Провадження №2/748/377/26
Єдиний унікальний № 748/3817/25
"15" квітня 2026 р.м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі :
головуючого судді Хоменко Л.В.
секретаря Базарної М.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Рябченка М.С.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представників відповідача адвокатів Пирог Л.О., Кабалика С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Рябченко М.С. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 588 840 грн. 00 коп. (у валютному еквіваленті 14 000 доларів США) та судові витрати.
Вимоги мотивує тим, що за договором позики від 10 грудня 2021 року ОСОБА_2 у позивача взяв у борг кошти у розмірі 14 000 доларів США, що у гривневому еквіваленті на момент укладання договору становило 379 400 грн. 00 коп., додатком до якого є боргова розписка. Грошові кошти були надані позикодавцем у готівковій формі строком на 24 місяці до 10 грудня 2023 року. Дане боргове зобов'язання виникло з попередніх відносин між сторонами, а саме договору позики, оформленого у письмовій формі, посвідченого нотаріально 30 червня 2018 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником. На момент настання строку виконання зобов'язання 10 грудня 2023 року за усним договором позики, невід'ємним додатком до якого є боргова розписка, сума позики не була повернута повністю, то з метою досудового врегулювання спору ОСОБА_1 надіслав письмову вимогу цінним листом з описом вкладень через АТ «УКРПОШТА» позичальнику 25 вересня 2025 року з пропозицією добровільно повернути грошові кошти за договором позики. Намагання позикодавця в позасудовому порядку врегулювати даний спір не принесли результату. Крім того, належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, в розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, тому станом на дату звернення з позовом офіційний курс долара США за даними НБУ становить 42 грн. 06 коп., отже у відповідача виник борг по поверненню позики в розмірі 588 840 грн. 00 коп., що у валютному еквіваленті за офіційним курсом НБУ становив на дату звернення з позовом 14 000 доларів США. Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Чернігівського районного суду Чернігівської області від 24 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
11 грудня 2025 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позову про стягнення заборгованості. Заперечення обґрунтовані тим, що дійсно 10 грудня 2021 року він отримав від позивача грошові кошти у сумі 14 000 доларів США, однак влітку 2023 року відповідач повернув позивачу заборгованість в повному обсязі, на підтвердження чого ОСОБА_1 написав розписку, що претензій до ОСОБА_2 не має. Вказує, що докази, надані позивачем, є небґрунтованими та недостовірними, крім того жодним чином не підтверджують наявність заборгованості у відповідача перед позивачем.
15 грудня 2025 року від представника позивача адвоката Рябченка М.С. через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій він просить задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_1 у повному обсязі. Щодо наданої відповідачем ОСОБА_2 розписки зі змістом «претензій не маю» ніби то за підписом ОСОБА_1 зазначає, що цей документ не містить істотних реквізитів, жодних ідентифікаційних даних: відсутня дата, сума, відсутні деталі щодо конкретного боргового зобов'язання, не зазначені паспорті дані та РНОКПП сторін, відсутній підпис відповідача. Доданий у відзиві документ не може вважатися доказом виконання грошового зобов'язання, оскільки з нього неможливо встановити, яке саме зобов'язання і в якому обсязі виконано. Документ не дає можливості встановити зміст будь-яких правовідносин між сторонами даного позову, а отже, не може підтверджувати факт повернення боргу в розмірі 14 000 доларів США. Зазначає, що в переписці ОСОБА_2 прямо визнає наявність боргу та його суму. Додані до позовної заяви роздруковані скріншоти переписки між позивачем та відповідачем узгоджуються з вимогами ст.100 ЦПК України та є текстовими варіантами електронної переписки. Вважає, що у відповідача відсутні будь-які докази на підтвердження повернення коштів.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Рябченко М.С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та просили їх задовольнити. Позивач зазначив, що з ОСОБА_2 склались дружні відносини, він неоднарозово позичав йому грошові кошти, проблем з їх поверненням ніколи не виникало. У грудні 2021 року він позичив ОСОБА_2 14 000 доларів США, про що той написав розписку. Розписка складена в одному екземплярі та зберігалась у позивача. На початку повномасштабного вторгнення позивач виїхав за кордон, де проживає і на даний час. Папку з документами він передав адвокату Замурі Л.П., яка на той час займалась його питаннями. Грошей ОСОБА_2 йому не повернув, розписка про відсутність претензій не містить дати та стосувалась зовсім іншого боргу, який існував між сторонами раніше. Йому невідомо яким чином оригінал боргової розписки опинився у відповідача, припустив, що у нього викрали розписку та продали її відповідачу.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, суду зазначив, що борг повернуто. При спілкуванні у телефонному режимі позивач повідомив, що до нього прийде його представник з оригіналом розписки. Представник прийшов до нього на автосервіс, при ньому набрав позивачу, у телефоні він почув, як позивач сказав, що це його представник, у нього папка з розписками, можеш передавати гроші. Він віддав борг, йому передали папку з оригіналами розписок. Дату коли це було не пам'ятає, прізвище ця особа йому не повідомляла, для нього важливо було отримати розписки на підтвердження відсутності боргу, а тому на інше уваги не звертав.
Представники відповідача адвокати Пирог Л.О. та Кабалик С.В. у судовому засіданні заперечували проти позовних вимог, просили відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Суду зазначили, що відповідачем гроші повернуті у 2023 році, відповідачу повернута боргова розписка, а також видана розписка позивачем про відсутність боргу.
Свідок ОСОБА_3 надала суду показання, що в кінці 2022 року на початку 2023 року до неї звернувся знайомий ОСОБА_4 з проханням надати юридичну допомогу ОСОБА_1 . Одним з питань було повернення боргу за копією розписки. Позивач зазначив, що оригінал розписки повернуто позичальнику, але сам борг не сплачено. Деякий час вона займлась цими питаннями, потім їй сказали цим не займатись. Яким чином оригінал розписки опинився у відповідача свідку невідомо.
Свідок ОСОБА_5 надав показання, що проходив навчання у Львові. Позивач просив його передати документи адвокату. Через кур'єрську службу він отримав посилку зі Швейцарії, де на той час проживав ОСОБА_1 . У ній були оригінали боргових розписок, розписки він звіряв з ОСОБА_1 по телефону. На прохання позивача папку з оригіналами боргових розписок він у м. Чернігові передав адвокату Замурі Л.П. Стверджував, що оригінал розписки ОСОБА_2 у тій папці був.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази у справі, суд важає позов таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 10 грудня 2021 року між сторонами укладено договір позики у формі розписки, за умовами якого ОСОБА_2 отримав від позивача кошти в сумі 14 000 доларів США на строк 24 місяці, які зобов'язався повернути в найближчий строк. (а.с.52)
На день звернення до суду за твердженням позивача відповідач гроші не повернув.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц, у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року в справі № 367/7135/16-ц, від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 31 січня 2019 року в справі № 295/11438/16-ц,від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16, від 22 серпня 2019 року в справі № 369/3340/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16, від 25 лютого 2020 року в справі № 756/12238/16-ц, від 04 березня 2020 року в справі № 632/2209/16, від 29 квітня 2020 року в справі № 759/5787/18, від 08 жовтня 2020 року в справі № 194/1126/18, від 11 червня 2021 року в справі № 753/11670/17, від 14 липня 2021 року в справі № 750/2316/19, від 26 квітня 2022 року в справі № 753/1349/20, від 16 листопада 2022 року в справі № 301/2052/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Факт отримання відповідачем грошей від позивача підтверджено власноручно написаною розпискою, на якій ОСОБА_2 поставив свій підпис та не заперечується відповідачем у судовому засіданні.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 08 липня 2019 року по справі № 524/4946/16-ц, договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Позичальник, як визначено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, договір позики є укладеним з моменту передання грошей; складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою.
Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що незважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.
Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 596/1123/19 (провадження № 61-7056св22) та від 05 червня 2024 року в справі № 640/15157/16-ц (провадження № 61-4579св24).
Таким чином, документ від 10 грудня 2021 року( а.с. 52) є борговою розпискою, а її перебування у боржника ( ОСОБА_2 ) в силу положень ст. 545 ЦК України підтверджує виконання ним зобов'язання.
За положеннями ч. ч. 1 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі ст. ст. 76, 77, 79, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Сторона позивача у судовому засіданні стверджує, що боргова розписка від 10 грудня 2021 року складена в одному екземплярі, перебувала у позивача, відповідачу позивач розписки не передав, відповідач боргу за цією розпискою йому не повернув. Припускає, що боргову розписку у нього могли викрасти та невідомим чином передати відповідачу.
Суд критично оцінює доводи позивача, оскільки на підтвердження викрадення розписки суду не надано жодного доказу, доказів того, що з цього приводу позивач звертався до правоохоронних органів матеріали справи не містять. Показами допитаних судом свідків не доведено, що розписка неправомірно потрапила у володіння відповідача.
Отже, у контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником наявність боргового документа у боржника свідчить про належне виконання зобов'язання, у свою чергу позивач як кредитор не довів належними доказами той факт, що незважаючи на перебування боргового документа у боржника, відвовідач належним чином не виконав своє зобов'язання.
Щодо наданої стороною відповідача розписки про відсутність претензій з боку позивача ( а.с. 53) суд зазначає, що дана розписка не містить дати, суті претензій, деталей боргового зобов'язання, а тому не є належним доказом на підтвердження відсутності претензій позивача до відповідача за борговим зобов'язанням від 10 грудня 2021 року.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що незважаючи на перебування боргового документа у відповідача, відвовідач належним чином не виконав своє зобов'язання та не повернув йому борг у розмірі 14 000 доларів США за договором позики від 10 грудня 2021 року за борговою розпискою, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України при відмові у задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати покладаються на нього.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 19, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 509, 526, 527, 530, 625 Цивільного кодексу України суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 588 840 грн. 00 коп. (у валютному еквіваленті 14 000 доларів США) - відмовити.
Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Хоменко Л.В.