Провадження № 22-ц/803/2928/26 Справа № 932/5563/23 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
15 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів:Макарова М.О., Никифоряка Л.П.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (суддя першої інстанції Куцевол В.В.),
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просила:
- визнати транспортний засіб - автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- припинити право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 та виділити вказаний автомобіль ОСОБА_2 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 в сумі 4000 доларів США;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3800 доларів США, які є 1/2 від суми коштів, сплачених сторонами у шлюбі в рахунок погашення позики за кредитним договором, укладеним з метою придбання квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 02 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано автомобіль автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Виділено ОСОБА_2 автомобіль автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 , у розмірі 164886,00 грн.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 6115,04 грн.
Із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 1469,5 доларів США, не погодилась позивачка та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що в даній частині воно не відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Мотивує скаргу тим, що квартира, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 була придбана за кредитні кошти, отримані на підставі кредитного договору від 14.05.2004 року. У шлюбі за спільні кошти подружжям здійснено погашення кредиту у розмірі 2939 доларів США (тіло кредиту, відсотки, комісії). Оскільки квартира залишається у власності відповідача, він має сплатити в порядку поділу майна подружжя 1/2 частину від суми коштів сплачених у шлюбі в рахунок погашення кредиту у сумі 1469.5$ доларів США.
ОСОБА_1 просила рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 02 жовтня 2025 року в частині відмови у стягненні грошових коштів у розмірі 1469,55 доларів США скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким дану вимогу задовольнити у обсязі.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що з 18.03.2006 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 01.04.2016 року у справі № 200/3458/16-ц шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до інформації з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно 10.06.2024 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі продажу від 14.05.2004 року.
АТ «Правекс Банк» на виконання ухвали суд про витребування доказів надано виписку банку про підтвердження суми коштів сплачених на виконання кредитного договору укладеного з ОСОБА_2 14.05.2004 року. Також зазначено про неможливість надати копію кредитного договору та договору іпотеки, у зв'язку зі знищенням за закінченням строку зберігання.
Згідно відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України в Дніпропетровській та Запорізькій областях від 07.10.2024 року, автомобіль Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, зареєстровано за ОСОБА_2 27.05.2011 року.
15.07.2016 року у простій письмовій формі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено угоду про добровільний поділ майна, а саме: автомобіля «Мерседес Віто», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Сторони домовились, що за 1/2 частини автомобіля «Мерседес Віто», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 повинен сплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 4 000 доларів США, а за квартиру - 3 800 доларів США, усього 7 800 доларів США.
08.07.2021 року прізвище позивача було змінено з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за угодою про добровільний розподіл майна та 3% річних,
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 30.06.2022 року у справі № 932/6049/21, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10.10.2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимог про стягнення частини сплачених сторонами у шлюбі в рахунок погашення позики за кредитним договором, місцевий суд виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 була набута відповідачем у власність до укладення шлюбу з позивачкою, за кошти отримані відповідачем за кредитним договором від 14.05.2004 року.
Апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком місцевого суду.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (частина сьома статті 57 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17, від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19.
Отже, для подружжя передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/14662/150-ц (провадження № 61-19294св18), погодився із судом першої інстанції, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_13 , оскільки набута ним у власність до укладення шлюбу з ОСОБА_14 та за кошти, отримані відповідачем за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року, за яким у позивача не виникло жодних зобов'язань.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна квартира є спільною власністю подружжя та підлягає поділу, з огляду на те, що ОСОБА_14 під час шлюбу також сплачувала заборгованість за кредитним договором.
Сплата ОСОБА_14 частини коштів за кредитним договором, укладеним для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладено між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_13 не в період перебування сторін у шлюбі. Тому зобов'язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише у ОСОБА_13 .
У той же час Верховний Суд у цій постанові дійшов висновків, що сплата боргів одного з подружжя, що виникла до укладення шлюбу, за рахунок коштів подружжя може за певних обставин враховуватися під час вирішення спору про поділ спільного майна подружжя чи боргових зобов'язань, проте не може бути підставою для визнання права на майно, набуте до укладення шлюбу.
Отже колегія суддів виснувала про можливість поділу коштів подружжя витрачених під час шлюбу на погашення особистих зобов'язань одного з них.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 341/2539/13 (провадження № 61-5478св20) фактично повторив вказаний правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначивши, що сплата одним із подружжя частини коштів за кредитним договором, укладеним іншим з подружжя до шлюбу, не змінює правового режиму набутого за таким договором майна. Зобов'язання з повернення кредиту за таким договором виникає лише у того з подружжя, хто уклав такий договір. Сплата боргів одного з подружжя, що виникли до укладення шлюбу, за рахунок сімейного бюджету не може бути підставою для визнання права власності на майно, набуте до шлюбі, однак має враховуватися під час спору про поділ майна подружжя чи боргових зобов'язань. При цьому суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача половини коштів, сплачених у рахунок погашення кредиту в період спільного проживання сторін.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись із даним позовом до ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у сумі 3800 доларів США, які є від суми коштів, сплачених сторонами у шлюбі в рахунок погашення позики за кредитним договором укладеного відповідачем з метою придбання квартири.
Згідно наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 з 10.06.2004 року на підставі договору купівлі-продажу, ВВС №893339 реєст. №1642 від 14.05.2004 року (а.с.68-69).
Право особистої власності вищевказаної квартири позивачкою не оскаржується.
Матеріалами справи встановлено, що на виконання вимог ухвали місцевого суду від 07 лютого 2024 року, АТ «Правекс Банк» було надано інформацію щодо суми коштів за період з 18.03.2006 року по 12.04.2016 року, які були сплачені на виконання кредитного договору укладеного з ОСОБА_6 14.05.2004 року та договору іпотеки від 22.06.2004 року щодо квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Із вказаної виписки Банку вбачається, що у період з 18.03.2006 року по 10.09.2007 року було внесено грошові кошти на погашення кредитної заборгованості від 14.05.2004 року у розмірі 2939,00 доларів США (а.с.127-129).
Так, предметом апеляційного перегляду у даній справі є, зокрема, кошти, витрачені подружжям на погашення кредиту отриманого відповідачем ОСОБА_2 відповідно до кредитного договору укладеного між останнім та АТ «Правекс Банк» 14 травня 2004 року, тобто до реєстрації шлюбу з позивачкою.
У позові позивачка посилалась на те, що після реєстрації шлюбу між сторонами 18.03.2006 року ними як подружжям здійснювалось погашення кредитної заборгованості за кредитом від 14.05.2004 року, у позові просила стягнути з відповідача на її користь 3800 доларів США, що є частиною сплачених коштів.
Однак, проаналізувавши наявні у справі докази, апеляційним судом було встановлено, що загальна сума погашеної заборгованості за кредитним договором від 14.05.2004 року становить 2939,00 доларів США.
За змістом положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й одним із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
Отже, об'єктом права спільної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.
Водночас відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним до шлюбу; набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Вирішуючи спір, в оскаржуваній частині, яка зараз переглядається апеляційним судом, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 , набув право власності на квартиру, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 10.06.2004 року, тобто до укладення шлюбу з позивачкою.
Апеляційним судом було встановлено, що сторони у справі, як колишнє подружжя у період шлюбу погасило кредитну заборгованість за спільні кошти у розмірі 2939,00 доларів США на придбання квартири.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).
Кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов'язок кредитодавця надати кредит та обов'язок позичальника його повернути, та сплатити проценти за користування ним.
Сплата Волною О.О. частини коштів за кредитним договором, укладеним для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладено між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_2 не в період перебування сторін у шлюбі. Тому зобов'язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише у останнього. Той з подружжя, який не був стороною кредитного договору, проте частина кредитного боргу сплачена подружжям у шлюбі, не має право ані на компенсацію частки вартості нерухомого майна, ані на певну частку нерухомості.
У разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов'язання подружжям під час шлюбу, той з подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов'язання.
Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення частини грошей, які витрачені під час шлюбу на погашення кредиту, вимоги про що і заявлені у порядку статті 15, 16 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Враховуючи викладене, апеляційний суд встановивши ту обставину, що заборгованість за кредитним договором від 14.05.2004 року погашалась сторонами у справі як подружжям в іноземній валюті на загальну суму 2939,00 доларів США, колегія суддів дійшла висновку, що частина сплаченою подружжям суми підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 1469,50 доларів США, а отже апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню, а рішення Шевченківського районного сду м. Дніпра від 02 жовтня 2025 року скасуванню в частині відмови у стягнення частини сплачених коштів на погашення кредитної заборгованості із частковим задоволенням цієї вимоги.
Слід зазначити, що відповідачем у даній справі належними доказами не було доведено, що взятий ним кредит 14.05.2004 року у період шлюбу з позивачкою він погашав за свої власні кошти, без участі ОСОБА_1 .
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що апеляційну скаргу задоволено, на користь позивачки з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційної до задоволених вимог у розмірі 2684,04 грн.
Керуючись статтями 141,374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 02 жовтня 2025 року в частині відмови у стягнення частини коштів, сплачених сторонами у шлюбі в рахунок погашення позики за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ) грошові кошти у розмірі 1469,50 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 2684,04 грн.
В іншій частині рішення суду залишити безмін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
М.О. Макаров
Л.П. Никифоряк
Повний текст судового рішення складено 15 квітня 2026 року.
Головуючий-суддя О.В. Халаджи