65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5021/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,
розглянувши справу
за позовом Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» (03190, м. Київ, вул. Януша Корчака, буд. 9/12; код ЄДРПОУ 39394238)
до відповідача - Державної інспекції сільського господарства в Одеській області (65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Жуковського, буд. 22, офіс 32; код ЄДРПОУ 38018166)
про визнання права господарського відання;
представники сторін:
від позивача - Приходько Л. В. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - не з'явився,
Державне підприємство «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної інспекції сільського господарства в Одеській області про визнання права господарського відання на автотранспортні засоби, зазначені в акті приймання-передачі майна від 15.09.2017, а саме:
ВАЗ 2107, державний номерний знак: НОМЕР_1 ;
ВАЗ 21113, державний номерний знак: НОМЕР_2 ;
ГАЗ 31029, державний номерний знак: НОМЕР_3 ;
ВАЗ 2107, державний номерний знак: НОМЕР_4 ;
ЗАЗ 110307, державний номерний знак: НОМЕР_5 ;
ВАЗ 21099, державний номерний знак: НОМЕР_6 ;
ALFA ROMEO 164, державний номерний знак: НОМЕР_7 ;
VOLKSVAGEN MULTIVAN, державний номерний знак: НОМЕР_8 ;
ВАЗ 210994-20, державний номерний знак: НОМЕР_9 ;
ВАЗ 210994-20, державний номерний знак: НОМЕР_10 ;
DAEWOO SENS, державний номерний знак: НОМЕР_11 ;
MAZDA 626, державний номерний знак: НОМЕР_12 ;
DAEWOO NEXIA, державний номерний знак: НОМЕР_13 ;
DAEWOO LANOS, державний номерний знак: НОМЕР_14 .
В обґрунтування позову покликається на закріплення за позивачем вищезазначених транспортних засобів на праві господарського відання, наявність перешкод у реалізації права господарського відання на транспортні засоби, неможливість їх перереєстрації з незалежних від позивача обставин.
Ухвалою від 22.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5021/25, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.01.2026, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
Підготовче засідання, призначене на 26.01.2026, не відбулося у зв'язку зі збоєм у роботі підсистеми відеоконференцзв'язку (ВКЗ).
Ухвалою від 27.01.2026 повідомлено сторін про те, що підготовче засідання призначено на 25.02.2026.
Ухвалою від 25.02.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.03.2026.
18.03.2026 ухвалою суду оголошено перерву у судовому засіданні до 23.03.2026. Ухвалу занесено до протоколу судового засідання.
20.03.2026 до суду надійшла заява відповідача про визнання позову.
Судове засідання, призначене на 23.03.2026, не відбулося у зв'язку з анонімним повідомленням про закладення вибухового пристрою в адміністративній будівлі суду.
Ухвалою від 24.03.2026 повідомлено сторін про те, що судове засідання призначено на 08.04.2026.
У судовому засіданні представник позивача просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Щодо заяви відповідача про визнання позову, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (такий висновок сформулював Верховний Суд у постановах від 15.06.2020 у справі № 588/1311/17, від 15.07.2020 у справі N 524/10054/16).
Суд звертає увагу, що, вирішуючи спір про визнання, у тому числі, права господарського відання, слід враховувати, що судове рішення саме по собі не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави заявленого позову, суд виснував, що, не досліджуючи інших обставин у цій справі, суд позбавлений можливості достеменно встановити обставини, які вказують на відсутність порушення закону або прав, інтересів інших осіб, а тому, враховуючи, що повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для його задоволення, суд не прийняв заяву відповідача про визнання позову та продовжив судовий розгляд.
08.04.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» було прийнято рішення про ліквідацію Державної інспекції сільського господарства та її територіальних органів.
Державну інспекцію сільського господарства в Одеській області ліквідовано постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 447.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна інспекція сільського господарства в Одеській області з 14.07.2015 знаходиться в стані припинення на підставі внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
17.02.2017 Міністерством аграрної політики та продовольства України було видано Наказ № 80 «Про утворення комісії з питань приймання-передачі окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України» (а.с. 20-21).
Відповідно до цього наказу було вирішено: 1) прийняти до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України окреме індивідуально визначене майно (крім нерухомого) зі сфери управління Державної інспекції сільського господарства України та її територіальних органів; 2) утворити комісію з питань приймання-передачі окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - комісія) у складі згідно з додатком; 3) комісії протягом місяця з дати підписання цього наказу забезпечити приймання-передачу окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого) у порядку, визначеному законодавством України, про що скласти акт приймання-передачі (у чотирьох примірниках) та подати його на затвердження до керівництва Міністерства аграрної політики та продовольства України; 4) закріпити на праві господарського відання окреме індивідуально визначене майно (крім нерухомого), що належить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, що було передано зі сфери управління Державної інспекції сільського господарства України, за державним підприємством «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції».; 5) Державному підприємству "Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції" у строк до 07 березня 2017 року забезпечити проведення інвентаризації майна, визначення його вартості (первісної, залишкової, експертної), проведення індексації основних фондів та подати до Департаменту з управління державною власністю оновлені відомості про державне майно за формою № 2б, затвердженою наказом Фонду державного майна України від 03 лютого 2006 року № 197 "Про затвердження форм надання відомостей про об'єкти державної власності".
У зв'язку із ліквідацією Державної інспекції сільського господарства та її територіальних органів, транспортні засоби Державної інспекції сільського господарства в Одеській області за Актом приймання-передачі від 15.09.2017, затвердженим першим заступником Міністра аграрної політики та продовольства України, були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України та закріплені за позивачем на праві господарського відання (а.с. 5-9).
Так, відповідно до Акта приймання-передачі від 15.09.2017, за Державним підприємством «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» на праві господарського відання закріплено наступні транспортні засоби:
ВАЗ 2107, державний номерний знак: НОМЕР_1 ;
ВАЗ 21113, державний номерний знак: НОМЕР_2 ;
ГАЗ 31029, державний номерний знак: НОМЕР_3 ;
ВАЗ 2107, державний номерний знак: НОМЕР_4 ;
ЗАЗ 110307, державний номерний знак: НОМЕР_5 ;
ВАЗ 21099, державний номерний знак: НОМЕР_6 ;
ALFA ROMEO 164, державний номерний знак: НОМЕР_7 ;
VOLKSVAGEN MULTIVAN, державний номерний знак: НОМЕР_8 ;
ВАЗ 210994-20, державний номерний знак: НОМЕР_9 ;
ВАЗ 210994-20, державний номерний знак: НОМЕР_10 ;
DAEWOO SENS, державний номерний знак: НОМЕР_11 ;
MAZDA 626, державний номерний знак: НОМЕР_12 ;
DAEWOO NEXIA, державний номерний знак: НОМЕР_13 ;
DAEWOO LANOS, державний номерний знак: НОМЕР_14 .
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/3222/22 за позовом Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права господарського відання та зобов'язання вчинити певні дії.
У справі № 916/3222/22 господарським судом було встановлено, що постановою державного виконавця Другого Приморського відділу ДВС м Одеси ГТУЮ в Одеській області від 19.01.2018 накладено арешт на всі транспортні засоби Державної інспекції сільського господарства в Одеській області, яка є боржником в рамках виконавчого провадження ВП № 54720813.
12.07.2021 позивачем подано до Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву № 3360 про вчинення необхідних дій щодо закінчення ВП № 54720813, зняття арешту зі спірних транспортних засобів з метою припинення порушення права господарського відання позивача. У заяві позивач зазначив, що готовий оплатити за боржника всі грошові суми для врегулювання ситуації.
У відповідь на вказану заяву Другий Приморський відділ Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив позивача, що виконавче провадження знаходиться на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
В подальшому, 04.08.2021 позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою аналогічного змісту.
У відповідь на вказану заяву Відділ зазначив, що позивач не є стороною виконавчого провадження, у зв'язку з чим відсутні підстави для надання реквізитів на оплату заборгованості або зняття арешту з майна боржника. Одночасно Відділ роз'яснив позивачу, що останній не позбавлений права звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.
Рішенням від 23.08.2023 у справі № 916/3222/22, яке набрало законної сили 26.09.2023, позов Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» задоволено частково, знято арешт, накладений Другим Приморським відділом Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на автотранспортні засоби в межах виконавчого провадження ВП № 54720813, які зазначені в Акті приймання-передачі майна від 15.09.2017, а саме: ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_1 ; ВАЗ 21113, держ. номер: НОМЕР_2 ; ГАЗ 31029, держ. номер: НОМЕР_3 ; ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_4 ; ЗАЗ 110307, держ. номер: НОМЕР_5 ; ВАЗ 21099, держ. номер: НОМЕР_6 ; ALFA ROMEO 164, держ. номер: НОМЕР_7 ; VOLKSVAGEN MULTIVAN, держ. номер : НОМЕР_8 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_9 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_10 ; DAEWOO SENS, держ. номер НОМЕР_11 ; MAZDA 626, держ. номер НОМЕР_12 ; DAEWOO NEXIA, держ. номер НОМЕР_13 ; DAEWOO LANOS, держ. номер НОМЕР_14 . У задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права господарського відання на транспортні засоби було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову у справі № 916/3222/22 в частині визнання за позивачем права господарського відання на спірні транспортні засоби, суд виходив з того, що позивачем не було доведено того факту, що відповідачі ставили під сумнів право господарського відання позивача на транспортні засоби, які були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України та закріплені за Державним підприємством «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» на праві господарського відання відповідно до Акта приймання-передачі від 15.09.2017. Також, як було встановлено судом, позивачем не доведено порушення, невизнання та/або оспорення його права господарського відання на транспортні засоби будь-якими іншими особами. Засвідчену копію Акта приймання-передачі від 15.09.2017 позивачем було додано до позовної заяви, тобто вказаний акт позивачем не втрачено та у матеріалах справи були відсутні докази того, що вказаний документ оспорюється будь-якою особою.
Обставини справи № 916/3222/22, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, є преюдиційними у справі № 916/5021/25, що розглядається.
В подальшому, як встановлено судом, постановою державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) від 18.12.2023 припинено чинність арешту транспортних засобів, зазначених в Акті приймання-передачі від 15.09.2017, а саме: ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_1 ; ВАЗ 21113, держ. номер: НОМЕР_2 ; ГАЗ 31029, держ. номер: НОМЕР_3 ; ВАЗ 2107, держ. номер: НОМЕР_4 ; ЗАЗ 110307, держ. номер: НОМЕР_5 ; ВАЗ 21099, держ. номер: НОМЕР_6 ; ALFA ROMEO 164, держ. номер: НОМЕР_7 ; VOLKSVAGEN MULTIVAN, держ. номер : НОМЕР_8 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_9 ; ВАЗ 210994-20, держ. номер: НОМЕР_10 ; DAEWOO SENS, держ. номер НОМЕР_11 ; MAZDA 626, держ. номер НОМЕР_12 ; DAEWOO NEXIA, держ. номер НОМЕР_13 ; DAEWOO LANOS, держ. номер НОМЕР_14 (а.с. 36).
Постановою державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) від 18.03.2024 припинено розшук вищезазначених транспортних засобів (а.с. 37).
У серпні 2025 року позивач звернувся до Територіального сервісного центру № 5152 із заявою, в якій просив переоформити спірні транспортні засоби, передані Державному підприємству «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» згідно з Актом приймання-передачі від 15.09.2017 (а.с. 38).
У відповідь на заяву позивача, Територіальний сервісний центр № 5152 листом від 09.10.2025 № 31/30/5152-14779-2025 повідомив, що станом на 09.10.2025 в Єдиному реєстрі боржників Міністерства юстиції України наявні два записи про відкриття виконавчих проваджень щодо стягнення коштів з власника транспортних засобів - Державної інспекції сільського господарства в Одеській області (код ЄДРПОУ 38018166). Посилаючись на положення п. 15 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок), сервісний центр зазначив, що перереєстрація транспортних засобів можлива за умови відсутності в Єдиному реєстрі боржників записів щодо власника транспортних засобів - Державної інспекції сільського господарства в Одеській області (а.с. 40).
Листом від 03.10.2025 відповідач просив позивача у найкоротший термін провести всі необхідні дії щодо перереєстрації транспортних засобів, переданих позивачу на праві господарського відання згідно Актом приймання-передачі від 15.09.2017 (а.с. 41).
Листом від 29.10.2025 № 0620 позивач, покликаючись на те, що перереєстрація транспортних засобів неможлива з незалежних від нього причин, просив відповідача посприяти у вирішенні питання щодо завершення процедури перереєстрації транспортних засобів (а.с. 42-44).
Предметом позову є вимога позивача про визнання за ним права господарського відання на автотранспортні засоби, зазначені в Акті приймання-передачі майна від 15.09.2017, перелік яких неодноразово наведено вище по тексту рішення.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).
Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.
Разом із тим, у статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК України).
З огляду на положення статті 4 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України, підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Відповідно до принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
Одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ст. 16 ЦК України, є визнання права, в тому числі права власності чи іншого речового права на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 11 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб» право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, що володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим суб'єктом управління об'єктами державної власності, уповноваженим органом місцевого самоврядування), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника (уповноваженого суб'єкта управління об'єктами державної власності, уповноваженого органу місцевого самоврядування) у випадках, передбачених законом та установчими документами.
У випадках, визначених законом, майно держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади може бути закріплено на праві господарського відання за господарськими товариствами без права його відчуження. Законом можуть встановлюватися особливості здійснення права господарського відання господарськими товариствами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись у діяльність підприємства.
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, що здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування ст. 392 ЦК України і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Наведений правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц та від 13.07.2022 у справі № 645/6151/15-ц.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Суд встановив, що у зв'язку із ліквідацією Державної інспекції сільського господарства та її територіальних органів, транспортні засоби Державної інспекції сільського господарства в Одеській області за Актом приймання-передачі від 15.09.2017, затвердженим першим заступником Міністра аграрної політики та продовольства України, були передані до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України та закріплені за позивачем на праві господарського відання.
Так, відповідно до Акта приймання-передачі від 15.09.2017 (а.с. 5-9), за Державним підприємством «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції» на праві господарського відання закріплено наступні транспортні засоби:
ВАЗ 2107, державний номерний знак: НОМЕР_1 ;
ВАЗ 21113, державний номерний знак: НОМЕР_2 ;
ГАЗ 31029, державний номерний знак: НОМЕР_3 ;
ВАЗ 2107, державний номерний знак: НОМЕР_4 ;
ЗАЗ 110307, державний номерний знак: НОМЕР_5 ;
ВАЗ 21099, державний номерний знак: НОМЕР_6 ;
ALFA ROMEO 164, державний номерний знак: НОМЕР_7 ;
VOLKSVAGEN MULTIVAN, державний номерний знак: НОМЕР_8 ;
ВАЗ 210994-20, державний номерний знак: НОМЕР_9 ;
ВАЗ 210994-20, державний номерний знак: НОМЕР_10 ;
DAEWOO SENS, державний номерний знак: НОМЕР_11 ;
MAZDA 626, державний номерний знак: НОМЕР_12 ;
DAEWOO NEXIA, державний номерний знак: НОМЕР_13 ;
DAEWOO LANOS, державний номерний знак: НОМЕР_14 .
При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідач взагалі не заперечує закріплення за позивачем права господарського відання на спірні транспортні засоби, а, навпаки, визнає це право, про що свідчить заява відповідача про визнання позову та його лист від 03.10.2025, адресований позивачу, згідно з яким відповідач просив у найкоротший термін провести всі необхідні дії щодо перереєстрації транспортних засобів, переданих позивачу на праві господарського відання згідно Актом приймання-передачі від 15.09.2017.
Спір у даній справі фактично виник у зв'язку з наміром позивача здійснити перереєстрацію транспортних засобів, в той час як Територіальний сервісний центр № 5152, з посиланням на п. 15. Порядку, з огляду на наявність у Єдиному реєстрі боржників записів щодо їх власника (відповідача), відмовив позивачу у здійсненні такої перереєстрації.
Так, відповідно до п. 8 Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Вказаним пунктом Порядку визначено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 викладено висновок про те, що положеннями ч. 1 ст. 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
Положеннями статті 34 Закону України "Про дорожній рух" та Порядку регулюються та встановлюються обов'язки власників транспортних засобів та осіб, які використовують їх на законних підставах, зокрема щодо зняття з реєстраційного обліку, реєстрації транспортного засобу тощо. Однак реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не пов'язується із набуттям особою права власності на нього (такі висновки наведено в постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 905/1053/18).
Судом встановлено, що спірні транспортні засоби були передані позивачу за Актом приймання-передачі від 15.09.2017, втім така передача не призвела до реєстрації автомобілів за позивачем у зв'язку з перебуванням відповідача в Єдиному реєстрі боржників.
Відповідно до п. 15 Порядку (в редакції станом на час подання позивачем заяви до сервісного центру) державна реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку транспортних засобів здійснюються після проведення уповноваженими особами сервісного центру МВС перевірки відповідних документів та/або відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державному Реєстрі атестованих судових експертів, автоматизованій базі даних про розшукувані транспортні засоби, банку даних Генерального секретаріату Інтерполу, перевірки відомостей про обмеження відчуження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та відомостей про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також відомостей про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування), що містяться в Єдиному державному демографічному реєстрі (крім внутрішньо переміщених осіб, інформація щодо яких підтверджується даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб), відомостей про особу, що містяться в Єдиному реєстрі боржників, Державному реєстрі санкцій, відповідних базах даних та державних реєстрах щодо осіб, які перебувають у розшуку, перевірки дійсності довіреності за Єдиним реєстром довіреностей, дійсності сертифіката відповідності за реєстром сертифікатів затвердження типу і виданих виробниками сертифікатів відповідності колісних транспортних засобів та обладнання, документів, що підтверджують правомірність придбання, відомостей щодо митного оформлення транспортних засобів за єдиною автоматизованою інформаційною системою митних органів, відомостей за автоматизованою системою реєстрації гуманітарної допомоги, а також установлення відповідності конструкції вимогам правил та нормативів шляхом отримання відповідних відомостей із таких баз даних і реєстрів. За результатами таких перевірок на заяві власника транспортного засобу робиться відповідний напис про їх проведення, що засвідчується підписом уповноваженої особи сервісного центру МВС із зазначенням прізвища, власного імені, по батькові (за наявності) і дати (крім випадків подання заяви в електронній формі через електронний кабінет водія або засобами Порталу Дія).
Абзацом 8 п. 15 Порядку передбачено, що у разі надходження до сервісного центру МВС звернення щодо транспортного засобу, відомості про власника якого містяться в Єдиному реєстрі боржників, перереєстрація транспортного засобу не здійснюється, крім випадків, коли:
- перереєстрація транспортного засобу не пов'язана з його відчуженням;
- транспортний засіб придбано на електронному аукціоні в порядку, установленому статтею 61 Закону України “Про виконавче провадження»;
- транспортний засіб отримано в рахунок погашення боргу в порядку, установленому статтею 61 Закону України “Про виконавче провадження»;
- транспортний засіб придбано в порядку, установленому статтею 30 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»;
- транспортний засіб безоплатно отримано відповідно до пункту 14 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 985 (Офіційний вісник України, 2002 р., № 29, ст. 1371; 2016 р., № 82, ст. 2707).
Так, Територіальний сервісний центр № 5152, керуючись своїми дискреційними повноваженнями, посилаючись на положення п. 15 Порядку, фактично відмовив позивачу у здійсненні перереєстрації спірних транспортних засобів.
Втім, у даному випадку позивач не оскаржує прийняте Територіальним сервісним центром № 5152 рішення щодо відмови у здійсненні перереєстрації транспортних засобів, а просить визнати за собою право господарського відання, яке, як встановлено судом, не заперечується відповідачем.
Слід зазначити, що, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 р. у справі № 925/642/19).
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення позивача за захистом права власності в судовому порядку відповідно до ст. 16, 392 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не оспорюється право господарського відання позивача на спірні транспортні засоби.
Суд зазначає, що саме по собі встановлення судом факту, що має юридичне значення (підтвердження права господарського відання позивача на транспортні засоби), не стосується захисту права цивільного та не спроможне відновити порушені права позивача за даних обставин, а відтак задоволення позовних вимог про визнання права господарського відання на спірні транспортні засоби не є ефективним способом захисту прав Державного підприємства «Державний центр сертифікації і експертизи сільськогосподарської продукції».
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Додатково суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», який введено в дію 28.08.2025, закріплення (передача) майна за юридичними особами на праві господарського відання або на праві оперативного управління забороняється.
Розподіл судових витрат.
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 08 квітня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 17 квітня 2026 р.
Суддя Р.В. Волков