Провадження № 11-кп/803/1385/26 Справа № 184/375/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
його захисника: ОСОБА_7
законного представника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
прокурора: ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м. Кривий Ріг апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 20 квітня 2026 року,-
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні клопотань обвинувачених, законних представників та захисників про зміну запобіжного заходу.
Задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 20 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 20 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
Із вказаною ухвалою не погодився захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 та оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою реєстрації та мешкання: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що шкода завдана обвинуваченим відшкодована у повному обсязі. ОСОБА_6 є раніше не судимою особою, має міцні соціальні зв'язки, будує плани майбутнє, має бажання навчатися. Наголошує, що з обвинуваченим було проведено ряд розмов, під час яких останній пояснив, що немає наміру переховуватися від слідства, прагне своїми діями виправити наслідки своїх необдуманих та протиправних дій, пояснював, що прагне виконувати всі законні вимоги органів досудового слідства, розуміє, що при переховуванні погіршить власне становище. Вважає, що до клопотання прокурора не надано жодного доказу на доведення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, що АТ «Покровський ГЗК» та релейна шафа даного товариства, яка згоріла 13.09.2024 року, відносяться до об'єктів, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. Наголошує, що матеріали провадження не містять доказів вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 113, ч. 1 ст. 114-1 та ч. 2 ст. 194 КК України.
Заслухавши суддю доповідача, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, у зв'язку з чим прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Крім того, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора врахував думку обвинуваченого та його захисника, які в судовому засіданні першої інстанції вказували наступне.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав до суду письмові заперечення на клопотання прокурора, заперечував проти його задоволення, просив обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_6 заперечував проти продовження строку тримання під вартою, просив змінити йому запобіжний зазід на цілодобовий домашній арешт.
Так, при продовженні обвинуваченому ОСОБА_6 обраного запобіжного заходу суд належним чином оцінив вагомість існуючих ризиків, які на даний час не зменшились, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 113 КК України, за ознаками умисного пошкодження чужого майна, вчиненого шляхом підпалу за попередньою змовою групою осіб; вчиненого з метою ослаблення держави підпалів, спрямованих на зруйнування та пошкодження об'єктів, які маю важливе народногосподарське значення, вчинених в умовах воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб, тобто обвинувачується у вчиненні трьох кримінальних правопорушень, одне з яких є тяжким та два особливо тяжкими.
На даний час ризики та обставини, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого не змінилися та продовжують існувати.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, тому є необхідним продовжити ОСОБА_6 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тяжкість, характер та обставини кримінального правопорушення свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги, що сторона обвинувачення не надала конкретних доказів того, що обвинувачений має намір ухилятися від суду чи впливати на свідків є безпідставними, оскільки вказані ризики підтверджені наявними матеріалами справи, відсутність фактів переховування від суду жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому, наразі право слухняна поведінка обвинуваченого зумовлена виключно дієвістю обраного запобіжного заходу, а не високими моральними якостями.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинувачених від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Ризик впливу обвинуваченого ОСОБА_6 на свідків та потерпілого в рамках даного кримінального провадження залишається сталим, адже обвинуваченому відомі анкетні дані потерпілих, їх місце проживання, тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м'який, можуть вжити протиправних заходів з метою схилення їх до зміни показань, що перешкоджатиме швидкому та повному судовому розгляду у даному кримінальному провадженні.
Ризиком вчинення ОСОБА_6 іншого кримінального правопорушення є те, що інкриміновані останньому кримінальні правопорушення були вчиненні за співпрацею зі спецслужбами РФ та отримував від них грошові кошти в якості винагороди, а так як обвинувачений не має власних коштів на існування, то даний ризик є таким, що продовжує існувати.
Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого відносно недоведеності стороною обвинувачення підозри, а на даний час обвинувачення у вчиненні інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 113, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
На даному етапі кримінального провадження такі питання не є предметом розгляду в розумінні положень ст. 422-1 КПК України. Питанням доведеності обвинувачення суд першої інстанції повинен дати оцінку при ухваленні рішення по суті, після дослідження зібраних під час судового розгляду доказів. З цих же підстав суд апеляційної інстанції залишає без розгляду доводи захисника обвинуваченого щодо наявності істотних порушень при збиранні доказів в даному кримінальному провадженні під час досудового слідства.
Також слід звернути увагу, що у апеляційній скарзі, як на підставу зміни запобіжного заходу ОСОБА_6 з тримання під варти на домашній арешт апелянт посилається на те, що обвинувачений має постійне місце проживання, а також соціальні зв'язки, що на його думку виключає ризики переховування, є безпідставними.
Слід зазначити, що ці обставин існували і на момент вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, а відтак вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченим моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити обвинуваченому у разі звільнення з-під варти, запобігти існуючим ризикам передбачених статтею 177 КПК України.
Окрым того, колегія суддів враховує вік обвинуваченого та можливість перетину кордону, оскільки останній ще не досяг призовного віку та не має обмежень щодо виїзду за кордон.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що у ОСОБА_6 відсутні достатні стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрані запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність ризиків переховуватись від суду, впливати на свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення.
Фактично подана апеляційна скарга викликана самим лише недосягненням бажаного результату у виді звільнення ОСОБА_6 з під варти, що в жодному випадку не може бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Апеляційний суд приходить до висновку, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого ОСОБА_6 та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також суд апеляційної інстанції вважає вірним рішення суду, що у зв'язку з тим, що під час дії воєнного стану суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2 КК України, тому ОСОБА_6 не слід визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Ураховуючи сукупність обставин, в тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_6 ,суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних які б свідчили, що зазначені ризики не існують, а більш м'які запобіжні заходи не спроможні забезпечити належний розгляд провадження та виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, та про необхідність продовження щодо обвинуваченого найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наразі тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою є обґрунтованим та виправданим, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає не переконливими доводи апеляційної скарги щодо можливості зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 на цілодобовий домашній арешт, оскільки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи слідчим суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, тобто до 20 квітня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді