Справа № 646/368/26 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/387/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія арешт майна
14 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
представника власника майна ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Основ'янського районного суду м.Харкова від 24 лютого 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12026221100000068 від 14 січня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
20.02.2026 року прокурор подав клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12026221100000068 від 14 січня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що метою накладання арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, що передбачено п.1 ч.2 ст.170 КПК України, з метою недопущення приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі цих доказів, оскільки незастосування такого заходу призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а також вилучена техніка визнана речовими доказами та може сприяти розкриттю кримінального правопорушення та притягненню винних осіб до кримінальної відповідальності, а також має значення для встановлення істини під час досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Основ'янського районного суду м.Харкова від 24 лютого 2026 року клопотання про арешт майна задоволено. Суд вирішив накласти арешт на майно відповідно до переліку, зазначеному в резолютивній частині оскаржуваної ухвали.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі представник власника майна просить поновити строк на апеляційне оскарження та ухвалу слідчого судді скасувати, відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна та повернути майно власнику.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення процесуального строку адвокат ОСОБА_7 зазначає, що ані він ані сам ОСОБА_8 в судове засідання не викликались та копію оскаржуваної ухвали слідчого судді було отримано лише 03.03.2026 року, після ознайомлення з повним текстом судового рішення в п'ятиденний строк було підготовлено та подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що прокурором не було доведено існування зв'язку між кримінальним провадженням та ОСОБА_8 , він не має жодного статусу у кримінальному провадженні, а тому відбулось безпідставне втручання у права власності ОСОБА_8 .
Прокурор у кримінальному провадженні подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Також, зазначає, що відповідно до рапорту слідчого у провадженні, з інформаційно-пошукової системи ІП «АРМОР», встановлено факт смерті особи, в інтересах якої подано апеляційну скаргу - ОСОБА_8 . Дана обставина має значення для вирішення питання про правомочність представника третьої особи щодо майна якої вирішується питання про арешт у провадженні. Оскільки зі смертю ОСОБА_8 його цивільна правоздатність припинилася, договір про надання правової допомоги автоматично втратив чинність (згідно з нормами матеріального права), що нівелює правову підставу для подальшого здійснення представництва. Оскільки кримінальна процесуальна правосуб'єктність особи припиняється в момент її смерті, договір про надання правової допомоги, на підставі якого діє захисник, втрачає чинність. Таким чином, подальший розгляд апеляційної скарги в інтересах особи, цивільна та процесуальна правоздатність якої припинена, є неможливим та суперечить вимогам чинного законодавства.
Позиції учасників судового провадження
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника власника майна, який підтримав вимоги апеляційної скарги, пояснення прокурора щодо законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви суду
Перевіряючи доводи, викладені представником власника майна у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Так, під час вирішення питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінка особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), й інші доречні обставини.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які об'єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
При цьому про поважність причин для поновлення строку апеляційного оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду зі скаргою протягом установленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, виникли раптово, мали несподіваний характер і не могли бути контрольовані особою, яка звернулася з апеляційною скаргою.
Процесуальний строк є легітимним інструментом забезпечення правової визначеності, однак застосування надмірного формалізму може призвести до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Невчасне отримання повного тексту судового рішення Європейський суд з прав людини визнає легітимною та об'єктивною причиною, яка може виправдовувати поновлення строку. Суд неодноразово зауважував, що надмірний формалізм і непоновлення строку оскарження через помилки суду є порушенням статті 6 Конвенції. Доступ до суду має бути реальним, а не формальним.
Таким чином, враховуючи, що копію оскаржуваного судового рішення власник майна отримав пізніше, поза межами строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції вважає за можливе задовольнити клопотання апелянта та поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Основ'янського районного суду м.Харкова від 24.02.2026 року.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до положень ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 237 КПК України передбачено, що при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування.
Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя врахував обставини, зазначені у клопотанні та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні та в межах якого подано клопотання, виходив з того, що прокурором доведено, що вказане майно містить відомості, які мають значення для забезпечення даного кримінального провадження в якості доказів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
З матеріалів провадження вбачається, що СВ Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026221100000068 від 14.01.2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України за фактом того, що 14.01.2026 року надійшло повідомлення про те, що за адресою: Харківська область, Куп'янський район, Шевченківська ОТГ на залізничній станції «Гроза» невідомими особами в умовах воєнного стану скоєно крадіжку контактної мережі, яка належить АТ «Укрзалізниця».
Крім цього, 14.02.2026 року надійшло повідомлення про те, що за адресою: Харківська область, Куп'янський район, Шевченківська ОТГ на залізничній станції «Гроза» невідомими особами в умовах воєнного стану скоєно крадіжку контактної мережі, яка належить АТ «Укрзалізниця».
Також, 15.02.2026 року надійшло повідомлення про те, що за адресою: Харківська область, Куп'янський район, Шевченківська ОТГ на залізничній станції «Гроза» невідомими особами в умовах воєнного стану скоєно крадіжку контактної мережі, яка належить АТ «Укрзалізниця».
В подальшому, 16.02.2026 року невідома особа, діючи в умовах воєнного стану введеного на всій території України, вчинивши крадіжку кольорового металу, а саме міді вагою близько 5860 кг, який в подальшому передала для перевезення без документів на автомобілі марки "МАЗ" 551605 реєстраційний номер НОМЕР_1 водію ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зупинений працівниками поліції ВП №1 Лозівського РВП в ході перевезення на автодорозі сполученням "Мерефа - Лозова - Павлоград" в територіальних межах Біляївської територіальної громади Лозівського району Харківської області, чим спричинила матеріального збитку АТ «Укрзалізниця».
Відповідно до протоколу огляду від 16.02.2026 року, який було проведено в період часу з 09.40 год. до 12.50 год. слідчим СВ ВП №1 Лозівського РВП ГУНП в Харківській області проведено невідкладну слідчу дію огляд місця події, а саме огляд проводився на відкритій ділянці місцевості на автодорозі Р-51 сполученням Мерефа-Лозова-Павлоград, поблизу ресторанно - готельного комплексу «Журавлик», який розташований в територіальних межах вул. Журавлик, б.1 с. Красне, Біляївської територіальної громади Лозівського району Харківської області, в ході якого вилучено: автомобіль марки «МАЗ» моделі 551605, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з вантажем в кузові у вигляді металевих предметів, зовні схожих на мідь, вагою 5860 кг, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 , видане 20.02.2025.
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу №8396 від 12.11.2025 року, автомобіль марки «МАЗ» моделі 551605, реєстраційний номер НОМЕР_1 був проданий ОСОБА_8 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою слідчого СВ Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області від 16.02.2026 року тимчасове вилучене майно під час проведення огляду 16.02.2026 року за вищевказаною адресою визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з'ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів
Як убачається з матеріалів судового провадження, досудове розслідування здійснюється за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, за фактом повідомлення з управління Служби безпеки України в Харківській області про те, що групою невстановлених осіб з числа військовослужбовців, отримані злочинним шляхом товарно-матеріальні цінності (силовий дріт контактної мережі, який належить АТ «Укрзалізниця») на автомобілі МАЗ д.н.з. НОМЕР_1 , 16.02.2026 автошляхом Мерефа - Лозова - Павлоград (47 км. Р-51), які перевезено з метою збуту до м. Златопіль, Харківської області. Тобто в ході огляду було вилучене лише майно, яке може мати певний зв'язок з кримінальним правопорушенням та вилучене майно за своєю специфікою та призначенням має певний зв'язок з розслідуваним кримінальним правопорушенням та могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення. Крім того, прокурором в клопотанні про арешт майна зазначено, що вилучений автомобіль марки МАЗ д.н.з. НОМЕР_1 є знаряддям вчинення кримінального правопорушення та є (визнаний) речовим доказом у справі.
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.
При постановленні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, зокрема відповідність майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а також доведеність мети застосування арешту майна, а саме збереження речових доказів, розумність та співрозмірність обмеження права власності, необхідність виконання завдань у даному кримінальному провадженні, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Метою накладення арешту у поданому клопотанні орган досудового розслідування зазначив забезпечення збереження речових доказів.
Статтею 100 КПК України передбачено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст. 98 КПК України.
Отже, з огляду на положення ч.2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч.2,3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна. Вказані норми невраховані апелянтом в доводах, що вказує про необґрунтованість апеляційних вимог.
Колегія суддів вважає, що на цьому етапі кримінального провадження достатньою мірою підтверджується наявність необхідності розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Матеріали клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого майна ознакам речових доказів, оскільки воно з огляду на дані кримінального провадження та його специфіки може містити інформацію щодо обставин вчинення злочину, яке має значення для цього кримінального провадження і ці обставини стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, а також необхідні для проведення судових експертиз, висновки яких є релевантними в таких кримінальних правопорушеннях.
На переконання колегії суддів, вимоги клопотання на цьому етапі досудового розслідування виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення наявних ризиків та негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна в цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав щодо арешту майна саме у визначений спосіб, враховуючи можливість використання їх як докази у цьому кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, ані власником, ані його представником не надано та колегією суддів не встановлено.
Твердження прокурора про те, що на даний час встановлено факт смерті особи, в інтересах якої подано апеляційну скаргу - ОСОБА_8 то розгляд апеляційної скарги в інтересах особи, цивільна та процесуальна правоздатність якої припинена, є неможливим та суперечить вимогам чинного законодавства є безпідставними, та суб'єктивним сприйняттям прокурором норм КПК України.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційних скарг.
Колегія суддів, також враховує, що цей захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим. Разом з цим, у подальшому власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту і майно їм може бути повернуто, згідно положень ст.174 КПК України.
За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Основ'янського районного суду м.Харкова від 24 лютого 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12026221100000068 від 14 січня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_11 ОСОБА_4