ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у видачі дубліката наказу
м. Київ
11.02.2026Справа № 910/15566/15
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали
за заявою Комунального підприємства Бориспільської районної ради “ЗУБР»
про видачу дублікату наказу
у справі № 910/15566/15
за позовом Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради Київської області
Комунального підприємства Бориспільської районної ради “ЗУБР»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЕНЕРГОБУДТЕХСЕРВІС»
про стягнення 13 120,89 грн.
представники сторін:
прокурор: не з'явився.
від стягувача: не з'явився.
від боржника: не з'явився.
Бориспільська міжрайонна прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради Київської області та Комунального підприємства Бориспільської районної ради «ЗУБР» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОБУДТЕХСЕРВІС» про стягнення 13 120,89 грн. за договором оренди нерухомого майна (будівлі, споруди, приміщення), що є спільною власністю територіальних громад сіл Бориспільського району №15-13 від 22.11.2013р.
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Борисенко І.І.) від 03.09.2015 року у справі № 910/15566/15 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудтехсервіс" на користь Комунального підприємства Бориспільської районної ради "Зубр" 13 120,89 грн. заборгованості по орендній платі, а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудтехсервіс" в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 827,00 грн.
На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва 23.09.2015 року видано відповідні накази зі строком пред'явлення до виконання до 22.09.2016 року.
Через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва 01.12.2025 року від стягувача - Комунального підприємства Бориспільської районної ради «ЗУБР» надійшла заява № 01-23/61 від 20.11.2025 року про видачу дублікату наказу Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року у справі № 910/15566/15.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.12.2025 року у зв'язку зі звільненням судді Борисенко І.І. вищевказана заява була передана на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 року судове засідання з розгляду заяви стягувача - Комунального підприємства Бориспільської районної ради «ЗУБР» про видачу дублікату наказу призначено на 21.01.2026 року.
Проте, у призначене на 21.01.2026 судове засідання з розгляду заяви про видачу дублікату наказу прокурор та представники сторін не з'явились.
Судом встановлено, що через відділ діловодства суду представником заявника подано: 05.01.2026 - клопотання № 01-23/68 від 29.12.2025 про розгляд справи без участі представника Комунального підприємства Бориспільської районної ради «ЗУБР», а також 21.01.2026 - клопотання б/н від 13.01.2026 про поновлення пропущеного строку пред'явлення наказу до виконання, відповідно до якого, посилаючись на неотримання судового наказу та непред'явлення його до виконання, а також реорганізаційні зміни та зміну керівництва підприємства заявник просить суд поновити КП БРР "ЗУБР" пропущений строк пред'явлення судового наказу до виконання та видати дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 у справі № 910/15566/15. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 cудове засідання по розгляду заяви стягувача - Комунального підприємства Бориспільської районної ради «ЗУБР» про видачу дублікату наказу відкладено на 11.02.2026.
У призначене на 11.02.2026 судове засідання прокурор, уповноважені представники позивача (стягувача, заявника) та відповідача (боржника) не з'явились.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Учасники справи про дату, час і місце проведення судового засідання відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлені належним чином в електронному кабінеті шляхом надсилання копії ухвали суду від 21.01.2026 у справі № 910/15566/15, факт отримання якої 09.02.2026 підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронних кабінетів прокурора, стягувача та боржника.
Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» 10.02.2026 від представника заявника надійшло клопотання б/н від 10.02.2026 про поновлення пропущеного строку та розгляд заяви без його участі. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.
Будь-яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 11.02.2026 від учасників справи до суду не надходило.
Розглянувши заяву стягувача про видачу дубліката наказу Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року у справі № 910/15566/15 суд зазначає, що згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 20.06.2004 року в справі "Півень проти України").
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 року виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. №18-рп/2012).
У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року у справі №11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до частини 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").
Так, 15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.
Відповідно до пункту 9 частини 1 розділу XI перехідних положень Господарського процесуального кодексу України в новій редакції від 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно п. 19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року) у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк з дня надходження заяви.
При цьому суд зазначає, що ГПК України не надає права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати виконавчого документа. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат останнього має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність виконавчого документа у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.
Водночас, обов'язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 10.09.2018 року у справі №5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 у справі №916/215/15-г, від 23.05.2019 у справі №5023/1702/12.
Суд наголошує, що за приписами процесуального закону умовами, які свідчать про наявність підстав для видачі дублікату наказу господарським судом, є, зокрема, відсутність спливу строку, встановленого для пред'явлення виданого наказу до виконання.
Тобто, першочергово при розгляді заяви про видачу дубліката виконавчого документа господарський суд вважає за необхідне дослідити питання про закінчення/незакінчення строку для пред'явлення останнього до виконання, оскільки від останнього залежить можливість вирішення судом питання про видачу дублікату втраченого наказу.
Відповідно до ч 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 329 ГПК України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу.
Як встановлено судом з матеріалів справи та наданої заяви стягувача про поновлення пропущеного строку, останній зазначає, що після ухвалення рішення Господарським судом міста Києва у справі №?910/15566/15 судові накази були видані, проте заявником фактично не отримані та на момент звернення до суду у його розпорядженні відсутні, що унеможливило їх пред'явлення до примусового виконання. Згідно з внутрішньою документацією підприємства відповідний судовий наказ відсутній, ймовірно внаслідок втрати під час пересилання засобами поштового зв'язку.
Поряд з цим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2025 заяву КП Бориспільської районної ради "Зубр" про видачу дубліката наказу у справі № 910/15566/15 повернуто без розгляду.
Крім того, як зазначає стягувач в поданій суду заяві, на підприємстві відбулися реорганізаційні та кадрові зміни, у зв'язку з чим відсутність судового наказу не могла бути своєчасно виявлена. Новопризначений виконувач обов'язків директора КП Бориспільської районної ради «ЗУБР» об'єктивно не міг бути поінформований про фактичний стан судового та виконавчого провадження, а також обставини отримання або втрати судового наказу, оскільки зазначені події мали місце до його призначення.
Відповідно до частин 1 та статті 11 Закону України “Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі.
Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України “Про виконавче провадження»).
Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно із строком пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України “Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року у справі № 910/15566/15, яке набрало законної сили 22.09.2015 року) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання, зокрема, протягом року, якщо інше не передбачено законом.
У пункті 1 частини другої статті 22 Закону України “Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року) передбачалося, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
Конституцією України закріплено принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст. 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).
Водночас, відповідно до п. 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 14041-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року, виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
За змістом ст. 12 Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 14041-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.
Аналогічний по суті висновок зроблений в постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13, від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6) та від 01.08.2018 року у справі № 553/1951/14-ц.
Беручи до уваги вищезазначене та строк пред'явлення до виконання наказу суду від 23.09.2015 року не сплив станом на день набрання законної сили нової редакції Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 14041-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 року, відповідно, застосуванню в даному випадку підлягають приписи вказаного закону щодо трирічного строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому, за висновками суду, на дату звернення стягувача з заявою про видачу дубліката наказу у справі № 910/15566/15 строки такого пред'явлення сплили.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зокрема, реалізуючи права і виконуючи процесуальні обов'язки суб'єкти звернення повинні діяти добросовісно та повідомляти суду достовірну інформацію щодо обставин та фактів, позаяк протилежне надає суду підстави для сумнівів в добропорядності сторін та їх представників.
Згідно рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі “Пономарьов проти України» сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду 08 червня 2021 року у справі № 918/333/13-г.
При цьому пропуск процесуального строку в процесуальному праві - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Відновлення процесуального строку являє собою визнання судовим органом (суддею) дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними. Питання про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається судом за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи. У заяві повинно міститися обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку. Суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає поважними ті причини пропуску строку, про які вказала сторона, а відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі за наведених нею обставин вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущено.
Відтак можливість відновлення судом пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання безпосередньо пов'язана із наявністю поважних причин його пропуску, і такою підставою не може бути лише подання заяви стягувачем із зазначенням, що ним пропущено строк з поважних причин.
Суд зазначає, що наведені заявником причини пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання не є поважними, оскільки можливість вчасного пред'явлення наказу до виконання залежала виключно від упорядкування системи організації управління (менеджменту) підприємства стягувача і мала суб'єктивний характер.
Як встановлено судом, строк пред'явлення до виконання наказу на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 у справі № 910/15566/15 - протягом 3 років з 22.09.2015 до 22.09.2018 року, відтак, станом на момент звернення стягувача до суду з даною заявою про видачу дублікату наказу у грудні 2025 року строк пред'явлення наказу до виконання сплив та, зокрема, пропущений більш ніж на сім років, що додатково свідчить про істотне та безпідставне зволікання з боку стягувача.
При цьому стягувачем за даним виконавчим документом жодних доказів вчинення протягом розумного строку дій щодо своєчасного пред'явлення наказу до виконання, поновлення строків його пред'явлення чи встановлення обставин його втрати не надано. Отже, саме лише посилання заявника на втрату виконавчого документа не може вважатися підставою для відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання.
Крім того, беручи до уваги постановлення ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2025, якою попередньо подану аналогічну заяву було повернуто без розгляду, суд зазначає, що повторне звернення стягувача із відповідною заявою відбулося лише через сім місяців після постановлення вказаної ухвали, без наведення об'єктивних причин такої тривалої бездіяльності.
За таких обставин, зважаючи на надані заявником докази у їх сукупності, які не доводять поважних причин пропуску заявником строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, і розглядаючи заяву в межах зазначених заявником обставин, суд не знаходить підстав для поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, у зв'язку з чим, відповідно, за висновками суду також відсутні підстави для видачі дублікату втраченого виконавчого документа.
Таким чином, враховуючи строк пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року у справі № 910/15566/15 до виконання, дату звернення стягувача до суду із заявою про видачу дубліката та відсутність підстав поновлення пропущеного строку на пред'явлення до виконання поза межами такого строку, суд дійшов висновку, що заява стягувача - Комунального підприємства Бориспільської районної ради “ЗУБР» про поновлення пропущеного строку пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року у справі № 910/15566/15 та про видачу дубліката вказаного наказу є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 232 - 235, п. 19.4. розділу ХІ “Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні клопотання стягувача - Комунального підприємства Бориспільської районної ради “ЗУБР» про поновлення пропущеного строку пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 03.09.2015 року у справі № 910/15566/15 відмовити.
2. В задоволенні заяви стягувача - Комунального підприємства Бориспільської районної ради “ЗУБР» про видачу дублікату наказу Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року у справі № 910/15566/15 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в порядку і строки, передбачені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М.Селівон