П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2369/26
Головуючий в 1 інстанції: Дерев'янко Л.Л. Дата і місце ухвалення: 05.03.2026р., м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
В березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.
Разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом тимчасової заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також органам Національної поліції України (та їх територіальним підрозділам) до набрання законної сили рішенням суду у цій справі вчиняти будь-які дії щодо розшуку ОСОБА_1 , ініціювати та/або виконувати примусовий привід / доставлення ОСОБА_1 до будь-якого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, здійснювати будь-які інші дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження, затримання, супровід, доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставі даних «розшуку ТЦК», відомостей з інформаційних систем (у тому числі «Резерв+») або звернень/ орієнтувань.
Вимоги поданої заяви позивач обґрунтовував тим, що наразі в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів містяться дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку. За результатами дій поліції з його розшуку позивач буде доставлений до ТЦК, яке до цього часу його не викликало за повістками, він може бути призваний на військову службу, так як на даний час має статус військовозобов'язаного. У випадку призову позивача на військову службу під час мобілізації в нього зміниться правовий статус з військовозобов'язаного на військовослужбовця. Разом з тим, ще до того, як суд висловиться з приводу законності та обґрунтованості здійснення його розшуку органами поліції у зв'язку з безпідставним поданням такої інформації відповідачем, на позивача будуть покладені також і обов'язки при проходженні військової служби. А відтак, дії відповідача щодо призову на військову службу ОСОБА_1 до набрання рішенням по справі законної сили можуть призвести до істотних складнощів та неефективності, неможливості поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу від 05.03.2026р. та задовольнити подану ним заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову судом першої інстанції не враховано, що ще до того, як суд висловиться з приводу законності та обґрунтованості здійснення розшуку ОСОБА_1 органами поліції, у зв'язку з безпідставним поданням такої інформації ІНФОРМАЦІЯ_3 , на позивача будуть покладені також і обов'язки при проходженні військової служби, а тому дії відповідача щодо призову на військову службу до набрання рішенням по справі законної сили можуть призвести до істотних складнощів та неефективності, неможливості поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. До того ж, у разі його затримання працівниками поліції через незаконний його розшук, буде обмежене гарантоване Конституцією України одне з його основних і непорушних прав - право на свободу та особисту недоторканість та вільне пересування. А відтак, з метою запобігання негативних наслідків для позивача у вигляді його розшуку і можливого затримання поліцією і доставлення до ТЦК, який не здійснював виклик ОСОБА_1 за повісткою відповідно до вимог законодавства, до ухвалення рішення по цій справі наявні підстави для забезпечення позову, передбачені п. 1 ч. 2 ст.150 КАС України.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що ОСОБА_1 не вчиняв будь-яких порушень правил військового обліку, оновив свої дані відповідно до вимог законодавства, тривалий час мав бронювання та йому не надсилалося будь-яких повісток від відповідача. Водночас, такий захід забезпечення позову, на якому наполягає позивач, відповідає положенням КАС України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом. Будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Частинами 1, 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку.
Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації та відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби. У свою чергу, документальне оформлення призову включає в себе, зокрема, прийняття наказу про призов військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Матеріали справи не містять жодного документального підтвердження щодо здійснення відповідачем чи іншими особами подальших дій щодо мобілізації ОСОБА_1 , як і доказів, що відповідачами чи іншими особами вчиняються активні заходи по відношенню до позивача, які полягають у зарахуванні останнього до особового складу військової частини та факту існування реальної загрози вжиття заходів, спрямованих на проходження заявником військової служби під час мобілізації.
Крім того, суд першої інстанції послався на те, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість поданої заяви та відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Положеннями процесуального закону передбачено конкретні умови і підстави для застосування судом заходів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов'язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
Слід відмітити, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Як вбачається з матеріалів справи, звернення заявника до суду із відповідною заявою обумовлено прагненням зупинити дію запису про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, який міститься у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, законність внесення якого є предметом дослідження за результатами судового розгляду.
Задоволення цієї заяви про вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, який просить заявник, на думку колегії суддів, призведе до фактичного вирішення позовних вимог позивача без розгляду справи по суті позовних вимог.
Порушення правил військового обліку - це невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством вимог щодо реєстрації, оновлення даних та виконання обов'язків військовозобов'язаними, призовниками, а також резервістами. Такі дії можуть виражатися у непостановці на облік, несвоєчасному оновленні даних, ухиленні від медичних оглядів чи військової служби, а також у порушеннях з боку роботодавців тощо. У разі виявлення порушення особою правил військового обліку така особа підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.
У даному випадку дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо звернення до органу Національної поліції України про розшук, затримання та доставлення позивача не є очевидно протиправними, оскільки здійснюються в межах повноважень даного органу, визначених Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487.
Так, відповідно до п.79 Порядку №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.
Після отримання такого звернення органи поліції здійснюють розшук та доставлення особи до ТЦК та СП для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.
Отже, відмітка в електронному військово-обліковому документі про порушення правил військового обліку означає, що ТЦК звернувся до органів поліції щодо доставлення громадянина за вчинення адміністративного правопорушення для складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та можливого притягнення до відповідальності.
Сам по собі факт відображення в Реєстрі даних щодо порушення позивачем правил військового обліку та розшук його ТЦК не вказує на очевидність протиправних дій відповідача. Посилання позивача на те, що відносно нього відповідач може прийняти рішення про затримання та доставлення до ТЦК, що порушить його права на свободу пересування, носить характер припущення та не підтверджене належними, достовірними та достатніми доказами.
Наведені ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову аргументи про можливе затримання на цій стадії судового процесу не дають підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Сама ж лише незгода позивача із діями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Судова колегія наголошує, що посилання позивача на те, що його може бути призвано на військову службу, базуються виключно на припущеннях, які наразі не підтверджено жодними доказами, зокрема повісткою про виклик чи проходження ВЛК тощо.
Більше того, позивач просить суд застосувати захід забезпечення позову, зокрема, шляхом заборони іншим органам (Національній поліції України, її територіальним органам) вчиняти дії, які можуть ускладнити майбутнє рішення суду. В той же час, як правильно зазначив суд першої інстанції, такий спосіб забезпечення позову виходить за межі предмета позову та спірних правовідносин, оскільки фактично передбачає покладення певних зобов'язань (заборона вчинення дій щодо позивача) на невизначене коло суб'єктів владних повноважень, у тому числі тих, які не є відповідачами за позовом, та рішення, дії або бездіяльність яких не оскаржуються.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені заявником обставини не є обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним заявником шляхом, оскільки матеріали заяви про забезпечення позову не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів.
Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправними не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не встановлено факту існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення у цій справі, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів під час виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача (заявника).
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні його заяви, а тому підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду першої інстанції від 05.03.2026р. колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлений 15 квітня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук