вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" квітня 2026 р. Справа№ 910/1264/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Спаських Н.М.
Горбасенка П.В.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.04.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 (повний текст складено 08.10.2025)
у справі № 910/1264/25 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП»
до Київської міської ради
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача 1. Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»
2. Громадська організація «ЗАХИСТИМО ПРОТАСІВ ЯР»
за участі заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради,
про визнання недійсним рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради у якій просить суд визнати недійсним рішення Київської міської ради «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр» №4907/4948 від 14.07.2022 та Додатку до нього в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100 до території ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр».
Не заперечуючи проти створення заказника, позивач вважає, що оскаржуване рішення Київської міської ради в частині включення до заказника спірних земельних ділянок є необґрунтованим, прийнятим з порушенням встановленої законодавством процедури та таким, що порушує його права.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що:
- він є власником нерухомого майна, яке розташоване на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:72:13:0046, площею 1,0609 та 8000000000:72:213:0100, площею 0,1201;
- вказані земельні ділянки були передані позивачу в оренду строком на 5 років на підставі укладеного з Київською міською радою 28.02.2008 договору оренди земельних ділянок (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за № 334);
- після закінчення строку договору оренди, позивач вчиняв передбачені законодавством дії на поновлення такого договору, але через бездіяльність відповідача додаткову угоду про поновлення договору сторони між собою так і не уклали. Вказані факти підтверджуються листами, які були направлені на ім'я відповідача;
- на підставі частини 6 ст. 33 ЗУ «Про оренду землі» він продовжив користуватись спірними земельними ділянками та вчинив необхідні дії для поновлення оренди, укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди та має майновий інтерес та легітимні очікування в поновленні орендних правовідносин з відповідачем;
- всі 15 років ведення господарської діяльності на земельних ділянках ним сплачувалась орендна плата за землекористування або ж податок на землю, одночасно, жодних фінансових чи інших претензій з боку відповідача, контролюючих, правоохоронних чи будь-яких інших органів, так і з боку третіх осіб, позивачу пред'явлено не було;
- отже, так як позивач є власником нерухомого майна, яке розташоване на спірних земельних ділянках, які, в свою чергу, використовуються позивачем для обслуговування вказаного майна та здійснення своєї господарської діяльності, позивач є законним землекористувачем спірних земельних ділянок та має цивільний (майновий) інтерес та легітимні очікування на документальне оформлення права;
- 14.07.2022 на позачергових засіданнях Постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин та Постійної комісії Київської міської ради з питань екологічної політики, а в подальшому на сесії Київської міської ради земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100 були безпідставно без погодження з позивачем (землекористувачем та власником спірного нерухомого майна на таких ділянках) включені до території ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів яр»;
- при цьому, проект рішення Київради №08/231-4136/ПР від 15.11.2021 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр» серед переліку земельних ділянок, рекомендованих для включення до заказника, не містив спірні земельні ділянки;
- оскаржуване рішення є незаконним, безпідставним та таким, що підлягає визнанню недійсним в частині включення спірних земельних ділянок до території заказника з огляду на те, що таке рішення порушує права позивача як власника нерухомого майна та особи, яка має майновий легітимний інтерес у використання спірних земельних ділянок;
- відповідач, ухвалюючи оскаржуване рішення, порушив порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а під час створення ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр» не дотримано вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а включення спірних ділянок до складу заказника відбулося з порушенням законодавства.
У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- позивачем обраний неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Так, у позовній заяві позивач зазначає про порушення його права власності на нерухоме майно та майновий інтерес в документальному поновленні договору оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100, проте заявлені позивачем вимоги (визнання протиправними та скасування окремих пунктів оспорюваного рішення) жодним чином не стосуються та не вплинуть на поновлення договору оренди земельних ділянок, тобто не відновлять вказаного позивачем ніби-то порушеного права. Обраний позивачем спосіб захисту не є повним, ефективним та таким, що забезпечуватиме поновлення порушеного права;
- у позовній заяві позивач стверджує, що мав наміри та легітимні очікування у тому, що на спірних земельних ділянках ним буде здійснено будівництво, проте такі наміри та легітимні очікування підлягали реалізації у період дії відповідного договору оренди земельних ділянок від 28.02.2008, який становив п'ять років, а після закінчення строку дії договору у відповідача припиняються будь-які зобов'язання.
У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що:
- він обрав належний спосіб захисту (відновлення) своїх порушених прав та інтересів та зазначив, що земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, а відтак, незважаючи на відсутність поновленого договору оренди, він є законним користувачем спірних земельних ділянок на яких розташовується його нерухоме майно, та має цивільний (майновий) інтерес та легітимні очікування на документальне оформлення права оренди земельних ділянок;
- неправомірне втручання у майнове право позивача на використання (користування) спірними земельними ділянками відповідно до їхнього цільового призначення є порушенням права позивача на мирне володіння своїм нерухомим майном та права на користування земельними ділянками;
- оголошення природної території ландшафтним заказником встановлює собою ряд визначених законодавством обмежень у користуванні такою територією, зокрема, обмежень у здійсненні господарської діяльності на вказаній території, яка може призвести до зміни ландшафтних, ботанічних та зоологічних показників, в тому числі діяльності з житлової та комерційної забудови, а також обов'язок щодо забезпечення режиму охорони та збереження заказника. Відтак, оскаржуваним рішенням Київради визначено особливий охоронний режим користування спірними земельними ділянками, який визначає заборону здійснення позивачем своєї господарської діяльності на земельних ділянках у відповідності до їх цільового призначення. Отже, наслідком прийняття оскаржуваного рішення є позбавлення позивача права користування земельними ділянками згідно з метою, з якою позивач набув право на такі земельні ділянки, тобто, фактично, вказане рішення порушує право власності позивача на нерухоме майно та право користування земельними ділянками, що за своєю суттю є втручанням у право позивача на мирне володіння майном;
- відповідач порушив порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що є підставою для повного задоволення позовних вимог та визнання недійсним оскаржуваного рішення в частині включення до території заказника спірних земельних ділянок.
Третя особа 1 проти задоволенні позову заперечила, пославшись на те, що:
- позивачем обраний неналежний спосіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (доводи третьої особи 1 в цій частині аналогічні наведеним вище доводами відповідача - примітка суду);
- рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2021 у справі № 640/160006/20, яке набрало законної сили, що стосувалось оскарження та скасування рішення відповідача про розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності у тому ж Протасовому Яру, встановлено законність рішення відповідача «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр» від 14.07.2022 № 4907/4948 та значення територій, щодо яких розглядається спір для громади міста Києва, оскільки оскаржуване рішення приймалося відповідно до рішення відповідача від 28.03.2002 № 370/1804 та рішення відповідача від 19.07.2005 № 806/3381, відповідно до яких ландшафтна зона місцевого значення Протасів Яр створена в межах території, яка відноситься до територій зелених насаджень загального користування.
Третя особа 2 проти задоволення позову заперечила, пославшись на те, що:
- позов поданий з порушенням правил підсудності, оскільки, вказаний спір не підсудний Господарському суду міста Києва і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки: 1) між позивачем та відповідачем виник публічно-правовий спір щодо виконання відповідачем публічно-владно-управлінських функцій, а саме функцій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природо-заповідного фонду місцевого значення, що підлягають особливій охороні; 2) оскаржуване рішення є нормативно-правовим актом, оскарження якого не відноситься до юрисдикції господарського судочинства; 3) обставина, що спір між сторонами щодо визнання недійсним оскаржуваного рішення підсудний виключно Київському окружному адміністративному суду, була чітко встановлена у постанові Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/6925/22, якою закрито провадження у справі за зустрічним позовом ТОВ «Протасів Яр» до Київради про визнання частково недійсним оскаржуваного рішення Київради в частині включення до території заказника земельних ділянок, належних ТОВ «Протасів Яр»; 4) додатковим підтвердженням необхідності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства є також постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2021 у справі № 160/8226/20 та від 22.09.2021 у справі № 640/16006/20;
- позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки, заявлені ним позовні вимоги: 1) не мають прямого зв'язку з поновленням договору оренди земельних ділянок і не здатні відновити права, на порушення яких посилається позивач - не здатні усунути перешкоди позивачу у здійсненні права оренди земельних ділянок; 2) не усувають перешкод у реалізації права на оренду земельних ділянок, оскільки, навіть у випадку задоволення таких вимог договір оренди не буде поновлено, а майновий інтерес позивача залишиться незахищеним;
- оскаржуване рішення було прийняте за клопотанням зацікавлених мешканців Солом'янського району міста Києва, зокрема Громадської організації, і з врахуванням інтересів мешканців територіальної громади, оскільки, урочище Протасового яру є дуже цінною з точки зору збереження рослинного та тваринного світу;
- поведінка позивача є непослідовною, оскільки останній зазначає, що протягом 15 років господарської діяльності продовжував користуватись спірними земельними ділянками, сплачуючи орендну плату, що свідчить про відсутність реальних перешкод у реалізацій цього права, тобто, позивач одночасно заявляє про порушення своїх прав і підтверджує можливість безперешкодного використання земельних ділянок та нерухомого майна, яке є його власністю;
У відповіді на пояснення третьої особи позивач зауважив на тому, що:
- оскільки заявлені позивачем позовні вимоги спрямовані на захист порушеного права користування (як складової права власності) позивача на нерухомість та земельні ділянки, як об'єктів нерухомого майна, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ГПК України;
- за всіма кваліфікуючими ознаками оскаржуване рішення є індивідуальним, а не нормативно-правовим актом, а відтак визначення юрисдикції його оскарження має здійснюватися як «індивідуального акту»;
- з огляду на характер спірних взаємовідносин та правові наслідки для позивача у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення, спір про визнання недійсним оскаржуваного рішення за змістовним критерієм є максимально наближеним до спорів про оскарження юридичними особами рішень органу місцевого самоврядування про включення (про надання статусу парку) земельних ділянок, які перебувають у їх власності, користуванні та/або розпорядженні, до території, зокрема, парків та скверів. При цьому, усталеною є судова практика, що така категорія спорів (оскарження рішень органу місцевого самоврядування про включення земельних ділянок до території парку або скверу) розглядається в порядку не адміністративного, а господарського судочинства;
- постановою Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 910/6925/22 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 в частині закриття провадження у справі в частині зустрічних вимог ТОВ «Протасів Яр» про скасування рішення від 14.07.2022 та направлено справу у цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Таким чином, згідно з вищевикладеною позицією Верховного Суду, вимоги про скасування рішення Київради мотивовані порушенням права позивача на мирне володіння своїм майном (спір приватно-правового характеру), підлягають розгляду в порядку господарського судочинства;
- вимоги позивача щодо визнання частково недійсним рішення спрямовані на відновлення порушеного права позивача на майно, а саме відновлення права позивача вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю приватною власністю - нерухомим майном та правом користування земельними ділянками, а не на поновлення договору оренди, як про те безпідставно зазначає третя особа 2;
- відповідач порушив порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, що жодним чином не було спростовано третьою особою 2 та є підставою для повного задоволення позовних вимог та визнання недійсним оскаржуваного рішення в частині включення до території заказника спірних земельних ділянок.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
- виходячи з системного аналізу змісту положень статей 16, 21 ЦК України, ст. 20 ГК України, ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України і ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав на володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою;
- з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що станом на 14.07.2022 позивач не мав юридично підтвердженого статусу користувача (орендаря) спірних земельних ділянок, що зумовлювало б у відповідача обов'язок погоджувати з позивачем включення цих ділянок до складу ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр». При цьому договір оренди спірних земельних ділянок від 29.02.2008, припинив дію у 2013 році, а навіть якщо припустити поновлення його дії ще на п'ять років - то у 2018 році. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ні на 14.07.2022, ні на момент розгляду справи у суді, не зареєстровано ніяких речових прав позивача на спірні земельні ділянки;
- вказане свідчить про те, що станом на 14.07.2022 у позивача не було і не могло бути легітимних очікувань щодо здійснення на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100 будівництва торгово-офісного комплексу;
- при цьому, оголошення заказника жодним чином не впливає на право позивача клопотати про виділення йому земельної ділянки під нерухомим майном, проте виключно для його обслуговування і з урахуванням обмежень, передбачених для природно-заповідного фонду;
- аналізуючи матеріали, які стали підставою для прийняття Київською міською радою рішення від 14.07.2022 № 4907/4948 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр», вбачається, що вони відповідають передбаченим статтями 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» етапам створення заказника і Методичним рекомендаціям № 306;
- Київська міська рада в межах повноважень розпорядилася комунальними земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100, оголосивши їх ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр»;
- виходячи з того, що позивач не є орендарем і не має жодного речового права на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100, які є окремими від нежилих приміщень на вул. Протасів Яр, 39 у м. Києві об'єктами цивільних прав, Київська міська рада до позивача за погодженням на включення цих ділянок до складу заказника обґрунтовано не зверталася.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції взагалі не врахував визначених позивачем підстав позову, не вірно трактував доводи позивача відносно того, яке право останній намагається захистити в судовому порядку, проігнорував надані позивачем докази на підтвердження підстав заявленого позову, самоусунувся від надання правової оцінки оспорюваному рішенню Київради, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що:
- він намагається захистити в судовому порядку: 1) право власності на нерухоме майно, яке розміщене на земельних ділянках, які використовуються для обслуговування такого майна і без використання яких користування нерухомим майном є неможливим; 2) цивільний (майновий) інтерес та законні легітимні очікування на використання земельних ділянок як законного користувача цих земельних ділянок майже 20 років; 3) легітимні очікування на «формальне документальне оформлення» орендних відносин з Київрадою;
- наслідком прийняття Київрадою оспорюваного рішення є позбавлення позивача: 1) можливості використовувати такі земельні ділянки для обслуговування свого нерухомого майна та здійснювати на таких землях свою господарську діяльність; 2) цивільного (майнового) інтересу щодо використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням - з метою, з якою позивач набув в 2008 році право на такі земельні ділянки; 3) легітимних очікувань на документальне оформлення права оренди земельних ділянок. Тобто, фактично оспорюване рішення порушує «право власності» позивача на нерухоме майно та «право користування» земельними ділянками, що за своєю суттю є втручанням у право позивача на мирне володіння нерухомим майном;
- оспорюване рішення в частині включення спірних земельних ділянок до території заказника прийняте без дотримання жодного з встановлених законодавством етапів створення об'єкту природо-заповідного фонду та з порушенням Регламенту Київради.
До апеляційної скарги апелянтом додано відомості з картографічного вебсервісу від компанії Google Google Карти щодо спірних земельних ділянок.
Колегія суддів зазначає про те, що вказані відомості є відкритими та перебувають у вільному доступі у мережі Інтернет, а відтак такі відомості не можна вважати додатковими доказами по справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 справа № 910/1264/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1264/25; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/1264/25.
06.11.2025 матеріали справи № 910/1264/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 № 09.1-08/2603/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1264/25 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відрядженні.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 справа № 910/1264/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 заяву суддів Скрипки І.М., Мальченко А.О. про самовідвід у справі № 910/1264/25 задоволено, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 ГПК України.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 № 09.1-07/736/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1264/25.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 справа № 910/1264/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тарасенко К.В., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/1264/25 призначено до розгляду на 20.01.2026 о 10:50 год.
16.12.2025 до суду від заступника Генерального прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволенні апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, зауваживши на тому, що:
- на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:213:0100 відсутнє зареєстроване за позивачем майно;
- у матеріалах справи відсутні докази як існування перешкод для позивача у використанні належного йому нерухомого майна, так і докази того, що позивач звертався до відповідача щодо виділення йому землі під спорудами та для їх обслуговування і йому відмовлено з підстав оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр»;
- спірні земельні ділянки були відведені позивачу для нового будівництва, яке не було реалізовано. При цьому у позивача не було жодних обґрунтованих причин подіватися, що саме ці земельні ділянки будуть передані йому у користування для розміщення та експлуатації будівель;
- при визначенні змісту та обсягу прав, які перейшли до позивача, слід застосовувати законодавство, чинне станом на дату набування позивачем у власність нерухомого майна (04.08.2000). З огляду на вказане посилання позивача на ст. 120 ЗК України, який набрав чинності 01.01.2002 та ст. 377 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004, є безпідставними. В свою чергу ЦК УРСР (чинний станом на 04.08.2000) не містив положень про перехід до власника будівель і спору прав на земельну ділянку під ними, а у договорі купівлі-продажу нежилих приміщень від 04.08.2000 питання переходу права користування землею під нерухомістю жодним чином не врегульовано. Більш того у справі взагалі відсутні відомості про обсяг прав не землю попереднього власника складських приміщень - АТЗТ «Київська трикотажна фабрика «Роза»;
- після набуття нежитлових приміщень у власність позивач не ініціював оформлення землекористування у порядку, передбаченому ст. 30 ЗК України 1990 року шляхом отримання відповідного державного акту зі збереженням цільового призначення землі;
- оскільки спірні території відіграють роль і як місце існування окремих біологічних видів, і як невід'ємна складова місцевого ландшафту, твердження позивача про відсутність підстав для включення цих територій до складу заказника є помилковими;
- включення спірних земельних ділянок до складу ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр» здійснено уповноваженим органом (Київською міською радою) у межах визначених законодавством повноважень.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В. на лікарняному у період з 19.01.2026 по 06.02.2026 судове засідання у призначений час не відбулось.
Окрім цього у період з 29.12.2025 по 23.01.2026, у період з 26.01.2026 по 06.02.2026, у період з 09.02.2026 по 10.02.2026 суддя Гончаров С.А. перебував у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 призначено на 05.03.2026 об 11:45 год.
04.03.2026 від Громадської організації «ЗАХИСТИМО ПРОТАСІВ ЯР» надійшло клопотання, у якому заявник просить забезпечити трансляцію судових засідань засобами Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/1264/25 на Youtube-каналі «Судова влада України» www.youtube.com/channel/UCFDRcAmACu5ljFYUMGctnA та на порталі «Судова влада України» (https://court.gov.ua/affairs/online/) з огляду на велике суспільне значення вказаної справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 вказану заяву задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 клопотання позивача про відкладення розгляду справи № 910/1785/24 задоволено, розгляд справи № 910/1264/25 відкладено на 24.03.2026 о 13:00 год.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 № 09.1-08/963/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1264/25 у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні у період з 21.03.2026 по 25.03.2026, у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні у період з 19.03.2026 по 21.03.2026, у відпустці у період з 22.03.2026 по 27.03.2026.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 справа № 910/1264/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Спаських Н.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 справу № 910/1264/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Спаських Н.М.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 24.03.2026 о 13:00 год.
24.03.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач підтримав раніше викладену правову позицію, зауваживши на тому, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 910/6925/22 є додатковим підтвердженням правомірності та обґрунтованості позовних вимог, що заявлені в межах даної справи № 910/1264/25, та, відповідно, додатковим підтвердженням існування підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 з ухваленням нового - про задоволення позову. До вказаних пояснень додано копію постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 910/6925/22.
Колегія суддів зазначає про те, що інформація судових рішень є загальновідомою, їх тексти містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а відтак, копія постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 910/6925/22 не є додатковим доказом по справі.
23.03.2026 до суду від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення, в яких третя особа 2 підтримала раніше викладену правову позицію.
24.03.2026 до суду надішли клопотання третьої особи 2, а також спільне клопотання позивача, відповідача та прокурора, в яких заявники поросили відкласти розгляд справи з огляду на оголошення повітряної тривоги.
Через загрозу безпеці учасників справи, у зв'язку із оголошенням повітряної тривоги з 12 год. 36 хв. розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 не відбувся, з огляду на що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 справу № 910/1264/25 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 призначено на 14.04.2026 о 12:20 год.
02.04.2026 до суду від прокуратури надійшли письмові пояснення щодо висновків, викладених у постанові Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 у справі № 910/6925/22, в яких прокурор зауважив на тому, що висновки Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/6925/22 не можуть бути враховані у цій справі № 910/1264/25 через відмінність її фактичних обставин від обставин справи № 910/6925/22.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 № 09.1-08/1169/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1264/25 у зв'язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. на лікарняному з 31.03.2026.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 справа № 910/1264/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 справу № 910/1264/25 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 14.04.2026 о 12:20 год.
Станом на 14.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Відповідач та третя особа 1 представників в судове засідання не направили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третьої особи 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник третьої особи 2 та прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечили, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів інших письмових пояснень, заслухавши пояснення представника учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню або зміні, з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» (далі Позивач/Товариство) є власником нерухомого майна - нежилих будівель-складів металевих (складаються з літер А, Б, В, Г) загальною площею 1 500,9 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Протасів Яр, буд. 39 (далі Нерухоме майно).
Позивач зазначає про те, що Нерухоме майно розташоване на земельних ділянках кадастровий номер 8000000000:72:213:0046 площею 1,0609 га та 8000000000:72:213:0100 площею 0,1201 га (далі Земельні ділянки).
Матеріалами справи підтверджено наступне.
04.08.2000 між Акціонерним товариством закритого типу Київська трикотажна фірма «Роза» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Джі Ел груп» укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 2814 (а.с. 21зворот-22 т.1) (далі Договір купівлі-продажу), за яким до ТОВ «Джі Ел груп», правонаступником якого є Товариство, у власність перейшло нерухоме майно: нежилі будівлі-склади (складаються з літер А, Б, В, Г) загальною площею (кв.м): 1500,9, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Протасів Яр, буд. 39.
01.10.2007 Київрада прийняла рішення № 440/3274 (а.с. 92-93 т. 1), яким затвердила проект землеустрою щодо відведення Позивачу Земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування офісного-торговельного центру з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним паркінгом, влаштуванням надземних парковок та комплексним благоустроєм території, та, як наслідок, передала земельні ділянки кадастрові номери 8000000000:72:213:0046 площею 1,0609 га та 8000000000:72:213:0100 площею 0,1201 га в оренду Товариству (спірні Земельні ділянки).
28.02.2008 між Товариством, як орендарем, та Київською міською радою (далі Київрада/Відповідач), як орендодавцем, укладено Договір оренди земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за № 334 (далі Договір оренди) (а.с. 94-96 т.1), за яким земельні ділянки були передані в оренду строком на 5 років для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-торговельного центру з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним паркінгом, лаштуванням надземних парковок та комплексним благоустроєм території.
Відповідно до п. 11.6 Договору оренди, після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.
Рішенням Київради ІІ сесії ІХ скликання від 14.07.2022 № 4907/4948 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр» (далі Рішення Київради № 4907/4948/Оскаржуване рішення) (а.с. 212-213 т. 1), серед іншого:
- оголошено ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр» (далі Заказник) природну територію орієнтовною площею 21,6859 га у Солом'янському районі міста Києва в межах, зазначених у додатку до цього рішення (п. 1);
- доручено Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»:
2.1. забезпечити охорону зазначеного об'єкта з оформленням охоронного зобов'язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження цього об'єкта;
2.2. вжити організаційно-правових заходів щодо оформлення права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0145, 8000000000:72:213:0146, 8000000000:72:213:0048, 8000000000:72:213:0038, 8000000000:75:213:0046, 8000000000:72:213:0100 для збереження та використання заказників (п. 2 Оскаржуваного рішення).
- внесено зміни до показників розвитку зеленої зони, затверджених пунктом 1 рішення Київської міської ради від 08.07.2021 № 1583/1624, додавши до переліку територій і об'єктів природно-заповідного фонду заказник місцевого значення, зазначений в пункті 1 цього рішення (таблиця 19) (п. 4).
Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить визнати недійсним Рішення Київради № 4907/4948 та Додаток до нього в частині включення Земельних ділянок до території Заказника.
Правові позиції сторін детально викладені вище.
Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що:
- наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи;
- оскільки, відповідно до ст. 16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права;
- установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Щодо порушеного права, то, як вірно вказано судом першої інстанції, таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17 зауважено на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 ЦК України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
Частиною 3 ст. 162 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, як вірно вказано судом першої інстанції, позивачем при зверненні до суду з позовом про визнання недійсним Рішення Київради № 4907/4948та Додатку до нього в частині включення Земельних ділянок до Заказника повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів унаслідок прийняття цих рішень, невідповідність їх вимогам чинного законодавства, а також ефективність обраного способу захисту, а саме обставини того, що у разі задоволення позовних вимог порушені права та законні інтереси позивача буде відновлено. Аналогічну правову позицію щодо предмету доказування у спорах про скасування рішень державного реєстратора наведено Верховним Судом у постановах 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Суд першої інстанції при розгляді цієї справи встановив, що позивачем всіх обов'язкових складових предмету доказування у розглядуваному спорі належними та допустимими у розумінні ст.76, 77 ГПК України доказами не доведено, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на наступне.
Як встановлено вище, предметом спору у цій справі є визнання недійсним Рішення Київради № 4907/4948 та Додатку до нього в частині включення Земельних ділянок до Заказника, а обґрунтовуючи наявність підстав для вказаного позивач посилався на ту обставину, що він є власником Нерухомого майна, яке розташоване на Земельних ділянках, які, в свою чергу, використовуються Товариством для обслуговування вказаного майна та здійснення своєї господарської діяльності на підставі Договору оренди.
Отже, на переконання позивача, він є законним землекористувачем спірних Земельних ділянок, на яких розташовується його нерухоме майно, та має цивільний (майновий) інтерес та легітимні очікування на документальне оформлення права оренди земельних ділянок.
Тобто, з системного аналізу підстав позовних вимог вбачається, що фактично поданий позов ґрунтується на наданні оцінки Договору оренди.
При цьому, як встановлено вище, застосуванню певного способу захисту передує встановлення порушення матеріального права позивача, тобто у цій справі для розгляду позовних вимог по суті слід встановити порушення прав та законних інтересів позивача унаслідок прийняття Рішення Київради № 4907/4948.
Право та його порушення повинні перебувати у логічній та часовій послідовності, а саме первинним є виникнення у позивача відповідного матеріального права, законного інтересу та наступне його порушення, невизнання, оспорення.
За змістом положень чинного законодавства створення території Заказника є можливим за умови дотримання вимог статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», вирішення майнових питань та обов'язкового погодження з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що станом на 14.07.2022 (дата прийняття Рішення Київради № 4907/4948 - примітка суду) позивач не мав юридично підтвердженого статусу користувача (орендаря) земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100, що зумовлювало б у Київради обов'язок погоджувати із ним включення цих ділянок до складу Заказника.
В свою чергу оголошення Заказника жодним чином не впливає на право позивача клопотати про виділення йому земельної ділянки під нерухомим майном, проте виключно для його обслуговування і з урахуванням обмежень, передбачених для природно-заповідного фонду. Що ж стосується Договору оренди спірних земельних ділянок від 29.02.2008, то цей договір припинив дію у 2013 році, а навіть якщо припустити поновлення його дії ще на п'ять років - то у 2018 році.
Позивач стверджує, що укладений між ним і Київрадою 29.02.2008 договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100 досі є чинним, адже неодноразово поновлювався.
В пункту 3.1 цього договору сторони дійшли згоди, що договір укладався на 5 років.
Водночас, у пункті 8.3 Договору оренди вказано, що орендар за умови належного виконання своїх обов'язків за договором має переважне право на його поновлення. Для цього орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення дії договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (пункт 11.6).
Дійсно, листом від 28.11.2012 № 19/12 Товариство просило Київраду поновити договір оренди земельної ділянки від 29.02.2008 на той же строк (5 років) та на тих же умовах, що зазначені у вказаному договорі.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, наступного разу Товариство звернулося до Київської міської ради вже аж 22.10.2021, тобто майже через 9 років, з листом № 01/21, у якому вказало, що повторно звертається з проханням поновити дію договору оренди землі.
Частини шоста - дев'ята статті 33 Закону України «Про оренду землі» (в - редакції, чинній на час закінчення строку дії договору оренди) передбачали, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: - власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); - уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
Отже, за змістом вказаної статті продовження договору оренди землі в порядку, встановленому ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі - примітка суду) має оформлюватись укладанням додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, а відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що додаткова угода до Договору оренди не була укладена і в судовому порядку таке зволікання не оскаржено, а відтак у Товариства відсутні правові підстави посилатися на дійсність договору, строк дії якого сплив більш ніж 10 років тому.
При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, навіть якщо припустити, що у 2013 році строк дії Договору оренди було продовжено ще на 5 років, то 29.02.2018 цей строк спливав, а отже, для поновлення Договору Позивачу належало не пізніше 28.11.2017 знову повідомити Київраду про намір поновити договір, проте з таким повідомленням Товариство не звернулося, матеріали справи доказів зворотного не містять.
Про це безумовно свідчить зміст листа Позивача від 22.10.2021 № 01/21 (а.с. 103 т. 1), у якому вказано, що Товариство повторно (вперше - у 2012 році - примітка суду) звертається з проханням поновити дію Договору оренди.
Отже, наявними у матеріалах справи документами підтверджено, що строк дії Договору оренди закінчився у 2013 році, оскільки додаткова угода про його поновлення не була укладена, (а навіть якщо припустити його продовження на 5 років - то у 2018 році), проте, в будь-якому випадку, такий договір не був чинним на день прийняття Київрадою Оскаржуваного рішення.
За статтею 6 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час прийняття Київською міською радою рішення від 14.07.2022), право оренди земельної ділянки підлягало державній реєстрації відповідно до закону.
В свою чергу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ні на 14.07.2022, ні на момент розгляду справи у суді, не зареєстровано ніяких речових прав Товариства на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 12 8000000000:72:213:0100.
За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що станом на 14.07.2022 у Товариства не було і не могло бути легітимних очікувань щодо здійснення на земельних ділянках з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100 будівництва торгово-офісного комплексу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №908/299/18, зазначила: «якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов'язковість укладення якої передбачена ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту».
Таким чином, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що, оскільки Позивач у позовній заяві стверджує про порушення його «майнового інтересу в поновленні договору оренди», обраний ним у цій справі спосіб захисту не відповідає ані порушеному праву, ані його інтересам.
Титульне володіння - це законне право володіння майном, що ґрунтується на певній правовій підставі (титулі), як-от договір (оренда, застава) або закон. Титульний володілець може не бути власником, але його влада над річчю є законною.
Водночас фактичне володіння - це реальний стан, при якому особа безпосередньо утримує майно у своєму віданні, господарстві чи під контролем, незалежно від наявності юридичного права (титулу) на нього.
Колегія суддів зазначає про те, що сплата орендної плати та фактичне використання позивачем спірних Земельних ділянок без відповідного титулу, тобто фактичне володіння такими Земельними ділянками, так само як і тривалість такого фактичного володіння не перетворює фактичне володіння на титульне, адже фактичне володіння не є підставою для виникнення у володільця певної правової підстави (титулу) для користування майном.
При цьому, з огляду на висновки, які викладені вище, колегія суддів вважає помилковими посилання Позивача на те, що він є законним землекористувачем спірних земельних ділянок. З вказаного приводу колегія суддів зауважує Позивачеві на тому, що наявність у нього права на отримання спірних земельних ділянок у користування з огляду на перебування на таких земельних ділянках належного Позивачеві нерухомого майна не нівелює обов'язку дотримання визначеного законодавством порядку отримання земельних ділянок у користування, а не реалізовані користувачем
В свою чергу не реалізовані користувачем за встановленою процедурою легітимні очікування не обмежують власника землі у його праві на розпорядження земельними ділянками.
Щодо доводів про недотримання вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і безпідставне включення спірних ділянок до складу Заказника, Позивач стверджує про незабезпечення Київською міською військовою адміністрацією розроблення проекту створення ландшафтного заказника місцевого значення «Протасів Яр».
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Так, детальна процедура створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду регламентована статтями 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Частинами 1, 3, 5 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами. Території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Відповідно до цих статей створення об'єкта природно-заповідного фонду передбачало такі етапи: 1) підготовка й подання клопотання про створення об'єктів природнозаповідного фонду, яке включає обґрунтування необхідності створення, характеристику цінної території, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, відповідний картографічний матеріал. Щодо територій та об'єктів природнозаповідного фонду місцевого значення таке клопотання може подаватися науковими установами, природоохоронними громадськими об'єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами; 2) попередній розгляд клопотання уповноваженими органами і погодження із власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах рекомендованих для заповідання територій; 3) розробка спеціалізованими проєктними та науковими установами проектів створення об'єктів природно-заповідного фонду; 4) прийняття уповноваженим органом рішення про створення об'єкта природно-заповідного фонду.
Таким чином, у процедурі створення об'єкта природно-заповідного фонду першим етапом є підготовка клопотання про створення / оголошення об'єкта природно-заповідного фонду, а кінцевим етапом, який завершує цю процедуру, - прийняття компетентним органом відповідного рішення про створення / оголошення об'єкта природно-заповідного фонду. Відповідно до Методичних рекомендацій щодо розроблення проектів створення природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, які затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 21.08.2018 №306 (далі Методичні рекомендації № 306), проект створення природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це документ, на підставі якого готуються рішення про створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду, визначаються його межі, розробляється Положення про цю територію або об'єкт та Проект організації його території (якщо його розроблення передбачено Законом України «Про природно-заповідний фонд України». Тобто у проєкті повинні міститися документи, які відповідають етапам створення природно-заповідного фонду.
У Методичних рекомендаціях № 306 також вказано, що до проєкту створення доцільно включати: - клопотання про створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду; - наукове обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду; - матеріали погодження створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання, іншими організаціями, визначеними законодавством; - картографічні матеріали.
Аналізуючи матеріали, які стали підставою для прийняття Київрадою оскаржуваного рішення, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що такі документи відповідають передбаченим статтями 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» етапам створення заказника і Методичним рекомендаціям № 306.
Так, наявне схвалене уповноваженим органом клопотання про Заказника у Солом'янському р-ні м. Києва, подане Громадською організацією «Захистимо Протасів Яр».
Додатком до нього є наукове обґрунтування створення заказника, складене доктором біологічних наук Парнікозою І.Ю. та директором Київського еколого-культурного центру Борейком В.С. Також наявний картографічний матеріал орієнтовного розміщення земель заказника.
Тобто, матеріали створення Заказника, як і передбачено Методичними рекомендаціями № 306, включають усі необхідні документи: клопотання, наукове обґрунтування, картографічний матеріал.
Погодження на створення Заказника від Позивача у зазначених матеріалах створення відсутні і взагалі не запитувалося, оскільки, як встановлено вище, Позивач не має юридично підтверджених речових прав щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100.
Та обставина, що згадані документи не мають обкладинки з назвою «Проект створення», не спростовують їх відповідність вимогам статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і Методичних рекомендацій № 306. При цьому Позивач, зазначаючи про нерозроблення проекту створення, не вказує, які саме складові документи відсутні.
Верховний Суд у постанові від 19.04.2018 у справі № 910/3724/14 вказав, що розробка проєкту створення об'єкта природно-заповідного фонду завжди передує створенню такого об'єкта. Прийняття відповідного рішення про створення засвідчує, що проєкт створення був розроблений.
Таким чином, факт прийняття Київрадою оскаржуваного рішення фактично засвідчує, що проєкт (документ, на підставі якого готуються рішення про створення чи оголошення території або об'єкта природно-заповідного фонду) був розроблений.
Щодо тверджень позивача про те, що Київська міська рада безпідставно вирішила включити до складу заказника ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100, про які не йшлося в проекті створення, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 9 ЗК України у редакції, чинній на 14.07.2022, розпорядження землями територіальної громади міста належить до компетенції Київської міської ради.
Згідно зі статтею 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Таким чином, Київрада в межах повноважень розпорядилася комунальними земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 та 8000000000:72:213:0100, оголосивши їх Заказником.
Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Способи захисту порушених прав встановлено ст.16 ЦК України, до яких відноситься, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування відповідного рішення органу державної влади суду необхідно встановити невідповідність такого рішення вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Також обов'язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Виходячи з системного аналізу змісту положень статей 16, 21 ЦК України, ч. 1 ст. 155 ЗК України і ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав на володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.
Колегія суддів окремо зауважує на тому, що зі змісту Рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 440/3274 та Договору оренди вбачається, що спірні земельні ділянки надані в оренду саме для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-торгівельного центру з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним паркінгом, влаштуванням надземних парковок та комплексним благоустроєм.
Згідно з наявною в технічній документації щодо відведення земельних ділянок пояснювальною запискою планувалося будівництво торгово-офісного комплексу на 18 надземних поверхів на 3,5 тис. постійних працівників, а також 2 підземних поверхи з паркінгом. Перші 2 надземних поверхи запроектовані під зони торгівлі, заклади громадського харчування, магазини тощо.
Отже передача спірних земельних ділянок в оренду відбувалась не для обслуговування і експлуатації нежилих приміщень, а для нового будівництва.
При цьому, належне Позивачу нерухоме майно (складські приміщення) фактично розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:213:0046, а земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:213:0100 розташована між ділянкою з кадастровим номером 8000000000:72:213:0046 i вул. Протасів Яр і зареєстровані на праві власності за Позивачем об'єкти нерухомого майна на цій ділянці відсутні.
В свою чергу станом на момент звернення до суду, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано ніяких речових прав на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100.
Виходячи з того, що Товариство не є орендарем і не має жодного речового права на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100, які є окремими від нежилих приміщень на вул. Протасів Яр, 39 у м. Києві об'єктами цивільних прав, Київрада до Товариства за погодженням на включення цих ділянок до складу Заказника обґрунтовано не зверталася.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд першої інстанції цілком вірно виснував про недоведення Позивачем порушення його прав та законних інтересів щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:213:0046 i 8000000000:72:213:0100, внаслідок прийняття Київрадою оспорюваного рішення від 14.07.2022 № 4907/4948 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Протасів Яр».
Також слід зауважити на питанні ефективності обраного позивачем способу захисту прав.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland)).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
З урахуванням наведеного вище суд першої інстанції цілком вірно виснував, що відсутність права, на захист якого подано позов, є беззаперечною та виключною підставою для відмови судом в задоволенні позовних вимог, зауваживши на тому, що судовий захист не може бути здійснено на майбутнє, що спростовує доводи заявника стосовно можливості виникнення порушення його прав та законних інтересів внаслідок дій відповідачів у майбутньому в якості обґрунтування підстав позову.
Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 13.05.2021 по справі №910/6393/20, від 08.06.2021 по справі №910/11203/20, від 08.09.2021 по справі №913/690/20, від 21.12.2021 по справі №917/713/19, від 23.12.2021 по справі № 924/1351/20 (924/620/20) вказано, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.
За таких обставин, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій справі. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «ЕНСО ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/1264/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 16.04.2026.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді Н.М. Спаських
П.В. Горбасенко