Провадження № 22-ц/803/1726/26 Справа № 2-4719/07 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д.І. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
07 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Свистунової О.В., Петешенкової М.Ю.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності, -
У грудні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності.
Позов мотивовано тим, що 26 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого вона купила у ОСОБА_4 за 5000 грн. земельну ділянку, площею 0,0896 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211900000:04:015:0043, згідно державного акту на земельну ділянку серія ЯД №959361.
Вищезазначена угода була укладена в простій письмовій формі і не була нотаріально посвідчена.
Позивачка в позовній заяві вказала, що їй стало відомо, що договір купівлі-продажу нерухомості (земельної ділянки) потребує нотаріального посвідчення, але сторони виконали всі умови угоди, тому просить суд визнати договір купівлі-продажу дійсним, визнати за нею право власності на зазначений об'єкт нерухомості.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2007 року позовні вимоги задоволено, та визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 26 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_3 купила у ОСОБА_4 за 5000 грн. земельну ділянку, площею 0,0896 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211900000:04:015:0043, згідно державного акту на земельну ділянку серія ЯД №959361. Визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0896 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211900000:04:015:0043.
Рішення суду мотивовано тим, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами - ОСОБА_3 оплатила вартість земельної ділянки, прийняла її у власність, відповідач ОСОБА_4 , в свою чергу отримала оплату вартості об'єкту нерухомості, передала земельну ділянку позивачу, тому суд вважав за можливе визнати договір купівлі-продажу дійсним та визнати за позивачем право власності на вказану земельну ділянку.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 26 листопада 2007 року між між ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого вона купила у ОСОБА_4 за 5000 грн. земельну ділянку, площею 0,0896 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211900000:04:015:0043. (а.с.6)
Вказана земельна ділянка належала відповідачу ОСОБА_4 згідно державного акту на землю серія ЯД №959361(а.с.4-5).
Угода була укладена в простій письмовій формі, та не була нотаріально посвідчена (а.с.6).
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами - ОСОБА_3 оплатила вартість земельної ділянки, прийняла її у власність, відповідач ОСОБА_4 , в свою чергу отримала оплату вартості об'єкту нерухомості, передала земельну ділянку позивачу, тому суд вважав за можливе визнати договір купівлі-продажу дійсним та визнати за позивачем право власності на вказану земельну ділянку.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона продавець - передає майно (товар) у власність іншій стороні - покупцю, а покупець приймає і сплачує за нього визначену грошову суму.
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 140/2001/17, від 22 лютого 2021 року у справі № 545/440/18, від 21 квітня 2023 року у справі № 469/159/13-ц.
У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України.
Так, матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу на спірну земельну ділянку.
Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Ст. 41 Конституції України законодавчо затвердила, що кожен має право володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Право власності в Україні охороняється законом. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Всі форми власності рівноправні.
Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, матеріали справи містять нотаріально не засвідчений договір купівлі продажу оспорюваної земельної ділянки від 26 листопада 2007 року (а.с.6) та розписку про отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 5000 гривень від 26 листопада 2007 року. (а.с.7).
Проте, державний акт на право власності на земельну ділянку видано ОСОБА_4 05 грудня 2007 року. (а.с.4)
Також до апеляційної скарги було додано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД №9593361, згідно якого вбачається, що дата державної реєстрації земельної ділянки 28 грудня 2007 року.(а.с.99)
Згідно наведеного, отримання документів про право власності на земельну ділянку сталось пізніше, ніж було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0896 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1211900000:04:015:0043.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не надав належної оцінки наявним у справі доказам та не перевірив достатності наданих доказів для задоволення позовних вимог, грубо порушивши норми матеріального та процесуального закону.
Рішення суду як таке, що не відповідає матеріальному та процесуальному законам та є незаконним підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно
змінює розподіл судових витрат.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені позивачем витрати на професійну є співмірними.
З урахуванням повного задоволення апеляційної скарги, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задовольнити їх розмір та стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. .
В зв'язку із задоволення апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 121,50 грн..
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2007 року - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати, а саме судовий збір у сумі 121,50 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн., а разом 15 121,50 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 07 квітня 2026 року.
Повний текст судового рішення складено 15 квітня 2026 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді О.В. Свистунова
М.Ю. Петешенкова