Провадження № 22-ц/803/383/26 Справа № 183/5326/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
15 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Макарова М.О., Халаджи О.В.,
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Битяк І.Г.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», Товариство) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №149114451 від 15 лютого 2020року в розмірі 24 523,95грн.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що 15 лютого 2020року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №149114451 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 13 000,00грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку і на умовах, визначених цим договором.
28 листопада 2018року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі, щодо продовження терміну дії договору факторингу.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 96 від 25 серпня 2020року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 31 222,01грн.
05 серпня 2020року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі, щодо продовження терміну дії договору факторингу.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 6 від 15 липня 2021року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 на загальну суму 24 523,95грн.
В подальшому, 06 грудня 2021року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та позивачем було укладено договір факторингу №06/12/2021-1.
Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу №06/12/2021-1, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 24 523,95грн, яка складається з наступного: 11 010,29грн - заборгованість по кредиту; 13 513,66грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з недоведеності позивачем переходу до нього права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження оплати ціни продажу за договорами факторингу та договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року був укладений раніше, ніж сам кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором, на момент укладення вказаного договору факторингу ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ще не було кредитодавцем відповідача та не мало права на відступлення права вимоги за неіснуючим кредитним договором.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
17 червня 2025року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025року.
В апеляційній скарзі Товариство не погодилось з висновками суду першої інстанції та висловило вимогу про скасування рішення та просило про задоволення позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції неправильно трактував положення договору факторингу та помилково вважав, що передача права вимоги відбувається в момент підписання договору, а не в момент підписання реєстру прав вимоги, не звернув уваги на те, що право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 25 серпня 2020року відповідно до витягу з реєстру прав вимоги, тобто вже після укладення кредитного договору №149114451 від 15 лютого 2020року.
Також заявник стверджував про те, що відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 15 липня 2021року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 . При цьому жодна норма даного договору не обмежує можливість передачі прав вимог лише тими, які існували до моменту укладення договору.
Звертав увагу на те, що відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №06/12/2021-1 від 06 грудня 2021року до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право грошової вимоги до відповідача, відтак вказував, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності у апелянта права вимоги кредитним договором №149114451 не відповідають дійсності.
Вважав, що перерахування ціни продажу за договорами факторингу у цій справі не є предметом доказування, оскільки перехід прав вимоги підтверджується підписанням реєстру прав вимоги.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
23 червня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху до надходження справи до суду апеляційної інстанції та витребувано справу з суду першої інстанції. 16 липня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалами Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено розгляд апеляційної скарги проводити в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи - в письмовому провадженні.
У зв'язку з прийнятим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 березня 2026року №412/0/15-26 про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_2 , на підставі розпорядження керівника апарату суду від 19 березня 2026року та у відповідності до пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 20 березня 2026року у справі здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.
Згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Никифоряк Л.П., судді: Гапонов А.В., Красвітна Т.П.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
15 лютого 2020року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №149114451 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 13 000,00грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Кредитний договір №149114451 від 15 лютого 2020року був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором RD326J2H.
Кошти в сумі 13 000,00грн були перераховані АТ КБ «ПриватБанк» за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на платіжну картку позичальника, вказану в заявці на отримання грошових коштів в кредит, через платіжний сервіс LiqPay, що підтверджується платіжним дорученням від 15 лютого 2020року та довідкою №04/2024 від 17 квітня 2024року, виданою АТ КБ «ПриватБанк».
28 листопада 2018року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» як клієнтом та ТОВ «Таліон Плюс» як фактором було укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, визначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Строк дії вказаного договору закінчується 28 листопада 2019року.
28 листопада 2019року TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року продовжено до 31 грудня 2020року. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31 грудня 2020року між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021року.
31 грудня 2021року TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 27, якою продовжили строк дії договору факорингу ще на рік, до 31 грудня 2022року.
До позовної заяви позивач долучив витяг з реєстру прав вимоги № 95 від 25 серпня 2020року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року, в якому зазначено, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором №155812907 від 09 лютого 2020року в розмірі 31 222,01грн.
Водночас, витягу з реєстру прав вимоги для підтвердження переходу права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №149114451 від 15 лютого 2020року матеріали справи не містять та стороною позивача суду не надано.
05 серпня 2020року між ТОВ «Таліон Плюс» як клієнтом та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» як фактором було укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, визначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 6 від 15 липня 2021року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05серпня 2020року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» переходить право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №149114451 від 15 лютого 2020року в сумі 24 523,95грн, яка складається з наступного: 11 010,29грн - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту); 13 513,66грн - заборгованість по відсоткам.
В подальшому, 06 грудня 2021року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» як клієнтом та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» як фактором було укладено договір факторингу №06/12/2021-1, відповідно до умов якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, визначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 1 від 06 грудня 2021року від ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» переходить право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №149114451 від 15 лютого 2020року в сумі 24 523,95грн, яка складається з наступного: 11 010,29грн - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту); 13 513,66грн - заборгованість по відсоткам.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не надано доказів на підтвердження сплати ціни продажу за договорами факторингу та на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не був кредитодавцем відповідача, кредитний договір між ними ще не було укладено, а тому кредитодавець не мав права на відступлення права вимоги за неіснуючим кредитним договором. Як правову підставу для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції виснував, що ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» не довело перехід до нього права вимоги за кредитним договором, який було укладено з відповідачем.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 149114451 був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 15 лютого 2020року, натомість договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалось відступити права вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018року.
На час укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Кредитний договір з ОСОБА_1 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклав більш ніж через рік після укладення останнім договору факторингу з ТОВ «Таліон Плюс».
Отже, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору факторингу 28 листопада 2018року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов'язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.
Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язанні, не набуло, таке право не було передане цим Товариством на підставі договору факторингу від 05 серпня 2020року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», яке в свою чергу не передало таке право позивачу ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за договором факторингу.
Суд першої інстанції, встановивши, що на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018року боргові зобов'язання за кредитним договором від 15 лютого 2020року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору відступлення права вимоги від 28 листопада 2018року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Більш того, наданий позивачем витяг з реєстру прав вимоги № 95 від 25 серпня 2020року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року взагалі не містить відомостей щодо відступлення прав вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №149114451 від 15 лютого 2020року, а стосується іншої особи та іншого кредитного договору - ОСОБА_3 та укладеного з нею кредитного договору №155812907 від 09 лютого 2020року. Інших витягів з реєстру прав вимоги для підтвердження переходу прав вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» позивачем суду не надано.
Тож, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 15 лютого 2020року між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».
Крім того, Верховний Суд у своїй сталій практиці неодноразово наголошував, що належними доказами, які засвідчують факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту.
Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги. Тобто, за договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги та відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що перерахування ціни продажу за договорами факторингу у цій справі не є предметом доказування та у даній справі не має значення підтвердження оплати за договорами факторингу.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що кредитним договором №149114451, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 15 лютого 2020року, не порушуються права і законні інтереси ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором від 15 лютого 2020року, - апеляційний суд вважає необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення, оскільки відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Твердження позивача в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції передання прав вимоги відповідно до реєстрів боржників та укладення додаткових угод, якими неодноразово продовжувався строк дії договорів факторингу, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки реєстри боржників та додаткові угоди самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника ОСОБА_1 , а є додатками до договору та його невід'ємними частинами. Більш того, як вже було зазначено вище, наданий позивачем витяг з реєстру прав вимоги № 95 від 25 серпня 2020року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року взагалі не стосується відповідача ОСОБА_1 та укладеного з ним кредитного договору №149114451 від 15 лютого 2020року.
Відхиляючи апеляційний довід позивача про не врахування судом першої інстанції, що предметом відступлення за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року є також вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору, апеляційний суд виходить з конструкції згаданих правових норм та відповідно до означення в них факторингу як відступлення грошової вимоги, яка існує або виникне з визначеного правовідношення.
На думку апеляційного суду статті 1077 та 1078 ЦК України вважаються застосованими правильно, якщо на момент факторингу існували правовідношення, які були визначеними та мала місце грошова вимога.
Оскільки Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року укладено більш ніж за рік до укладення 15 лютого 2020року кредитного договору №149114451 між позичальником ОСОБА_1 та фактором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», то вірні висновки суду першої інстанції про те, що на момент факторингу не існувало жодного зобов'язання позичальника, та грошова вимога не існувала ані юридично, ані фактично.
Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права відступлення права вимоги можливе лише щодо визначеної вимоги або такої, що може бути визначена.
На думку апеляційного суду наведені норми допускають «майбутню вимогу» та закон пов'язує це з тим, що така вимога має виникати з вже існуючого зобов'язального правовідношення.
Тому, оскільки фактор сам не був кредитором на момент факторингу не існувало жодного правового зв'язку між учасниками спірних правовідносин - боржник ще не існував як сторона зобов'язання.
Та за наведених обставин, позивачем фактично створені умови за яких позичальник ОСОБА_1 буде обмежений в захисті своїх прав за формальної наявності низки договорів факторингу.
При цьому, суд враховує що в самому кредитному договорі не було жодного згадки про договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року чи будь-якого посилання на цей договір, та за таких умов договір факторингу не створює переходу прав за майбутнім кредитним договором.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
За конкретних обставин цієї справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув ключові аргументи висунуті заявником в позові, тому доводи висунуті ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» в апеляційній скарзі не є сумісними із принципом верховенства права і не вважаються такими що не позбавлені свавілля.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС».
Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 15 квітня 2026року.
Судді: