Ухвала від 14.04.2026 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

УХВАЛА

14.04.2026р. Справа № 905/169/25

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі Руденко Е.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в особі представника - адвоката Трун Ольги Валентинівни (ордер серії АН № 1677956 від 20.05.2025)

про грошові вимоги до боржника у сумі 396670,45 грн. (вх.№3934/25 від 04.06.25), -

у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519)

розпорядник майна - арбітражний керуючий Карауш Ю.В. (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013), -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду на стадії розпорядження майном знаходиться справа №905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Карауш Юлію Вікторівну.

На офіційній сторінці Верховного суду веб-порталу Судова влада України опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (№ 75623 від 26.03.2025).

04.06.2025, тобто з порушенням строку, визначеного частиною 1 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), надійшла заява ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника у сумі 396670,45 грн. (вх.№ 3934/25).

Ухвалою суду від 05.06.2025 відкладено вирішення питання про призначення до розгляду заяви ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника; повідомлено заявника та інших учасників справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», що судове засідання з розгляду цієї заяви буде проведено після попереднього засідання господарського суду, дата, час та місце проведення якого буде визначена судом додатково.

З матеріалів справи відомо, що за результатами попереднього засідання 30.03.2026 суд постановив відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 01.04.2026 призначено розгляд заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника в розмірі 396670,45 грн. (вх.№ 3934/25 від 04.06.2025) на 14.04.2026, визнано явку уповноважених представників сторін у судове засідання необов'язковою, вирішено інші процедурні питання.

Про хід справи та про дату судового засідання учасники повідомлені шляхом доставки процесуальних рішень суду у їх зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд».

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень", що свідчить про наявність додаткової можливості у сторін ознайомитись із судовими рішеннями у даній справі.

Згідно вимог статей 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.

В судовому засіданні 14.04.2026 сторони участі не приймали, що за умовами ч.1 ст. 202 ГПК України не перешкоджає розгляду заяви ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника у цьому засіданні за наявними документами.

В обґрунтування вимог у своїй заяві ОСОБА_1 посилався на наявність невиконаного ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» грошового зобов'язання у розмірі 396670,45 грн, що складається із заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 195098,78 грн, компенсації невикористаної відпустки (54 дні) у розмірі 108962,93 грн та компенсації втрати частини заробітку у розмірі 92608,74 грн.

На підтвердження вимог надано суду наступні документи: правовстановлюючі документи представника заявника, паспортні дані та картка платника податків ОСОБА_1 , адвокатський запит від 21.05.2025 б/н з доказами направлення з описом вкладення, витяг з трудової книжки НОМЕР_2 , наказ (розпорядження) про припинення трудового договору, відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 22.04.2025, довідка Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості про застраховану особу від 29.04.2025, сформована засобами автоматичних систем.

ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» через систему «Електронний суд» подано до суду додаткові пояснення про результати розгляду заяв з грошовими вимогами до боржника (вх.№ 01-41/2745/26 від 13.04.2026), в пункті 6 яких вказує, що вимоги ОСОБА_1 визнає частково, а саме:

- заборгованість по заробітній платі в розмірі 98267,15 грн. за період листопад 2019 - жовтень 2020 року, на підтвердження чого надає довідку;

- вимоги у розмірі 92608,74 грн. з компенсації частини втраченого заробітку не визнає у повному обсязі, оскільки вони є безпідставними.

Розпорядником майна не подано до суду повідомлення про результати розгляду грошових вимог кредитора до боржника.

Частиною 4 статті 45 КУзПБ унормовано, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.

За правилами частини 6 статті 45 цього Кодексу заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. (Абзац шостий частини другої статті 45 КУзПБ).

Заяви кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, стосовно яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з цим Кодексом (частина 7 ст. 45 КУзПБ).

Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20).

Завданням господарського суду є перевірка заявлених до боржника грошових вимог кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору. Господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником.

Як встановлено судом з поданих матеріалів, ОСОБА_1 в період з 27.02.2018 по 19.10.2020 та з 03.03.2023 по 17.04.2024 перебував у трудових відносинах з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці НОМЕР_2 заявника.

Заявник стверджує, що після звільнення ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" з ним не розрахувався, заборгованість складається з нарахованої але не виплаченої заробітної плати в сумі 195098,78 грн., а також компенсації невикористаної відпустки - 108962,93 грн. та компенсації втрати частини заробітку у розмірі 92608,74 грн, що разом становить 396670,45 грн.

Частинами 1, 4 та 5 ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - договір між працівником і роботодавцем, установи, організації або уповноваженим ним органом, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Згідно зі статтею 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов'язань щодо оплати праці. (ст. 97 КЗпП України).

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати працівнику. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18.

За змістом ст.ст. 47, 115, 116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Суд зауважує, що у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів.

Як встановлено судом з наданих документів, до матеріалів справи не надано доказів виконання ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» свого обов'язку як з повідомлення працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), так і доказів фактичної виплати такому працівнику всіх сум, що йому належать від підприємства при звільненні у встановлений ч. 1 ст. 116 КЗпП України строк.

Роботодавцем також не надано суду будь-яких первинних документів, у тому числі з обліку та розрахункових по заробітній платі ОСОБА_1 за період його роботи у ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ».

Заявник у свою чергу не надав суду розрахункові листки (табуляграму) за весь час роботи на підприємстві боржника, банківської виписки про рух коштів по рахунку працівника щодо сум фактично виплаченої заробітної плати.

Зміст заяви не містить обґрунтованого детального розрахунку пред'явлених вимог із зазначенням вихідних даних для розрахунку помісячно.

Довідку №1278702164222206, сформовану засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України від 29.04.2025, про індивідуальні відомості про застраховану особу “Дані про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення)», суд не приймає як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній, оскільки офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати стосовно працівника підтверджують лише його страховий стаж. (Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31.05.2021 у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19).

Працівнику на руки виплачується «чиста» сума заробітної плати, яка є результатом відрахування з нарахованого доходу податків та зборів роботодавцем як податковим агентом. Основні утримання це податок на доходи фізичних осіб (ПДФО - утримується у розмірі 18%) та військовий збір (утримується у розмірі 1,5%).

Відтак сукупність долучених до заяви з грошовими вимогами документів не підтверджує обґрунтованість та розмір заявлених вимог. Рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору у матеріалах справи також відсутнє.

Чинне процесуальне законодавство покладає саме на заявника кредиторських вимог навести їх розрахунок та обгрунтувати його.

Частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватись не можуть.

Отже, саме основна та додаткова щорічні відпустки а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи підлягають поділу на частини та грошовій компенсації.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.

З огляду на роз'яснення Міністерства соціальної політики «Щодо застосування окремих норм законодавства про відпустки» від 18 серпня 2016 року види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки». До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Заявник зазначає про наявність заборгованості роботодавця з компенсації за невикористану відпустку у кількості 54 днів на загальну суму 108962,93 грн., проте не зазначає ані періоду невикористаної відпустки та не визначає її статус (основна щорічна та/або додаткова відпустка), не надає детальний розрахунок пред'явлених сум компенсації.

Суд враховує, що право заявника, як звільненого працівника, на компенсацію йому невикористаних днів щорічної основної відпустки є безумовним (стаття 83 КЗпП України, стаття 24 Закону України "Про відпустки") та не може ставитись в залежність від факту надання працівником суду на підтвердження його вимог до роботодавця кадрової документації, яка зберігається у роботодавця.

Згідно наказу (розпорядження) роботодавця про припинення трудового договору, останнім днем роботи ОСОБА_1 є 17.04.2024, підлягає компенсації невикористана відпустка за 39 к.д. (2023) + 15 к.д. (2024-2025) = 54 к.д., з чим працівник ознайомлений під підпис.

Разом з тим, зміст цього наказу не містить конкретного розміру компенсації днів невикористаної відпустки, що підлягає відшкодуванню звільненому працівнику.

Заявник ані у заяві з грошовими вимогами ані окремим документом не навів обґрунтованого детального розрахунку невиплачених коштів з компенсації днів невикористаної відпустки у заявленому розмірі (в сумі 108962,93 грн.), із зазначенням у ньому всіх вихідних даних. Рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору у матеріалах справи також відсутнє.

Водночас, згідно додаткових пояснень ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (вх.№ 01-41/2745/26 від 13.04.2026) за боржником рахується заборгованість по заробітній платі перед заявником в розмірі 98267,15 грн за період листопад 2019 - жовтень 2020 року. До пояснень долучено довідку від 13.05.2025, з якої вбачається, що за період листопад 2019 - жовтень 2020 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у розмірі 132197,15 грн, а виплачено 33930,00 грн, залишок становить 98267,15 грн. За період березень 2023 - квітень 2024 заборгованість із виплати заробітної плати відсутня.

Суд виходить з того, що чинне трудове законодавство України покладає на роботодавця обов'язок вести точний облік робочого часу та вчасно виплачувати заробітну плату.

У цій справі суд не має обґрунтованих підстав вважати надані ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» відомості недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат варто зазначити, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 "Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати" (надалі по тексту "Порядок").

Згідно п. 2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.

Згідно п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Відповідно до викладених вище положень закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Вказаними нормативними актами передбачено, зокрема, нарахування компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати. Сама компенсація фактично відноситься до частини заробітної плати. (Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019).

Суд констатує, що ОСОБА_1 здійснює нарахування компенсації на суму 121193,05 грн, як на заборгованість із виплати заробітної плати за період листопад 2019-жовтень 2020 року. Однак, наведений у заяві з кредиторськими вимогами розрахунок не містить чітко визначеного періоду розрахунку помісячно та вихідних даних для розрахунку, що унеможливлює його перевірку судом, тому є необгрунтованим. Крім того, заявником не доведено належними доказами розмір заборгованості із заробітної плати, на який він здійснює нарахування компенсації. За відсутності в матеріалах справи первинних документів бухгалтерського обліку суд позбавлений можливості самостійно розрахувати суми компенсації згідно Порядку №159.

Рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору, зокрема суду, до матеріалів справи також не надано.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 14, ч.4 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до частини 6 статті 41 КУзПБ під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п'ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Абзацом першим частини п'ятої статті 41 КУзПБ унормовано, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги про виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів.

На дату судового засідання до матеріалів справи боржником не надано доказів виплати заявнику заборгованості по заробітній платі повністю чи частково, яка визнана ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ».

Положеннями частини 6 статті 45 КУзПБ унормовано, що за результатами розгляду заяв з кредиторськими вимогами до боржника господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

За висновком суду, наявні підстави для визнання ОСОБА_1 кредитором боржника - ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства на суму 98267,15 грн. фактичної заборгованості по заробітній платі. В іншій частині вимог слід відмовити за недоведеністю.

Водночас, оскільки заява з кредиторськими вимогами подана до суду після спливу тридцятиденного строку з дня оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, такі вимоги хоча і є конкурсними, але не мають вирішального голосу на комітеті (зборах) кредиторів, мають дорадчий голос.

Керуючись ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, ст. 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд

УХВАЛИВ:

Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) в сумі 98267,15 грн заборгованості по заробітній платі.

В решті вимог - відмовити.

Зобов'язати розпорядника майна-арбітражного керуючого Карауш Ю.В. включити до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) грошові вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 64 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвали, прийняті господарським судом у справі про банкрутство набирають законної сили з моменту їх прийняття та можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.

Ухвала підписана 16.04.2026.

Суддя Н.В. Величко