Справа № 749/1875/25
Номер провадження 2/749/145/26
16 квітня 2026 року Сновський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого-судді Чигвінцева М.С.
секретаря Михалевич М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Сновськв порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №749/1875/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з останнього заборгованість за Кредитним договором №27.03.2025 від 27.03.2023 у розмірі 35400 грн. та понесені судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що 27.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №27.03.2025-100002529, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу в кредит кошти в сумі 10000,00 грн., строком на 184 днів, дата повернення кредиту 26.09.2025. Процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1%, комісія пов'язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту і складає 2000,00 грн. ТОВ «Споживчий центр» виконало прийняті на себе зобов'язання, надавши відповідачу кредитні кошти, втім, останнім не були виконанні прийняті на себе зобов'язання. Оскільки відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов'язань, встановлених кредитним договором, позивач просить суд стягнути з нього суму заборгованості за кредитним договором №27.03.2025-100002529 від 27.03.2025 у розмірі 35400,00 грн.
Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, при подачі позову просив розглядати справу без його участі, проти винесення судом заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, до суду надіслав заяву про часткове визнання вимог і розгляд справи без участі. В заяві часткове визнання вимог обґрунтував тим, що з 08.02.2025 року проходить військову службу у складі Збройних Сил України та бажає скористатися передбаченою законом пільгою, з огляду на це визнає позов в частині заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10000,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя (ч.1 ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, 27.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №27.03.2025-100002529, шляхом підписання відповідачем. електронним цифровим підписом Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки на отримання кредиту, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до умов кредитного Договору, частиною якого є Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), електронний кредитний укладається Кредитодавцем та Позичальником у порядку, передбаченому Закону України «Про електронну комерцію» та складається з наступних документів, що містять всі його істотні умови:
-Пропозиція про укладення кредитного договору (оферти),
-Заявка на отримання кредиту, яка формується Кредитодавцем після ідентифікації Позичальника,
-Відповідь Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт)
Відповідно до умов кредитного Договору Кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі та на умовах встановлених Договором, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.
Дата надання кредиту, сума кредиту, строк на який дається кредит, дата повернення, проценти за користування кредиту та графік платежів - встановлюється у Заявці, що є невід'ємною частиною Договору.
Підписанням сторони погодили всі істотні умови кредитного договору.
Так, з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та Заявки на отримання кредиту, вбачається, що сума кредиту становить 10000,00 грн., строк, на який надається кредит -184 днів з кінцевим терміном повернення кредиту до 26.09.2025 року, процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього періоду користування кредитом. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов'язана з наданням кредиту (економічна сутність - плата за надання кредиту)- 20% від суми Кредиту та дорівнює 2000,00 грн. Неустойка: 100 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання.
З матеріалів справи також вбачається, що заявка до кредитного договору №27.03.2025-100002529, пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №27.03.2025-100002529 підписані відповідачем шляхом накладення одноразового ідентифікатора Е575.
До позову додано Паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит), який містить основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо процентної ставки за користування кредиту, порядок повернення кредиту, графік платежів і інші умови договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором А575, який був відправлений на номер 0962017487.
Відповідно умов Договору(п.4.1 Пропозиції) кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача НОМЕР_1 .
Згідно листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-0912 від 09.12.2025 року, ТОВ «УПР» повідомило, що надає послуги з переказу коштів відповідно до укладеного договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, та відповідно до зазначеного договору успішно перерахувало кошти на платіжну карту клієнта:
27.03.2025 20:02:59 на суму 10000,00 грн., номер карти НОМЕР_2 , номер транзакції - 692830378, призначення платежу: Видача за договором кредиту №27.03.2025-100002529.
ТОВ «Споживчий центр» виконало прийняті на себе зобов'язання надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі зазначеному вище.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не виконав прийняті на себе зобов'язання, внаслідок чого за кредитним договором утворилась заборгованість, що згідно довідки - розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором становить 35400,00 грн., яка складається з: 10000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 18400,00 грн. - заборгованість по процентам; 2000,00 - комісія за надання; 5000,00 грн. - неустойка. Проценти по кредиту нараховані за період з 27.03.2025 по 26.09.2025.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи убачається, що кредитний договір укладений в електронній формі. Його дійсність відповідачем у встановленому законом порядку не спростована. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Таким чином, суд вважає, що кредитор свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, а остання отримала грошові кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним між ними кредитним договором, згідно якого сторонами було погоджено всі його істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, умови кредитування.
Так, судом встановлено, а відповідач не оспорює фактичні обставини справи, а саме те, що він отримав кредит від ТОВ «Споживчий центр» у розмірі 10000,00 грн. Водночас заперечує щодо стягнення процентів, оскільки на момент укладення договору був військовослужбовцем.
Суд приймає аргументи відповідача проте, що він як військовослужбовець має пільги, встановлені частиною п'ятнадцятою статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що унеможливлює стягнення з нього процентів за користування кредитом з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону № 1357-IX від 30.03.2021, який набрав чинності 23.04.2021 року), тобто на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2024 № 426/4264/19 викладено наступний правовий висновок.
Для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142.
Так, відповідно до листа Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142 Міністерство інформує, що документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем у особливий період, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов'язаних, є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки. Також документами, які підтверджують призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, можуть бути довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Початком військової служби військовозобов'язаних є день призову на військову службу у районному військовому комісаріаті, а для резервістів - день зарахування до списків особового складу військової частини, про що робиться відповідний запис до військового квитка. Закінченням військової служби для резервістів та військовозобов'язаних є день виключення військовослужбовців із списків особового складу військової частини, про що робиться відповідний запис до військового квитка. Закінчення особливого періоду в Україні здійснюється у відповідності до рішення Президента України про демобілізацію, що визначається Указом Президента України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
ОСОБА_1 надано копію посвідчення серії НОМЕР_3 , копію військового квитка серії НОМЕР_4 , копію заяви до ТОВ «Споживчий центр».
Відповідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 20.10.2025, вбачається, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, учасників бойових дій.
Військовим квитком підтверджується, що ОСОБА_1 був мобілізований 08 лютого 2025 року, наразі є військовослужбовцем, тобто станом на час виникнення спірних правовідносин перебував на військовій службі, тому на нього в повній мірі поширюються гарантії відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» ( у редакції, що діяв на момент укладення спірного кредитного договору).
Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 (провадження №61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, встановлені частиною п'ятнадцятою статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.
З огляду на вищевикладене, відповідачем були надані докази на підтвердження звернення до ТОВ «Споживчий центр» з переліком документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142, для звільнення від нарахування відсотків за користування кредитом і відмовою позивача у проведенні коригувань за кредитним договором.
Однак, результату розгляду такого звернення суду не надано.
У постанові КЦС Верховного Суд від 18.01.2023 у справі № 642/548/21 викладено висновок, що за наявності первісного позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення пільг на позичальника.
Оскільки позивачем надано документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема розрахунок заборгованості позичальника, на підставі якого суд, з урахуванням поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», спроможний самостійно здійснити розрахунок заборгованості за тілом кредиту, що становить 10000,00 грн., а нарахування позивачем процентів за користування кредитом у сумі 18400,00 грн. та неустойки у сумі 5000,00 грн. суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» ( у редакції, що діяв на момент укладення спірного кредитного договору).
З приводу нарахування та стягнення з відповідача комісії суд зазначає наступне.
Умовами договору передбачена комісія, пов'язана з наданням кредиту (економічна сутність - плата за надання кредиту)- 20% від суми Кредиту та дорівнює 2000,00 грн.
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта плати за придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання фінансових послуг.
Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку (іншої фінансової установи), який отримав на те ліцензію, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, то така операція, як моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку (фінансової установи) та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором.
Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді винагороди за надання кредиту та/або за зміну умов договору є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабшої сторони договору, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.
Банк чи інша фінансова установа, не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє кредитодавець або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк чи інша фінансова установа, яка надає кредит неповноважні стягувати з позичальника плату (комісію) за його надання та управління кредитом, адже такі дії не становлять окрему фінансову послугу, яку б замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п.29 постанови Верховного Суду у справі № 363/1834/17).
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 686/1696/15-ц від 09.12.2020, № 622/1148/13-ц від 09.12.2020, № 236/2227/17-ц від 09.12.2020, № 724/1391/16-ц від 25.11.2020, № 483/2022/17-ц від 11.11.2020 та інших.
Відповідні висновки Верховного Суду стосуються усіх суб'єктів фінансових послуг з надання кредиту (позики).
Судом встановлено, ТОВ «Споживчий Центр» - це спеціалізована фінансова компанія. Повне найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» ідентифікаційний код 37356833. Фінансові послуги, що надаються фінансовою установою - надання коштів та банківських металів у кредит на основі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ІК №78, виданого Держфінпослуг 28.04.2011р., та ліцензії, виданої Нацкомфінпослуг, розпорядження від 28.02.2017 р. №438, яка переоформлена 07.03.2024р. Національним банком України надано ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги - надання коштів та банківських металів у кредит. Статус ліцензії - чинна https://kis.bank.gov.ua/Home/SrchViewLic/20000060189. Дата прийняття про схвалення рішення про видачу свідоцтва 28.04.2011р. №230
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач неправомірно визначив в кредитному договорі сплату позичальником комісії за надання кредиту в розмірі 2000,00 грн. Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Положення ст. 81 ЦПК України вказують, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, аналізуючи надані суду докази, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту.
Відповідно до пункту 6 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом ст. 141ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції №СЦ00060416 від 09.12.2025 року позивачем було сплачено 2422,40 грн. судового збору.
Оскільки позовні вимоги позивача задоволенні частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (28,25%) у сумі 611,66 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за Кредитним договором №27.03.2025-100002529 від 27.03.2025 у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) судовий збір в розмірі 611 (шістсот одинадцять) грн. 66 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.
Суддя М.С. Чигвінцев