Справа №643/17065/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/1050/26
Категорія: ч.1 ст.301-1, ч.3 ст.301-1, ч.2 ст.156, ч.3 ст.156-1, ч.1 ст.301, ч.3 ст.301 КК України
14 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , 1986 року народження, на 60 днів, тобто до 07 травня 2026 року включно, із раніше визначеним ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 26 вересня 2025 року розміром застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, у разі застосування цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечити ОСОБА_7 можливість відвідування медичних закладів та укриттів під час повітряних тривог.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник посилається на те, що клопотання про продовження строку запобіжного заходу було подано прокурором до суду першої інстанції в день судового засідання, та надано захиснику за півгодини до початку судового розгляду.
Зазначає, що подане клопотання не містило додатків, які б його обґрунтовували.
Наголошує, що прокурором не доведено існування передбачених ч.1 ст.177 КПК України ризиків:
-переховування від суду, оскільки обвинувачений з моменту вручення йому підозри (14 серпня 2025 року) і до часу обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою (26 вересня 2025 року) не переховувався та добровільно прибув в судове засідання для обрання йому запобіжного заходу;
-незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений є розумово відсталим, не вміє читати та писати, був раніше німим, не знає прізвищ свідків, а також відсутні дані про те, що останній намагався зв'язатись зі свідками перебуваючи на волі. Крім того, свідки проживають в інших областях, несуміжних з Харківською, а обвинувачений будучи особою призивного віку не в змозі пересуватись між областями;
-вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки відсутні дані на підтвердження того, що з моменту вручення йому підозри і до обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу, останній вчиняв інші кримінальні правопорушення.
Вважає, що прокурором не доведено, що ОСОБА_7 , будучи розумово відсталою людиною та хворим на шизофренію, буде переховуватись від суду чи перешкоджати кримінальному провадженню.
Вказує, що прокурором не доведено, що до обвинуваченого неможна застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту. Зауважує, що запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту не дозволить обвинуваченому користуватись медичною допомогою та працевлаштуватись, а скрутне фінансове становище його родини (зокрема матері) не дозволяє сплатити заставу.
Наголошує на необґрунтованості підозри стосовно ОСОБА_7 .
Позиції учасників апеляційного провадження
Прокурор, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, надав клопотання про проведення судового засідання за його відсутності.
Захисник, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, заяв чи клопотань про перенесення судового засідання не надав.
Обвинувачений, будучи повідомленим належним чином про дату, час та місце судового засідання, заяв чи клопотань про особисту участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції не надав.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст.178 КПК України, При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нетяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.301 КК України, за які передбачено покарання у виді штрафа до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційним наглядом на строк до 3 років, або обмеженням волі на той самий строк, тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.301, ч.1 ст.301-1, ч.2 ст.156, ч.3 ст.156-1 КК України, за які передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі строком до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого, та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.301-1 КК України, за які передбачено покарання на строк до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи (ч.2 ст.156 КК України), у пропозиції зустрічі (спілкування) за допомогою відеозв'язку, зробленої повнолітньою особою, у тому числі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем або технологій, особі, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, з метою вчинення стосовно неї розпусних дій, якщо після такої пропозиції було вчинено хоча б одну дію, спрямовану на те, щоб така зустріч відбулася, вчиненої щодо малолітньої особи, повторно (ч.3 ст.156-1 КК України), у виготовленні, зберіганні з метою розповсюдження зображень порнографічного характеру та в тому числі вчиненого повторно (ч.ч.1,3 ст.301 КК України), у розповсюдженні дитячої порнографії (ч.3 ст.301-1 КК України), в умисному одержанні доступу до дитячої порнографії з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем чи технологій та в умисному зберіганні дитячої порнографії без мети збуту чи розповсюдження (ч.1 ст. 301-1 КК України), - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належного дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання в апеляційній скарзі захисника на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і спроби переховуватися від суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Додатково ризик переховування обвинуваченого від суду підтверджуються даними про особу ОСОБА_7 , а саме відсутністю у останнього міцних соціальних зв'язків та осіб на утриманні.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність ризику впливу на свідків та потерпілих, який полягає у можливості застосування незаконного впливу на них з боку обвинуваченого, оскільки на даний час ще не всі свідки допитані.
В свою чергу ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому ОСОБА_7 обвинувачується знаходить своє підтвердження у тому, шо останній непрацевлаштований, а отже немає законних джерел доходу.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про існування в даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Що стосується посилань в апеляційній скарзі захисника на те, що клопотання про продовження строку запобіжного заходу було подано прокурором до суду першої інстанції в день судового засідання, та надано захиснику за півгодини до початку судового розгляду, то колегія суддів зазначає, що це не є істотними порушеннями норм КПК України, що унеможливлюють розгляд клопотання чи тягнуть за собою скасування судового рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Доводи захисника в апеляційній скарзі про відсутність обґрунтованої підозри стосовно ОСОБА_7 є необґрунтованими, оскільки аналіз та оцінка доказів не входить до повноважень суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про обрання чи продовження запобіжного заходу, та може бути предметом безпосереднього дослідження в суді першої інстанції під час судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 із раніше визначеним розміром застави і відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 09 березня 2026 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: