16 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/2058/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А
та представників:
позивача - Малета А. І.
відповідача - Юзьків В. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта"
на рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 (суддя - Коссак С. М.)
і додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2025 (суддя - Коссак С. М.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 (головуючий - Орищин Г. В., судді Галушко Н. А., Желік М. Б.)
і додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 (головуючий - Орищин Г. В., судді Галушко Н. А., Желік М. Б.)
у справі № 914/2058/25
за первісним позовом Акціонерного товариства "Укрнафта"
до Фізичної особи-підприємця Басараба Михайла Івановича
про зобов'язання виконати умови договору та стягнення штрафу
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Басараба Михайла Івановича
до Акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення грошових коштів
У зв'язку із запланованим відрядженням суддів Баранця О. М. і Кондратової І. Д., склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2026 та від 15.04.2026.
Короткий зміст позовних вимог
1. Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Басараб Михайла Івановича, в якому позивач просить зобов'язати Фізичну особу - підприємця Басараба Михайла Івановича належним чином та в повному обсязі виконати договірні зобов'язання - надати послуги з очищення від дерев, насаджень, чагарників внутрішньої та зовнішньої території Долинського газопереробного заводу ПАТ "Укрнафта" загальною вартістю 1 568 500,00 грн без ПДВ в обсязі робіт згідно додатку №3 пункту 1 до Договору про надання послуг № 13/664-Р/25 від 10.02.2025 та стягнути з Фізичної особи - підприємця Басараба Михайла Івановича на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" штраф у розмірі 156 850,00 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.02.2025 між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" та Фізичною особою - підприємцем Басараб Михайлом Івановичем укладено договір №13/664-р/25 про надання послуг з очищення від дерев, насаджень, чагарників внутрішньої та зовнішньої території Долинського газопереробного заводу ПАТ "Укрнафта" (структурна одиниця ПАТ "Укрнафта") загальною вартістю 1 568 500,00 грн без ПДВ (надалі - Договір). Договір набув чинності з моменту його підписання - 10.02.2025 відповідно виконавцем послуги повинні були бути надані до 12.05.2025. Однак, станом на 30.06.2025 виконавець послуги не надав, що є порушенням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань визначених договором.
3. 31.07.2024 відповідачем подано зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення грошових коштів у сумі 845 743,16 грн.
4. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що договором встановлено граничний строк для надання послуг відповідачем, який закінчився 12.05.2025. Враховуючи положення п.4.2 договору, оскільки строк для надання послуг (виконання робіт) закінчився 12.05.2025, виконавець вправі передати послуги за договором до 10.06.2025 включно. 06.06.2025 на виконання умов договору та в межах строків визначених п.4.2. договору, виконавцем на адресу Долинського газопереробного заводу, було направлено акт приймання виконаних робіт, на загальну суму 845 743,16 грн, в якому відображено фактичний обсяг виконаних робіт (наданих послуг). За доводами відповідача, послуги (роботи) з очищення від дерев, насаджень, чагарників внутрішньої (10 м від периметру) та зовнішньої (15 м від периметру) територій ДГПЦ Долинського ГПЗ ПАТ "Укрнафта" виконані в повному обсязі, що підтверджується складеними відповідачем Актом приймання виконаних робіт, а позивач в свою чергу безпідставно відмовляється від їх прийняття. У зв'язку з чим, відповідач просить стягнути на свою користь грошові кошти у сумі 1 248 170,92 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
5. Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.11.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 у задоволені первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Укранафта" на користь ФОП Басараб М. І. 845 743,16 грн. В задоволені решти вимог відмовлено.
6. Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що предметом доказування у даній справі є належне виконання сторонами умов договору та правомірність стягнення коштів за надані послуги, а також наявність підстав для застосування штрафних санкцій за їх несвоєчасне виконання. Суд першої інстанції встановив, що надані послуги з очищення території ДГПЦ Долинського ГПЗ ПАТ "Укрнафта" були виконані відповідно до умов договору та підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема актами приймання-передачі виконаних робіт, які засвідчували виконання зобов'язань на площі 6,3 га згідно договору. При цьому, суд врахував, що замовником не спростовано зазначені обставини та не доведено неналежного виконання умов договору у визначений строк. Також, суди звернули увагу на порядок оформлення актів приймання-передачі та актів виявлених недоліків, встановивши, що порушення строків їх складання відбулося з ініціативи замовника, що виключає підстави для стягнення штрафу за несвоєчасне надання послуг. Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанції дійшли висновку про часткове задоволення зустрічного позову в межах належно наданих послуг та про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання виконавця надати послуги в більшому обсязі та стягненні штрафу, виходячи з того, що обставини неналежного виконання зобов'язань не підтверджені, а строки виконання та приймання робіт були дотримані.
7. Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 24.11.2025, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026, заяву Фізичної особи-підприємця Басараба Михайла Івановича про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з АТ "Укранафта" на користь ФОП Басараба М. І. 29 108,60 грн витрат на професійну правничу допомогу У задоволенні решти вимог відмовлено.
8. Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 заяву Фізичної особи-підприємця Басараба Михайла Івановича про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з АТ "Укранафта" на користь ФОП Басараба М. І. 13 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
9. Акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025 (в частині відмови у задоволенні первісного позову і часткового задоволення зустрічного позову) і додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2025, повністю скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 і додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 та передати справу № 914/2058/25 частково на новий розгляд до суду першої інстанції.
10. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду 04.09.2023 у справі № 910/5325/21.
11. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України), а також суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
Позиція інших учасників справи
12. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
13. 10.02.2025 за результатами проведення відкритих торгів UA-2024-12-16-013093-a, між ПАТ "Укрнафта" (позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, за договором - замовник) та ФОП Басарабом Михайлом Івановичем (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, за договором - виконавець) укладено договір про надання послуг № 13/664- Р/25.
14. За цим договором виконавець зобов'язався за завданням замовника, та у встановлені цим договором строки, надати послуги з очищення від дерев, насаджень, чагарників внутрішньої та зовнішньої територій ДГПЦ Долинського ГПЗ ПАТ "Укрнафта", ДК 021:2015 77210000-5 Лісозаготівельні послуги площею 9,8 га, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити надані виконавцем послуги (п.1.1). Обсяг, вимоги до послуг визначаються за взаємною згодою сторін та вказуються у технічній специфікації (додаток № 3), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною (п.1.2). Ціна договору визначається у протоколі погодження договірної ціни (додаток № 4), що є невід'ємною частиною цього договору та не може бути збільшена протягом строку дії цього договору, окрім випадків передбачених п.19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг дня замовників, передбачених ЗУ "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (зі змінами) (п.2.1). Розрахунки за даним Договором проводяться в національній валюті України - гривні (п.2.2). Ціна договору становить 1 568 500,00 грн, (один мільйон п'ятсот шістдесят вісім тисяч п'ятсот гривень 00 копійок), без ПДВ (п.2.3). Платежі за даним договором здійснюються замовником: шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30-ти календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг (п.2.4). Сторони узгодили, що будь-які платежі за цим договором здійснюються виключно на банківські рахунки, зазначені сторонами у договорі (п.2.5). Замовник та виконавець за потреби здійснюють звірення розрахунків за договором шляхом підписання сторонами актів звірення розрахунків, складених у паперовій формі (п.2.6). Строки надання послуг, передбачених п 1.1 цього договору, згідно з умовами технічної специфікації (додаток № 3) (п.3.1). Датою закінчення наданих послуг виконавцем вважається дата їхнього прийняття замовником, в порядку, передбаченому розділом 4 цього договору. Надання послуг може бути закінчено виконавцем достроково, за умови письмової згоди замовника (п.3.2). Сторони можуть змінити строки надання послуг за цим договором, про що складається відповідна додаткова угода до цього договору, яка є його невід'ємною частиною (п.3.3). Приймання послуг наданих виконавцем, оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, підписаним уповноваженими представниками сторін (п.4.1). Після завершення надання послуг, не пізніше 10-го числа наступного місяця, виконавець готує акт приймання-передачі наданих послуг і надає його замовнику. Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів перевіряє достовірність акту в частині фактично наданих послуг, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання (п.4.2). У разі виявлення недоліків у наданих виконавцем послугах, замовник письмово повідомляє виконавця про такі недоліки, та повідомляє його про час та місце зустрічі для складання акту виявлених недоліків, в якому фіксується строк усунення виявлених недоліків. У разі неприбуття виконавця у зазначений строк без попереднього узгодження додаткового строку прибуття для складання акту виявлених недоліків та/або відмови виконавця підписати його, замовник складає акт виявлених недоліків самостійно та направляє один примірник виконавцю. Акт виявлених недоліків вважається підписаним виконавцем на 5 (п'ятий) робочий день після його отримання. Якщо виконавець не бажає чи не може усунути такі недоліки, замовник може, попередньо повідомивши виконавця, усунути їх своїми силами або із залученням третіх осіб. Документально підтверджені витрати, пов'язані з усуненням недоліків замовником, компенсуються виконавцем (п.4.3). Після усунення виконавцем недоліків, зазначених у акті виявлених недоліків, підписується акт приймання-передачі наданих послуг, на підставі якого замовником здійснюється розрахунок з виконавцем у порядку, передбаченому розділом 2 цього договору. Якщо замовник відмовляється підписати акт приймання-передачі наданих послуг після усунення виконавцем недоліків з причини не усунення таких недоліків або виявлення інших недоліків в наданих послугах, замовник мас право: вимагати повторного усунення таких недоліків, або відмовитися від договору у односторонньому порядку на підставі ст. 907 Цивільного кодексу України, з нарахуванням штрафних санкцій (п.4.4). Акт приймання-передачі наданих послуг, підписаний однією стороною, вважається недійсним, та надані послуги вважаються такими, що не прийняті та не передані виконавцем (п.4.5). Виконавець надає гарантії на якісне надання послуг, передбачених п.1.1 договору (п.4.6). Підписанням цього договору сторони встановлюють, що особи, які будуть підписувати акти приймання-передачі наданих послуг та інші документи, які стосуються виконання цього договору, повинні мати відповідні повноваження на таке підписання. У випадку відсутності відповідних повноважень у особи, яка підписала від імені виконавця вищезазначені документи, замовник має право не сплачувати за надані виконавцем послуги та відмовитися від їх приймання (п.4.7). За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за даним договором виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 10% ненаданих/ несвоєчасно наданих послуг (п.7.1).
15. Додатком № 3 до договору "Технічна специфікація" передбачено надання послуг з очищення від дерев, насаджень та чагарників внутрішньої і зовнішньої територій об'єктів ДГПЦ Данайського ГПЗ ПАТ "Укрнафта" (код ДК 021:2015 - 77210000-5 "Лісозаготівельні послуги"), а також визначено вихідні дані для їх надання. Зокрема, строк надання послуг становить 90 календарних днів з моменту укладення договору та протягом строку його дії, але не пізніше 31.12.2025. Місцем розташування об'єктів є Івано-Франківська область, м. Долина, вул. Підлівче, 63, а умови надання послуг передбачають їх виконання за місцем розташування об'єкта з дотриманням інших встановлених вимог.
16. 14.03.2025 позивачем на електронну адресу відповідача було направлено лист, до якого додано проєкт додаткової угоди № 1 до договору про надання послуг № 13/664- Р/25. Зокрема, замовник пропонував внести зміни до додатка № 3 "Технічна специфікація" до договору, а саме до пункту 2.3 "Місце розташування об'єктів", шляхом доповнення наявної адреси (Івано-Франківська область, м. Долина, вул. Підлівче, 63) ще однією адресою - Івано-Франківська область, Калуський район, с. Слобода-Долинська, вул. Богдана Хмельницького, 108. Водночас, площа та параметри виконання робіт з очищення у розмірі 9,8 га залишалися без змін.
17. У відповідь на зазначену пропозицію, 10.04.2025 виконавцем було направлено лист-відповідь № 10-04, яким він повідомив про відмову від укладення запропонованої додаткової угоди. Підставою для такої відмови стало переконання виконавця у невідповідності умов додаткової угоди вимогам ЗУ "Про публічні закупівлі", оскільки такі зміни не були передбачені ані умовами тендерної закупівлі, ані положеннями укладеного договору.
18. Надалі виконавцем отримано від замовника претензію № 01/01/09/25/04/01-01/04/175 від 28.05.2025 про сплату штрафних санкцій у розмірі 156 850,00 грн, а також з вимогою виконання в повному обсязі зобов'язань за договором від 10.02.2025.
19. 06.06.2025 виконавець передав замовнику в особі Долинського газопереробного заводу три примірники акта приймання виконаних робіт за договором на загальну суму 845 743,16 грн.
20. Листом від 10.06.2025 замовник підтвердив факт отримання Долинським газопереробним заводом від ФОП Басараба Михайла Івановича акта приймання виконаних будівельних робіт на суму 845 743,16 грн, що стосувався виконання робіт з очищення території площею 6,4 га.
21. Після проведення перевірки достовірності зазначеного акта в частині фактично виконаних робіт, замовник повідомив виконавця, що послуги з очищення території від дерев, зелених насаджень та чагарників на внутрішній і зовнішній території ДГПЦ Долинського ГПЗ ПАТ "Укрнафта" були надані не в повному обсязі. Зокрема, не було здійснено повного очищення периметру площею 9,8 га, як це передбачено додатком № 3 до договору. У зв'язку з цим, замовник висунув вимогу щодо усунення виявлених недоліків, а саме - повного очищення периметру площею 9,8 га території ДГПЦ Долинського ГПЗ ПАТ "Укрнафта".
22. 23.06.2025 замовником було направлено виконавцю лист № 01/01/09/25/04/04-02/01/215, у якому повідомлялося про необхідність прибуття для складання акта виявлених недоліків та зобов'язано виконавця прибути до Долинського газопереробного заводу за адресою: Івано-Франківська область, м. Долина, вул. Підлівче, 63.
23. У долученому позивачем за первісним позовом до матеріалів позовної заяви примірнику вказаного листа в даті прибуття міститься механічне виправлення, яким зазначено "25 червня 2025 року".
24. Водночас, у долученому відповідачем за первісним позовом до відзиву на позовну заяву примірнику цього ж листа № 01/01/09/25/04/04-02/01/215 від 23.06.2025, який не містить виправлень, датою прибуття зазначено "19 червня 2025 року".
25. 30.06.2025 на електронну адресу виконавця було надіслано акт виявлених недоліків, датований 25.06.2025 і складений в односторонньому порядку.
26. 01.07.2025 ФОП Басараб М.І. надав відповідь на претензію замовника від 28.05.2025, в якій зазначив, що умовами договору № 13/664-Р/25 від 10.02.2025 передбачено оформлення приймання наданих послуг актом приймання-передачі після завершення виконання робіт, без обов'язку складання проміжних щомісячних актів. Виконавець повідомив про завершення всіх робіт у травні 2025 року та направлення 06.06.2025 акта приймання-передачі на суму 845 743,16 грн у межах строків, визначених договором, у зв'язку з чим вважає пред'явлення претензії та вимог про сплату штрафних санкцій передчасними. Також зазначив, що за результатами виконання робіт фактична площа очищення становила 6,3 га замість 9,8 га, що відображено в акті приймання-передачі наданих послуг і тому скоригована вартість наданих послуг.
27. Наведені обставини стали підставою для звернення сторін до суду за захистом порушених прав, зокрема з первісним позовом Акціонерного товариства "Укрнафта" до Фізичної особи-підприємця Басараба Михайла Івановича, про зобов'язання виконати умови договору про надання послуг № 13/664-Р/25 від 10.02.2025 і стягнення штрафу у розмірі 156 850,00 грн; та із зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Басараба Михайла Івановича до Акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 845 743,16 грн.
Позиція Верховного Суду
28. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укрнафта" в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
30. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження
31. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 910/5352/21.
32. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
33. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
34. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
35. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
36. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
38. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
39. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
40. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
41. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
42. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
43. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
44. Верховний Суд зазначає, що посилання скаржника на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 910/5352/21, є безпідставним, з огляду на таке.
45. Предметом позову у справі № 910/5352/21 було стягнення заборгованості за невиконання відповідачем умов договору в частині оплати наданих позивачем послуг в рамках реалізації проекту "Поліпшення охорони здоров'я на службі у людей", що фінансується відповідно до угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що згідно з встановленими у договорі строками відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за договором. Судами встановлено, що сторонами у договорі чітко погоджено порядок надання послуг, обсяг та відповідно порядок оплати, зокрема, в підрозділі В статті 3 договору наведено інформацію щодо графіку платежів. Враховуючи положення V додатку А до договору, відповідач у строк 10 робочих днів з моменту отримання звітів від позивача повинен був здійснити їх затвердження та підписати акти виконаних робіт чи протягом 5 робочих днів з моменту надходження звітів від позивача надати обґрунтовані зауваження неприймання послуг за ними. Судами встановлено, що відповідачем відповідного належного реагування на отримані від позивача звіти здійснено не було та протягом 5 робочих днів не повідомлено позивача про обґрунтовані зауваження щодо виконаної позивачем роботи. Вперше свої зауваження до звітів позивача, відповідачем викладено в листі більш ніж через півроку з моменту отримання від позивача звітів, що є порушенням умов укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим відповідач втратив договірну можливість висунення позивачу вмотивованих і обґрунтованих зауважень.
46. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2023 погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Верховний Суд зазначив, що у даному випадку, як законом, так і договором було передбачене відповідне право позивача на складання одностороннього акта виконаних робіт, що спрямоване на захист інтересів замовника, в той же час, якщо замовник безпідставно відмовляється від належного оформлення прийняття виконаної роботи, суду необхідно встановити обґрунтованість такої відмови та виконання послуг позивачем. Водночас, апеляційним судом встановлено, що у відзиві на позов та у апеляційній скарзі відповідачем наведено перелік зауважень щодо кожного зі звітів позивача, у зв'язку з чим відповідач не оплачує надані позивачем послуги. Верховний Суд також зазначив, що перевіривши визначені відповідачем зауваження, зокрема до звітів № 2, 3, 4 та додатків до них, судами обґрунтовано визначено, що матеріалами справи повністю спростовуються заперечення відповідача щодо надісланих позивачем звітів, а обставина неприйняття останнім наданих позивачем послуг є порушенням умов укладеного сторонами Договору.
47. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.
48. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) послуги розглядаються як окремий вид об'єктів цивільних прав, які відрізняються від інших об'єктів (речей, майнових прав, результатів робіт тощо).
49. Договір надання послуг передбачає, що одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
50. Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у пункті 62 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23, в якому зазначено: "За змістом ст.901 ЦК договір про надання послуг передбачає наявність завдання від замовника, за яким виконавець надає замовнику послугу, що споживається в процесі вчинення дії чи здійснення певної діяльності. Предметом такого договору є послуга, результат якої є завжди немайновим, хоча може мати речову форму. Послуга невіддільна від джерела, тісно пов'язана з особою виконавця та процесом її надання".
51. Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності.
Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц.
52. Верховний Суд у цій справі за таких правових позицій Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду доходить до висновку, що основним результатом при наданні послуг є результат нематеріального характеру, який не втілюється у жодну з матеріальних форм, однак, попри відсутність матеріальної форми, має економічну цінність та корисний ефект для замовника такої послуги. І хоча результат послуги завжди є немайновим, він може мати речову форму.
53. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, у цій справі предметом розгляду за первісним позовом були вимоги про зобов'язання виконати умови договору про надання послуг і стягнення штрафу, а за зустрічним позовом предметом позову було стягнення грошової суми за фактично надані послуги. Відповідно суд апеляційної інстанції, погодився з висновками суду першої інстанції, який за результатами дослідження та оцінки зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, встановив, що у справі доведено факт надання відповідачем за первісним позовом послуг, які були виконані відповідно до умов договору та підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема актами приймання-передачі виконаних робіт, які засвідчували виконання зобов'язань на площі 6,3 га згідно договору. При цьому, суди врахували, що замовником не спростовано зазначені обставини та не доведено неналежного виконання умов договору у визначений строк. Також, суди звернувши увагу на порядок оформлення актів приймання-передачі та актів виявлених недоліків, встановили, що порушення строків їх складання відбулося з ініціативи замовника, що виключає підстави для стягнення штрафу за несвоєчасне надання послуг. Враховуючи наведене, суди першої і апеляційної інстанції дійшли висновку про часткове задоволення зустрічного позову в межах належно наданих послуг та про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання виконавця надати послуги в більшому обсязі та стягненні штрафу, виходячи з того, що обставини неналежного виконання зобов'язань не підтверджені, а строки виконання та приймання робіт були дотримані.
54. Так Верховний Суд зазначає, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
55. Проаналізувавши зміст вказаної вище постанови Верховного Суду, на яку посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які невраховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, зокрема, підставами позову та питань, які досліджувались судами, з огляду на відмінність фактичних обставин справ, доказової бази і доводів сторін, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане скаржником для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
56. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
57. Звідси Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у справі № 910/5352/21, оскільки зазначена справа та справа, що переглядається є неподібними, хоча наведена скаржником постанова і ухвалена у спорі, пов'язаному з договором про надання послуг, але за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази і доводів сторін та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті відповідні судові рішення.
58. Окрім того, Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги Акціонерного товариства "Укрнафта" переважно містять посилання/цитування висновків Верховного Суду, які викладені у зазначеній скаржником постанові, водночас, Суд зазначає, що саме лише цитування висновків Верховного Суду за відсутності взаємозв'язку з відповідними обставинами справи не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
59. Отже, Суд зазначає, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка розглядається. Доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі і обставин справи.
60. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
61. Отже, аргументи скаржника стосовно неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.09.2023 у справі № 910/5352/21, не знайшли підтвердження як підстава касаційного оскарження. Відтак вказана скаржником підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася.
62. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
63. Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укрнафта", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
64. Разом з цим, стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
65. Обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
66. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
67. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
68. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
69. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
70. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з'ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.
71. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України.
72. Так, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
73. Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2422/22, від 11.05.2023 у справі № 921/477/20, від 27.04.2023 у справі № 927/738/19, від 20.10.2022 у справі № 910/1554/19, від 20.10.2022 у справі № 910/9076/18, від 16.03.2021 у справі № 910/18774/15, від 23.02.2021 у справі № 907/62/18.
74. Однак матеріалами справи та змістом оскаржуваних судових рішень підтверджується належне дослідження судами як першої, так і апеляційної інстанції доказів у справі, надання їм правильної оцінки, а доводи касаційної скарги про ухилення суду апеляційної інстанції від розгляду його клопотання щодо дослідження доказів фактично зводяться до намагання скаржника спонукати Суд здійснити переоцінку доказів у справі та встановити по-новому фактичні обставини справи.
75. Стосовно іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.
76. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.
77. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.
78. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.
79. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.
80. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи.
81. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
82. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).
83. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження
84. Стосовно доводів касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2025, постанови Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 у відповідній частині та додаткової постанови Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026, Верховний Суд зазначає, що скаржником не зазначено жодних порушень судами норм процесуального права під час вирішення питання про відшкодування судових витрат, у зв'язку з чим Суд доходить висновку, що скаржник просить скасувати додаткові рішення як "похідні" від ухвалених рішень по суті спору. Водночас, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів по суті спору не вбачає підстав для їх скасування, а тому і не переглядає правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанції.
85. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень.
86. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
87. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
88. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
89. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
90. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укрнафта" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
91. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
92. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
93. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
94. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення, додаткове рішення, постанова і додаткова постанова - без змін.
Розподіл судових витрат
95. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2025, постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 і додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 у справі № 914/2058/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2025, постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 і додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 у справі № 914/2058/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Львівської області від 10.11.2025, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2025, постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 і додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 у справі № 914/2058/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. О. Мамалуй
В. І. Студенець