Дата документу 02.03.2026 Справа № 331/3527/24
Єдиний унікальний №331/3527/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/477/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула 02 березня 2026 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14 січня 2026 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Макіївка Донецького району Донецької області, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.114-2 КК України,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14 січня 2026 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 14 березня 2026 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та обрати стосовно нього інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з обмеженням волі, який дозволить вирішити питання щодо його звернення за медичною допомогою, та зупинити судовий розгляд по справі до встановлення діагнозу, підтвердженого незалежними спеціалістами та початку лікування.
В обґрунтування своїх вимог зазначає про відсутність існування ризиків, на які вказує прокурор у клопотанні.
В нього відсутній телефонний зв'язок з його адвокатом, доступ до будь-якої інформації навіть з відкритих джерел.
Більшу частину часу між судовими засіданнями його етапують з однієї установи до іншої, що позбавляє його можливості зібрати необхідні відомості для подання доказів захисту, оскільки всі його заяви та клопотання не доходять до адресатів.
Так, судом першої інстанції зазначено, що однією з підстав тримання його під вартою є відсутність в нього паспорта громадянина України, що є порушенням Конституції України.
Ухвала апеляційного суду, постановлена в порядку ст.206 КПК України, не виконана. Суд першої інстанції вважає, що саме він ( ОСОБА_6 ) має виконати ухвалу та надати суду докази її виконання. Процесуальним прокурором ігноруються і рішення суду, і численні звернення сторони захисту.
Працівники медичних частин, в яких він зупиняється, на його звернення зазначають про те, що в них «зв'язані руки, оскільки ухвали суду стосуються саме м.Запоріжжя, а в них немає доступу до певної медичної частини». Єдина допомога, яку він отримує - це знеболювальне, яке вже не допомагає.
На судові засідання його вивозять під дією препарату «Агранія», який, як йому повідомили небайдужі люди, дають наркозалежним під час так званої ломки. На думку апелянта, всі ці дії схожі на катування з метою поступового вбивства.
Згідно з ухвалою суду, В провадженні Шевченківського районного суду перебуває кримінальне провадження за звинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 114-2 ч. 3 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що обвинувачений обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, не має постійного місця проживання та роботи, стійких соціальних зв?язків, не є громадянином України, не має дійсного документу, який посвідчує його особу, оскільки має лише паспорт громадянина ссср, щодо нього розглядається інше кримінальне провадження, за яким він був оголошений у розшук, тож наявний ризик переховування від слідства та скоєння інших злочинів.
Захисник та обвинувачений проти заявленого клопотання щодо запобіжного заходу заперечували, вказуючи на недоведеність прокурором наявності ризиків, на які він посилається в обґрунтування підстав для застосування найсуворішого запобіжного заходу. Захисник та обвинувачений зазначали про можливість визначення розміру застави. Обвинувачений вказував, що в умовах перебування під вартою стан його здоров'я стрімко погіршується без надання належної медичної допомоги, надання якої в умовах слідчого ізолятору неможливе, наразі йому встановлений діагноз та він потребує подальшого обстеження та лікування, натомість йому лише призначили знеболювальні препарати, однак фактично можливість лікування обмежується з урахуванням його обвинувачення.
Прокурор та захисник у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про день, час та місце розгляду провадження повідомлялись належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за їх участю не заявляли.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процесуального законодавства, участь прокурора та захисника при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участі прокурора та захисника, проти чого сам обвинувачений не заперечує.
Заслухавши доповідь судді; аргументи обвинуваченого ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування (в цьому випадку - судового розгляду) до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
З наявних матеріалів убачається, що ці вимоги закону судом враховані.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Так, із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.114-2 КК України, яке є особливо тяжким злочином, за яке передбачено суворе покарання - виключно у виді позбавлення волі на тривалий строк.
Докази сторін будуть перевірятися та оцінюватися судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального законодавства.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на цей час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення - з огляду на характер висунутого обвинувачення, фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, не має законного джерела доходу, в наданих суду матеріалах провадження відсутні відомості, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків та постійного місця проживання на території м.Запоріжжя. В свою чергу в цих матеріалах містяться відомості про наявність щодо обвинуваченого ще одного кримінального провадження в іншому суді, в якому він певний період часу перебував у розшуку, на що обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
З урахуванням викладеного та фактичних обставин кримінального провадження, тяжкості інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_6 кримінального правопорушення, суворості можливого покарання та відомостей про особу обвинуваченого у сукупності, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної процесуальної поведінки останнього та запобігти встановленим ризикам.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді самим обвинуваченим, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зокрема, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 в апеляційній скарзі про те, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, не підтверджуються жодними доказами, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою.
За змістом ухвали, суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
З такими висновками погоджується і колегія суддів та вважає, що ризики, які встановлені судом першої інстанції, є обґрунтованими та підтвердженими наявними матеріалами. В свою чергу, фактичні обставини провадження та відомості про особу обвинуваченого у сукупності з особливою тяжкістю інкримінованого останньому кримінального правопорушення та суворістю можливого покарання за це правопорушення, свідчать про те, що інші запобіжні заходи ніж тримання під вартою будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Отже, колегія суддів вважає, що наявними матеріалами провадження доведено обставини, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого, а також те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання встановлених ризиків.
Доводи обвинуваченого про те, що однією з підстав тримання його під вартою є відсутність в нього паспорта громадянина України, що є порушенням Конституції України, є безпідставними.
Так, дійсно, в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, серед іншого, зазначено, що стороною захисту не надано доказів того, що ОСОБА_6 отримав діючий паспорт чи вживав будь-які заходи для його отримання, проте зазначена обставина не була вирішальним фактором при продовженні строку тримання обвинуваченого під вартою..
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував.
При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі обґрунтовано не визначив розмір застави, що відповідає вимогам, передбаченим ч.4 ст.183 КПК України.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що більшу частину часу між судовими засіданнями його етапують з однієї установи до іншої, що позбавляє його можливості зібрати необхідні відомості для подання доказів захисту, оскільки всі його заяви та клопотання не доходять до адресатів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Окрім того, захист обвинуваченого ОСОБА_6 здійснює фахівець у галузі права - адвокат ОСОБА_7 , на якого законом покладено обов'язок надавати відповідну правову допомогу обвинуваченому та здійснювати ефективний захист останнього.
В свою чергу, відповідно вимог ч.6 ст.22 КПК України, суд забезпечуючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
З матеріалів справи не убачається, що судом першої інстанції вказана засада кримінального провадження порушена.
В свою чергу, етапування осіб, що утримуються під вартою, пов'язане серед іншого з їх евакуацією, з метою забезпечення перш за все безпеки таких осіб в умовах воєнного стану, що діє в Україні через повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації.
Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується.
Тяганини з боку суду не убачається. Судовий розгляд провадження не завершений з об'єктивних причин.
Дані про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Разом з цим, в апеляційній скарзі та при апеляційному розгляді обвинувачений ОСОБА_6 зазначив про поганий стан свого здоров'я та про те, що належного обстеження та лікування в умовах слідчого ізолятора він не отримує, попередня ухвала, яка була постановлена в порядку ст.206 КПК України, не виконується, жодних обстежень стану його здоров'я не проводилось, діагноз не встановлений, у зв'язку з чим, колегія суддів, в порядку ст.206 КПК України, з метою недопущення порушення конституційних прав обвинуваченого, постановила ухвалу, якою доручила начальнику Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально виконавчої служби України» в Запорізькій області організувати здійснення обстеження обвинуваченого ОСОБА_6 (за наявності на це його згоди) та за потреби забезпечити належне лікування останнього.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вказаної ухвали суду, при апеляційному її перегляді не встановлено.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14 січня 2026 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 14 березня 2026 року включно, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4