07 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11598/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Сосюри О. М. (адвокат),
відповідача - Саєнко Ю. М. (адвокат),
розглянув касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 у справі
за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк"
до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю
про зобов'язання вчинити дії.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У липні 2023 року Акціонерне товариство "Сенс Банк" (далі - АТ "Сенс Банк"; Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма "Т.М.М.", Фірма) про зобов'язання відповідача звільнити належну позивачу квартиру № 111 но вул. Провіантська, 3 у м. Києві.
2. Вимоги позивача як власника квартири обґрунтовані тим, що він не може користуватися та розпоряджатися спірним майном на власний розсуд через незаконні дії відповідача, тому його порушені права підлягають захисту в судовому порядку.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024, у задоволенні позову було відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів тих обставин, якими обґрунтовував свої позовні вимоги, що виключає правові підстави для їх задоволення.
Постановою Верховного Суду від 07.08.2024 зазначені судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду справи № 910/11598/23 рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025, у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення обґрунтовані тим, що матеріалами справи не доведено вчинення відповідачем перешкод у здійсненні власником (позивачем) своїх правомочностей та відсутність доказів порушення права АТ "Сенс Банк", за захистом якого воно звернулося до суду.
Постановою Верховного Суду від 28.05.2025 зазначені судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. За наслідками нового розгляду справи № 910/11598/23 рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026, позов задоволено повністю.
Судові рішення мотивовано тим, що оскільки відповідач після вибуття із його власності спірної квартири оспорював правомірність такого вибуття, як попередній користувач квартири зазначає про необізнаність щодо обставин, пов'язаних з припиненням такого користування, не забезпечив можливості нового власника у доступі до квартири, й будучи управителем будинку, в якому розташована квартира, не може забезпечити доступ представників позивача до неї, доводи позивача про те, що відповідач продовжує користуватися спірною квартирою з урахуванням поданих доказів визнаються судом більш вірогідними, ніж доводи відповідача про те, що він вже припинив користування цієї квартирою, однак не має можливості передати ключі від квартири та не причетний до обмеження представників позивача у доступі до будинку, в якому знаходиться квартира.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі Фірма "Т.М.М." просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 у справі № 910/11598/23 та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях помилково не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме статей 73, 74, 76- 79, 86 ГПК України, статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у подібних правовідносинах, викладених у таких постановах Верховного Суду:
- від 04.07.2018 справа № 653/1096/16-ц: "Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном" (пункт 38 постанови);
- від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20: "45. Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
46. Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 909/392/19";
- від 01.10.2020 у справі № 910/9834/19:
"6.6. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина перша статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
6.7. Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з'ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
6.8. Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.
6.9. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
6.10. Тобто, під належністю доказу розуміється міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів, яка характеризується наявністю об'єктивного зв'язку між їх змістом (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання";
- від 25.05.2021 у справі № 910/91/20: "Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин" (пункт 5.4);
- від 22.09.2021 у справі № 916/798/17: "Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами… Тобто для задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні власником належним йому майном необхідно встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, оскільки право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення";
- від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц: "Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі";
- від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17: "При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність";
- від 28.12.2021 у справі №911/1101/21: "суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування";
- від 15.12.2021 у справі № 910/1088/13: "Натомість за змістом статті 76 ГПК України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом";
- 03.12.2021 у справі № 910/12764/20: "Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд зауважує, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи) і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом".
Скаржник вважає судові рішення судів попередніх інстанцій прийнятими з істотними порушеннями норм процесуального права України, а саме недотримання судом частини 1 статті 316 ГПК України, судом першої та апеляційного інстанції не виконано вказівок Верховного Суду зазначених у постанові від 28.05.2025 у справі № 910/11598/23, які є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. На думку скаржника, Верховний Суд не навів жодних правових підстав та норм права, що були порушені судами попередніх інстанцій при винесенні рішення, і лише послався на судові спори між Банком та Фірмою щодо оскарження виконавчих написів, результатів прилюдних торгів, оцінки нерухомого майна, як на підставу скасування рішень попередніх інстанцій, і відправлення справи на новий розгляд.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. АТ "Сенс Банк" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, зазначає про відсутність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фірми "Т.М.М." на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 у справі №910/11598/23 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 10.03.2026.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.03.2026 відкладено розгляд касаційної скарги Фірми "Т.М.М." у справі № 910/11598/23 на 07.04.2026.
Від Фірми "Т.М.М." надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Згідно з пунктом 2 частини 1 та частиною 4 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Отже, суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 18/266).
Верховний Суд вважає, що у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі з підстав відсутності предмета спору слід відмовити, оскільки відповідач не довів, а матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для закриття провадження у справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. АТ "Сенс Банк" є власником квартири № 111 у будинку № 3 на вулиці Провіантська (Галі Тимофєєвої) у м. Києві.
10. Позивач набув право власності у результаті звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса № 7858 на нерухоме майно, яке належало на праві власності Фірмі "Т.М.М." та перебувало в іпотеці стягувача - Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (у подальшому AT "Альфа-Банк", AT "Сенс Банк"). Після проведення арешту і опису майна спірну квартиру було передано для реалізації на публічні торги.
11. 22.04.2021 AT "Альфа-Банк" на підставі частини 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку" зареєструвало за собою право власності на спірну квартиру на підставі протоколу та акта про реалізацію предмета іпотеки.
12. 30.11.2022 найменування AT "Альфа-Банк" було змінено на AT "Сенс Банк" з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
13. Спір у цій справі виник у зв'язку із тим, що, за твердженням позивача, станом на дату державної реєстрації його права власності на спірну квартиру відповідач фактично користувався нею. Таке користування продовжилося і після зміни власника та триває на момент подання позову у цій справі без будь-якої правової підстави та без дозволу власника. Як наслідок, позивач, як законний власник спірної квартири, фактично позбавлений доступу до своєї власності та зазнає збитків.
14. 28.02.2023 позивач листом надіслав відповідачу вимогу щодо припинення неправомірного користування чужим майном та звільнення квартири (вручена адресату 01.03.2023).
15. 20.06.2023 аналогічну вимогу було направлено повторно (отримано відповідачем 26.06.2023).
16. Проте зазначені вимоги залишились без відповіді та без реагування.
17. У матеріалах справи міститься також складений представниками позивача акт від 25.09.2023 про недопуск до спірної квартири.
18. З матеріалів справи вбачається, що право власності та користування спірною квартирою було предметом спору у численних судових справах, зокрема і за позовами відповідача (справи № 910/1580/18, № 826/11311/19, № 910/6567/20).
19. За доводами позивача, на теперішній час його право власності на спірну квартиру порушено діями відповідача, який фактично користується нею та відмовляється звільнити її добровільно, тому таке право підлягає захисту у судовому порядку.
Позиція Верховного Суду
20. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається з огляду на таке.
22. Предметом позову в цій справі є вимога позивача про зобов'язання відповідача звільнити належну позивачу на праві власності квартиру з підстав перешкоджання відповідачем у здійсненні позивачем своїх правомочностей власника спірної квартири.
23. Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій врахували поведінку відповідача, а саме, ініційовані ним судові спори в інших справах, що свідчить про загальну направленість його дій на перешкоджання своєчасному оформленню позивачем прав на нерухоме майно та здійснення новим власником правомочностей права власності, оцінили доводи щодо наведених учасниками справи обставин розміщення відповідача за адресою спірної квартири, виконання ним функцій з управління будинком, пояснення відповідача про необізнаність щодо обставин, пов'язаних з припиненням ним користування, незабезпечення можливості нового власника у доступі до квартири, дійшли висновку, що доводи позивача про те, що відповідач продовжує користуватися спірною квартирою з урахуванням поданих доказів є більш вірогідними, ніж доводи відповідача про те, що він вже припинив користування цієї квартирою, однак не має можливості передати ключі від квартири та не причетний до обмеження представників позивача у доступі до будинку, в якому знаходиться квартира.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
24. Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
25. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях помилково не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме статей 73, 74, 76- 79, 86 ГПК України, статті 391 ЦК України, у подібних правовідносинах, викладених у таких постановах Верховного Суду: від 04.07.2018 справа № 653/1096/16-ц, від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, від 27.05.2020 № 909/392/19, від 01.10.2020 у справі № 910/9834/19, від 25.05.2021 у справі № 910/91/20, від 22.09.2021 у справі № 916/798/17, від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц, від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.12.2021 у справі № 910/1088/13, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.
26. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
27. Зміст касаційної скарги свідчить про те, що, на думку скаржника, у разі врахування судами сталої практики Верховного Суду щодо застосування статей 391 ЦК України та статей 73- 79 ГПК України у різних за змістом правовідносинах, то беззаперечно прийшли би до обґрунтованих та правомірних висновків про те, що судові процеси між позивачем та відповідачем не можуть свідчити і не є доказом про вчинення Фірмою "Т.М.М." дій, які спрямовані на перешкоди у фактичному користуванні AT "Сенс Банк" квартирою № 111 за адресою м. Київ, вул. Провіантська, 3, а інших доказів матеріали справи не містять, а тому наявні всі правові підстави для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
28. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
29. Помилково посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
30. Як вбачається із змісту оскаржуваних судових рішень, у цій справі суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у таку категорію справ.
31. Верховний Суд вважає, що господарські суди під час розгляду справи № 910/11598/23 на підставі встановлених ними обставин (щодо численних звернень відповідача до суду, у яких він оспорював правомірність вибуття спірної квартири з його володіння, тверджень як попереднього користувача квартири про необізнаність щодо обставин, пов'язаних з припиненням такого користування, незабезпечення можливості нового власника у доступі до квартири, а також незабезпечення як управителя будинку, в якому знаходиться квартира, доступу представників позивача до неї) самостійно оцінили обставини (факти), які є предметом судового розгляду у цій конкретній справі, та ухвалили рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм, а тому посилання скаржника на порушення статей 73, 74, 76- 79, 86 ГПК України є необґрунтованими.
32. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки судів попередніх інстанції у цій справі концептуально не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 справа № 653/1096/16-ц, від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, від 27.05.2020 № 909/392/19, від 01.10.2020 у справі № 910/9834/19, від 25.05.2021 у справі № 910/91/20, від 22.09.2021 у справі № 916/798/17, від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц, від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.12.2021 у справі № 910/1088/13, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.
33. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
34. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).
35. Цитування скаржником окремих висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах у справах, фактичні обставини в яких є відмінними, а правовідносини - неподібними до правовідносин, що склалися у справі № 910/11598/23, не є належним правовим обґрунтуванням передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.
36. З огляду на викладене не знайшли свого підтвердження твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій положень статей 73- 79, 86 ГПК України, а доводи скаржника про неправильне застосування положень статті 391 ЦК України є необґрунтованими, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.07.2018 справа № 653/1096/16-ц, від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, від 27.05.2020 № 909/392/19, від 01.10.2020 у справі № 910/9834/19, від 25.05.2021 у справі № 910/91/20, від 22.09.2021 у справі № 916/798/17, від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц, від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 15.12.2021 у справі № 910/1088/13, від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, на неврахування яких судами попередніх інстанцій послався відповідач у касаційній скарзі.
37. Отже, ці доводи не можуть бути враховані як належне та достатнє обґрунтування визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
38. Інші ж наведені у касаційній скарзі відповідача про невиконання вказівок Верховного Суду, зазначених у постанові від 28.05.2025 у справі № 910/11598/23, фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами, фактичних обставин задля ухвалення іншого рішення по суті заявлених позовних вимог, тобто рішення про відмову у задоволені позову.
39. Проте суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
40. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.
41. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
42. Разом з тим наведені скаржником у касаційній скарзі висновки суду касаційної інстанції щодо доказів та доказування мають загальний характер і Верховний Суд не вбачає жодної невідповідності їм висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині дослідження та надання оцінки доказам, доводам сторін, дотримання судами стандартів доказування, обґрунтованості судових рішень.
43. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена Фірмою "Т.М.М." підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
44. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
45. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
46. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
47. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову є правильними по суті і підлягають залишенню без змін, а подана касаційна скарга - залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат
48. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 у справі № 910/11598/23 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай