справа №380/2386/26
15 квітня 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, в/ч НОМЕР_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача на загальну суму 18 228 грн 54 к. майнової шкоди.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що старший солдат ОСОБА_1 у період з 14.01.2026 по теперішній час відсутній на військовій службі без поважних причин, документи, які підтверджували б правомірність відсутності його на військовій службі, до НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону не надходили, отже останній е недобросовісним набувачем грошового забезпечення, яке йому нараховувалась безпідставно та повинно бути стягнуто у судовому порядку.
16.02.2026 суддя звернулася із запитом про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 в порядку статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання.
26.02.2026 (вх. №15735) на адресу суду надійшла відповідь Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області, згідно до якої місцем проживання ОСОБА_1 значиться: ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Ухвалою від 27.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.
Надіслана рекомендованою кореспонденцією відповідачу ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі без виклику сторін на вказану у позовній заяві адресу, яка відповідає зареєстрованому місцю проживання вказаному у паспорті громадянина України повернулася з відміткою поштового відділення на конверті «адресат відсутній за вказаною адресою».
На виконання вимог частини сьомої статті 171 КАС України виклик відповідача здійснено у відповідності до частини першої статті 130 КАС України через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 у справі № 820/1400/17 зазначив, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками за закінченням терміну зберігання, адресат вибув, адресат відсутній і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Схожу позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.11.2024 у справі №990/69/24 та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, у постанові від 11.12.2024 у справі №160/8832/24.
Окрім цього, у постановах від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19 та від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Відповідачу роз'яснено право подання відзиву на позов з посиланням на докази, якими такий обґрунтовується.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Суд, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 14 березня 2023 року №47-ОС, зарахуовано до списків особового складу та на всі види забезпечення солдата ОСОБА_1 , який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, у розпорядження начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону, який прибув для подальшого проходження військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 14 березня 2023 року.
Відповідно до доповідної записки коменданта ІНФОРМАЦІЯ_2 швидкого реагування підполковника ОСОБА_2 від 16.01.2026 №22.4/8433/26-Bн, 14.01.2026 0 18:00 встановлено факт неприбуття після проходження стаціонарного лікування з КНП «Шосткинський ЦРЛ» м. Шостка до тимчасового пункту дислокації підрозділу ( АДРЕСА_2 ) старшого солдата ОСОБА_1 .
За даним фактом наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону від 17.01.2026 №223-АГ, з метою з'ясування причин та обставин, викладених в доповідній записці коменданта ІНФОРМАЦІЯ_2 швидкого реагування підполковника ОСОБА_2 від 16.01.2026 №22.4/8433/26-Вн, щодо факту неприбуття з лікування до тимчасового пункту дислокації підрозділу ( АДРЕСА_2 ) старшого солдата ОСОБА_1 призначено службове розслідування.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону «Про результати службового розслідування» від 30.01.2026 №387-АГ та висновку службового розслідування від 29.01.2026 №02.9/52/26-СР, за факт неприбуття 14.01.2026 після проходження лікування КНП «Шосткинський ЦРЛ» м. Шостка до тимчасового пункту дислокації підрозділу (с. Рудня, Шостинський р-н., Сумської обл.) старшого солдата ОСОБА_1 - являється підтвердженим.
Відповідно до довідки-розрахунку нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 14.01.2026 по 31.01.2026 старшого солдата ОСОБА_1 сума збитку, завданого державі (без урахування податків та зборів, коригування яких відбудеться після відшкодування фактичного збитку, що перераховано на картковий рахунок та підлягає стягненню) складає: 15 006 грн 88 к.
Відповідно до відомості щодо визначення залишкової вартості військового майна - старший солдат ОСОБА_1 отримав Аптечку тактичну IFAK, 1 шт., загальною вартістю 3 221, 66 грн.
Військова частина НОМЕР_1 направила на адресу ОСОБА_1 запит від 02.02.2026 №10/2225-26-Вих про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі.
Посилаючись на те, що відповідач набув та зберіг майно, а саме грошові кошти без достатньої правової підстави, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов'язку, позивач звернувся до суду з цим позовом про їх стягнення.
При вирішення справи суд керувався таким.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Приписами частини першої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІV визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Згідно із статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті право відношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» 3 жовтня 2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-IX) пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
За змістом частин першої - третьої статті 3 вказаного Закону підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
В силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.
Законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.
Під час розгляду справи судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти на загальну суму 18 228 грн 54 к. є грошовим та матеріальним забезпеченням відповідача.
Матеріалами справи підтверджується, що 14.01.2026 відповідач залишив місце служби, тобто самовільно залишив військову частину, а тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.
Отже, дії відповідача призвели до отримання без належних правових підстав коштів у в розмірі 18 228 грн 54 к., а отже за змістом зобов'язань, що виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави, у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна, а у відповідача виник обов'язок повернути безпідставно одержане майно.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, визначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц та від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18.
Відповідач проходив військову (публічну )службу та мав статус військовослужбовця. Позов пред'явлено військовою частиною до фізичної особи про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби, а саме внаслідок ухилення останнього від проходження військової служби.
Викладене свідчить про те, що між сторонами по справі виник спір з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, а тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивачем вказаний обов'язок виконано.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 , тому позов підлягає до задоволення.
Щодо вимог в частині стягнення з відповідача 3 328 грн судових витрат у вигляді судового збору суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Таким чином, у відповідності до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для стягнення з відповідача судових витрат.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів, - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 18 228 (вісімнадцять тисяч двісті двадцять вісім) грн 54 копійки.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Хома О. П.