справа № 753/14028/25
провадження № 22-ц/824/2646/2026
14 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 серпня 2025 року в складі судді Заставенко М.О.,
встановив:
27.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на ті підстави, що 16.04.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 7794747 про надання споживчого кредиту за власного волевиявлення відповідача, з повним розумінням умов кредитування, усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті товариства.
ТОВ «Авентус Україна» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 7794747 від 16.04.2024, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства.
Таким чином, відповідачем укладено договір № 7794747 про надання споживчого кредиту від 16.04.2024 із ТОВ «Авентус Україна», згідно умов якого кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки, у розмірі 9 000 грн. Розмір процентів, встановлений в кредитному договорі, залежить від умов встановлення та є незмінним протягом усього строку дії договору та не може бути збільшений товариством в односторонньому порядку.
Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин.
27.11.2024 між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Авентус Україна» укладено договір факторингу № 27.11/24-Ф, за яким ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги до відповідача.
Згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 37 260 грн, з яких: 9 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 23 760 грн - заборгованість за відсотками; 4 500 грн - заборгованість за пенею.
Позивачем на адресу відповідача, зазначену в кредитному договорі № 7794747 від 16.04.2024, направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Авентус Україна», зазначено інформацію про порядок погашення заборгованості по кредитному договору № 7794747 від 16.04.2024. Не зважаючи на це, позичальник не виконав свого обов'язків та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.
Посилаючись на вказані обставини ТОВ «Діджи Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 7794747 від 16.04.2024 у розмірі 37 260 грн та відшкодувати судові витрати по справі.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
16.09.2025 представник ТОВ «Діджи Фінанс» - Романенко М. Е. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вважає, що суд першої інстанції не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, оскаржуване судове рішення є незаконним, необґрунтованим та ухваленим без належного з'ясування всіх обставин справи та з порушенням норм процесуального права.
Посилаючись на обставини укладення кредитного договору, про які зазначено в позові, звертає увагу, що відсутність електронних доказів генерації одноразового ідентифікатора за договором про надання споживчого кредиту та відповідних додаткових угод не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки сама по собі відсутність кваліфікованого електронного підпису не свідчить по недостовірність електронних даних і не ставить під сумнів достовірність електронного доказу (постанова Верховного Суду від 15 липня 2022 року у справі №914/1003/21).
Отже, підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність належних та допустимих доказів здійснення безготівкового перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника зазначає наступне.
Згідно п.2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Для платіжних операцій по картах товариством використано сертифіковану платіжну систему - український сервіс онлайн оплат «EasyPay».
Відповідно до листа ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 06.12.2024 № 7/6537, останнє повідомляє про успішність наступної операції, згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» № 087/20-П від 08.07.2020 : №транзакції 1394700846, дата 16.04.2024, час 11.17 год., номер замовлення 45089338, номер картки № НОМЕР_1 .
Отже, первісний кредитор є належною фінансовою установою, яка надала кредит у встановленому порядку. Фактичне зарахування коштів на платіжну картку відповідача здійснено банківською установою, яка не є стороною кредитного договору та виконує лише технічні функції з обслуговування платежу.
У зв'язку з викладеним, первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт переказу кредитних коштів (зокрема платіжні доручення, меморіальні ордери, банківські виписки тощо), зберігаються виключно в банківській установі, яка виступає посередником у проведенні безготівкової операції.
З метою всебічного та об'єктивного розгляду справи представник позивача разом з позовною заявою подав клопотання про витребування доказів, яке було залишено судом без розгляду, що призвело до порушення процесуальних прав позивача та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис є одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07 жовтня 2020 у справі № 127/33824/19: «Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Судом встановлено, що 16.04.2024 ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №7794747 про надання споживчого кредиту.
Відповідно до п. 1.17 договору, перед укладенням цього Договору товариством була здійснена ідентифікація споживача для входу в Особистий кабінет/Мобільний застосунок "CreditPlus", відповідно до п.1.1 Договору та був використаний наступний спосіб ідентифікації та верифікації Споживача (в тому числі здійснений з метою укладення попередніх правочинів між Сторонами), з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу: шляхом використання інструменту покладання, відповідно до договору, укладеного між Товариством та АТ КБ «ПриватБанк», як банком-ідентифікатором.
Відповідно до п. 9.6., цей Договір укладається шляхом направлення його тексту, підписаного зі Сторони Товариства електронним підписом, Споживачу в Особистий кабінет/Мобільний застосунок «CreditPlus» для ознайомлення та підписання. Підпис Товариства створюється на Договорі шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання, за зразком попередньо узгодженим Сторонами в укладеному між Сторонами Договорі про використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Споживача, що створений шляхом використання Споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні Товариства для кожного разу використання та направляється Споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення Споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис Споживача на Договорі та вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.
Відповідно до умов п. 9.8., підписуючи цей Договір, Споживач підтверджує, що: перед укладенням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування; б) вказана в ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та розміщена на Веб-сайті; він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», (далі - Правила), що розміщені на Веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Договір містить персональну інформацію позичальника: ПІБ: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; Паспорт(інш. документ, що посвідчує особу): серія НОМЕР_3 , виданий 06.11.2012, місце проживання: АДРЕСА_1; Додаткові контактні дані Споживача: Особистий кабінет/ Мобільний застосунок "CreditPlus", номери моб. телефонів: НОМЕР_9; НОМЕР_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1; контактні дані третьої особи: НОМЕР_5 (чоловік/дружина).
Договір підписано електронним підписом - одноразовим ідентифікатором А6416, 16.04.2024 11:16:44 ( ОСОБА_1 ).
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку (фінансової установи) на пред'явлення будь-якої вимоги.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частиною 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).
Із наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що відповідачем здійснено відповідний алгоритм дій, спрямованих на укладення договору про споживчий кредит № 7794747 від 16.04.2024.
Відповідно до п. 1.2 цього договору, на умовах, встановлених договором, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Сума кредиту (загальний розмір) складає 9 000 грн, тип кредиту - кредит ( п. 1.3) .
Строк кредиту - 360 днів (п. 1. 4).
Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит ( далі - Графік платежів), що є додатком №1 до цього договору.
Відповідно до п. 1.5.1 Договору, Стандартна процентна ставка становить 2,20% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1. 4 цього договору.
Відповідно до п. 1.5.2 Договору, знижена процентна ставка становить 2,09% в день та застосовується, якщо Споживач виконає певні умови до 16.05.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою.
Відповідно до п. 2.1. договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) Товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від Товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки), Сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів Споживача для надання кредиту за цим Договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття Товариством рішення про надання кредиту Споживачу. Якщо Сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду Споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим Договором, а у Товариства не виникає прострочення кредитора.
Пунктом 2.2. передбачено, що сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього Договору.
Дати надання кредиту: 16.04.2024 або 17.04.2024.
ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» 06.12.2024 повідомило ТОВ «Авентус Україна» про успішність наступної операції, згідно договору з ТОВІ «Авентус Україна», зокрема, сума 9 000 грн, дата прийняття 16.04.2024 11:17, номер замовлення 45089338, номер картки НОМЕР_1 , статус прийнято.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази не є первинними бухгалтерськими документами, вони не містять даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу коштів на рахунок відповідача. За відсутності доказів фактичної видачі кредиту підстави для задоволення позову відсутні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_6 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, позивач зазначав, що він звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування відповідних доказів, яке було залишено судом першої інстанції без уваги.
З огляду на те, що суд першої інстанції не вжив заходів для повного та всебічного розгляду справи, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, відхиляючи надані суду докази з огляду на їх неналежність, суд не мотивував власні процесуальні дії щодо нерозгляду клопотання позивача про витребування доказів, яке було долучено до позовної заяви.
За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про задоволення вказаного клопотання, мотиви якого викладено в ухвалі від 05 грудня 2025 року.
Судом витребувано у АТ КБ «ПриватБанк»: інформацію чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 ; документальне підтвердження здійснення перерахунку ТОВ «Авентус Україна» через платіжні сервіси АТ КБ «ПриватБанк», у відповідності до умов кредитного договору № 7794747 від 16.04.2024, коштів в сумі 9000,00 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 .
07. 04.2026 на адресу суду надійшла відповідь АТ КБ «ПриватБанк» на запит суду, зі змісту якої вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_7 ( НОМЕР_8 ). По рахунку НОМЕР_7 ( НОМЕР_8 ) було зарахування коштів на суму 9 000 грн 16.04.2024. Призначення CASH*#TRACEABLE#TRACEABL, Visa Direct.
Вказаний доказ разом з наданою позивачем до позовної заяви інформацією ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 06.12.2024 є належними та достатніми доказами на підтвердження факту перерахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 в сумі 9 000 грн.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зазначено, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Щодо розміру заборгованості колегія суддів виходить з наступного.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 7794747 від 16.04.2024 заборгованість відповідача становить: 9 000,00 грн - за тілом кредиту; 23 760,00 грн - за відсотками; 4 500,00 грн - за пенею.
Доказів виконання зобов'язання відповідачем не надано.
Розрахунок у частині заборгованості за тілом кредиту та відсотками узгоджується із умовами договору та розміром наданих кредитних коштів, відповідачем не спростовано.
Нарахування пені колегія суддів вважає безпідставним, адже умовами договору пеня не передбачена, та, окрім іншого, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, з 24 лютого 2022 року підлягає списанню.
Щодо факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні відповідно до статті 517 ЦК не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають із різних правових підстав та не є взаємозалежними.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12.
Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги, заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.
За умовами п. 1.1., п. 1.2. договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27.11.2024, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та позивачем, за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід'ємною частиною договору.
У п. 1.2. договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27.11.2024 сторони узгодили, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно додатку №3, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі Реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору. Разом із підписанням акту прийому-передачі Реєстру боржників клієнт передає фактору додаткову інформацію до Реєстру боржників згідно додатку № 2 до договору.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02.11.2021 № 905/306/17, від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012, від 15.04.2024 в справі №2221/2373/12).
Окрім договору факторингу позовної заяви позивачем наданий витяг з Додатку №1 до договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27.11.2024, тобто витяг з Реєстру боржників відповідно до якого залишок боргу боржника за № 2358, РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , номер кредитного договору 7794747 від 16.04.2024 становить 37 260,00 грн, заборгованість за тілом - 9 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 23 760,00 грн, заборгованість за пенею 4 500,00 грн.
На а.с. 44 наявна копія платіжної інструкції № 10772 від 27.11.2024 про сплату позивачем 1 730 342,80 грн за договором факторингу № 27.11/24-Ф від 27.11.2024 первісному кредитору ТОВ «Авентус Україна».
Отже позивачем надано Витяг з реєстру прав вимоги, оформлений та підписаний відповідно до договору факторингу, а також докази щодо розміру оплати за договорами факторингу, а відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора, а доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ТОВ «Авентус Україна», правонаступником якого за договором факторингу є позивач ТОВ «Діджи Фінанс», належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредит в обумовленій сумі, тоді як відповідач неналежно виконував свої зобов'язання за кредитним договором, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості, що складається із заборгованості за тілом - 9 000,00 грн, та заборгованості за відсотками - 23 760,00 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами.
Позовні вимоги у частині стягнення пені задоволенню не підлягаю із наведених вище підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з положеннями ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково (87,92 %), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання до суду позову у розмірі 2 129,77 грн (2 422,40 грн х 87,92 %) та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 194,66 грн (3 633,60 грн х 87,92 %), а всього 5 324,43 грн.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач при зверненні до суду з даним позовом просив відшкодувати понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.
На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази: копію додаткової угоди № 10003713407 від 16.09.2024, копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг), копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., копію договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01 квітня 2024 року.
Відповідно до акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 16 вересня 2024 року, складеного адвокатом Білецьким Б.М. та ТОВ «Діджи Фінанс», сторони підтверджують, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу загальною вартістю 6 000 грн, зокрема: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 2 250 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи позивач - 3 000 грн; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) - 750 грн. Разом 6 000 грн.
Оплата професійної правничої допомоги Адвоката здійснюється клієнтом у повному обсязі при підписанні відповідного акту (п. 4).
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді першої інстанції, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та формування додатків до позовної заяви зводяться до єдиної дії - підготовка та подання позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.
Така послуга, як надання усної консультації стосовно складання позовної заяви, за своєю суттю є послугою організаційного характеру. Немає також підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.
За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахувавши складність справи, суть спору, характер послуг, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи у суді першої інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
На підтвердження понесення позивачем в суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подані акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 16.09.2025 на загальну суму 6 000,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості, Договір № 42649746 від 01.01.2025, додаткову угоду № 7794747 від 02.04.2025.
Згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18 необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Враховуючи рівень складності та типовість справи, обсяг та характер наданих послуг та виконаних робіт, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційній інстанції в розмірі 2 000 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором № 7794747 від 16.04.2024 у розмірі 32 760 грн.
В решті позову відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору розмірі 5 324,43 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук