Справа № 487/9739/25
іменем України
"15" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої - судді Ротар М.М., за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив:
у грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 22 716,40 грн..
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.11.2023 року між ОСОБА_2 та ТОВ«ЛІНЕУРА УКРАЇНА», був укладений договір №4134652 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 3 000 грн., строком на 360 днів, стандартна процентна ставка становить 2 % в день, знижена процентна ставка 0,01 % в день.
26 липня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції»було укладено Договір факторингу №26/07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «Українські Фінансові Операції» права грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами, зокрема, за кредитним договором №4134652 від 12.11.2023 року, де боржником є ОСОБА_2 ..
Оскільки відповідач належним чином не виконувала своїх обов'язків за кредитним договором у неї виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 22 716,40 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 2 989 грн., заборгованість за відсотками нарахованими первісним кредитором 13 629,84 грн., заборгованість за відсотками нарахованими позивачем 6 097,56 грн..
Зважаючи на викладене, оскільки відповідач добровільно не бажає повернути суму боргу за кредитом, позивач змушений звернутись до суду із заявленими вимогами.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 28.01.2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, справу призначено до судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, від нього на адресу суду надійшла заява в якій він просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.
За таких обставин суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України. Позивач проти розгляду справи в порядку заочного провадження не заперечував.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 03.02.2026 року відповідач змінила прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 , номер актового запису про шлюб №221, дата складання 28 червня 2022 р..
12.11.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ«ЛІНЕУРА УКРАЇНА», був укладений договір №4134652 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 3 000 грн., строком на 360 днів, стандартна процентна ставка становить 2 % в день, знижена процентна ставка 0,01 % в день.
Відповідно до договору на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019 р. укладеного між ТОВ «УПР» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», відбулося перерахування кредитних коштів на картковий рахунок НОМЕР_1 (вказаний в договорі №4134652 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.11.2023року), переказ здійснено 12.11.2023 року на суму 3 000 грн. (довідка №922-2607 ТОВ «УПР» від 26.07.2024 року).
26 липня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції»було укладено Договір факторингу №26/07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «Українські Фінансові Операції» права грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами, зокрема, за кредитним договором №4134652 від 12.11.2023 року, де боржником є ОСОБА_2 ..
Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Отже, неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту. У свою чергу відповідачем не доведено того, що він сплачував заборгованість за договором позики первісному чи новому кредитору.
Даний висновок суду базується на висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 569/8962/16-ц.
У порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1,2 ст. 1046 ЦК).
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526, 629 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що 12.11.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ«ЛІНЕУРА УКРАЇНА», був укладений договір №4134652 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що кредитний договір №4134652 про надання коштів на умовах споживчого кредиту укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Таким чином, встановивши, що право позивача було порушено внаслідок неповернення кредиту відповідачем, позовні вимоги про стягнення тіла кредиту в межах суми заявлених позовних вимог у сумі 2 989 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як встановлено судом відповідач своєчасно не сплатила нараховані відсотки, в зв'язку з чим виникла заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, що свідчить про невиконання взятих на себе зобов'язань.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ, який набрав чинності 24 грудня 2023 року (далі Закон № 3498-ІХ), яким внесено зміни до частини 5 статті 8 Закону № 1734-VIII (підпункт 6 пункту 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1734-VIII (підпункт 13 пункту 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому, згідно пункту 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1734-VIII», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:
- протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22 квітня 2024 року включно);
- протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року включно).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Разом з цим судом враховано, що відповідно до п. 1.4.1. кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом становить 2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, відповідно до п. 1.4.2. кредитного договору, знижена процентна ставка за користування кредитом становить 0,01% від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Однак, згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Зміни до вказаної статті набули чинності з 22.12.2023 відповідно до Закону України № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 12.11.2023 року, тобто до набрання чинності цим Законом та продовжено після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
З 21 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 Закону «Про споживче кредитування», не може перевищувати 1%.
Зважаючи на викладене вище, за період з 12.11.2023 року (день укладення договору) по 11.12.2023 року (день закінчення нарахування відсотків за зниженою процентною ставкою) проценти за користування кредитними коштами нараховувались з розрахунку обумовленої сторонами денної зниженої відсоткової ставки розміром 0,01 % (30 днів) що становить 9 грн. (3 000 х 0,01% = 0,30 х 30).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №4134652 від 12.11.2023 року відповідачем 11.12.2023 року погашено заборгованість по відсоткам в розмірі 9 грн. та заборгованість за тілом кредиту в розмірі 11 грн.
За період з 12.12.2023 року (наступний день після закінчення нарахування відсотків за зниженою процентною ставкою) по 22.04.2024 року (день закінчення встановлених законодавством перших 120 днів) проценти за користування кредитними коштами нараховувались з розрахунку обумовленої сторонами денної відсоткової ставки розміром 2 % (133 дні) що становить 7 950,74 грн.(2 989 х 2% = 59,78 х 133).
За період з 23.04.2024 року (наступний день після закінчення встановлених законодавством перших 120 днів) по 26.07.2024 року (день відступлення права вимоги відповідно до договору факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024 року) проценти за користування кредитними коштами нараховувались з розрахунку відсоткової ставки розміром 1,5 % (95 дні) що становить 4 259,33 грн.( 2 989 х 1,5% = 44,84 х 95).
За період з 27.07.2024 року (наступний день після відступлення права вимоги відповідно до договору факторингу №26/07/2024 від 26.07.2024 року) по 20.08.2024 року (день закінчення встановлених законодавством наступних 120 днів) проценти за користування кредитними коштами нараховувались з розрахунку відсоткової ставки розміром 1,5 % (25 дні) (нараховані позивачем після укладення договору факторингу) що становить 1 121 грн.( 2 989 х 1,5% = 44,84 х 25)
з 21.08.2024 року по 05.11.2024 року проценти повинні були нараховуватись відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» за денною ставкою 1%, що за 77 дні (нараховані позивачем після укладення договору факторингу) складає 2 301,53 грн.( 2 989 х 1% = 29,89 х 77).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що заборгованість ОСОБА_1 по процентам повинна становити 15 632,60 грн. (7 950,74 грн. + 4 259,33 грн. +1 121 грн. + 2 301,53 грн.).
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позов про стягнення заборгованості за договором №4134652 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.11.2023 року підлягає до задоволення на загальну суму 18 621,60 грн. (2 989 грн. + 15 632,60 грн.).
Щодо позовних вимог позивача в частині зазначення в рішенні суду відповідно до положень ч.10, 11 ст. 265 ЦПК України про нарахування органом, що здійснює примусове виконання цього рішення, відповідних інфляційних витрат та 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування суд зазначає таке.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Відповідно до п.18 Прикінцевих і Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5.30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
Враховуючи викладене вимога позивача про зазначення в рішенні суду відповідно до положень ч.10,11 ст. 265 ЦПК України про нарахування органом, що здійснює примусове виконання цього рішення, відповідних інфляційних витрат та 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулює таке нарахування, не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог 82 %) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 1 986,37 грн. судового збору.
Що стосується витрат на правничу допомогу, то суд виходить з наступного.
Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.
Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник позивача надав договір №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01.08.2024 року, Актом №4134652 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, детальним описом робіт (надання послуг) №4134652 від 05.12.2025 р., заявкою №4134652 на виконання доручення до Договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 року.
Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.
Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.
Отже, зважаючи на викладене, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об'єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 5000,00 грн.
Таким чином, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог 82 %, судові витрати з оплати судового збору в розмірі 1 986,37 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 100 гривень.
Керуючись ст.ст.12,13,76-83,141,259,263-265,280-282,289 ЦПК України, суд
ухвалив:
позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором №4134652 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 12.11.2023 року на загальну суму 18 621,60 грн., в тому числі заборгованість за тілом кредиту 2 989 грн., заборгованості по відсоткам 15 632,60 грн., судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 986,37 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 100 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (04070, місто Київ, вул. Глибочицька, будинок 40, приміщення 19 літ. «Н», «П»; код ЄДРПОУ 40966896.
Відповідач: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_1 .
Суддя: М.М. Ротар