Справа № 199/1934/26
(1-кп/199/573/26)
15.04.2026 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12025042220001386 від 25.12.2025, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 350 КК України, -
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , який спливає 20.04.2026 року, строком на 60 днів.
В обґрунтування вказаного клопотання прокурор посилався на наявність вагомих доказів про вчинення обвинуваченим інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, які були встановлені судом та не зменшилися, а саме: переховування ОСОБА_6 від суду; впливу на потерпілих та свідків.
Враховуючи вищевказані ризики, а також обставини, передбачені ч.1 ст. 178 КПК України, прокурор заперечував проти задоволення клопотання захисників про зміну запобіжного заходу, оскільки інший, більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.
Захисник ОСОБА_4 проти задоволення клопотання прокурора заперечував, посилаючись на те, що зазначені ним ризики недоведені. Так, на теперішній час у кримінальному проваджені були допитані потерпілі, які підтвердили суду примирення з обвинуваченим та відшкодування ним завданої шкоди, заперечували будь-який вплив на них з боку сторони захисту, вважали можливим змінити ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на інший, більш м'який. Також, судом був визначений порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні, який не передбачав допиту свідків, оскільки ані сторона обвинувачення, ані сторона захисту не заявляли клопотань про їх виклик. Отже, на теперішній час ризик, передбачений п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, не існує. Щодо ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, то він обґрунтовується прокурором лише тяжкістю інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, у зв'язку з чим подальше тримання обвинуваченого під вартою не може переслідувати легальну мету застосування такого запобіжного заходу.
Враховуючи викладені обставини, захисник ОСОБА_4 заявив клопотання, яке підтримав захисник ОСОБА_5 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який чи визначення застави. Також, захисник ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_7 раніше він не судимий, має стабільне джерело доходу (працює на будівництві без офіційного оформлення), сталі соціальні зв'язку, його неповнолітня дитина за станом здоров'я потребує участі батька у вихованні та догляді, у зв'язку з чим належна процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпечена більш м'яким запобіжним заходом, в тому числі шляхом визначення розміру застави.
Обвинувачений проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував, підтримав клопотання захисників про зміну йому вказаного запобіжного заходу на більш м'який. Посилався на те, що він не має наміру ухилятися від суду та перешкоджати судовому розгляду, примирився з потерпілими, відшкодовує завдану їм шкоду, з зв'язку з чим йому потрібно працювати, його донька потребує догляду.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали провадження в рамках заявленого клопотання, приходить до наступного висновку.
Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
При застосуванні запобіжного заходу, крім наявності ризиків, враховуються обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Тримання під вартою у відповідності до пункту 1 статті 5 ЄКПЛ має задовольняти вимогу пропорційності. Взяття заявника під варту має бути необхідним для забезпечення його присутності в суді, але водночас інші, менш суворі заходи можуть бути достатніми для досягнення цієї мети. (рішення ЄСПЛ «Хайредінов проти України»).
Загальне положення щодо розумних строків тримання під вартою викладено рішеннях ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії». Зокрема, продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується під час дії воєнного стану у вчиненні двох кримінальних правопорушень за ч.3 ст. 350 КК України, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за які передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі від 5 до 12 років, потерпілими від яких є військовослужбовці - представники ТЦК та СП.
При цьому, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення ЄСПЛ «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 є військовозобов'язаним, будучи зупиненим працівниками ТЦК та СП в ході проведення мобілізаційних заходів під час дії воєнного стану, військово-облікові документи для перевірки не надав і взагалі їх при собі не мав, що вказує на схильність до ухилення від виконання встановленого законом обов'язку. При цьому, ОСОБА_6 обвинувачується в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень працівниками ТЦК та СП під час виконання ними їх громадського обов'язку.
Оцінюючи встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що тяжкість інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, характер та обставини їх вчинення, свідчать про те, що обвинувачений, усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк може переховуватися від суду, що вказує на ризик, передбачений п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України.
Вказаний ризик був встановлений при обранні ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на теперішній час не зменшився, у зв'язку з чим є достатні підстави вважати реальною наявність мети продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для запобігання спробам ухилення обвинуваченим від суду.
Крім того, суд враховує, що на теперішній час в Україні триває воєнний стан, що в свою чергу збільшує ризик втечі (переховування) обвинуваченого настільки, що інший більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти даному ризику.
В той же час, суд вважає, що ризик, передбачений п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: незаконно впливати на потерпілих та свідків на теперішній час відсутній, враховуючи показання потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні та визначений судом обсяг дослідження доказів у кримінальному провадженні, який не передбачає допиту свідків.
За таких обставин, суд враховує обсяг та обставини пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , встановлений реальний та дійсний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, а також превалювання суспільного інтересу над індивідуальним інтересом у даному кримінальному провадженні, а саме: вагомість доказів про можливу причетність обвинуваченого до вчинення ним особливо тяжких умисних кримінальних правопорушень, в умовах воєнного стану, у зв'язку з чим є достатні підстави вважати реальною наявність мети продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для запобігання спробам ухилення обвинуваченим від суду.
При цьому, розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд відповідно до приписів ст. 183 КПК України враховує відомості про сімейний стан та наявність позитивних даних, які характеризують особу обвинуваченого та заслуговують на увагу, проте вважає їх такими, що не здатні забезпечити його належну процесуальну поведінку, оскільки вони суттєво не зменшують ризик, встанволений у кримінальному провадженні.
Таким чином, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованим, відповідає особі обвинуваченого, характеру, обставин та тяжкості діяння, яке йому інкримінується. Відомостей про те, що за станом здоров'я до обвинуваченого не може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою матеріали справи не містять.
Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені злочинів, вчинених із застосуванням насильства, відповідно до п.2 ч.4 ст. 183 КПК України, суд не визначає розмір застави у кримінальному провадженні.
За таких обставин, з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, суд приходить до висновку про доцільність продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання сторони захисту про його зміну на інший більш м'який запобіжний захід, в тому числі визначення розміру застави, слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 177, 183, 194, 369-372 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу - задовольнити. В задоволенні клопотання захисників про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13.06.2026 року включно без визначення застави.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення, для обвинуваченого строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня вручення йому копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1