вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"16" квітня 2026 р. Справа № 918/1224/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Селівона А.О., за участю секретаря судового засідання Хролець І.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення коштів.
За участю представників сторін:
від прокуратури: Ваколюк Юлія Олександрівна;
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Гуменюк Інна Петрівна.
Керівник Рівненської окружної прокуратури (Прокуратура) в інтересах держави в особі Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області (Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Відповідач) про стягнення шкоди завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 85 123,71 грн.
В обґрунтування позовних вимог Прокуратура посилається на те, що Відповідачем порушено вимоги законодавства у сфері охорони, захисту та використання лісів при веденні лісового господарства, а саме не здійснено комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, запобігання незаконних порубок.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено розгляд справи на 05.02.2026.
До суду 15.01.2026 від представника Позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника.
До суду 27.01.2026 від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Від Прокуратури 02.02.2026 надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.02.2026 відкладено розгляд справи на 19.02.2026.
До суду 09.02.2026 від представника Відповідача надійшли заперечення.
Судове засідання 19.02.2026 не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Селівона А.О.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.02.2026 призначено судове засідання на 11.03.2026.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.03.2026 відкладено розгляд справи на 02.04.2026.
До суду 19.03.2026 від Прокуратури надійшли письмові пояснення.
Від представника Відповідача 24.03.2026 надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.04.2026.
Прокурор у судовому засіданні 16.04.2026 підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та з урахуванням відповіді на відзив.
Представник Відповідача у судовому засіданні 16.04.2026 підтримала позицію викладену у відзиві на позов, запереченнях, додаткових поясненнях та просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник Позивача в судові засідання 05.02.2026, 11.03.2026, 02.04.2026 та 16.04.2026 не з'явився про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином в електронний кабінет, що підтверджується:
- довідкою Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (ухвала суду від 12.01.2026) надіслано одержувачу Олександрійській сільській раді Рівненського району Рівненської області в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 13.01.2026.
- довідкою Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (ухвала суду від 05.02.2026) надіслано одержувачу Олександрійській сільській раді Рівненського району Рівненської області в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 05.02.2026.
- довідкою Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (ухвала суду від 26.02.2026) надіслано одержувачу Олександрійській сільській раді Рівненського району Рівненської області в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 26.02.2026.
- довідкою Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (ухвала суду від 11.03.2026) надіслано одержувачу Олександрійській сільській раді Рівненського району Рівненської області в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 11.03.2026.
- довідкою Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа, відповідно до якої документ в електронному вигляді (ухвала суду від 02.04.2026) надіслано одержувачу Олександрійській сільській раді Рівненського району Рівненської області в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 02.04.2026.
Відповідно до частини одинадцятої статті 242 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК України) якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, серед іншого, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини третьої статті 202 ГПК України передбачено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У той же час повторне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи належне повідомлення Позивача про розгляд справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності Позивача.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, судом встановлено.
Згідно з статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 53 ГПК України, частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
У постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.
Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з частиною першою статті 13 та частиною першою статті 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
Реалізація зазначеного обов'язку здійснюється державою через відповідні органи, які зважаючи на приписи частини другої статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Стаття 50 Конституції України передбачає право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Згідно з статтею 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно з статтями 1, 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", є збереження природних ресурсів, у тому числі лісів.
Оскільки ліси є невід'ємним елементом екосистеми, незаконне вирубування лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.
За таких обставин, збереження лісових масивів становить особливий державний інтерес. Крім того, понесення постійними лісокористувачами цивільної відповідальності за бездіяльність - спонукатиме останніх в подальшому ефективно здійснювати заходи з охорони лісів, перебуваючих в їхньому користуванні, що, безумовно, становить державний інтерес.
Частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень статті 53 ГПК України, у взаємозв'язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункти 77-81) бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З метою дотримання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Рівненською окружною прокуратурою на адресу Олександрійської сільської ради скеровано лист від 17.05.2025 № 50-56-8626 ВИХ-25, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та наявність підстав для захисту інтересів держави.
У відповідь Олександрійська сільська рада листом від 31.10.2025 № 1116 повідомила, що не заперечує щодо вжиття заходів на захист інтересів держави органами прокуратури.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (пункт 6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".
Вказані обставини, відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора не лише права, а і обов'язку представляти інтереси держави в суді шляхом подачі відповідного позову.
Оскільки підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді (наявність порушення та бездіяльність уповноваженого органу) були встановлені, Рівненською окружною прокуратурою на виконання вимог абзацу третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Олександрійську сільську раду листом від 30.12.2025 про звернення з цим позовом до суду.
Отже, у Прокурора наявні обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян, членів територіальної громади та звернення до суду із зазначеним позовом, що відповідає нормам національного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини.
Прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", щодо своєчасного інформування відповідного органу влади про виявлені порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.
Дотримуючись порядку, визначеного статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор інформував Мізоцьку селищну раду про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.
Оскільки Олександрійська сільська рада не вжила будь-яких заходів, направлених на відновлення прав територіальної громади на майно. Вказане свідчить про неналежність виконання своїх обов'язків з боку вказаного органу місцевого самоврядування.
Невжиття Олександрійською сільською радою дієвих заходів протягом розумного строку після того, як їй стало відомо про порушення інтересів держави, має кваліфікуватись як бездіяльність цього органу.
Таким чином, порушення інтересів держави та бездіяльність Олександрійської сільської ради щодо їх захисту є безумовною підставою для вжиття прокурором заходів реагування в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Отже, підсумовуючи зазначене, прокуратура обґрунтувала правомірність звернення до суду із цим позовом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокутатура посилається на те, що працівником виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Львівська залізниця" 29.05.2024 виявлена незаконна порубка 2 дерев породи "дуб" у кварталі 163 виділ 191 захисних лісонасаджень Рівненської виробничої дільниці по напрямку Рівне - Сарни, перегін Рівне-Решуцьк по прив'язці ліва сторона колії 9 км, 7 пк.
Також, виявлена незаконна порубка 2 дерев породи "акація" у кварталі 164 виділ 198 захисних лісонасаджень Рівненської виробничої дільниці по напрямку Рівне - Сарни, перегін Рівне-Решуцьк по прив'язці права сторона колії 10 км, ПКЗ.
За фактом порубки дерев породи "дуб" у кількості 2 штуки у захисних лісонасадженнях Рівненської виробничої дільниці по напрямку по напрямку Рівне - Сарни, перегін Рівне-Решуцьк по прив'язці ліва сторона колії 9 км, 7 пк. та порубки дерев породи "акація" у кількості 2 штуки у захисних лісонасадженнях Рівненської виробничої дільниці по напрямку по напрямку Рівне - Сарни, перегін Рівне-Решуцьк по прив'язці права сторона колії 10 км, ПКЗ, посадовою особою виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" складено Акти №21, №22 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 29.05.2024.
За даним фактом ВП № 1 Рівненського РУП ГУНП у Рівненській області відкрито кримінальне провадження від 30.05.2024 № 12024181180000388 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 246 Кримінального кодексу України.
Проте, Прокурор зазначає, що під час розслідування кримінального провадження від 30.05.2024 № 12024181180000388 особу, яка вчинила незаконні порубки дерев не встановлено.
Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 4 Лісового кодексу України передбачено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 № 733 затверджено Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, який встановлює єдині вимоги до поділу лісів на категорії, умови та ознаки віднесення їх до таких категорій, а також виділення особливо захисних лісових ділянок з режимом обмеженого лісокористування (далі - Порядок).
Пунктом 7 Порядку передбачено, що до категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг.
Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Згідно з відкритими даними земельного кадастру України, лісосмуга, на якій здійснено порубку, знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5624686500:01:004:0007.
Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна 14.10.2025 №447660965, земельна ділянка з кадастровим номером 5624686500:01:004:0007 площею 82.7433 га, з цільовим призначенням "для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту", є власністю держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця", реєстраційний номер нерухомого майна 767481056246.
Таким чином, Відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій здійснено незаконну порубку дерев.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Регіональна філія "Львівська залізниця" є відокремленим підрозділом юридичної особи Акціонерного товариства "Укрзалізниця", до складу якої входить також виробничий підрозділ "Львівська дистанція захисних лісонасаджень".
Наказом від 29.12.2018 № 803/оз регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Положення про виробничий структурний підрозділ "Львівська залізниця захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Згідно з пунктом 11 вказаного Положення дистанція захисних лісонасаджень це спеціалізований лісогосподарський підрозділ, створений з метою утримання захисних лісонасаджень у належному стані для забезпечення захисту колії, рухомого складу та інженерних споруд залізниці від несприятливих умов та природних явищ.
Відповідно до пункту 12 Положення, основними завданнями підрозділу є створення нових, збереження, експлуатація та охорона раніше створених снігозахисних, вітрозахисних, грунтозахистних, огороджувальних, озеленювальних та інших лісонасаджень у смузі відводу Філії, а також на інших землях залізничного транспорту.
До основних завдань підрозділу, згідно Положення, входить також збереження та захист лісонасаджень.
Враховуючи викладене, відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" у відповідно до статті 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов'язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій Філії території.
Згідно з висновком експерта Рівненського науково-дослідного експертно криміналістичного центру від 30.08.2024 № СЕ-19/118-24/10363-ЕК розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 2 (двох) дерев породи дуб сироростучий та 2 (двох) дерев породи акація сироростучий та вітровальний, виданий виробничим структурним підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Львівська залізниця", арифметично підтверджується в сумі 85 123,71 грн.
Також, у вказаному висновку зазначено, що розбіжність з розрахунком шкоди, що визначена виробничим структурним підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та розрахунком розміру шкоди встановленої під час експертного дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства становить 1,42 грн. Розбіжність пояснюється заокругленням показників.
Предметом зазначеного позову є стягнення з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" шкоди у розмірі 85 123,71 грн, заподіяної державі внаслідок незаконної вирубки лісу та порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами першою та другою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1192 ЦК України передбачено, що, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
Згідно з статтею 69 вказаного Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Тобто, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Відповідно до статті 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Частиною першою статті 105 Лісового кодексу України передбачено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до пунктів 1 та 5 частини другої статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; а також у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно з частиною першою статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Суд зазначає, що вказані обов'язки постійних лісокористувачів з питань охорони та захисту лісів є також основними завданнями структурного підрозділу відповідача - Регіональної філії "Львівська залізниця" виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень", відповідно до Положення про нього.
Матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки дерев 2 дерев породи "дуб" у кварталі 163 виділ 191 захисних лісонасаджень Рівненської виробничої дільниці по напрямку Рівне - Сарни, перегін Рівне-Решуцьк по прив'язці ліва сторона колії 9 км, 7 пк. та порубки 2 дерев породи "акація" у кварталі 164 виділ 198 захисних лісонасаджень Рівненської виробничої дільниці по напрямку Рівне - Сарни, перегін Рівне-Решуцьк по прив'язці права сторона колії 10 км, ПКЗ. яка сталась 29.05.2024, невстановленими особами за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки дерев, що є порушенням лісового законодавства.
У свою чергу, відповідно до матеріалів справи земельна ділянка, на якій здійснено незаконну порубку дерев, перебуває у постійному користуванні Відповідача.
Отже, оскільки саме на Відповідача як на постійного лісокористувача покладено обов'язки із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, то невжиття посадовими особами відповідача дій по забезпеченню збереження лісового фонду та належної охорони лісових насаджень, стало підставою для скоєння кримінального правопорушення у вигляді незаконної порубки дерев, що завдало шкоду навколишньому природному середовищу.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог Відповідач зазначає, що за змістом статті 68 Земельного кодексу України та статті 23 Закону України "Про транспорт" та норм ДБН такі землі є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження, які фактично визначено як технологічну захисну природну споруду, яка проектується у відповідності до вимог вказаних ДБН за зазначеними розрахунковими показниками та формулами та залежить від ряду визначених факторів.
Також, Відповідач вказує, що із наведених Позивачем обставин та долучених доказів чітко вбачається, що залізницею вжито всіх визначених законодавством та залежних від неї заходів щодо охорони лісосмуги та виявлення незаконної рубки лісонасаджень, відтак відсутні підстави для покладення відповідальності на Відповідача.
Проте, суд критично відноситься до таких тверджень Відповідача, оскільки протиправність поведінки Відповідача, у даному випадку, полягає у невиконанні посадовими особами Відповідача належним чином обов'язків щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду.
Системний аналіз змісту положень пункту 1 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64, частин першої та п'ятої статті 86, пункту 5 частини другої статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України, свідчить про те, що саме відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок на підвідомчій йому території і не має значення, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, так як визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічну позицію викладено у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.12.2019 у справі № 906/133/18).
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17).
У даній справі, факт незаконної порубки дерев на підвідомчій Відповідачеві території, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено матеріалами про лісопорушення, досудовим розслідуванням кримінального провадження та самим Відповідачем не заперечується.
Разом з тим, дії Відповідача щодо фіксування правоохоронним органом здійсненого невідомими особами правопорушення жодним чином не спростовують вини Відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу.
У свою чергу, кримінальне провадження за даним фактом не спростовує бездіяльності Відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.
Викладене спростовує доводи Відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування збитків у зв'язку із недоведеністю вини Відповідача у вчиненні порушень природоохоронного законодавства, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями Відповідача та завданими державі збитками.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечивши збереження не призначених для порубки дерев, не здійснивши комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням лісового законодавства, своєчасно не виявивши таких порушень і не вживши відповідних заходів щодо їх усунення.
Водночас суд вважає безпідставними доводи Відповідача на те, що Прокуратура посилається на висновки Верховного Суду, які на думку Відповідача є нерелевантними, так як різняться за суб'єктом та Відповідач не був стороною у зазначених справах, оскільки різниця власної назви відповідача не може свідчити про нерелевантність постанов Верховного Суду.
При цьому вказані Прокуратурою у позові судові рішення містять висновки про застосування однакових норм права, а саме положень статей 19, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України, які також підлягають застосуванню до спірних правовідносин у даній справі.
Зазначені постанови Верховного Суду є релевантними, зважаючи на той факт, що як ДП "Ліси України" так і АТ "Укрзалізниця" є постійними користувачами земельних ділянок лісового фонду, які в силу закону несуть відповідальність за захист, охорону та збереження лісів від незаконних рубок.
Правові висновки Верховного Суду полягають у тому, що підставою для покладення цивільно-правової відповідальності є невиконання або неналежне виконання обов'язків із забезпечення охорони лісів, унаслідок чого стає можливою їх незаконна порубка.
Доводи про інший суб'єктний склад фактично зводяться до формального розмежування організаційно-правових форм і не враховують однакової юридичної природи обов'язків щодо охорони лісів.
Водночас у спірних правовідносинах наявні всі ознаки, які були покладені в основу правових висновків Верховного Суду, а саме: перебування лісонасаджень у користуванні відповідного суб'єкта, наявність обов'язку щодо їх охорони, факт незаконної порубки третіми особами та необхідність вирішення питання про цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду.
Таким чином, наведені Прокурором правові висновки Верховного Суду є такими, що підлягають застосуванню у даній справі, оскільки стосуються аналогічних правовідносин, ґрунтуються на однаковому нормативному регулюванні, зокрема положеннях Лісового кодексу України, та встановлюють універсальні критерії покладення цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну незаконною порубкою лісу.
Також Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на той факт, що з протоколів огляду місця події вбачається, що незаконна порубка мала місце в захисній смузі залізниці, із заявою про злочин звернувся Виробничий підрозділ "Львівська залізниця захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця".
При цьому суд звертає увагу на те, що виявлення незаконної порубки лісу та скерування матеріалів до правоохоронних органів не спростовує обставин порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди.
Звернення до правоохоронних органів вже по факту здійснених незаконних дій, свідчить про намір відповідача встановити обставини незаконної діяльності (з допомогою правоохоронних органів), у той час як обов'язок відповідача не допустити такої незаконної діяльності.
Суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №907/278/25 про те, що сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов'язку забезпечити охорону і збереження лісу.
Для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто здійснення конкретного факту незаконної порубки дерев.
Також у постанові Верховного Суду від 19.02.2026 №918/612/25 зазначено, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Суд приймає до уваги доводи Прокуратури про те, що сам по собі факт визнання Відповідача потерпілою особою у кримінальному провадженні не впливає на вирішення питання про цивільно-правову відповідальність, оскільки такий статус має процесуальний характер і не виключає можливості покладення обов'язку з відшкодування шкоди у разі встановлення неналежного виконання обов'язків щодо охорони лісових насаджень.
Зокрема, у постанові від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "Виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня та 19 вересня 2018 року у справах № 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами".
Крім того Відповідач у разі встановлення правоохоронними органами винних осіб у незаконній порубці дерев не позбавлений права звернутись з відповідним позовом до таких осіб.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами першою-третьою статті 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно з з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, оскільки суду надані належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності, визначених приписами статті 1166 ЦК України, елементів цивільного правопорушення для притягнення АТ "Укрзалізниці" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: вина та протиправна поведінка АТ "Українська залізниця" полягає у тому, що всупереч вимог законодавства воно не виконало обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулась незаконна порубка дерев, чим спричинено шкоду, розрахунок розміру якої підтверджується висновком експерта.
При цьому, суд відхиляє доводи Відповідача про те, що в діях Відповідача відсутній склад правопорушення та Відповідач є потерпілою стороною, оскільки, по-перше, Відповідач не заперечує встановлений факт виявлення незаконної вирубки на підконтрольних йому лісових ділянках, по-друге, такі доводи не спростовують факту порушення ним вимог щодо ведення лісового господарства стосовно забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної вирубки.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене та враховуючи, що позов визнано судом обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню у повному обсязі, витрати Позивача зі сплати судового збору, відповідно до вимог ГПК України, покладаються на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1, код ЄДРПОУ 40081195) на користь Олександрійської сільської ради Рівненського району Рівненської області (35320, Рівненська обл., Рівненський район, с. Олександрія, вул. Свято-Преображенська, 66, код ЄДРПОУ 04387119) шкоду в розмірі 85 123,71 грн. (вісімдесят п'ять тисяч сто двадцять три гривні 71 копійка), завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1, код ЄДРПОУ 40081195) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, код ЄДРПОУ 02910077) 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Позивач (стягувач): Олександрійська сільська рада Рівненського району Рівненської області (35320, Рівненська обл., Рівненський район, с. Олександрія, вул. Свято-Преображенська, 66, код ЄДРПОУ 04387119).
Стягувач щодо судового збору: Рівненська обласна прокуратура (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077).
Відповідач (боржник): Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1, код ЄДРПОУ 40081195).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 17 квітня 2026 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя А.О. Селівон