Справа № 473/653/26
іменем України
"14" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У лютому 2026 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 06 грудня 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» уклало з відповідачкою Договір про відкриття кредитної лінії №1480-5601 продукту «НА ВСЕ».
За умовами договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов'язалося відкрити та відкрило на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом у розмірі 24 000 грн, зі строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальниці (який складається з базових періодів кредитування строком 14 календарних днів кожен), а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит до 01 жовтня 2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним:
- у розмірі 0,90 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (знижена процентна ставка) - у разі належного виконання позичальницею умов кредитного договору;
- у розмірі 1 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом - поза межами пільгового періоду користування кредитом;
- комісію за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту.
У разі порушення позичальницею грошового зобов'язання остання зобов'язалася сплатити на користь кредитодавця проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 73 000 % річних від розміру простроченої заборгованості.
13 січня 2025 року сторони уклали між собою Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії №1480-5601 продукту «НА ВСЕ».
За умовами угоди ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов'язалося надати та надало ОСОБА_1 додатковий кредит у розмірі 5 500 грн, зі строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту укладення угоди, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит в цілому протягом 338 днів з моменту укладення кредитного договору. В іншій частині умови основного договору (за виключенням умови про сплату комісії за надання кредиту, яка не застосовується до додаткового кредиту) сторони залишили без змін.
16 березня 2025 року сторони уклали між собою Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії №1480-5601 продукту «НА ВСЕ».
За умовами угоди ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов'язалося надати та надало ОСОБА_1 додатковий кредит у розмірі 1 600 грн, зі строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту укладення угоди, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит в цілому протягом 400 днів з моменту укладення кредитного договору. В іншій частині умови основного договору (за виключенням умови про сплату комісії за надання кредиту, яка не застосовується до додаткового кредиту) сторони залишили без змін.
Проте позичальниця свої зобов'язання належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 19 січня 2026 року виникла заборгованість у загальному розмірі 133 784,21 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 29 467,09 грн;
-заборгованість за процентами - 89 302,12 грн;
-нараховані проценти за порушення грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 15 015 грн.
Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі (у позові помилково зазначено суму до стягнення - 125 402,59 грн).
В судове засідання представник позивача не з'явився, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.
Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача в окремій заяві не заперечував проти такого порядку вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, суд встановив, що 06 грудня 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» уклало з відповідачкою Договір про відкриття кредитної лінії №1480-5601 продукту «НА ВСЕ».
За умовами договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов'язалося відкрити на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом у розмірі 24 000 грн, зі строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальниці (який складається з базових періодів кредитування строком 14 календарних днів кожен), а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит до 01 жовтня 2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним:
- у розмірі 0,90 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (знижена процентна ставка) - у разі належного виконання позичальницею умов кредитного договору;
- у розмірі 1 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом - поза межами пільгового періоду користування кредитом;
- комісію за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту.
У разі порушення позичальницею грошового зобов'язання остання зобов'язалася сплатити на користь кредитодавця проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 73 000 % річних від розміру простроченої заборгованості.
13 січня 2025 року сторони уклали між собою Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії №1480-5601 продукту «НА ВСЕ».
За умовами угоди ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов'язалося надати ОСОБА_1 додатковий кредит у розмірі 5 500 грн, зі строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту укладення угоди, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит в цілому протягом 338 днів з моменту укладення кредитного договору. В іншій частині умови основного договору (за виключенням умови про сплату комісії за надання кредиту, яка не застосовується до додаткового кредиту) сторони залишили без змін.
16 березня 2025 року сторони уклали між собою Додаткову угоду до Договору про відкриття кредитної лінії №1480-5601 продукту «НА ВСЕ».
За умовами угоди ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зобов'язалося надати ОСОБА_1 додатковий кредит у розмірі 1 600 грн, зі строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту укладення угоди, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит в цілому протягом 400 днів з моменту укладення кредитного договору. В іншій частині умови основного договору (за виключенням умови про сплату комісії за надання кредиту, яка не застосовується до додаткового кредиту) сторони залишили без змін.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що сторони з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір (з додатковими угодами) в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця підписала його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов'язків позичальниці у кредитних правовідносинах з позивачем.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.
Водночас ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем додаткових комісій, пов'язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.
Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії повідомлення ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 20 січня 2026 року за вих. №19466 (а.с. 35-40), а також копій квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 41, 41) підтверджено факт зарахування кредитних коштів ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на зазначену позичальницею банківську картку відповідачки, що повністю підтверджує факт виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачкою.
У той же час, позичальниця порушила умови договору в частині вчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним.
Згідно розрахунку боргу, станом на 19 січня 2026 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 133 784,21 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 29 467,09 грн;
-заборгованість за процентами (за період з 06 грудня 2024 року до 09 січня 2026 року) - 89 302,12 грн;
-нараховані проценти за порушення грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України - 15 015 грн.
Суд констатує, що заборгованість за кредитом та договірними процентами нарахована у повній відповідності до узгоджених сторонами умов кредитного договору.
Зокрема, договірні проценти нараховані у межах узгодженого в договорі строку кредитування та за узгодженими сторонами процентними ставками. Денна процентна ставка за договором (виходячи з умов кредитного договору) не порушує обмеження, встановлене ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Що стосується нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України процентів за порушення грошового зобов'язання, то в цій частині слід зазначити наступне.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.
У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб'єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов'язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.
Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб'єктів правовідносин.
У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).
Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.
Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.
Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.
Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань (зокрема, сплати процентів за порушення грошового зобов'язання) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
За встановленого, вказані проценти не підлягають стягненню.
При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, позивач розподілив частину внесених позичальницею на виконання умов кредитного договору коштів у загальному розмірі 535 грн на оплату нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України процентів. Однак, як раніше встановив суд, такі нарахування не відповідали умовам договору. Тому вказані кошти підлягають перерахуванню на оплату договірних процентів, заборгованість по яких у зв'язку з цим становлять 88 767,12 грн (89 302,12 грн (нараховані договірні проценти) - 535 грн (кошти, перераховані кредитодавцем на оплату нарахованих згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України процентів)).
Тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, що утворилася станом на 19 січня 2026 року, у загальному розмірі 118 234,21 грн, у тому числі:
-заборгованість за кредитом - 29 467,09 грн;
-заборгованість за договірними процентами (за період з 06 грудня 2024 року до 09 січня 2026 року) - 88 767,12 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 2 353,03 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407; код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії №1480-5601 продукту «НА ВСЕ» від 06 грудня 2024 року, що утворилася станом на 19 січня 2026 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 29 467 (двадцять дев'ять тисяч чотириста шістдесят сім) гривень 09 копійок; заборгованість за договірними процентами за користування кредитом (за період з 06 грудня 2024 року до 09 січня 2026 року) у розмірі 88 767 (вісімдесят вісім тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 12 копійок, а всього у загальному розмірі 118 234 (сто вісімнадцять тисяч двісті тридцять чотири) гривні 21 копійка, а також 2 353 (дві тисячі триста п'ятдесят три) гривні 03 копійки судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачки, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв