02 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/702/25
Головуючий суддя І інстанції - Тулянцева І.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року в справі №160/702/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльність протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010 до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 по 31.07.2007, здійснивши перерахунок пенсії з 03.08.2007 року та провести виплату з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010, здійснивши перерахунок пенсії з 19.09.2024 року та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.2004 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010 до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 по 31.07.2007, здійснивши перерахунок пенсії з 03.08.2007 року та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010, здійснивши перерахунок пенсії з 19.09.2024 року та провести виплату з урахуванням виплачених сум.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про те, що з 01.01.2004 року набрав чинності Закон України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду. Апелянт посилався на ст.24 вказаного Закону, згідно якої здійснюється обчислення стажу у подвійному розмірі, зокрема, і стажу роботи в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а, також, у закладах з надання психіатричної допомоги. Приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.01.2004 року не застосовуються в частині обчислення стажу для розрахунку розміру пенсії, згідно п.16 розділу ХV Прикінцевих положень Закону застосовується лише в частині визначення права на пенсію за вислугу років. Апелянт зазначив, що позивач не отримує пенсію за вислугу років як працівник сфери охорони здоров'я, їй призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Апелянт вказував, що у позивача відсутні підстави для стягнення 8000,00 грн., також 3000,00 грн. як суми, що визначна судом, оскільки сума не є співмірною для справи такої складності, не доведено, що було витрачено багато часу на надання послуг. В акті здачі-приймання виконаних робіт зазначено про надання професійної допомоги з подання позову, не конкретизовано, яка робота проведена, скільки часу витрачено на надання правової допомоги.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Суд першої інстанції вказував, що у пенсійного органа не має будь-яких зауважень щодо змісту записів, зроблених в дублікаті трудової книжки. У зв'язку із втратою позивачем трудової книжки йому було виготовлено дублікат трудової книжки, до якого внесені відомості про попередні періоди роботи. Стаття 60 Закону № 1788-XII встановлює пільги по обчисленню стажу (зарахування стажу роботи у подвійному розмірі) в деяких медичних закладах, а саме: лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я; - у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД; - в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я; - у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я; - у психіатричних закладах охорони здоров'я / закладах з надання психіатричної допомоги. Суд першої інстанції вказував, що у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. З 01.01.2004 по 31.07.2007, з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010, ОСОБА_1 працювала у інфекційному закладі охорони здоров'я, робота в якому зараховується до стажу в подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Обласний комунальний заклад «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» у якому працювала позивач, належить до закладів, передбачених статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та позивачем надано достатню кількість документів, якими підтверджується факт роботи, що за посадовою діяльністю дає право на зарахування стажу роботи у подвійному розмірі.
Суд першої інстанції вказав на необхідність відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.08.2007 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Встановлено, що 19.09.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом №54651-41110/І-01/8-0400/24 від 07.10.2024 року повідомило про те, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком з 03.08.2007 згідно Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», працює. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Стаж роботи відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.01.2004 розраховується в подвійному розмірі для визначення права на пенсію, а при обчисленні страхового стажу враховується в одинарному розмірі.
Згідно трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що в спірний період, а саме з 01.01.2004 року по 05.04.2010 року, згідно із записами №№24-30 працювала: 05.04.1999 принята по переводу на должность главного врача в Городской противотуберкулёзный диспансер (приказ №170 от 09.04.1999 г.) (запис №24); 21.05.2004 Міський протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська перейменовано в Обласний комунальний заклад «Протитуберкульозний диспансер м.Дніпропетровська» (наказ №51/2-о від 21.05.2004 р.) (запис №25); 17.05.2008 звільнена за власним бажанням (наказ №167-к від 17.05.2008 р.) (запис №26); 19.05.2008 принята на должность исполняющей обязанности председателя Днепропетровськой организации общества Красного Креста Украины в Дніпровську обласну організацію Товариства Червоного Хреста (расп. №43л/с от 16.05.2008 г.) (запис №27); 15.10.2008 назначена на должность председателя в связи с избранием (расп. №111 л/с от 15.10.2008 г.) (запис №28); 23.05.2008 прийнята зовнішнім сумісником в межах 0,5 ставки лікаря Обласний комунальний заклад «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» (наказ №178-к від 23.05.2008 р.) (запис №29); 05.04.2010 звільнена за власним бажанням (розп. №39о/с п1 від 02.04.2010 р.) (запис №30).
До матеріалів справи долучено довідки №490 від 09.07.2007 року та №158 від 08.07.2009 року, що видані Обласним комунальним закладом «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська», якими підтверджуються, що ОСОБА_1 працювала в обласному комунальному закладі «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» на посаді головного лікаря з 05.04.1999р. (наказ № 17-о від 09.04.1999р.), і працює на цій посаді по дату видачі вказаної довідки. Згідно Законів України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 03.07.2001р. №2586-ІІІ ст.1 абзац 1; «Про пенсійне забезпечення» до ст.60, зміненої від 10.07.2003р. №1110-IV; «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-III розділом IV (ст.24 - 25) та розділом VIII (ст.38, 39, 40) робота в протитуберкульозних диспансерах вважається роботою у інфекційних закладах і зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Згідно із довідкою №158 від 08.07.2009 року встановлено, що позивач працювала в обласному комунальному закладі «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» на посаді головного лікаря з 05.04.1999р. (наказ № 17-0 від 09.04.1999р.), з 17.05.2009р. звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (наказ № 167-к від 17.05.2009р.). 3 23.05.2008р. прийнята в ОКЗ «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська» зовнішнім сумісником на 0,5 вакантної ставки лікаря-фтизіатра дільничного диспансерно-поліклінічного відділення № 1 (наказ № 178-к від 23.05.2008p.) i працює на цій посаді по дату видачі вказаної довідки. Згідно Законів України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 03.07.2001р. №2586-ІІІ ст. 1 абзац 1; «Про пенсійне забезпечення» до ст.60, зміненої від 10.07.2003р. №1110-IV; «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645, ІІІ розділом IV (ст.24 25) та розділом VIII (ст.38, 39, 40) робота в протитуберкульозних диспансерах вважається роботою y інфекційних закладах і зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Відповідно до п. 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до записів трудової книжки, ОСОБА_1 працювала з 01.01.2004 по 31.07.2007, з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010, у інфекційному закладі охорони здоров'я, зокрема у Обласний комунальний заклад «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська».
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не ставить під сумнів роботу ОСОБА_1 у інфекційному закладі охорони здоров'я та наявність записів у трудовій книжці. Вказує, що роботу позивача не слід рахувати як подвійний стаж.
Відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до статей 1, 7 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» інфекційні хвороби - це розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення. Лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.
Відповідно до статей 1, 10 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я» від 28.10.2002 року №385, протитуберкульозний диспансер входить вказаного переліку.
Відповідно до п.1.1 розділу 1наказу Міністерства охорони здоров'я від 16.07.2009 року №514 затверджено «Перелік туберкульозних закладів», протитуберкульозний диспансер входить до лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.
Відповідно до ч.4 ст.24, п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом. На пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року.
Як встановлено, ОСОБА_1 працювала з 01.01.2004 по 31.07.2007, з 01.08.2007 по 17.05.2008 та з 23.05.2008 по 05.04.2010, у інфекційному закладі охорони здоров'я, зокрема у Обласному комунальному закладі «Протитуберкульозний диспансер м. Дніпропетровська», і тому має право на зарахування стажу роботи у подвійному розмірі.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду у частині розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Передбачено повернення судових витрат, здійснених особою у разі задоволення позову повністю або частково. Суд повинен враховувати понесені стороною судові витрати під час розгляду позову.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно частин 1 - 3 ст. 132, частин 1 - 5 ст. 134 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У якості доказу понесених витрат на правничу допомогу, надано договір про надання правової допомоги (професійної правничої) від 10.12.2024 року № 31/24, укладений з адвокатом Гунько А.П., відповідно до якого сторони домовились про представництво інтересів клієнта, надання йому правової допомоги (юридичних послуг), зокрема, надання юридичної допомоги по консультуванню, вивченню та аналізу документів, складання та подання позовної заяви.
Адвокат Гунько А.П. та Іванова Н.В. підписали додаткову угоду № 1, якою узгодили об'єм надання правової допомоги у вигляді написання, оформлення та подання позовної заяви, що оцінено у 8000,00 грн.
Адвокатом Гунько А.П. надано рахунок-фактуру № 10122024 від 10.12.2024 року. Згідно квитанції, ОСОБА_1 здійснила оплату 8000,00 грн.
Згідно частин 2, 3, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Витрати на правову допомогу, отриману стороною по справі - не суб'єктом владних повноважень, підлягають розподілу разом з всіма витратами за правилами загального відшкодування понесених судових витрат.
Нормами КАС України визначено, що витратами на професійну правничу допомогу є витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, витрати понесені стороною як оплата на правничу допомогу адвоката, в тому гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, оплата за підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, оплата вартості послуг помічника адвоката, сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Позивач на виконання вимог ст. 134 КАС України повинен надати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, наявний акт прийому-передачі виконаних робіт не вказує скільки часу адвокатом була витрачено на надання правової допомоги позивачу та які спеціальні уміння застосовано.
Встановлено, що адвокатом Гунько А.П., діючою від імені ОСОБА_1 згідно ордеру, було підготовлено та подано до суду позов з додатками.
Нормами КАС України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об'єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
Згідно висновку Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії», відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. «Суд висловлює сумнів щодо існування об'єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах». Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Данілов проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що нормами КАС України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об'єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн. не є співмірними. Правнича допомога від адвоката мала прояв у поданні позовної заяви. У суді першої інстанції розгляд позову здійснювався у порядку спрощеного провадження, без судових засідань та участі представників сторін.
Отже, суд першої інстанції вірно визначив необхідність відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року в справі №160/702/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко