15 квітня 2026 р. Справа № 520/4565/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 27.08.25 по справі № 520/4565/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач), у якому просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Управління ДМС України в Харківській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Управління ДМС України в Харківській області прийняти заяву особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 по справі № 520/4565/25 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460), яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) прийняти рішення щодо прийняття заяви від 30.01.2025 р. особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви від 30.01.2025 р. особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення постановлене при неправильному застосуванні норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою ц задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що під час опрацювання звернення позивача з'ясовано, що ОСОБА_1 знаходився на території України та був документований посвідкою на тимчасове проживання в України як студент. Відповідно до тексту адміністративного позову, ОСОБА_1 03.10.2022 року був відрахований з навчального закладу у зв'язку з закінченням навчання. Відповідно до копії заяви-анкети, яка долучена їм до адміністративної справи вбачається, що він був змушений покинути територію нашої країни, як він сам вказав - на прохання своєї матері, у якої «через війну в України, на фоні стресу та тривоги» за його життя погіршився стан здоров'я. 02.08.2024 року, по закінченні більше ніж 2 років, ОСОБА_1 прибув на територію України, в'їхавши через КПП «Орлівка». Для подальшого перебування на території України до органів ДМС у Харківській області не звертався, заяви щодо отримання дозволу на імміграцію чи оформлення громадянства України не подавав, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відділу шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ у справах іноземців та ОБГ ГУ ДМС в Харківській області не звертався. 23.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського відділу у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області з питання отримати допомогу в оформленні відповідних документів задля виїзду без перешкод з території України та на той час перебував на території України незаконно. Та лише 30.01.2025 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області щодо наміру бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Таким чином, позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні. Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 звернувся з відсканованою копією заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в той час коли центральний орган виконавчої влади розглядає виключно оригінали документів, у тому числі заяви-анкети, які власноручно заповнені особою, яка має намір бути визнаною біженцем в України або яка потребує додаткового захисту.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України дана справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є особою без громадянства, країна походження - Палестина. 02.10.2020 року його було документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 як студента.
Позивач документований паспортом НОМЕР_3 , виданим 19.07.2023 терміном дії до 18.07.2028, прибув на територію України 02.08.2024 через КПП «Орлівка».
30 січня 2025 року позивач звернувся до Шевченківського районного відділу у місті Харкові відділу ДМС в м. Харкові із заявою-анкетою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Однак, його документи не прийняли та усно повідомили про необхідність її подання до канцелярії Головного Управління ДМС України в Харківській області.
В цей же день позивачем подано до канцелярії Головного Управління ДМС України в Харківській області заяву від 30.01.2025 з копією заяви-анкети з перекладом та додатками на 92 сторінках, у якій просив прийняти та розглянути заяву про надання йому статусу біженця відповідно до процедури, передбаченої Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
24 лютого 2025 року позивачем отримано листа Головного Управління ДМС України в Харківській області «Про розгляд звернення» №6301.8-2764/63.2-25 від 19.02.2025 р. в якому відповідачем зазначено, що під час опрацювання звернення з'ясовано, що позивач прибув в Україну 02.08.2024, а за захистом звернувся лише зараз, чим порушено порядок звернення за захистом в Україні. Відповідно до позиції Управління Верховного комісара ООН у справах біженців щодо України від березня 2022 та червня 2023 року, останнє не вважає Україну «безпечною країною походження» та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту, для проходження національної процедури надання захисту у в третій безпечній країні.
Також вказаним листом позивача повідомлено, що ним не виконано зобов'язання залишити територію України не пізніше 21.11.2024 відповідно до рішення, затвердженого начальником Шевченківського районного відділу у місті Харкові ГУ ДМС у Харківській області від 23.10.2024 р. про примусове повернення до країни походження або третьої країни згідно статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а перебування в Україні позивача в Україні є незаконним.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви, позивач звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Суд першої інстанції задовольнивши частково позов виходив з того, що матеріали справи, не містять ані рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивача. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649.
Крім того з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту є зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом № 3671-VI.
У відповідності до ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону № 3671-VI, за приписами якої не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначена Порядком № 649.
Відповідно до п. 2.1 Порядку № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до п.п. 2.4, 2.5 Порядку № 649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
З огляду на викладені вище норми, за наслідками розгляду заяви особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захист, територіальний орган ДМС ухвалює або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом або рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).
Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Подані документи долучаються до особової справи заявника.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про фіксування факту звернення з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та заявою - анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту оскільки в країні свого походження - Палестина, він міг стати жертвою переслідувань.
За результатами розгляду заяви позивача, листом відповідача "Про розгляд звернення" повідомлено про розгляд звернення від 30 січня 2025 року. У вказаній відповіді зазначено, що позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні; прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту буде прийнято відповідно до частини 6 статті 5 Закону, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою передбаченою вказаною статтею Закону. Зазначено, що УВКБ ООН не вважає Україну "безпечною країною походження" та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Тобто, офіційного рішення ані щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ГУ ДМС у Харківській області у передбачений Порядком № 649 спосіб не приймалось.
При цьому, чинним законодавством визначено відповідні варіанти поведінки суб'єкта владних повноважень, до якого надійшла заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач порушив порядок звернення за захистом в Україні, зокрема, щодо звернення ОСОБА_1 з відсканованою копією заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак, відповідач, склавши лист на звернення позивача, не навів вказаних підстав.
Також, з цього приводу колегія суддів зазначає, що зміст вказаної заяви у повному обсязі дає змогу встановити намір заявника, а також слід зауважити, що наявність будь-яких сумнівів щодо поданої позивачем заяви про визнання його біженцем та її змісту не звільняють ГУ ДМС у Харківській області від обов'язку розглянути таку заяву та надати прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви у спосіб, передбачений Порядком № 649.
Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення строку звернення за захистом, то в межах даної справи суд апеляційної інстанції не надає оцінку наявності або відсутності підстав для визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ГУ ДМС у Харківській області, як суб'єктом владних повноважень, відповідна заява позивача у передбачений законодавством спосіб не розглянута та відповідне рішення не прийнято.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що звернення позивача було "розглянуто" у відповідності до Закону України "Про звернення громадян".
Тобто, з наведеного слідує, що відповідач, розглядаючи заяву позивача про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом України № 3671-VI допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті відповідного рішення у порядку, визначеному Законом України № 3671-VI, та за формою, встановленою Правилами № 649, за заявою від 30.01.2025 р.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
Щодо задоволених судом першої інстанції позовних вимог про зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення щодо прийняття заяви від 30.01.2025 р. особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви від 30.01.2025 р. особи без громадянства (країна походження Палестина) ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» керуючись зазначеними положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», судам слід ураховувати, що стаття 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 «Невислання біженців»), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 «Заборона катування»).
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Судом не надається в межах даної справи оцінка викладеним у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам, оскільки розгляд поданих позивачем до відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями ГУ ДМС України в Харківській області.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необхідно зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмову у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України № 3671-VI та Правилами № 649.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а тому суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2025 по справі № 520/4565/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій