15 квітня 2026 року
м. Київ
справа №320/10760/25
адміністративне провадження № К/990/13635/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року у справі № 320/10760/25 за адміністративним позовом Приватно-орендної агрофірми «Україна» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В березні 2025 року Приватно-орендна агрофірма «Україна» звернулась до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.02.2025 № 0054152406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів за штрафними (фінансовими) санкціями, пені з податку на доходи фізичних осіб (далі ПДФО) на суму 2 151 394,37 грн, а також № 0054122406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів за штрафними (фінансовими) санкціями, пені з військового збору на суму 173 889,49 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що нові податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на тому самому акті перевірки від 25.09.2024 року і охоплюють той самий період та ті ж самі порушення, що вже стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 04.11.2024, за якими позивачем було виконано свої податкові зобов'язання.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року позов задоволено.
Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 26.03.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на вищенаведені рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року.
Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України з обґрунтуванням, що суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги посилаються на обставини, що повністю суперечать нормам чинного законодавства та без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі № 812/1112/16, від 23 листопада 2023 року у справі № 815/3358/15 (в контексті того, що технічні помилки не є істотними недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення); у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №640/8338/21, оскільки факт затримки контролюючим органом строків формування і направлення податкового повідомлення - рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо сплати податку (в даному випадку ПДФО і військового збору).
Додатково в касаційній скарзі скаржник звернув увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 та Верховного Суду, викладені у постанові від 23.04.2020 у справі №813/1790/18, відповідно до яких процедурні порушення можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення виключно у випадку, якщо вони впливають на висновки контролюючого органу по суті виявлених порушень. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства, судом першої інстанції зроблено висновок, про ніби то «незрозумілість» розрахунку пені та штрафних санкцій до оскаржуваних ППР, при цьому жодним чином не обґрунтовано, з урахуванням норм права, в чому полягає така «незрозумілість» розрахунку.
Також, додатковою підставою касаційного оскарження скаржником визначено пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, внаслідок не дослідження доказів у справі, що за його доводами у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, за доводами скаржника, в порушення вимог ст. 9, 72 - 78, 90, 246 КАС України судами: 1) неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи; 2) не доведено обставин, що мають значення для справи, які суди попередніх інстанції визнали встановленими; 3) не досліджено наявні у справі докази, не проаналізовано зміст податкових повідомлень - рішень від 14.02.2025 №0054122406, №0054152406, а лише наголошено на формальних недоліках; 4) повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, які стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору, не були перевірені судами і суми нарахування в оскаржуваних податкових повідомленнях -рішення ПДФО та військового збору (надано детальний розрахунок) та не отримали належної правової оцінки.
В наведеній підставі касаційного оскарження скаржником вчинено посилання на постанови Верховного Суду від 31 березня 2020 року № 160/8046/18, у справах від 03 жовтня 2019 року № 826/15560/15, а також у справах № 160/8046/18, № 560/10788/23 в контексті дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.
27.03.2026 контролюючим органом надіслано на адресу суду платіжну інструкцію від 24.03.2026 року № 568 про сплату судового збору за подання касаційної скарги на судові рішення у даній справі у встановленому Законом України «Про судовий збір» розмірі - 60 560 грн.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо зазначення в касаційній скарзі лише постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
До того ж, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Повертаючись до визначених скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень, суд звертає увагу, що фактично доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди контролюючого органу саме зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, а також містять посилання на переоцінку доказів у справі і на постанови Верховного Суду в контексті окремих висновків суду, що: «технічні помилки не є істотними недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення»; «процедурні порушення можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення виключно у випадку, якщо вони впливають на висновки контролюючого органу по суті виявлених порушень», а «факт затримки контролюючим органом строків формування і направлення податкового повідомлення - рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо сплати податку» (в даному випадку ПДФО і військового збору).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, під час розгляду справи ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 витребувано у відповідача детальний розрахунок суми донарахованого грошових зобов'язань з зазначенням алгоритму їх обчислення, а також відомості з інтегрованої картки платника податків за період 01.01.2022 по 14.02.2025 з ПДФО, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати.
За результатами судового розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у відповідності до розрахунку штрафних санкцій податковим органом зазначено про розмір штрафу у 25%, але не вказано від якої суми ПДФО обраховано штрафну санкцію у розмірі 2059331,78 грн та пеню в сумі 92062,59 грн; не зазначено від якої суми військового збору обраховано штрафну санкцію у розмірі 169640,84 грн і пеню в розмірі 4248,65 грн, що за висновками судів свідчить про те, що такі податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам пп. 58.1.1 ст. 58 ПК України, оскільки у податковому повідомленні-рішенні зазначається або додається до нього детальний розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних фінансових санкцій, який останні не містять.
До того ж, судами зазначено, що спірними рішеннями на позивача накладено штрафні санкції та пеню за несвоєчасну сплату ПДФО та військового збору за період із 27.05.2022 по 31.12.2023, тобто за ті ж самі порушення та ті ж періоди, що вказані у податкових повідомленнях-рішеннях №475302406 від 04.11.2024 та №475312406 від 04.11.2024. Разом з тим, позивачем було здійснено сплату грошових зобов'язань, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях №475302406 від 04.11.2024 та №475312406 від 04.11.2024. Зазначені обставини за висновками судів не заперечуються відповідачем, що було підтверджено довідкою про відсутність заборгованості зі сплати податків і зборів станом на 10.02.2025.
Крім цього, неможливо оминути і те, що задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що у податковому повідомленні-рішенні №0054122406 зазначено, що позивач несвоєчасно сплатив ПДФО, наводиться період і суми несвоєчасно сплаченого податку, але рішення стосується збільшення суми грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з військового збору. Натомість описова частина ППР №0054152406 стосується несвоєчасної сплати військового збору, але при цьому у рішенні зазначено про збільшення суми грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з ПДФО. Однак, враховуючи загальні підходи до оцінки недоліків форми рішення сформульовані Верховним Судом у постановах від 19.05.2020 у справі № 820/2300/18, від 30.04.2020 у справі № 810/384/16, від 17.03.2020 у справі № 808/4140/15, від 25.01.2019 у справі № 812/1112/16, від 23.11.2023 у справі № 815/3358/15, а також пояснення представника відповідача, суд першої інстанції визнав вказану неузгодженість технічною помилкою і такі недоліки не суттєвими.
Доводи касаційної скарги не містять посилань на неправомірність таких висновків судів попередніх інстанцій, враховуючи застосування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду, які фактично і просить врахувати скаржник в доводах касаційної скарги, визначаючи підставу касаційного оскарження, передбачену п.1 ч.4 ст. 328 КАС України і зводяться до висловлення незгоди скаржника з наданою судом правовою оцінкою доказів справі і до їх переоцінки, що не є належним викладенням визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 4 статті 328 КАС України, враховуючи водночас межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.
До того ж, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, внаслідок не дослідження доказів у справі, що за його доводами у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, скаржник навпаки в прохальній частині касаційної скарги просить суд скасувати судові рішення і прийняти нове про відмову в задоволенні позову, що фактично суперечить процесуальним вимогам законодавства в контексті повноважень суду касаційного інстанції за наслідками касаційного перегляду справи.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України).
Отже перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року у справі № 320/10760/25 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
...........................
І.А. Васильєва,
Суддя Верховного Суду