ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 квітня 2026 року Справа № 903/25/25 (903/948/25)
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Романюк Ю.Г.
секретар судового засідання Кушнірук Р.В.
за участю представників сторін:
позивача: Марчука Г.В., адвоката, ордер на надання правничої допомоги від 26.10.2026 серія АІ №2030335
відповідача: Сакарінєн Л.В., адвоката, ордер на надання правничої допомоги від 26.03.2026 серія АС №1180167
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 27.11.25р. суддею Шум М.С. о 11:37 у м.Луцьку, повний текст складено 28.11.25р. у справі № 903/25/25 (903/948/25)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс», м.Львів
про визнання недійсним правочину
в межах розгляду справи №903/25/25
за заявою Акціонерного товариства “Райффайзен Банк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК»
про банкрутство
Ухвалою Господарського суду Волинської області (суддя Шум М.С.) №903/25/25 від 30.01.2025 відкрито провадження за заявою Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» про банкрутство.
Постановою Господарського суду Волинської області від 30.09.2025 у справі №903/25/25 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором майна товариства призначено арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.
29.09.2025 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард Плюс», в якій позивач просить суд:
Прийняти до розгляду та задовольнити дану заяву.
Визнати недійсним Договір безпроцентної позики №2/03-22 від 14.03.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43000, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд.1; код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» (79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Коновальця, буд.103, кім. 412; код 37655810).
Позовні вимоги обґрунтовані таким:
Як вбачається із заяви ТОВ “Авангард-Плюс» з грошовими вимогами, заборгованість ТОВ “Волиньтабак» перед кредитором, виникла на підставі договору безпроцентної позики №2/03- 22 від 14.03.2022, в який в подальшому було внесено зміни та доповнення.
Відповідач свої зобов'язання передбачені п.3.2. Договору виконав повністю, надав позику в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ “Волиньтабак», що підтверджується платіжними дорученнями, які додані до заяви з грошовими вимогами до боржника ТОВ “Волиньтабак».
Відповідно до п.4.1. Позичальник зобов'язувався повернути позику до 14.09.2024 включно.
ТОВ “Волиньтабак» в період з 05.07.2023 року по 21.10.2024 повернуло позику в загальній сумі 27 504 400,00 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями, які додані до заяви з кредиторськими вимогами ТОВ “Авангард-Плюс».
Як зазначає відповідач у заяві з грошовими вимогами до боржника ТОВ “Волиньтабак» заборгованість перед ТОВ “Авангард-Плюс» за Договором безпроцентної позики (поворотної фінансової допомоги) №2/03-22 від 14.03.2022 складає 51 866 407,28 грн.
Сторонами складено акт звірки взаємних розрахунків за період з січень 2022 року по грудень 2024 року за Договором №2/03- 22 від 14.03.2022 згідно з яким підтверджено суму заборгованості позичальника перед ТОВ “Авангард- Плюс» на загальну суму 51 866 407,28 грн.
ТОВ “Авангард-Плюс» на підставі Договору №2/03-22 від 14.03.2022 перерахувало ТОВ “Волиньтабак» кошти у розмірі 79 370 807,28 грн, у якості безпроцентної позики.
Надання безпроцентної позики, з огляду на відсутність будь-якої винагороди чи плати за користування коштами, позбавлене будь-якого економічного сенсу для ТОВ “Авангард-Плюс», яке її надає.
Такий правочин не призводить до збільшення капіталу, не створює передумов для розвитку виробництва чи розширення ринку збуту, а навпаки - штучно зменшує ліквідність підприємства та фактично завдає йому економічних втрат.
Саме по собі надання безвідсоткової позики є нелогічним і суперечить засадам розумної, добросовісної та ефективної господарської діяльності. За звичайних умов ринкової економіки жоден суб'єкт господарювання не стане безоплатно розпоряджатися своїми ресурсами, адже це не відповідає його статутній меті та економічним інтересам, а тому така угода не має реального господарського підґрунтя і викликає обґрунтовані сумніви щодо її дійсної мети та спрямованості.
Зобов'язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між суб'єктами господарювання, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об'єктами відповідної господарської операції.
В матеріалах справи простежується, що кошти, надані ТОВ “Авангард-Плюс» у вигляді безпроцентної позики ТОВ “Волиньтабак» фактично були використані останнім не для провадження самостійної господарської діяльності, інвестицій чи в інші економічно обґрунтовані потреби, а для їх подальшого внесення до статутного капіталу самого ТОВ “Авангард-Плюс».
Із аналізу руху коштів по рахунках ТОВ “Волиньтабак», а саме: № НОМЕР_1 -2 відкритого в АТ “ОТП Банк», розпорядником майна ТОВ “Волиньтабак» встановлено, що ТОВ “Волиньтабак» перерахував кошти на користь ТОВ “Авангард-Плюс»:
-18.12.2023 у загальному розмірі 23 499 100, 00 грн з призначенням платежу: “Внесок в статутний капітал Товариства, без ПДВ»;
-19.12.2023 у загальному розмірі 12 500 000,00 з призначенням платежу: “Внесок в статутний капітал Товариства, без ПДВ»;
Загальна сума перерахованих коштів на користь ТОВ “Авангард-Плюс» складає 35 999 100,00 грн.
Така операція на думку арбітражного керуючого є економічно нелогічною, оскільки призводить лише до формального “обігу» коштів між пов'язаними суб'єктами без досягнення господарської мети та без реального впливу на фінансовий стан чи розвиток обох товариств.
Фактично ТОВ “Авангард-Плюс», позбавляючись власних обігових коштів шляхом їх безвідсоткового передання ТОВ “Волиньтабак», через формальний механізм внеску до статутного капіталу отримувало назад частину коштів, однак уже в іншій юридичній формі. Подібні операції не відповідають економічним інтересам жодної зі сторін, адже
ТОВ “Авангард-Плюс» не отримувало прибутку від надання позики, а ТОВ “Волиньтабак» не мало самостійної користі від залучених коштів, використовуючи їх виключно як транзитний ресурс.
Крім цього, ТОВ “Волиньтабак» у період з 18.12.2023 по 19.12.2023 сплатило вартість частки у ТОВ “Авангард-Плюс», яку 30.12.2023 відчужив на користь ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що крім вказаних трансакцій ТОВ “Волиньтабак» здійснило сумнівні операції на користь ТОВ “Авангард-Плюс». Загальна сума перерахованих коштів на користь ТОВ “Авангард-Плюс» у період коли ТОВ “Волиньтабак» втратив свою платоспроможність та фактично припинив господарську діяльність з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно Договору 25/09-24 від 09.09.2024 без ПДВ» складає 9 541 000,00 грн.
У результаті рух грошових коштів мав ознаки “штучності», не переслідував реальної господарської мети, а лише створював видимість фінансово-господарської активності, що суперечить загальним засадам добросовісного здійснення підприємницької діяльності та викликає обґрунтовані сумніви щодо реальності й дійсності відповідного правочину.
Враховуючи усе вищезазначене, дії з укладення договору безпроцентної позики, на думку позивача, були спрямовані не на виконання цілей підприємництва, а задля видимості господарських відносин, які не мали на меті отримання реального результату, шляхом фіктивного обігу грошових коштів по рахунках ТОВ “Волиньтабак» та ТОВ “Авангард-Плюс».
В обґрунтування позовних вимог позивач також звертає увагу та підстави виникнення іншої частини грошових вимог ТОВ “Авангард Плюс» до ТОВ “Волиньтабак».
Щодо Договору безпроцентної позики №1/12-23 від 19.12.2023, то арбітражний керуючий зазначає, що після аналізу руху коштів по рахунках ТОВ “Волиньтабак» встановлено, що ТОВ “Волиньтабак» здійснило розрахунок із ТОВ “Авангард Плюс» у розмірі 11 600 000,00 грн відповідно до Договору позики №1/12-23 від 19.12.2023, що підтверджується проведеними трансакціями по рахунку боржника:
Однак, ТОВ “Авангард-Плюс» надало недостовірні відомості Господарському суду Волинської області та розпоряднику майна ТОВ “Волиньтабак» стосовно кредиторської заборгованості, чим ввело суд та учасників справи про банкрутство ТОВ “Волиньтабак» в оману.
ТОВ “Авангард-Плюс» свідомо знало про те, що між сторонами відбувся розрахунок на підставі Договору позики №1/12-23 від 19.12.2023 попри те, діючи з метою здобуття контролю над комітетом кредиторів у справі про банкрутство ТОВ “Волиньтабак» (оскільки саме від кількості голосів кредиторів залежить прийняття ключових рішень у процедурі банкрутства), надало неправдиві відомості щодо невиконання ТОВ “Волиньтабак» зобов'язань на суму 11 600 000,00 грн.
Подання свідомо неправдивих даних про борг свідчить про зловживання процесуальними правами зі сторони ТОВ “Авангард-Плюс» та намагання “штучно» сформувати контроль над процедурою банкрутства.
Позивач звертає увагу суду на те, що постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2025 у справі №903/25/25 визнано заінтересованими особами у відповідності до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства ТОВ “Львівський тютюн» та ТОВ “Авангард Плюс» відносно боржника ТОВ “Волиньтабак».
Оспорюваний правочин, укладений датою 14.03.2022. Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Волиньтабак" відкрито 30.01.2025, тобто оспорюваний позивачем правочин укладений у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство), визначений ст. 42 КУзПБ.
Відповідно до звіту про проведення аналізу фінансово-господарською діяльності, інвестиційного становища та становища на ринках ТОВ “Волиньтабак» визначено, що в боржника наявні ознаки дій з доведення до банкрутства, оскільки розпорядником майна 28.02.2025 було проведено інвентаризацію активів та зобов'язань ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК» за результатами якої із активів було виявлено лише дебіторську заборгованість в розмірі 398,7 тис. грн, інших оборотних активів та основних засобів, що належать ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК» виявлено не було. Таким чином розмір активів ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК» станом на 28.02.2025 зменшився на 1 032 566,3 тис грн в порівнянні із розміром активів компанії на кінець 2023 року.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наявність заінтересованості при укладенні Договору безпроцентної позики №2/03-22 від 14.03.2022 наявні підстави для визнання договору недійсним, оскільки процесуальна поведінка кредитора ТОВ “Авангард-Плюс» є такою, яка спрямована на порушення інтересів боржника ТОВ “Волиньтабак», а також кредиторів, які є незаінтересованими відносно боржника, і які добросовісно очікують на повернення заборгованості.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.11.2025 у справі №903/25/25(903/948/25) позовну заяву задоволено повністю.
Визнано недійсним Договір безпроцентної позики №2/03-22 від 14.03.2022, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43000, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд.1; код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» (79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Коновальця, буд.103, кім. 412; код 37655810).
Стягнуто з Товариством з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» (79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Коновальця, буд.103, кім. 412; код 37655810) на користь ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» Демчана О. І. (Свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1732 від 11.11.2011, РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 422, 40 грн в повернення витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 27.11.2025 по справі №903/25/25 (№903/948/25) та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач вважає, що припущення позивача про недійсність договору безпроцентної позики №2/03-22 від 14.03.2022 року є безпідставними, необґрунтованими та не підтвердженими жодними належними доказами, виходячи з наступного.
Так, з посиланням на п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПКУ сторонами було укладено по своїй правовій природі саме договір поворотної фінансової допомоги, відтак, нарахування відсотків за її надання не передбачено законом, адже це не є позикою в розумінні ст.1046 ЦКУ чи ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Посилання позивача на постанови ВС від 05.11.2019 по справі №818/6203/13-а (адміністративне провадження К/9901/3574/18) та від 15.01.2019 по справі №826/4717/16 (адміністративне провадження К/9901/32780/18) в даній справі є необґрунтованими, оскільки у вказаних справах суд надавав оцінку правовідносинам, що виникли у сфері податкового законодавства. Жодною нормою чинного законодавства чи судовою практикою не встановлено обмежень чи заборон в укладенні сторонами договору поворотної фінансової допомоги.
Разом з тим вказує на свободу договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Крім того, з посиланням на ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України зазначає, що фраудаторні та фіктивні правочини є окремими видами правочинів, що визнаються недійсними, а аналізуючи доводи арбітражного керуючого, незрозуміло чи оспорюваний правочин є таки фраудаторним чи фіктивним, на його думку.
Вказує, що не усі правочини, укладені боржником в «особливий» трирічний період є фраудаторними чи такими, що мають бути визнані недійсними лише з підстав їх укладення в цей період.
В даній справі навпаки - договір позики, укладений боржником, який виступав у ньому позичальником, а не позикодавцем. Відтак, активи боржника не зменшувалися, а навпаки - збільшувалися. Реальність даного договору підтверджується тим, що частково зазначена позика була повернена в процесі здійснення господарської діяльності обох сторін правочину.
На спростування фраудаторності оспорюваного правочину вказує наступні обставини:
1.Договір безпроцентної позики №2/03-22 від 14.03.2022 був укладений та виконувався відповідно до вимог законодавства без порушення принципів цивільного права;
2.Відсутній умисел сторін на ухилення від виконання зобов'язань боржника перед іншими кредиторами;
3.Відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення Оспорюваного договору;
4.Укладення Оспорюваного договору не було відмовою позивача від майнових вимог до відповідача.
У постанові від 29.05.2025 року по справі № 922/4391/23 (922/2216/24) Верховний Суд звернув увагу, що недійсними можуть бути визнані не всі без винятку правочини боржника, укладені у "підозрілий період", а лише ті, обґрунтованість визнання недійсними яких передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 42 КУПБ.
Позивачем не доведено ознак фраудаторності оспорюваного договору, оскільки:
1)не доведено умислу сторін на ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами;
2)відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цього правочину;
3)угоду укладено відповідно до законодавства без порушення принципів цивільного права.
Також позивачем не доведено обставин, що мало б наслідком визнання оспорюваного договору недійсним в розумінні приписів ст.42 КУзПБ.
У відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор ТОВ «Волиньтабак» арбітражний керуючий Демчан О.І. наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість оскарженого рішення. Просить апеляційну скаргу ТОВ «Авангард-Плюс» на рішення Господарського суду Волинської області від 27.11.2025 по справі №903/25/25(903/948/25) - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 27.11.2025 по справі №903/25/25(903/948/25) - без змін.
В судовому засіданні представник скаржника підтримала доводи викладені в скарзі та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить її задоволити.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить відмовити в її задоволенні, а оскаржене рішення залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Постановою Господарського суду Волинської області від 30.09.2025 у справі №903/25/25 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором майна товариства призначено арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича.
Станом на день постановлення рішення ТОВ “Волиньтабак» визнано банкрутом, а арбітражний керуючий Демчан О. І. виконує повноваження ліквідатора банкрута.
Судом встановлено, що ТОВ “Авангард-Плюс» є кредитором ТОВ “Волиньтабак».
Ухвалою суду від 09.06.2025 (з врахуванням ухвали суду про виправлення описки від 23.06.2025) судом постановлено, серед іншого, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АВАНГАРД-ПЛЮС» про грошові вимоги до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» на суму 63 466 407, 28 грн задоволити повністю. Визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “АВАНГАРД-ПЛЮС» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» в розмірі: 63 466 407, 28 грн - 4 черга задоволення; 6 056, 00 грн судового збору за подання відповідної грошової вимоги - 1 черга задоволення. У визнанні Товариства з обмеженою відповідальністю “АВАНГАРД-ПЛЮС» заінтересованою особою стосовно боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2025, серед іншого постановлено ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.06.25 у справі № 903/25/25 скасувати в частині відмови у визнанні кредиторів ТОВ “АВАНГАРД-ПЛЮС» та ТОВ “Львівський тютюн» заінтересованими особами стосовно боржника. Прийняти в цій частині нове рішення. Визнати Товариство з обмеженою відповідальністю “АВАНГАРД-ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 37655810) заінтересованим кредитором стосовно боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (код ЄДРПОУ 21736857) у справі № 903/25/25.
Крім того, ухвалою суду від 25.11.2025 постановлено:
1. Заяву арбітражного керуючого Демчана О. І. (станом на день звернення до суду із заявою арбітражний керуючий Демчан О.І. виконував повноваження розпорядника майна ТОВ “Волиньтабак», станом на день постановлення ухвали - ліквідатора банкрута) від 26.09.2025 (вх.№01-87/4367/25) про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали суду від 09.06.2025 №903/25/25 задоволити.
2. Змінити ухвалу Господарського суду Волинської області від 09.06.2025 у справі №903/25/25 у частині визнання грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» (79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Коновальця, буд.103, кім. 412; код 37655810) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43000, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд.1; код 21736857) у розмірі 11 600 000,00 грн та прийняти нове судове рішення, яким:
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АВАНГАРД-ПЛЮС» про грошові вимоги до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» на суму 63 466 407, 28 грн задоволити частково.
Визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» (79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Коновальця, буд.103, кім. 412; код 37655810) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43000, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд.1; код 21736857) в розмірі:
51 866 407, 28 грн - 4 черга задоволення;
6 056, 00 грн судового збору за подання відповідної грошової вимоги - 1 черга задоволення.
У визнанні грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» (79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Коновальця, буд.103, кім. 412; код 37655810) до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43000, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд.1; код 21736857) у розмірі 11 600 000,00 відмовити.
Як зазначалося вище, Товариство з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича звернувся із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард Плюс», про визнання недійсним Договір безпроцентної позики №2/03-22 від 14.03.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43000, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд.1; код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» (79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Коновальця, буд.103, кім. 412; код 37655810).
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника (у цьому випадку правочину погодженого боржником) на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Верховний Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22).
Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Позивач правовою підставою заявлених вимог визначив приписи статті 42 КУзПБ.
Як зазначалося вище, розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Одним із способів захисту порушених справ у межах справи про банкрутство є визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який закріплено у статті 42 КУзПБ, і який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Згідно з частиною першою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
На відміну від Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а встановлює спеціальні правила та врегульовує процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Крім того, слід вказати, що з огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальновстановлених Цивільним кодексом України підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.
Отже, слід вказати, що оспорюваний правочин, укладений датою 14.03.2022.
Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Волиньтабак" відкрито 30.01.2025, тобто оспорюваний позивачем правочин укладений у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство), визначений ст. 42 КУзПБ.
У постанові Верховного Суду у справі у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 908/1390/19(908/2964/21) від 22.05.2025, суд дійшов таких висновків:
“ 87. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом".
88. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України)
89. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.»
Так, при вирішенні даного спору, колегія суддів вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). У вказаній справі судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків:
- фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку;
- фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин;
- формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися;
- вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17);
- особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може;
- боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора;
- будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20)).
Отже, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, тому такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, з урахуванням пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.
Звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника можливе як на підставі загальних засад цивільного законодавства (в силу недопустимості зловживання правом) так і на підставі спеціальної норми, передбаченої КУзПБ. Зазначені способи є належними способами захисту, які, з урахуванням обставин справи, гарантують практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Водночас, формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Крім того, суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Укладення фраудаторних договорів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
Вчинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).
Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов'язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов'язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Як зазначалося вище, звертаючись із даним позовом ліквідатор вказував, що оспорюваний правочин, укладений датою 14.03.2022. Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Волиньтабак" відкрито 30.01.2025, тобто оспорюваний позивачем правочин укладений у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство), визначений ст. 42 КУзПБ. Крім того, зазначав на наявність заінтересованості при укладенні Договору безпроцентної позики №2/03-22 від 14.03.2022, а також, що дії з укладення договору безпроцентної позики, на думку позивача, були спрямовані не на виконання цілей підприємництва, а задля видимості господарських відносин, які не мали на меті отримання реального результату, шляхом фіктивного обігу грошових коштів по рахунках ТОВ “Волиньтабак» та ТОВ “Авангард-Плюс».
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до висновку про фраудаторність оспорюваного правочину - договору безпроцентної позики (поворотної фінансової допомоги) №2/03-22 від 14.03.2022 і суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на таке.
Так, слід зазначити, що заява ТОВ “Авангард Плюс» з грошовими вимогами до боржника була обґрунтована невиконанням боржником двох договорів:
1) Договору безпроцентної позики №2/03- 22 від 14.03.2022 (оспорюваний правочин), в який в подальшому було внесено зміни та доповнення.
Відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець надає у користування Позичальнику грошові кошти, а останній зобов'язується повернути її Позикодавцеві в порядку та у строк, визначені цим Договором.
Відповідно до п.2.1. Договору позики - 1 сума позики за цим Договором становить 79 370 807,28 грн (сімдесят дев'ять мільйонів триста сімдесят тисяч вісімсот сім гривень 28 копійок). Відповідно до п.4.1. Договору позики - 1 позика надається кінцевим строком повернення до 14 вересня 2024 року, включно. Відповідно до п.3.2. Договору позики - 1 Позикодавець зобов'язаний надати позику Позичальнику в повному розмірі або частинами на загальну суму зазначену в п.2.1. Договору до 14 вересня 2022 року, включно.
ТОВ “Авангард-Плюс» виконав повністю, надав позику в безготівковій формі шляхом
перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ “Волиньтабак» кошти, що підтверджується платіжними дорученнями, які додані до заяви з грошовими вимогами до боржника ТОВ “Волиньтабак».
Відповідно до п.4.1. Позичальник зобов'язувався повернути позику до 14.09.2024 включно.
Як вбачається із матеріалів справи ТОВ “Волиньтабак» в період з 05.07.2023 по 21.10.2024 повернуло позику в загальній сумі 27 504 400,00 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями, які додані до заяви з кредиторськими вимогами ТОВ “Авангард-Плюс».
Як зазначав відповідач у заяві з грошовими вимогами до боржника ТОВ “Волиньтабак» заборгованість перед ТОВ “Авангард-Плюс» за Договором безпроцентної позики (поворотної фінансової допомоги) №2/03-22 від 14.03.2022 складає 51 866 407,28 грн.
2) Договору безпроцентної позики №1/12-23 від 19.12.2023.
Відповідно до п.2.1. Договору позики - 2 сума позики за цим Договором становить 11 600 000,00 грн. (одинадцять мільйонів шістсот тисяч гривень 00 копійок). Відповідач надав ТОВ “Волиньтабак» позику за цим договором.
Як зазначало ТОВ “Авангард Плюс» в заяві з грошовими вимогами до боржника ТОВ “Волиньтабак» взяті на себе зобов'язання за Договором позики щодо повернення кредитних коштів не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед ТОВ “Авангард-Плюс» за Договором безпроцентної позики (поворотної фінансової допомоги) №1/12-23 від 19.12.2023 року у розмірі 11 600 000,00 грн.
Щодо грошових вимог, які виникли на підставі другого договору безпроцентної позики №1/12-23 від 19.12.2023 на суму 11 600 000, 00 грн, то як встановлено та покладено в основу ухвали суду від 25.11.2025 про перегляд ухвали від 09.06.2025 №903/25/25 про затвердження реєстру вимог кредиторів за нововиявленими обставинами, що ТОВ “Волиньтабак» здійснило розрахунок у розмірі 11 600 000,00 грн відповідно до Договору позики №1/12-23 від 19.12.2023 з ТОВ “Авангард-Плюс», що підтверджується проведеними трансакціями по рахунку боржника. А відтак, ТОВ “Авангард-Плюс» надало відомості Господарському суду Волинської області та розпоряднику майна ТОВ “Волиньтабак» стосовно кредиторської заборгованості, які не відповідають дійсності.
Щодо оспорюваного Договору безпроцентної позики №2/03-22 від 14.03.2022, слід зазначити, що як вбачається із обставин справи ТОВ “Авангард-Плюс» із посиланням на оспорюваний договір перерахувало ТОВ “Волиньтабак» кошти у розмірі 79 370 807,28 грн, у якості безпроцентної позики.
Надання безпроцентної позики, з огляду на відсутність будь-якої винагороди чи плати за користування коштами, позбавлене будь-якого економічного сенсу для ТОВ “Авангард-плюс», яке її надає.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична та ризикова діяльність, яка здійснюється фізичними або юридичними особами з метою отримання прибутку шляхом виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг. Це ключовий елемент ринкової економіки, що поєднує досягнення економічних цілей з суспільною корисністю.
У господарській діяльності будь-якого суб'єкта господарювання першочерговою метою є отримання прибутку, приріст економічної вигоди або хоча б збереження вартості власних активів, однак у випадку безпроцентної позики цієї мети об'єктивно досягнути неможливо, адже кредитор безоплатно вилучає власні обігові кошти з господарського обороту та передає їх іншій юридичній особі без отримання жодної компенсації.
Такий правочин не призводить до збільшення капіталу, не створює передумов для розвитку виробництва чи розширення ринку збуту, а навпаки - штучно зменшує ліквідність підприємства та фактично завдає йому економічних втрат.
Саме по собі надання безвідсоткової позики є нелогічним і суперечить засадам розумної, добросовісної та ефективної господарської діяльності. За звичайних умов ринкової економіки жоден суб'єкт господарювання не стане безоплатно розпоряджатися своїми ресурсами, адже це не відповідає його статутній меті та економічним інтересам, а тому така угода не має реального господарського підґрунтя і викликає обґрунтовані сумніви щодо її дійсної мети та спрямованості.
Зобов'язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між суб'єктами господарювання, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об'єктами відповідної господарської операції.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.05.2024 у справі 910/12935/18 (910/11264/23) суд дійшов до таких висновків:
“ 43. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.»
В матеріалах справи простежується, що ТОВ “Волиньтабак» в подальшому внесено кошти до статутного капіталу самого ТОВ “Авангард-Плюс».
Із аналізу руху коштів по рахунках ТОВ “Волиньтабак», а саме: № НОМЕР_1 -2 відкритого в АТ “ОТП Банк», розпорядником майна ТОВ “Волиньтабак» встановлено, що ТОВ “Волиньтабак» перерахував кошти на користь ТОВ “Авангард-Плюс»:
-18.12.2023 у розмірі 1 500 000,00 з призначенням платежу: “Внесок в статутний капітал Товариства, без ПДВ»;
-18.12.2023 у розмірі 5 500 000,00 з призначенням платежу: “Внесок в статутний капітал Товариства, без ПДВ»;
-18.12.2023 у розмірі 2 999 100,00 з призначенням платежу: “Внесок в статутний капітал Товариства, без ПДВ»;
-18.12.2023 у розмірі 9 000 000,00 з призначенням платежу: “Внесок в статутний капітал Товариства, без ПДВ»;
-18.12.2023 у розмірі 4 500 000,00 з призначенням платежу: “Внесок в статутний капітал Товариства, без ПДВ»;
-19.12.2023 у розмірі 5 000 000,00 з призначенням платежу: “Внесок в статутний капітал Товариства, без ПДВ»;
-19.12.2023 у розмірі 7 500 000,00 з призначенням платежу: “Внесок в статутний капітал Товариства, без ПДВ».
Загальна сума перерахованих коштів на користь ТОВ “Авангард-Плюс» складає 35 999 100,00 грн.
Така операція є економічно нелогічною, оскільки призводить лише до формального “обігу» коштів між пов'язаними суб'єктами без досягнення господарської мети та без реального впливу на фінансовий стан чи розвиток обох товариств.
Тобто, як убачається із наведеного вище, фактично ТОВ “Волиньтабак» кошти отримані з посиланням на оспорюваний договір як позику, не повернуло, натомість внесло значну суму коштів у статутний капітал самого ТОВ “Авангард Плюс».
Фактично ТОВ “Авангард-Плюс», позбавляючись власних обігових коштів шляхом їх безвідсоткового передання ТОВ “Волиньтабак», через формальний механізм внеску до статутного капіталу отримувало назад частину коштів, однак уже в іншій юридичній формі.
При цьому, ТОВ “Волиньтабак» лишилося боржником стосовно ТОВ “Авангард Плюс» на значну суму коштів.
На переконання колегії суддів, подібні операції не відповідають економічним інтересам жодної зі сторін, адже ТОВ “Авангард-Плюс» не отримувало прибутку від надання позики, а ТОВ “Волиньтабак» не мало самостійної користі від залучених коштів, використовуючи їх як транзитний ресурс.
Крім цього, ТОВ “Волиньтабак» у період з 18.12.2023 по 19.12.2023 сплатило вартість частки у ТОВ “Авангард-Плюс», яку 30.12.2023 відчужив на користь ОСОБА_1 .
Не можна також залишити поза увагою, що крім вказаних трансакцій ТОВ “Волиньтабак» здійснило сумнівні операції на користь ТОВ “Авангард-Плюс», а саме:
-11.09.2024 у розмірі 2 000 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-16.09.2024 у розмірі 840 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-18.09.2024 у розмірі 161 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-24.09.2024 у розмірі 1 000 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-30.09.2024 у розмірі 300 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-14.10.2024 у розмірі 610 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-14.10.2024 у розмірі 610 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-14.10.2024 у розмірі 250 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-14.10.2024 у розмірі 360 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-14.10.2024 у розмірі 1 110 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-14.10.2024 у розмірі 1 500 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-15.10.2024 у розмірі 100 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-16.10.2024 у розмірі 500 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ»;
-16.10.2024 у розмірі 200 000,00 грн з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно договору 25/09-24 від 09.09.2024р. без ПДВ».
Загальна сума перерахованих коштів на користь ТОВ “Авангард-Плюс» у період коли ТОВ “Волиньтабак» втратив свою платоспроможність та фактично припинив господарську діяльність з призначенням платежу: “Оплата за товар згідно Договору 25/09-24 від 09.09.2024 без ПДВ» складає 9 541 000,00 грн.
За наведеного колегія суддів погоджується із місцевим господарським судом, що рух грошових коштів мав ознаки “штучності», не переслідував реальної господарської мети, а лише створював видимість фінансово-господарської активності, що суперечить загальним засадам добросовісного здійснення підприємницької діяльності та викликає обґрунтовані сумніви щодо реальності й дійсності відповідного правочину.
Постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 січня 2024 року у справі №907/935/21(907/957/22), суд дійшов таких висновків:
“ 56. За висновками місцевого господарського суду, з якими, враховуючи встановлені та викладені вище обставини, погоджується суд касаційної інстанції, отримання та невідкладне виведення боржником отриманих грошових коштів на користь пов'язаної особи дає підстави для висновку, що сторони оспорюваного договору при його укладенні не мали на меті досягнення реальних правових наслідків договору позики - набуття у власність грошових коштів для їх використання у господарській діяльності підприємства. Укладення та виконання договору безпроцентної поворотної позики №DP 21-17/10 від 11.10.2017 було спрямоване на перерозподіл грошових коштів між пов'язаними юридичними особами в межах єдиної групи компаній, та, як наслідок, формування кредиторської заборгованості ТОВ "ВАССТЕЛ" перед ТОВ "Закарпатська нафтогазова компанія".
Органічна поєднаність мети і засобів, що застосовані пов'язаними особами з ТОВ "ВАССТЕЛ", вказують на те, що частина цих засобів ними реалізована у цій справі про банкрутство: укладено угоди “про людське око», декілька річне невиконання зобов'язання і штучне нарахування за нібито безпідставне прострочення платежу грошових коштів для збільшення суми боргу; досягнуто мети визнання цих вимог судом у справі про банкрутство як конкурсних вимог кредиторів; отримання права вирішального голосу у зборах кредиторів та у комітеті кредиторів; використання вирішального права голосу з метою завдати шкоди цивільним правам реального кредитора ДПАТ "НАК "Украгролізинг"; виведення активів (грошових коштів та автотранспорту) ТОВ "ВАССТЕЛ", за рахунок яких могли би бути задоволені вимоги реального кредитора.»
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.07.2025 у справі №902/25/24 (902/686/24) суд дійшов таких висновків:
«6.19. Поряд з цим, між учасниками цивільного обороту може мати місце документ сформований в системі використання ними правомірного цивільно-правового інструментарію з неправомірною метою, не для забезпечення визначеності у приватних відносинах, захисту прав та інтересів.
Проте у частині першій статті 43 ГПК України закріплено, що учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.»
Так, у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 Верховний Суд зазначив, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково. Основним критерієм для висновку про визнання дій зловживанням процесуальними правами є їх невідповідність завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а саме перешкоджання судочинству.
У наведених висновках (пункти 6.17, 6.18 і цей пункт) слід звернутися до правової позиції Верховного Суду, сформульованої в постанові від 12.06.2025 у справі N 924/232/22.
“ 6.20. Отже, з огляду на те, що оспорювані правочини Позивач заперечує також з підстав, зокрема заінтересованості відповідачів до Боржника як сторін цих договорів, на підставі яких були заявлені грошові вимоги до Боржника, стверджуючи, що окремі відповідачі належать до засновників товариства Боржника, входять до чинного складу органів управління товариства Боржника, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за оспорюваними договорами задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та впливу на саму процедуру банкрутства, зокрема й у питанні формування, реалізації та розподілу ліквідаційної маси боржника, що у кінцевому результаті впливатиме і на обсяг, і на розподіл задоволених вимог кредиторів.»
Враховуючи усе вищезазначене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що дії з укладення договору безпроцентної позики були спрямовані не на виконання цілей підприємництва, а задля видимості господарських відносин, які не мали на меті отримання реального результату, шляхом фіктивного обігу грошових коштів по рахунках ТОВ “Волиньтабак» та ТОВ “Авангард-Плюс».
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2025 у справі №903/25/25 визнано заінтересованими особами у відповідності до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства ТОВ “Львівський тютюн» та ТОВ “Авангард Плюс» відносно боржника ТОВ “Волиньтабак».
Так, у постанові Північно-Західного апеляційного господарського суду від 19.09.2025 у справі №903/25/25, суд зазначив, наступне:
«У період з 15.12.2023 по 21.12.2023 ТОВ “Волиньтабак» входило до складу учасників ТОВ “АВАНГАРД-ПЛЮС».
Тобто, є чітка ознака “заінтересованості», яка полягає у тому, що боржник здійснював контроль над кредитором протягом останніх трьох років. З огляду на визначення “контролю», що міститься в Законі України “Про захист економічної конкуренції», ТОВ “Волиньтабак», що володіла 90% статутного капіталу ТОВ “Авангард-Плюс» здійснювала прямий і вирішальний вплив на діяльність кредитора. ОСОБА_2 був кінцевим бенефіціарним власником ТОВ “АВАНГАРД-ПЛЮС» у період з 27.09.2021 по 21.12.2023 та є учасником ТОВ “Роздрібні мережі» (код 40236345) з 24.07.2024 по сьогодні. У свою чергу, ТОВ “Роздрібні мережі» з 29.07.2016 по сьогодні є учасником ТОВ “Волиньтабак».
Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що взаємозв'язки між ТОВ “Авангард-Плюс», ТОВ “Роздрібні мережі», ТОВ “Волиньтабак» та ОСОБА_2 , за відсутності формального прямого контролю над боржником достатні для кваліфікації ТОВ “Авангард-Плюс» як заінтересованої особи відповідно до ст. 1 КУзПБ “інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими».
Тобто, прослідковується заінтересованість ТОВ “Авангард-Плюс» стосовно ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК» через ОСОБА_2 та ТОВ “Роздрібні мережі».
Відповідно до вищезазначеного, заінтересованість полягає у тому, що ТОВ “Авангард- Плюс» надав ТОВ “Волиньтабак» значну суму коштів за відсутності умови про нарахування процентів за позику, що суперечить нормальній діловій поведінці та свідчить про:
-відсутність наміру в отриманні зворотнього економічного ефекту (доходу);
-відсутність наміру й розумного очікування в поверненні усієї суми коштів боржником.
Також, слід вказати, що у боржника відсутня багатомільйонна заборгованість перед іншими кредиторами (окрім, ініціюючого кредитора та заінтересованих конкурсних кредиторів у цій справі), що вказує на те, що заборгованість у розмірі 63 466 407,28 грн фактично є інструментом для встановлення контролю над комітетом кредиторів з іншими заінтересованими особами.
За наведеного колегія суддів дійшла висновку про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» заінтересованою особою стосовно боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак».
З огляду на зазначене, обставини справи свідчать про те, що ТОВ “Авангард-Плюс» фактично виконує роль “дружнього кредитора» стосовно боржника ТОВ “Волиньтабак».»
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою є самостійним наслідком його недійсності. До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №910/5477/23.
Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наявність заінтересованості при укладенні Договору безпроцентної позики №2/03-22 від 14.03.2022 колегія суддів приходить до висновку, що наявні підстави для визнання договору недійсним, оскільки процесуальна поведінка кредитора ТОВ “Авангард-Плюс» є такою, яка спрямована на порушення інтересів боржника ТОВ “Волиньтабак», а також кредиторів, які є незаінтересованими відносно боржника, і які добросовісно очікують на повернення заборгованості.
Заперечення відповідача, як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції зводяться до того, що ТОВ “Авангард Плюс» доводить, що оспорюваний договір укладений з дотриманням норм чинного законодавства та не порушує жодних засад цивільного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що позивачем доведено саме фраудаторності оспорюваного правочину, а саме договір безпроцентної позики (поворотної фінансової допомоги) №2/03-22 від 14.03.2022. Твердження представника ТОВ “Авангард Плюс», зокрема, про правову природу оспорюваного договору не спростовують встановлені судом обставини підставності позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши в сукупності фактичні обставини справи, правові підстави позову, судову практику Верховного Суду, особливості правового статусу ТОВ “Волиньтабак» щодо якого провадиться процедура банкрутства, колегія суддів бере до уваги сукупність усіх обставин справи про банкрутство ТОВ “Волиньтабак», мету процедури банкрутства та передбачені законодавством інститути для досягнення мети процедури банкрутства, а тому погоджується із судом першої інстанції про доведеність позовних вимог арбітражного керуючого, який станом на день звернення з цим позовом до суду виконував повноваження розпорядника майна ТОВ “Волиньтабак», а постановою суду від 30.09.2025 призначений ліквідатором банкрута.
Таким чином, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.
Отже, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 27.11.25 у даній справі прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Крім того, у зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати визначені ст. 129 ГПК України, залишаються за скаржником.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Плюс» на рішення господарського суду Волинської області від 27.11.25 у справі № 903/25/25 (903/948/25) залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Волинської області від 27.11.25 у справі № 903/25/25 (903/948/25) залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.
4. Справу № 903/25/25 (903/948/25) повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "14" квітня 2026 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Романюк Ю.Г.