вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
15 квітня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/263/26
Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В, розглянувши в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін справу
за позовом: Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, код ЄДРПОУ - 36541721, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ», код ЄДРПОУ - 20463802, місцезнаходження - 88018, Закарпатська область, місто Ужгород, проспект Свободи, будинок 42,
про стягнення заборгованості по орендній платі за договором на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади,
за участі представників сторін:
від позивача - Середенко Д.Д. (згідно довіреності від 05.01.2026 №24.01-12/4),
від відповідача - не з'явився,
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі - позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 05.03.2026 №32.01-17/19 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ» (далі - відповідач, Товариство) заборгованості по орендній платі за договором №6 від 28.04.2017 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади міста Ужгород, у розмірі 46831,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.04.2017 між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІМ» (орендарем) було укладено договір №6 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою площею 60,0 кв.м. за адресою: Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Швабська, 22, для розміщення будівельного майданчика (далі - об'єкт оренди). На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди за актом приймання-передачі від 28.04.2017, однак відповідач, у порушення п.п. 3.1 - 3.4 договору не виконав своїх зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів за період з серпня 2017 року по грудень 2018 року, в тому числі з урахуванням визначеного договором механізму сплати орендної плати з урахуванням рівня інфляції, внаслідок чого у Товариства перед Департаментом наявна заборгованість по орендній платі за вказаний період у сумі 46831,54 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026.
Процесуальні дії у справі
Згідно з ухвалою від 05.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено судове засідання на 15.04.2026; встановив сторонам строки на подачу заяв по суті справи.
У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява №53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява №29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.
Відповідно до відповіді №32147645 від 10.03.2026 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС: юридична особа - Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ - 36541721) має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, дата реєстрації 12.10.2023 о 16:45.
Згідно з відповіддю № 32147682 від 10.03.2026 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС: юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІМ» (код ЄДРПОУ - 20463802) не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відповідно до частини 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною 1 статті 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Згідно з частиною 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У постанові від 07.06.2024 у справі №904/1273/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Враховуючи приписи статей 6 і 242 ГПК України, ухвала від 16.03.2026 була скерована позивачу в електронній формі шляхом її направлення до електронного кабінету Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» від 16.03.2026.
В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до "Електронного кабінету" є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Враховуючи відсутність у відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ» електронного кабінету, копію ухвали суду від 16.03.2026 була надіслана відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю «ДІМ» поштовими відправленнями з повідомленням про вручення поштового відправлення №R067123516386 від 17.03.2026 на адресу місця знаходження, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 88018, Закарпатська область, місто Ужгород, проспект Свободи, будинок 42.
Водночас в ухвалі суду від 16.03.2026 звернуто увагу відповідачу на його обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет на виконання вимог частини 6 статті 6 ГПК України, а також проінформовано відповідача, що відповідно до приписів частини 10 статті 165 ГПК України суд має право вирішити справу за наявними матеріалами у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов'язку.
24.03.2026 на адресу суду повернулося рекомендоване поштове відправлення №R067123516386 від 17.03.2026, з якого вбачається, що 20.03.2026 таке поштове відправлення (разом з ухвалою від 16.03.2026) вручено відповідачу.
Отже, сторони про дату, час та місце судового засідань, призначених у справі на 15.04.2026 на 14:00 належним чином повідомлялися.
Щодо неявки представника відповідача в судове засідання, не надання відзиву на позовну заяву, не виконання обов'язку, передбаченого частиною 6 статті 6 ГПК України про реєстрацію електронного кабінету, суд зазначає таке.
У судове засідання 15.04.2026 відповідач не уповноважив свого представника для участі в справі, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином у встановленому законом порядку. Також до початку судового засідання відповідач не подав відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті спору.
Застосовуючи при розгляді справи відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про наявність провадження з розгляду даної справи у суді, у належний спосіб, своєчасно повідомлений про відкриття провадження у справі, про його право подати заперечення проти позовних вимог у формі відзиву на позовну заяву та докази на підтвердження таких заперечень.
Відтак, 15.04.2026 в судовому засіданні, з'ясувавши думку представника позивача щодо можливості проведення судового засідання без участі відповідача, врахувавши приписи частин 1 та 3 статті 202 ГПК України; врахувавши, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, беручи до уваги, що явка учасників справи не визнавалася обов'язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення питань, які вирішуються у судовому засіданні; суд згідно ухвали, постановленої в судовому засіданні без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідання, постановив: продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача, який належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання, від якого не надходило заяв і клопотань щодо причин неявки чи про відкладення судового засідання.
Щодо цього, судом також враховано, що після отримання 20.03.2026 ухвали про відкриття провадження від 16.03.2026, в якій відповідачу звернуто увагу на його обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет на виконання вимог частини 6 статті 6 ГПК України, водночас ТОВ «ДІМ» станом на 15.04.2026 не виконало свого обов'язку щодо реєстрації електронного кабінету, що встановлено судом із відповіді №33586836 від 15.04.2026 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.
Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи; приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав відзив на позовну заяву та всупереч вимог суду, наведених у частині 6 статті 6 ГПК України та в ухвалі від 16.03.2026, не зареєстрував свого електронного кабінету в системі «Електронний суд ЄСІТС; приймаючи до уваги, що до суду від сторін, які належним чином повідомлені про відкрите провадження у справі, не надходило заяв чи клопотань, 15.04.2026 суд за участі представника позивача розглянув справу по суті, перейшов до стадії ухвалення судового рішення, після повернення з якої у порядку частин 1 та 6 статті 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
Згідно з частиною 6 статті 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Суть спору за позицією позивача
Позовні вимоги обґрунтовані позивачем із посиланням на укладений 28.04.2017 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (назву якого 17.11.2021 змінено на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІМ» договір №6 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою суб'єкту господарювання комунальної власності територіальної громади міста Ужгород. Об'єктом договору є конструктивні елементи благоустрою площею 60,0 квадратних метрів за адресою: місто Ужгород, вулиця Швабська, 22, надані відповідачу для розміщення будівельного майданчика.
Позивач зазначає, що згідно з п.п. 2.1.1 та 3.1 договору об'єкт переданий у тимчасове користування за актом приймання-передачі від 28.04.2017, а обов'язок орендаря щодо внесення плати виник з моменту укладення правочину. Відповідно до пункту 3.2 договору плата за користування об'єктом має вноситися відповідачем щомісячно до 15 числа поточного місяця. Початковий розмір платежу складав 2520,00 грн на місяць.
Також позивач звертає увагу суду на умови п. 3.4 договору, якими встановлено механізм щорічного перегляду орендної плати шляхом коригування розрахункової ставки на рівень інфляції за попередній рік. З огляду на офіційний індекс інфляції за 2017 рік, що становив 113,7%, розмір щомісячного платежу у 2018 році зріс до 2865,24 грн. Пунктом 3.4 договору окремо передбачено, що відсутність підписаних сторонами змін до договору не звільняє відповідача від обов'язку сплачувати кошти за новими ставками.
Згідно з доводами позивача, відповідач систематично порушував взяті на себе договірні зобов'язання в частині повноти та своєчасності розрахунків. Зокрема, у період з серпня 2017 року по грудень 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІМ» не здійснювало оплату в належному розмірі, що призвело до виникнення заборгованості. Станом на дату звернення до суду з даним позовом сума боргу за користування об'єктом оренди становить 46831,54 грн.
Позивач наголошує, що відповідно до положень статей 525, 526 та 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Оскільки заборгованість не була погашена відповідачем у добровільному порядку, позивач вважає свої права порушеними та просить суд стягнути з відповідача на користь департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради основний борг у сумі 46831,54 грн.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.
Відповідно до приписів частини 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України).
Відтак, з врахуванням положень частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
28.04.2017 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (17.11.2021 змінено найменування на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) (далі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІМ» (далі - Орендар) було укладено договір №6 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою суб?єкту господарювання комунальної власності територіальної громади міста Ужгород (далі - договір).
Відповідно до п. 1. договору, предметом цього договору є надання орендодавцем орендареві права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою площею 60,0 кв. м. за адресою: місто Ужгород, вулиця Швабська, 22 для розміщення будівельного майданчика для здійснення підприємницької діяльності на умовах оренди.
Згідно з п.2.1. договору Орендодавець зобов'язується:
- відповідно до акту приймання-передачі (який підписується одночасно із цим договором) надати у тимчасове користування об'єкт;
- вимагати розірвання договору, якщо орендар передав об'єкт у користування іншій особі.
Відповідно до п. 2.2. договору, орендар зобов?язується:
- встановлювати огорожу згідно з рішенням комісії встановлення габаритів будівельних майданчиків, які розташовані на території загального користування і належать до комунальної власності міста (протоколу №1 від 29.03.2017);
- своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендодавцю вартість користування об?єктом за діючими на день сплати розрахунковими ставками, визначеними пунктом 3 рішення сесії Ужгородської міської ради від 18.10.2016 року №406 «Про Порядок встановлення плати для тимчасового розміщення будівельних майданчиків»;
- договору, встановлювати будівельні майданчики без пошкодження конструктивних елементів благоустрою та озеленення, із забезпеченням безпеки населення при під'єднанні конструкції до електричної мережі, утримувати їх у належному технічному і санітарному стані та впорядковувати місця для їх розташування, забезпечити технічну міцність і стійкість конструкції;
- після закінчення виконання будівельних робіт забудовник повинен демонтувати огорожу будівельного майданчика та привести у належний стан (або відновити) територію, яка була відгороджена для потреб будівництва.
Згідно з п. 3.1. договору, обов'язок внесення орендної плати орендарем виникає з дня укладання цього договору.
Відповідно до п. 3.2. договору, орендар сплачує орендодавцеві плату за користування об?єктом щомісячно до 15 числа поточного місяця у розмірі 2520,00 грн за місяць, в тому числі ПДВ 420,00 грн.
Згідно з п. 3.3. договору, орендна плата вноситься безготівково на р/р 34229999700002 в ГУДКСУ у Закарпатській обл., МФО 812016, код 38015610, одержувач: УК в м. Ужгороді.
Відповідно до п. 3.4. договору, ставка плати за користування конструктивними елементами благоустрою та розміри орендованої площі встановлюються сторонами при укладенні цього договору і не можуть бути нижчими від розрахункових ставок та розмірів площі, визначених у пункті 3.2 цього договору. Розрахункові ставки орендної плати щорічно на кожен наступний рік визначаються шляхом коригування розміру розрахункової ставки попереднього року на рівень інфляції за цей рік. У разі зміни розрахункових ставок та розмірів об?єкта користування, внесення плати орендарем здійснюється у розмірі нових ставок з дати набрання ними чинності і орендар зобов?язаний не пізніше 3-х днів з цієї дати підписати з орендодавцем зміни до цього договору. Відсутність або не підписання змін орендарем не звільняє його від внесення плати у розмірі і за ставками згідно з цим пунктом, у тому числі за зміненими, як це встановлено цим абзацом. Конкретні розміри орендованої площі встановлюються на підставі рішення комісії встановлення габаритів будівельних майданчиків, які розташовані на території загального користування і належать до комунальної власності міста.
Згідно з п. 4.1. договору, у разі протермінування платежів, передбачених у пункті 3.2 цього договору орендар сплачує на користь орендодавця пеню від суми протермінованого платежу за кожен день протермінування згідно з діючим на цей період законодавством, але не вище подвійної облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до п. 4.2. договору, ризик випадкового пошкодження або знищення об?єкту або його частини несе орендар.
Згідно з п. 4.3. договору, за невиконання вимог підпунктів 2.2.3 орендар несе відповідальність згідно з чинним законодавством.
Відповідно до п. 5.1. договору, будь-які суперечки, претензії та вимоги, що виникають між сторонами у зв'язку з виконанням цього договору, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.
Згідно з п. 5.2. договору, якщо суперечки та розбіжності не вирішуються шляхом переговорів, сторони мають право звернутися до суду.
Відповідно до п. 6.1. договору, договір діє до завершення фактичного використання конструктивним елементом благоустрою, на якому влаштовано будівельний майданчик. Після закінчення виконання будівельних робіт орендар повідомляє департамент міського господарства про демонтаж огорожі будівельного майданчика. Демонтаж такої огорожі фіксується актом комісії, в якому вказується дата демонтажу.
Згідно з п. 6.2. договору, договір припиняється у випадках:
а) після закінчення терміну його дії;
б) розірвання достроково за згодою сторін;
в) ліквідації юридичної особи, припинення діяльності фізичної особи-підприємця.
Відповідно до п. 6.3. договору, договір може бути розірваний достроково в односторонньому порядку у встановлений чинним законодавством спосіб в разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за цим договором та з інших підстав, передбачених чинним законодавством, в тому числі:
- орендар використовує об'єкт договору не за призначенням.
- орендар не виконує умов договору.
- несплата за користування об'єктом оренди протягом двох місяців з дня закінчення терміну платежу.
- порушення сторонами інших обов'язків визначених розділом 2 договору.
Згідно з п. 7.1. договору, всі зміни та доповнення до цього договору мають однакову з ним юридичну силу, якщо вони оформлені письмово і підписані уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 7.2. договору, додатки (незалежно від дати їх оформлення), підписані сторонами з метою належного виконання цього договору, є його невід?ємною частиною.
Згідно з п. 7.3. договору, договір складений у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу. Один примірник зберігається у орендодавця другий - у орендаря.
Відповідно до п. 7.4. договору, після закінчення терміну дії цього договору подальші взаємовідносини сторін регулюються укладанням нового договору або укладенням додаткової угоди.
Згідно з п. 7.5. договору, по всіх питаннях, що не врегульовані договором, сторони керуються чинним законодавством України.
Відповідно до п. 7.6. договору, сторони при укладанні даного договору ознайомленні з його текстом, змістом та умовами, а також з нормами Цивільного кодексу України, які нами попередньо обговорені. Укладання цього договору відповідає спільному волевиявленню.
Згідно з п. 7.7. договору, у разі припинення, розірвання, закінчення дії договору, сторонам здійснити підписання акту прийому - передачі конструктивних елементів благоустрою комунальної власності, які є предметом договору.
Відповідно до п. 7.8. договору, у випадку зміни орендарем адреси або банківських реквізитів, він зобов?язаний на протязі 10 днів повідомити про це орендодавця в письмовій формі.
28.04.2017 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІМ» був складений акт приймання-передачі конструктивного елементу благоустрою (фігурного елементу мощення) загальною площею 60 кв.м. за адресою місто Ужгород, вулиця Швабська, 22, згідно з якого вбачається, що на підставі договору на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади міста Ужгород від 28.04.2017 №6 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування конструктивний елемент благоустрою - Швабська, 22, для розміщення будівельного майданчика.
Згідно з розрахунком заборгованості по орендній платі ТОВ «ДІМ» договір №6/БМ від 28.04.2017 скерованого позивачем до суду разом з позовною заявою, загальна сума заборгованості відповідача за період з серпня 2017 року по грудень 2018 року станом на 04.03.2026 становить 46831,54 грн. Із означеного розрахунку вбачається, що станом на 01.08.2017 у відповідача була переплата за договором у сумі 151,34 грн, та у подальшому у період з серпня 2017 року по грудень 2018 року відповідач не сплатив жодних коштів у рахунок сплати орендної плати згідно договору та розмір місячної орендної плати у 2017 році позивачем визначений в сумі 2520,00 грн (що передбачено п.3.2 договору) та у 2018 році в сумі 2865,24 грн (із врахуванням коригування розміру орендної плати в сумі 2520,00 грн на рівень інфляції, що передбачено п.3.4 договору).
Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ДІМ» заборгованості по орендній платі за договором №6 від 28.04.2017 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади міста Ужгород у розмірі 46831,54 грн за користування відповідачем впродовж періоду з серпня 2017 року по грудень 2018 року елементом благоустрою за адресою: місто Ужгород, вулиця Швабська, 22 для розміщення будівельного майданчика для здійснення підприємницької діяльності на умовах оренди.
Правове обґрунтування і оцінка суду
Частиною другою статті 4 Цивільного кодексу України (далі - також ЦК України) передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) (далі - також ГК України) визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 626, частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У статті 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами стаття 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У свою чергу, згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами частин 1 та 2 статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України).
Частиною 4 статті 284 ГК України визначено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Частиною 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
За змістом статті 193 Господарського кодексу України, статті 526 Цивільного кодексу України господарське зобов'язання (зобов'язання) має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.
Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (іх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 795 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач (орендодавець) свої зобов'язання щодо надання права на тимчасове користування конструктивними елементами благоустрою за договором виконав у повному обсязі, передавши відповідачу (орендарю) об'єкт площею 60,0 кв. м. за адресою: місто Ужгород, вулиця Швабська, 22, згідно з актом приймання-передачі від 28.04.2017.
Згідно з статтею 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (стаття 631 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відтак судом на підставі досліджених матеріалів справи встановлено невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №6 від 28.04.2017 щодо своєчасної та повної оплати вартості користування об'єктом. Зокрема, за період з серпня 2017 року по грудень 2018 року відповідач допустив заборгованість по сплаті орендних платежів у загальному розмірі 46831,54 грн.
Так, відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості договір №6/БМ від 28.04.2017, сума боргу за період з серпня 2017 року по грудень 2018 року станом на 04.03.2026 становить 46831,54 грн. Як встановлено судом, розмір орендної плати у 2017 році визначено сторонами у п. 3.2 договору в сумі 2520,00 грн на місяць (у тому числі ПДВ 420,00 грн). При цьому, згідно з п. 3.4 договору, розрахункові ставки орендної плати щорічно коригуються на рівень інфляції за попередній рік. Оскільки індекс інфляції за 2017 рік склав 113,7%, розмір щомісячного платежу у 2018 році обґрунтовано визначено позивачем у сумі 2865,24 грн.
За таких обставин, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за договором станом на час звернення з позовом становить 46831,54 грн.
Даний розмір боргу не спростований відповідачем належними та допустимими доказами.
Так, статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
За змістом статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 13, 74 ГПК України).
Положеннями статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідач, будучи повідомлений про розгляд даної справи, не подав відзиву на позовну заяву та заперечень щодо аргументів позивача, наведених у позовній заяві та поданих доказів, про наявність у нього перед позивачем заборгованості за договором №6 від 28.04.2017 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади міста Ужгород у розмірі 46831,54 грн за користування відповідачем впродовж періоду з серпня 2017 року по грудень 2018 року елементом благоустрою за адресою: місто Ужгород, вулиця Швабська, 22 для розміщення будівельного майданчика для здійснення підприємницької діяльності на умовах оренди.
Натомість долучені позивачем до позовної заяви докази, зокрема договір, акт приймання-передачі та детальний розрахунок, належним чином підтверджують факт наявності у відповідача заборгованості за договором у сумі 46831,54 грн.
Статтею 629 ЦК України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із частиною 1 статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу частини 1 статті 598 ЦК України вказано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За правилами статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департаменту про стягнення з Товариства 46831,54 грн заборгованості з орендної плати за договором №6 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою від 28.04.2017 є обгрунтованими, документально доведеними і підлягають задоволенню повністю.
Щодо обгрунтованості рішення
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статті 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу приписів статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Розподіл судових витрат
Згідно платіжної інструкції №1275 (внутрішній номер 471999278) від 17.12.2025 при подачі позову про стягнення заборгованості по орендній платі за договором №6 від 28.04.2017 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади міста Ужгород, у розмірі 46831,54 грн позивачем сплачено судовий збір у сумі 3328,00 грн.
Судові витрати на підставі статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зі змісту статті 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено повністю, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору повністю.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІМ» (код ЄДРПОУ - 20463802, місцезнаходження - 88018, Закарпатська область, місто Ужгород, проспект Свободи, будинок 42) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ - 36541721, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Поштова, будинок 3) 46831,54 грн (сорок шість тисяч вісімсот тридцять одну гривню 54 копійок) заборгованості по орендній платі за договором №6 від 28.04.2017 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади міста Ужгород та 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складене і підписане 17.04.2026.
Суддя С.В.Сисин