печерський районний суд міста києва
Справа № 757/44179/25-ц
Пр. № 2-5359/26
01 квітня 2026 року
Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.
при секретарі - Романенко Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачі мають загальну заборгованість за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 37 121,26 грн., а тому позивач звернувся до суду та просить:
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32», заборгованість у розмірі 37 121, 26 грн.
17.09.2025 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва.
Разом з цим, представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги підтримав.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідачі вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.
Окрім цього, відповідачами не було подно відзиву на позовну заяву.
Згідно ст. 247 ЦПК України, фіксування технічними засобоми не здійснювалось
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, судом встановлено, що предметом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» є надання житлово-комунальних послуг фізичним та юридичним особам з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, виробництво та постачання теплової енергії у житловому будинку у складі окремих житлових секцій з підземною автостоянкою і вбудованими приміщеннями соціальної сфери за адресою: АДРЕСА_1 .
Одна з квартир даного житлового комплексу, за АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (1/2 частка квартири), ОСОБА_2 (1/4 частка квартири), ОСОБА_3 (1/4 частка квартири) на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н., виданий 14.05.2005 р. видавник Головне управління житлового забезпечення (Київська міська державна адміністрація).
Разом з цим, незважаючи на те, що ТОВ «ЖЕП «Щорса, 32» свої обов'язки, направлені на здійснення обслуговування та поточний ремонт житлового будинку, приміщень будинку, забезпечення роботи технічного обладнання та інженерних мереж, комунікацій відповідно до технічних вимог законодавства, відповідних підзаконних актів, забезпечення надання належної якості комунальних та інших послуг власникам житлових, нежитлових та інших споруд будинку, в тім числі й ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , виконувало та виконує своєчасно та в повному обсязі.
Однак, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 свої обов'язки щодо не пізніше 15 числа наступного місяця вносити оплату на рахунок Житлово-експлуатаційного підприємства не виконували, та не виконують в повному обсязі.
Тобто, користуючись усіма зручностями-наявними комунальними послугами, відповідачі по справі відмовляються приймати участь в утриманні будинку, його інженерно-технічного обладнання та прибудинковоїтериторії, оплати отриманих комунальних послуг.
Таким чином, станом на 01 вересня 2025 року відповідачі мають загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 37 121, 26 грн., яку просить стягнути позивач.
З врахуванням зазначених обставин, суд прийшов до наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
- утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
- купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
- поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до вимог пункту 5 частини третьої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно вимог пункту 1 частини другої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги зобов'язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.
Загальними умовами виконання зобов'язання, що встановлені статтею 526 ЦК України, передбачено, що зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно з пунктами 5, 12 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; надавати виконавцю комунальних послуг або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів спожитих послуг, показання наявних приладів - розподілювачів теплової енергії та/або вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі (приміщенні) багатоквартирного будинку, в порядку та строки, визначені договором.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласник багатоквартирного будинку зобов'язаний забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку шляхом оплати всіх витрат експлуатуючій організації, відповідно до затвердженого тарифу на утримання будинку.
Статтею 322 ЦК України, передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Плата за житлово-комунальні послуги нараховується позивачем щомісячно на підставі затверджених у встановленому порядку цін/тарифів з урахуванням показників приладів обліку або по затвердженим нормам споживання. Складові нарахованих платежів зазначені в повідомлені на оплату окремими рядками.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст.901 та ч. 1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Крім того, відповідно до п. 7 Правил користування будинку та прибудинкової території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, на власника, наймача житлового приміщення, покладено обов'язок сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із наведеними нормами чинного законодавства, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до абз.3 ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
За змістом норми ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
При цьому, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затвердженихПостановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує (частина 4 цієї статі).
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 322 ЦК України).
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Згідно положень частин 2 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
За положеннями вказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно із розрахунком, наданим позивачем відповідачі мають загальну заборгованість основного боргу за отримані послуги перед позивачем на загальну суму 37 121,26 грн., за період з червня 2024 по 01.09.2025.
Доказів відсутності заборгованості (сплати комунальних послуг) стороною відповідачів не надано. При цьому у відповідності до положень ч. 4 ст. 81 ЦК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій (в даному випадку оплати житлово-комунальних послуг), обов'язок доведення вчинення такої дії покладається на сторону, яка стверджує про її вчинення. За таких умов саме відповідачі мають довести факт оплати спожитих ними послуг.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачі мають заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 37 121, 26 грн, будь яких доказів погашення наявної заборгованості відповідачами не надано, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та про наявність визначених законом підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за надані житлово-комунальні послуги в сумі 37 121,26 грн.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 грн., відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на відповідача.
Так, за змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною 4 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду: копію договору про надання правової допомоги, та акт про обсяг надання правової допомоги на суму у розмірі 12 000,00 грн.
Разом з цим, представником не надано квитанції про оплату послуг адвоката, відтак, стягнення витрат не підлягає задоволенню, оскільки належним чином не підтверджені.
Керуючись ст. ст. 10, 64, 66, 67, 179, 191 ЖК України, ст.ст. 10,11,76, 81, 263,264,265,280 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32», заборгованість за надані послуги у розмірі 37 121 (тридцять сім тисяч сто двадцять одна) грн. 26 коп.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса, 32» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. у рівних частинах.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса 32», код ЄДРПОУ 32492922, місце знаходження юридичної особи: вул. Євгена Коновальця, 32-А, при. 96, м. Київ, 01133,тел. 0985278766.
Відповідачі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер і серія паспорта: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер і серія паспорта: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер і серія паспорта: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений 01.04.2026.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА