Справа № 240/20906/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
15 квітня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року (ухвалена в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про зобов"язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням від 31.01.2022 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) провести з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №3946 від 18.06.2021, з урахуванням вже здійснених виплат.
Представник позивача подав заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення на стягнення з відповідача різницю між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії в сумі 215512,85 грн.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року заяву задоволено частково.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Нормами частини третьої зазначеної статті передбачено, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21 листопада 2024 року №4094-IX, який набрав чинності 19 грудня 2024 року, були внесені суттєві зміни до положень статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема й у частині зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Відповідно до частин 1 та 3 названої правової норми за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою, зокрема для встановлення або зміни способу або порядку виконання, є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Отже, з 19 грудня 2024 року стаття 378 Кодексу адміністративного судочинства України доповнена самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення, а саме: невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, серед іншого, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили; при чому зміна способу і порядку виконання такого судового рішення відбувається шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Згідно наданої відповідачем інформації, на виконання судового рішення у даній справі нарахована доплата в сумі 215887,55 грн. за період з 01.04.2019 по 30.04.2022 Заборгованість за вказаним рішенням суду включена до реєстру судових рішень, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України підсистеми "Реєстр судових рішень" Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.
Разом з тим, у жовтні, листопаді та грудні 2025 проведено виплату коштів в сумі 562,05 грн., що підтверджується скриншотом з електронної пенсійної справи. Вказані обставини позивач не заперечує.
Отже, залишок заборгованості за рішенням суду становить 215325,50 грн., а не 215512,85 грн, як просить представник позивача.
Отже, орган Пенсійного фонду України має перед стягувачем (позивачем) заборгованість, яка нарахована на виконання рішення суду, що ухвалено в цій справі.
При вирішенні питання наявності підстав для зміни способу і порядку виконання судового рішення, суд враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постанові 28 жовтня 2025 року справа № 380/7706/22, у якій зазначено, що застосування процесуального механізму, передбаченого абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України, про зміну способу і порядку виконання судового рішення із зобов'язання вчинити дії на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахованої суми є єдиним дієвим та ефективним заходом, спрямованим на реальне поновлення порушених соціальних прав громадянина, а не на формальне завершення виконавчого провадження.
Суд вважає неправомірним будь-який формалістичний підхід до тлумачення статті 378 КАС України, який дозволяє суб'єкту владних повноважень зловживати процесуальними правами шляхом затягування виконання рішення, особливо у випадках, коли такий підхід нівелює реальне поновлення прав заявника.
Водночас позиція Верховного Суду, відображена, зокрема, в ухвалі від 03 березня 2025 року у справі №160/5259/20, послідовно підкреслює, що формальне виконання зобов'язань без реального відновлення прав особи є неприпустимим, особливо у справах щодо пенсійних виплат. Судовий контроль має гарантувати ефективний захист соціальних прав.
Вищенаведений правовий підхід Верховного Суду полягає в тому, що метою судового контролю за виконанням рішення суду є не лише перевірка звіту боржника, а й забезпечення фактичного поновлення прав. Якщо виконання рішення про зобов'язання вчинити дії блокується неправомірною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, суд зобов'язаний обрати інший спосіб виконання, який забезпечить безумовне і реальне поновлення прав, а саме - стягнення коштів.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що зміна способу та порядку виконання судового рішення в частині нарахованої та невиплаченої доплати до пенсії не є створенням нового грошового зобов'язання, оскільки сума заборгованості є чітко визначеною та нарахованою самим відповідачем.
Таким чином, враховуючи вимоги частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону №4094-IX, що діє з 19.12.2024), правову позицію Верховного Суду та зважаючи на те, що відповідач не виконав судове рішення в частині виплати нарахованої доплати пенсії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявні підстави для зміни способу і порядку виконання рішення суду у даній справі , шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача нараховану та не виплачену заборгованість з пенсійних виплат за період з 01.04.2019 по 30.04.2022 у розмірі 215325,50 грн.
При цьому, суд звертає увагу, що зміна способу і порядку виконання рішення стосується лише нарахованої та невиплаченої на виконання судового рішення заборгованості за період з 01.04.2019 по 30.04.2022 у розмірі 215325,50 грн.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.