15 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/1926/23 (904/3629/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К. М.- головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2026
у справі № 904/1926/23 (904/3629/25)
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до: відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж"
відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал "Боріваж"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кам'янське-Естейт"
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дворічанське-Агро"
третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Foundation investment s.r.o
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - розпорядник майна ТОВ "Боріваж" арбітражний керуючий Шевченко В. Є.
про визнання недійсним договору доручення та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів
в межах справи № 904/1926/23
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янське-Естейт"
до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж"
про визнання банкрутом, -
У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/1926/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" (далі - ТОВ "Боріваж", боржник).
У липні 2025 року через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", позивач, заявник, банк, скаржник) до господарського суду надійшла позовна заява до відповідача-1 - ТОВ "Боріваж" та відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал "Боріваж" (далі - ТОВ "Термінал "Боріваж") про визнання недійсним договору доручення та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів, відповідно до якої позивач просив суд:
- прийняти позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк" до розгляду в межах справи №904/1926/23 про банкрутство ТОВ "Боріваж" та відкрити провадження у справі;
- залучити до участі у справі третю особу без самостійний вимог на предмет спору на стороні Відповідача-1 - розпорядника майна ТОВ "Боріваж" арбітражного керуючого Шевченка В. Є., на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дворічанське-Агро", Foundation investment s.r.o;
- визнати недійсним Договір доручення № Д/Т -20/52 від 16.09.2020, укладений між ТОВ "Боріваж" та ТОВ "Термінал "Боріваж" (далі - Договір доручення);
- застосувати наслідки недійсності Договору доручення №Д/Т -20/52 від 16.09.2020 шляхом стягнення із ТОВ "Термінал "Боріваж" на користь ТОВ "Боріваж" грошову суму у розмірі 15 162 442,08 грн;
- судові витрати покласти на відповідачів.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.07.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Мартинюку С.В. в межах справи про банкрутство № 904/1926/23 та присвоєно єдиний унікальний номер справи № 904/1926/23 (904/3629/25).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2025 у справі № 904/1926/23(904/3629/25) позовні вимоги задоволено; визнано недійсним Договір доручення; застосовано наслідки недійсності Договору доручення шляхом стягнення із ТОВ "Термінал "Боріваж" на користь ТОВ "Боріваж" грошову суму у розмірі 15 162 442,08 грн; стягнуто з ТОВ "Боріваж" на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір в розмірі 115 232, 36 грн; стягнуто з ТОВ "Термінал "Боріваж" на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір в розмірі 115 232, 36 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, ТОВ "Термінал "Боріваж" оскаржило його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.01.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження у справі №904/1926/23(904/3629/25) та призначено скаргу до розгляду у судовому засіданні.
Короткий зміст вимог заяви про забезпечення позову
03.02.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від АТ КБ "Приватбанк" надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив:
- заяву про вжиття заходів забезпечення позову АТ КБ "Приватбанк" про визнання правочину боржника недійсними та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення коштів задовольнити;
- накласти арешт на грошові кошти, які належать ТОВ "Термінал "Боріваж", що знаходяться на всіх відкритих рахунках та на тих, які будуть відкриті після винесення ухвали, у всіх банківських та інших кредитно-фінансових установах, у межах суми 15 162 442,08 грн;
- визначити, що Стягувачем за ухвалою про вжиття заходів щодо забезпечення позову є АТ КБ "Приватбанк";
- визначити, що Боржником за ухвалою про вжиття заходів щодо забезпечення позову є ТОВ "Термінал "Боріваж";
Подану заяву АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтувало тим, що в цій справі існує спір щодо необхідності сплати відповідачем-2 значної суми відповідачу-1 в розмірі 15 162 442,08 грн, а наявність пов'язаності ТОВ «Боріваж» та ТОВ «Термінал Боріваж» та того, що оскаржуваний правочин було укладено саме з метою виведення коштів боржника на підконтрольну особу, з метою унеможливлення погашення вимог кредиторів, дозволяє зробити висновок про доведеність обставин, які є достатніми та необхідними для стверджувального висновку щодо наявності підстав, з якими закон пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову.
Також позивач зазначав, що в проваджені Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/11034/24 (910/14853/25) за позовом розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Дробота Дениса Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротермінал Логістік" (далі - ТОВ "Агротермінал Логістік") та ТОВ "Термінал "Боріваж" в якому просить суд визнати недійсним договір оренди нерухомого та рухомого майна № 112 від 01.08.2024, який укладено між ТОВ "Агротермінал Логістік" та ТОВ "Термінал "Боріваж". Таким чином, у випадку задоволення зазначеного позову, ТОВ "Термінал Боріваж" втратить основний актив, за рахунок якого здійснює свою діяльність, а саме морський перевантажувально-складський комплекс зернових вантажів з причалом, внаслідок чого для ТОВ "Термінал Боріваж" настануть негативні фінансові наслідки, що вказує на те, що існує реальна небезпека невиконання рішення у справі № 904/1926/23 (904/3629/25).
Щодо зустрічного забезпечення позивач зауважив, що заходи забезпечення позову, про які просить заявник, не передбачають жодних реальних обмежень для господарської діяльності та жодних збитків для відповідача-2. Тому, належним є висновок про відсутність необхідності проведення зустрічного забезпечення у цій справі.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ "Приватбанк" № б/н від 03.02.2026 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 904/1926/23 (904/3629/25).
Зазначену ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував тим, що заявником не наведено обґрунтованих доводів щодо необхідності вжиття відповідного заходу, з урахуванням критеріїв розумності та адекватності запропонованого заходу забезпечення, його співмірності із предметом позову та співвідношення із можливими негативними наслідками для інших учасників справи.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Заявник (АТ КБ "Приватбанк") звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2026 у справі №904/1926/23(904/3629/25), у якій (скарзі) просив оскаржену ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки залишив поза увагою, що за встановлених обставин справи (рішенням суду першої інстанції задоволено позов заявника та визнано недійсним спірний правочин й застосовано наслідки його недійсності шляхом стягнення з ТОВ "Термінал "Боріваж" на користь ТОВ "Боріваж" грошову суму у розмірі 15 162 442,08 грн) сама по собі беззаперечна можливість відповідача-2 (ТОВ "Термінал "Боріваж") розпоряджатися грошовими коштами, які перебувають у його фактичному володінні, вже становить реальний ризик утруднення виконання рішення суду в разі набрання ним законної сили.
У зв'язку з цим скаржник вказує на неврахування апеляційним господарським судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.04.2024 у справі № 917/1610/23, від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 10.09.2025 у справі № 907/523/25.
Також скаржник звертає увагу касаційного суду на ту обставину, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі при вирішенні питання щодо забезпечення позову посилається на нерелевантну до спірних правовідносин судову практику (у жодній із наведених в оскарженій ухвалі постанов Верховного Суду питання про накладення арешту на грошові кошти відповідача за позовами про стягнення коштів не було предметом розгляду), що, на переконання заявника, також є порушенням вимог статті 236 ГПК України.
Додатково скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції під час постановлення оскарженої ухвали було порушено норми статей 139, 141 ГПК України та не враховано висновки Верховного Суду щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову (постанови від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.10.2025 у справі № 916/5177/24, від 12.01.2026 у справі № 916/85/25, від 15.01.2026 у справі № 904/5347/25, від 06.10.2025 у справі № 907/312/25), внаслідок чого було протиправно покладено на позивача обов'язок доказування впливу наслідків вжиття заходів забезпечення позову на стан платоспроможності ТОВ "Термінал Боріваж".
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
ТОВ "Термінал Боріваж" подало відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржену ухвалу апеляційного суду залишити без змін як законну та обґрунтовану.
За змістом викладених у відзиві аргументів відповідач-2 переконує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, зводяться до незгоди скаржника з правильною правовою оцінкою суду апеляційної інстанції, не спростовують висновків оскаржуваної ухвали та не дають підстав для її скасування у порядку касаційного перегляду.
Касаційне провадження
25.02.2026 до суду касаційної інстанції надійшла зазначена вище касаційна скарга АТ КБ "Приватбанк".
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2026 для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М.- головуючого, Жуков С. В., Картере В. І.
Ухвалою від 16.03.2026 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "Приватбанк" на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 904/1926/23 (904/3629/25) та постановив здійснити перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з відпусткою судді Жукова С. В. з 13.04.2026 по 17.04.2026 автоматизованою системою документообігу суду 14.04.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Картере В. І., Погребняк В. Я.
Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи та перевіривши дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскарженої ухвали з таких підстав.
Предметом касаційного оскарження є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому частина четверта статті 137 ГПК України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду 03.03.2023 у справі №905/448/22. Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі №916/409/21, від 22.04.2024 у справі № 922/3929/23 та багатьох інших, зокрема зазначених позивачем у касаційній скарзі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.
Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
При цьому у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним Договору доручення та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошових коштів.
З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції рішенням від 04.12.2025 у справі № 904/1926/23(904/3629/25) позовні вимоги задовольнив, визнав недійсним Договір доручення та ухвалив застосувати наслідки недійсності цього правочину шляхом стягнення із ТОВ "Термінал "Боріваж" (відповідач-2) на користь ТОВ "Боріваж" (відповідач-1 та боржник у справі про банкрутство) грошову суму в розмірі 15 162 442,08 грн.
ТОВ "Термінал "Боріваж" (відповідач-2) оскаржило зазначене рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні ТОВ "Термінал "Боріваж" (відповідач-2) грошові кошти у межах суми 15 162 442,08 грн, АТ КБ "Приватбанк" (позивач) обґрунтував заяву в цілому таким:
- наявність пов'язаності ТОВ "Боріваж" та ТОВ "Термінал "Боріваж" (як сторін спірного Договору доручення) та того, що оскаржуваний правочин було укладено саме з метою виведення коштів боржника на підконтрольну особу, з метою унеможливлення погашення вимог кредиторів, дозволяє зробити висновок про доведеність обставин, які є достатніми та необхідними для стверджувального висновку щодо наявності підстав, з якими закон пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову;
- у випадку задоволення позову у справі № 910/11034/24 (910/14853/25) ТОВ "Термінал Боріваж" втратить основний актив, за рахунок якого здійснює свою діяльність, а саме морський перевантажувально-складський комплекс зернових вантажів з причалом, внаслідок чого для ТОВ "Термінал "Боріваж" настануть негативні фінансові наслідки, що вказує на те, що існує реальна небезпека невиконання рішення у цій справі № 904/1926/23 (904/3629/25).
Утім, відмовляючи у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що:
- АТ КБ "Приватбанк" не навів жодних доказів існування ризику, який би, у разі невжиття заходів забезпечення позову, унеможливлював або істотно ускладнював виконання можливого рішення суду апеляційної інстанції чи ефективний захист його прав. Натомість, обраний захід забезпечення є тотожним за змістом та обсягом результату, досягнення якого можливе виключно шляхом виконання рішення суду першої інстанції;
- зазначені твердження АТ КБ "Приватбанк" є оціночними припущеннями, які не підтверджені жодними належними та допустимими доказами;
- заявником не наведено суду дійсних обставин, що ускладнювали б можливість виконання рішення суду у цій справі, з якими пов'язується необхідність застосування відповідних заходів забезпечення;
- суду не представлено доказів, які б підтверджували, що ТОВ "Термінал "Боріваж" вчиняє дії, що можуть призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду.
- у заяві про вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається лише на потенційну можливість ухилення відповідача-2 від виконання судового рішення, при цьому доводячи наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову; не встановив вчинення відповідачем-2 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду (04.07.2025), з моменту звернення ТОВ "Термінал "Боріваж" з апеляційною скаргою (31.12.2025); не навів відповідного обґрунтування з посиланням на відповідні докази, що не може бути достатньою підставою для задоволення відповідної заяви та постановлення ухвали про застосування заходів забезпечення позову;
- твердження банку про відсутність будь-яких негативних наслідків (через вжиття заходів забезпечення) ґрунтується виключно на припущеннях та загальних фінансових показниках і не враховує фактичну структуру грошових потоків, наявність поточних зобов'язань та специфіку господарської діяльності ТОВ "Термінал "Боріваж". Сам по собі розмір доходів або активів не спростовує того, що арешт коштів у значному розмірі може призвести до реальних майнових втрат.
Водночас колегія суддів касаційного суду зауважує, що зазначені висновки апеляційного суду не узгоджуються з викладеними вище висновками Верховного Суду щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову.
Зокрема, судом апеляційної інстанції не перевірено обставин того, чи спростував відповідними доказами відповідач-2 доводи заяви позивача та підстави для накладення арешту на грошові кошти на рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми.
Крім того, апеляційний господарський суд не надав належної правової оцінки доводам заявника (у межах аналізу аргументів заяви про забезпечення позову) про наявність пов'язаності ТОВ «Боріваж» та ТОВ «Термінал Боріваж» та того, що оскаржуваний правочин було укладено саме з метою виведення коштів боржника на підконтрольну особу, з метою унеможливлення погашення вимог кредиторів.
У цьому зв'язку суд апеляційної інстанції, у контексті обґрунтованості заяви про забезпечення позову, не врахував підстави та мотиви звернення позивачем із позовом, а саме - захист інтересів кредиторів у справі про банкрутство посередництвом визнання оспореного Договору доручення недійсним як фраудаторного та застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення із ТОВ "Термінал "Боріваж" на користь боржника (ТОВ "Боріваж") грошових коштів у загальному розмірі 15 162 442,08 грн.
Водночас дослідження зазначених обставин, а також співмірність має вагоме значення у контексті підстав для вжиття заходу забезпечення позову у цій справі та оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням статей 136, 137 ГПК України.
З огляду на таке, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо оцінки обставин справи, зокрема, вимоги статей 76, 77, 86, 136, 137 ГПК України.
Своєю чергою, Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
З огляду на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі в контексті вирішення питання про наявність/відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскаржена ухвала не відповідає встановленим статтею 236 ГПК України критеріям законності та обґрунтованості судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Зважаючи на допущені апеляційним господарським судом порушення норм процесуального права та обґрунтованість підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскарженої ухвали та направлення матеріалів справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Дійшовши такого висновку, судові витрати у зв'язку з переглядом оскарженої ухвали у касаційному порядку суд касаційної інстанції не розподіляє.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.
2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 904/1926/23 (904/3629/25) скасувати.
3. Справу № 904/1926/23 (904/3629/25) в межах розгляду заяви Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про забезпечення позову передати на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Огороднік
Судді В. І. Картере
В. Я. Погребняк