали);
- докази сплати судового збору в установленому законом порядку та розмірі, а саме: в розмірі 64 328,22 грн, за реквізитами, що зазначені на офіційному сайті Верховного Суду в розділі "Судовий збір", або передбачені законодавством документи, що підтверджують наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.
У разі невиконання у встановлений законом строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржникові.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Державного агентства резерву України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 у справі № 910/1992/25 залишити без руху та надати строк на усунення недоліків протягом десяти днів із дня вручення цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Н. О. Багай