Справа №621/2319/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/987/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжний захід
14 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
-обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові, в режимі відеоконференції, матеріали за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 02 березня 2026 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою на 60 днів, до 30 квітня 2026 року, з визначенням розміру застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 133 120 грн.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що заявлені стороною обвинувачення ризики, передбачені ст.177 КПК України, ґрунтуються на припущеннях.
Наголошує, що судом не враховано, що ОСОБА_6 має зареєстроване місце проживання, проживає поряд із судом, який розглядає справу, офіційно працевлаштований, має міцні соціальні зв'язки за місцем свого проживання.
Зазначає, що прокурором не доведено, що більш м'який запобіжний захід, такий як цілодобовий домашній арешт, не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам.
Наголошує на непомірному для обвинуваченого розмірі застави, та з урахуванням позиції ОСОБА_6 , який визнав свою вину та щиро розкаявся, вважає за можливе зменшити останньому розмір застави до мінімального, а саме до 20 розмірів прожиткових мінімумів доходів громадян.
В апеляційній скарзі, в редакції внесених доповнень, обвинувачений ОСОБА_6 просить змінити йому запобіжний захід на більш м'який, або переглянути розмір застави.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що стороною обвинувачення не доведені ризики, передбачені ст.177 КПК України.
Просить врахувати, що стан його здоров'я значно погіршився в умовах тримання під вартою.
Вважає, що розмір застави має перераховуватись, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб в Україні станом на 2025 рік.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні обвинувачений підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити.
Прокурор та захисник, будучи належно повідомленими про дату, час та місце судового засідання, не з'явились, клопотання про відкладення судового засідання не надали.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ф цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у и цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду, або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів, може вдатись до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні, тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 та ч.1 ст.308 КК України, за які останньому може бути призначено максимальне покарання у виді позбавлення волі до 10 років з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд у своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що обвинувачений ОСОБА_6 обвинувачується у заволодінні наркотичними засобами шляхом шахрайства, у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також незаконному збуті особливо небезпечних психотропних речовин, будучи особою, що раніше вчиняла кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 308,309 КК України, - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що, в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання захисника та обвинуваченого в апеляційних скаргах на відсутність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Зокрема, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність ризику переховування від суду, враховуючи суворість можливого покарання та відомості про особу підозрюваного, а саме того, що ОСОБА_6 не одружений, не працює.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність ризику впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, який полягає у можливості застосування незаконного впливу на них з боку обвинуваченого, оскільки цей ризик продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань та дослідження їх судом.
У свою чергу, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також підтверджується тим, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий за вчинення кримінальних правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений має зареєстроване місце проживання, проживає поряд із судом, який розглядає справу, офіційно працевлаштований, має міцні соціальні зв'язки за місцем свого проживання, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних прав та обов'язків, в разі обрання щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки зазначені обставини існували і на момент інкримінованих кримінальних правопорушень, однак не стали стримуючими факторами вчинення злочинів.
Доводи обвинуваченого про значне погіршення стану його здоров'я в умовах тримання під вартою, колегія суддів вважає позбавленими підстав, оскільки відомостей про неможливість надання останньому належного лікування в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» не надано.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Щодо посилань захисника про те, що визначений розмір застави є непомірним для обвинуваченого, колегія суддів зазначає.
Згідно ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень ст.182 КПК України, суд, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, визначив достатній розмір застави для забезпеченням обвинуваченим виконання його обов'язків, передбачених КПК України, відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України, саме - 40 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру застави.
Щодо посилань обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що розмір застави має перераховуватись, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб в Україні станом на 2025 рік, то колегія суддів зазначає, що розмір застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб був визначений обвинуваченому ОСОБА_6 ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 02 березня 2026 року і був перерахований, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на момент ухвалення судового рішення.
А отже посилання обвинуваченого на перерахунок розміру застави, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб в Україні станом на 2025 рік, є безпідставними.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави щодо ОСОБА_6 і відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Балаклійського районного суду Харківської області від 02 березня 2026 рокустосовно обвинуваченого ОСОБА_6 -залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: