про залишення позовної заяви без руху
14 квітня 2026 року справа № 580/3619/26
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицький С.О., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання здійснити перерахунок,
10.04.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення 0020642407 від 05.02.2025 року;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Ф-62927-17-У від 22.04.2025 року;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Черкаській області здійснити перерахунок заборгованості з наданням детального розрахунку.
Ознайомившись із матеріалами позову суддя встановив недоліки, які перешкоджають відкриттю провадження у справі.
На підставі п.5 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Ч.1 ст.122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
На підставі ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Для оцінки дотримання строків звернення в суд з даним позовом щодо оскарження позаткових повідомлень-рішень, суд застосовує висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 26 листопада 2020 року у справі 500/2486/19, які обов'язкові для врахування судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Верховний Суд зазначив, що КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 КАС України.
Пунктом 56.18 ст.56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.
Верховний Суд у зазначеній постанові сформулював такий правовий висновок.
Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Також, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі 500/2276/24 в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень / дій / бездіяльності суб'єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).
Суд врахував, що позивач подавала скаргу до ДПС України ГУДПС у Черкаській області щодо оскарження нарахованих сум пені та штрафних санкцій та надання строку для виконання податкових зобов'язань 05.01.2026 року.
На вказану скаргу позивачеві було надано інформацію від 15.01.2026 року.
В подальшому 23.01.2026 позивач звернулася з повторною скаргою до Державної податкової служби.
Рішенням ДПС від 11.02.2026 скаргу позивача було залишено без розгляду.
При цьому і лист на скаргу від 05.01.2026 і рішення прийняте за результатом розгляду скарги від 23.01.2026 були направлені на електронну пошту, вказану позивачем та рекомендованим листом про вручення.
Разом з тим, позов поданий в суд 10.04.2026. Тобто, з пропуском встановленого вищевказаними нормами місячного строку звернення в суд.
Стосовно клопотання позивача, про поновлення пропущеного строку, суд зазначає, що позивач вказує, що з 2022 року проживає за кордоном, однак доказів вказаного, до позову не надає, оскільки додані до позову додатки викладені на іноземній мові, тому встановити їх зміст неможливо, оскільки переклад даних додатків на українську мову, позивачем не надано.
Разом з тим, пункт 58.3 статті 58 ПК України встановлює, що податкове повідомлення рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Стаття 42 ПК України унормовує питання листування платників податків та контролюючих органів.
Пункт 42.1 статті 42 ПК України встановлює, що податкові повідомлення рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
За правилами абзаців першого, другого пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Відповідно до абзаців першого, другого пункту 45.1 статті 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу.
Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. У постанові від 23 травня 2022 року у справі 810/3116/18 Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження.
У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
У цій же постанові Судова палата зробила висновок, що обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків кореспонденції у спосіб, визначений статтями 42, 58 ПК України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції. Також судом зазначено, що постійне неотримання поштової кореспонденції, яка направляється контролюючим органом на адресу платника податків є зловживанням останнім правом платника податків бути повідомленим контролюючим органом щодо прийнятих стосовно нього рішень. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі 580/871/24.
Враховуючи викладене, доводи Позивача про неотримання податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги є незмістовними, оскільки у випадку направлення означених рішень на актуальну податкову адресу ОСОБА_1 (незмінність якої станом на час здійснення такого направлення позивачем не заперечується і не спростовується) та з моменту проставлення поштовим оператором відповідної відмітки про невручення адресату поштового відправлення із зазначенням такої причини спірні податкові повідомлення-рішення вважаються врученими платнику податків.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі 140/1770/19 зауважила, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2024 року у справі 580/12642/23.
Тому строк зварення в суд становить 1 місяць після отримання рішення контролюючого органу за наслідками адміністративного оскарження ППР.
Отже, клопотання позивача про поновлення строку звернення не підлягає задоволенню.
Ч.6 ст.161 КАС України визначений обов'язок позивача у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Зважаючи на встановлені строки на звернення до суду, позивач має надати відповідно до вимог ч.6 ст.161 КАС України обґрунтовану заяву про поновлення пропущеного строку з доказами на її підтвердження.
Разом з тим, згідно ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Документом про сплату судового збору є оригінал квитанції установи банку або відділення зв'язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. 3674-VI (далі - Закон 3674-VI).
Згідно ст. 1 цього Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Платники судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ч. 1 ст. 2 Закону 3674-VI).
Відповідно до ст. 3 Закону 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
У поданому до суду позові позивачем об'єднано дві позовні вимоги майнового характеру.
Відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2026 р. з 1 січня 2026 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3328,00 грн.
Суддя звертає увагу, що позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення 0020642407 від 05.02.2025, відповідно за вказану вимогу має бути сплачений судовий збір та скасувати вимогу Ф-62927-17-У від 22.04.2025 на суму 19306,53 грн.
У зв'язку із зазначеним при зверненні до суду з даним позовом позивачу належить сплатити судовий збір у розмірі 1331,20 грн., за вимогу скасувати рішення 0020642407 від 05.02.2025 та 1331,20 грн за вимогу скасувати вимогу Ф-62927-17-У від 22.04.2025 на суму 19306,53 грн.
Разом з цим, доказів сплати судового збору у розмірі, визначеному Законом 3674-VI, позивач суду не надав. У зв'язку із зазначеним при зверненні до суду з даним позовом позивачу належить сплатити судовий збір, або ж надати документ про сплату судового збору, якщо такий ним вже сплачено.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно зі п. 4 ч. 5 вказаної статті КАС України, в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
У постанові від 26.09.2024 у справі 990/220/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що із законодавчих положень пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в поєднанні з вимогами статей 5, 77 цього Кодексу випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв'язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві хто, котрий саме суб'єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право.
Разом з тим, Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко викласти позовні вимоги, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Зміст позову - це його частина, яка відображає вид судового захисту, а саме звернену до суду вимогу позивача щодо застосування конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
Відповідно до змісту позовних вимог встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування, а також матеріально-правові вимоги позивача до відповідача щодо яких суд повинен ухвалити рішення.
Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини.
Відповідно позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстави позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Крім того, зміст позовних вимог повинен чітко відповідати викладу обставин, якими його обґрунтовано та, відповідно, навпаки. У разі якщо в позовній заяві викладено дві вимоги, одна з яких є похідною від іншої, вони повинні відповідати одна одній за змістом.
У прохальній частині позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення та податкову вимогу. При цьому не вказує, ким прийняте рішення та податкове повідомлення. У позовній заяві позивачем не обгрунтовано, з яких підстав на її думку рішення та податкова вимога є протиправною та підлягає до скасування та не вказує, у чому саме полягає її порушене право, за захистом якого вона звернулася до суду. Із змісту позовної заяви вбачається лише незгода позивача з прийнятим податковим повідомленням та рішенням відповідача. При цьому остання не наводить підстав, які підтверджують протиправність прийнятих рішення та податкового повідомлення.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вищевказаним способам повинні відповідати і позовні вимоги особи, яка звертається до адміністративного суду.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого порушеного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини на їхнє обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології.
Позовна заява повинна містити максимально чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги. Вказане формулювання позовних вимог не є юридично прийнятним, а тому потребує виправлення позивачем.
Згідно з частинами 1-2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Вищевказані недоліки позовної заяви перешкоджають відкриттю провадження у справі, що має наслідком на підставі ч.1 ст.169 КАС України залишення її без руху.
З метою забезпечення права позивача на судовий захист своїх прав та інтересів наявні підстави надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання ухвали.
Керуючись ст. ст.2, 5, 46, 160, 169, 171, 243, 248, 287 КАС України, суддя
Відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення в суд.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання здійснити перерахунок - залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення викладених у мотивувальній частині ухвали недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дати отримання ухвали.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.
Копію ухвали направити позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяСергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ