65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про розгляд вимог кредитора
"01" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/650/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Грабован Л.І.,
за участі секретаря судового засідання Ліщук С.О.,
дослідивши матеріали заяви (вх. №3-886/25 від 02.10.2025) ОСОБА_1 (68001, Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ; РНОКПП: НОМЕР_1 )
про визнання майнових вимог до боржника, які виражені у грошовому еквіваленті у справі
за заявою кредитора: Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; код ЄДРПОУ:44069166);
до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, буд 48; код ЄДРПОУ: 31428820);
про визнання банкрутом
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін та учасників:
від боржника: не з'явився;
заявники: не з'явилися;
від заявників: не з'явилися;
розпорядник майном боржника: не з'явився;
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2025 відкрито провадження у справі №916/650/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ"; введено процедуру розпорядження майном боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" строком на 170 календарних днів до 31.10.2025 р.; розпорядником майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" призначено арбітражного керуючого Нікітіну Ганну Едуардівну (свідоцтво про здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора №1935 від 10.01.2020).
14.05.2025 на офіційному веб-порталі судової влади України опубліковано повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" (публікація №76059).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.07.2025 визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог для внесення розпорядником майна боржника до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ".
02.10.2025 до господарського суду надійшла заява (вх. №3-886/25 від 02.10.2025) ОСОБА_1 про визнання поточних кредиторських вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ", із сумою вимог: основний борг за договором - 853 802,00 грн, судовий збір - 4844,80 грн, витрати на правничу допомогу адвоката 5 000,00 грн.
До заяви надано копії: паспорту ОСОБА_1 ; договору №186 від 16.12.2019 р.; додаткової угоди до договору від 16.12.2019; додаткової угоди до договору №1 від 19.12.2019; довідки ТОВ Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" від 16.12.2019 р. про повне виконання ОСОБА_1 умов договору №186 від 16.12.2019; довідки ТОВ Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" від 23.09.2025 про підтвердження виконання зобов'язань за договором №186 від 16.12.2019 з підтвердженням про повне виконання заявником зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.10.2025 залишено без руху заяву (вх. №3-886/25 від 02.10.2025) ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" в сумі 853 802,00 грн. та зобов'язати ОСОБА_1 усунути недоліки заяви у п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху, у якій зазначити: 1) обґрунтування заявлених вимог до боржника, із врахуванням ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства (визначення виду кредитора (конкурсний/поточний); 2) письмові пояснення, в частині підстав заявлених вимог у грошових одиницях.
16.10.2025 до господарського суду надійшла заява (вх. №32475/25) про усунення недоліків заяви про визнання конкурсних кредиторських вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ".
У прохальній частині заяви про усунення недоліків, ОСОБА_1 просить суд визнати її конкурсним кредитором у справі № 916/650/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" із майновою вимогою на квартиру (будівельний номер АДРЕСА_1 , яка виражена у грошових одиницях у сумі 853 802,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2025 прийнято та призначено до розгляду заяву ОСОБА_1 з майновими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" в судовому засіданні на 03.12.2025 р. о 14:30 год., про що повідомлено заявників (представників), боржника та розпорядника майном боржника.
21.11.2025 від представника ОСОБА_1 надійшла заява (вх.№37114/25), у якій він просить суд визнати додаткові грошові вимоги ОСОБА_1 , з яких: 5000,00 грн - витрати кредитора на правничу допомогу у зв'язку з поданням заяви про визнання конкурсних кредиторських вимог; 4844,80 грн витрати по сплаті судового збору за подання заяви про визнання конкурсних кредиторських вимог.
21.11.2025 від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання (37104/26) про долучення до матеріалів справи письмових доказів, зокрема, копію нотаріально посвідченого перекладу Договору № 186 на українську мову та акт звірки взаємних розрахунків за період 16.12.2019 11.10.2025.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.12.2025 призначено до розгляду в засіданні суду заяву ОСОБА_1 з майновими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" на "10" грудня 2025 р. о 10:20 год.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.03.2026 відкладено розгляд заяви кредитора ОСОБА_1 з майновими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ", які виражені у грошовому еквіваленті до "01" квітня 2026 р. о 11:30 год.
Розпорядником майна боржника арбітражним керуючим Нікітіною Г.Е. подано до суду повідомлення (вх. №35996/25 від 12.11.2025) на заяву ОСОБА_1 з майновими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ", які виражені у грошовому еквіваленті, відповідно до якого майнові вимоги заявника, які виражені в грошовому еквівалентів визнаються у повному обсязі на суму 853 882 грн.
Про призначення розгляду заяв кредитора Головне управління ДПС в Одеській області; Чорноморська міська рада Одеського району Одеської області, заявник та розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Нікітіна Г.Е. були повідомлені шляхом надсилання копії вказаної ухвали до їх електронних кабінетів за допомогою підсистеми "Електронний суд", про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки секретаря судового засідання про доставку електронного документу.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Таким чином, кореспонденція (процесуальні документи) Господарського суду Одеської області була надіслана у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства, а тому усі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи (заяви кредитора).
П. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи те, що жодних доказів, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з'явилися, суду не надано, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви з майновими вимогами до боржника за відсутністю таких учасників справи, за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заяву ОСОБА_1 , відзив розпорядника майном боржника з доданими до них документами/доказами, суд встановив:
16.12.2019 між ОСОБА_2 (Довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" (Повірений) укладено договір № 186.
Згідно з п.1.1. цього Договору на умовах та у порядку, визначеному цим Договором, Повірений зобов'язується від імені та за рахунок коштів, отриманих від Довірителя, організувати будівництво Квартири (будівельний АДРЕСА_1 .
Повірений організовує будівництво обраної Довірителями квартири за 693 250,00 грн, що складає суму договору (п. 4.1. договору).
19.12.2019 між ОСОБА_2 (Довіритель), ОСОБА_1 (Новий довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" (Повірений) укладено додаткову угоду №1 до договору № 186 від 16.12.2019, згідно з умовами якої цією додатковою угодою за Договором, Довіритель поступається Новому довірителеві ,а Новий довіритель набуває права вимоги, що належать Довірителеві на підставі договору № 186 від 16.12.2019 на будівництво квартири (будівельний АДРЕСА_1 .
Виконання взятих на себе зобов'язань за договором № 186 від 16.12.2019, в частині повної оплати квартири (будівельний АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 підтверджує наступними документами:
- довідкою ТОВ Будівельна Фірма "МОНОЛІТ", виданою директором боржника ОСОБА_3 , у якій зазначено, що ОСОБА_1 виконано грошові зобов'язання за Договором № 186 від 16.12.2019;
- актом звірки взаємних розрахунків за період з 16.12.2019 по 11.10.2025 за договором № 186 від 16.12.2019, який погоджено директором боржника ОСОБА_3 та скріплено печаткою ТОВ Будівельна Фірма "МОНОЛІТ".
Станом на день подачі заяви з майновими вимогами, Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" взяті на себе зобов'язання за договором № 186 від 16.12.2019 щодо будівництва та передачі у власність заявника квартири не виконало, що стало підставою звернення Іжук О.В. до суду із заявою.
Норми права, що підлягають застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Ч. 6 ст. 12 ГПК України передбачено, що Господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до абз. 13 ч. 1 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Грошове зобов'язання (борг), згідно абз. 5 ч. 1 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Адміністратор за випуском облігацій, який діє як конкурсний кредитор, подає заяву з вимогами до боржника з урахуванням вимог статті 93-1 цього Кодексу. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Абз. 5 ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях і заявлені до господарського суду в порядку, встановленому цією статтею.
Відповідно до ч. 4 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом( ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України)
Згідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ст. 611 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки порушення зобов'язання, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність» (у редакції, чинній на момент укладання договорів) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних
цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів
діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).
Ст. 4 Закону України “Про інвестиційну діяльність» (у відповідній редакції) визначено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
За змістом ст. 7 Закону України “Про інвестиційну діяльність» (у відповідній редакції) всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.
Абз. 1 ст. 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність» (у відповідній редакції) визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
Інвестиційний договір, як окремий вид цивільно-правових договорів може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном). Відтак, зазначений договір передбачає як грошові, так майнові права (обов'язки) сторін договору.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (ст. 190 Цивільного кодексу України).
Ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Ст. 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ч. 1 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 91 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19).
Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).
Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст.78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
Висновки суду.
Досліджуючи правову природу зобов'язань, які виникли між заявником та боржником на підставі договору № 186 від 16.12.2019, суд дійшов висновку, що зобов'язання ОСОБА_1 , в частині перерахування коштів/інвестиційних внесків забудовнику були грошовими зобов'язаннями та були виконані, а зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" щодо здійснення будівництва квартир, нежитлових приміщень, введення об'єктів в експлуатацію та передачі їх інвестору/заявникам виконані не були, однак не мали характеру грошових, а є майновими. Тобто, вимоги ОСОБА_1 до ТОВ БФ "МОНОЛІТ" мають майновий характер.
Приписами абз. 5 ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях і заявлені до господарського суду в порядку, встановленому цією статтею.
Однак, вказана норма Кодексу України з процедур банкрутства не містить алгоритму вираження майнових вимог у грошовій формі. Тому кредитор вільний у виборі способу доказування суду величини грошової суми, яка виражає його майнову вимогу та доказів в її обґрунтування.
Майнові вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" за договором № 186 від 16.12.2019 оцінені в сумі фактично інвестованих грошових коштів, з урахуванням визначення у національній валюті еквіваленту, сплаченого у іноземній валюті, на дату звернення до суду із заявою кредитора.
Оцінюючи надані заявником докази в сукупності, зокрема, дослідивши та перевіривши подані кредиторами документи, відзив боржника та повідомлення розпорядника майном боржника про розгляд вимог, суд вважає, що вимоги кредиторів є обґрунтованими, підтверджені належними доказами та відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд визнає майнові вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" на об'єкт інвестування, а саме квартиру (будівельний номер АДРЕСА_1 , яка виражена у грошових одиницях у сумі 853 802,00 грн, із задоволенням у 4 (четверту) чергу вимог кредиторів. Решту вимог, які складаються з витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в сумі 4 844,80 грн врахувати в 1 (першу) чергу вимог кредиторів.
Включення майнових вимог ОСОБА_1 до реєстру вимог кредиторів, виражених в грошових одиницях (абз. 5 ч. 2 ст. 45 КУзПБ), не змінюють підстав виникнення та порядок виконання зобов'язань (грошових або майнових) поза межами справи, оскільки вказані положення законодавства не містять підстав для припинення майнового зобов'язання та виникнення грошового зобов'язання. Однак, у справі про банкрутство саме реєстр грошових вимог кредиторів, який містить відомості щодо пасиву боржника, є об'єктом аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища його на ринках, що здійснюється розпорядником майном боржника та підлягає оцінці кредиторами і судом у підсумковому засіданні суду для визначення подальших процедур у справі.
З огляду на зазначене, права кредитора з майновими вимогами до боржника підлягають захисту у справі про банкрутство на рівні з грошовими вимогами кредитора.
Щодо витрат заявника на професійну допомогу у розмірі 5 000 грн.
Кодекс України з процедур банкрутства не містить норм, які передбачають відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та вказані витрати не включаються до складу витрат, пов'язаних із провадженням у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
Разом з тим, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних із розглядом справи. Ці витрати за результатами розгляду справи підлягають розподілу між сторонами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу належить до елементів позовного провадження як результат реалізації принципу змагальності. У процедурі банкрутства (не платоспроможності) цей принцип діє дуже обмежено, настільки, наскільки це відповідає суті конкурсного процесу.
Під час розгляду грошових вимог кредитора у процедурі банкрутства (неплатоспроможності) не можуть бути застосовані правові конструкції позовного провадження щодо: участі у процесі декількох позивачів чи відповідачів, третіх осіб; залучення співвідповідача чи заміна неналежного відповідача; подання зустрічного позову тощо (ст.ст. 47- 50, 180 ГПК України).
У попередньому засіданні суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) має місце не вирішення спору по суті, а процес зі встановлення судом грошових вимог.
При цьому основне завдання кредитора в цьому процесі полягає у доведенні наявності в нього грошових вимог до боржника на підставі письмових доказів (документального обґрунтування проблема щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу повинна розв'язуватися зовсім в іншій площині. Перш за все потрібно відмежовувати витрати конкурсної маси та витрати індивідуального кредитора. Витрати конкурсної маси як спільного майна кредиторів - це за своєю суттю витрати на провадження у справі про банкрутство. Такі витрати виникають унаслідок дій органів конкурсного управління з управління конкурсною масою боржника та розпорядження нею.
До органів конкурсного управління належать: арбітражний керуючий, представницькі органи кредиторів (збори, комітет кредиторів). Якщо має місце відшкодування арбітражним керуючим іншій стороні витрат на професійну правничу допомогу через невдалий судовий процес із визнання правочину недійсним у відокремленому позовному провадженні, то вони якраз і будуть погашатися в першу чергу як витрати, пов'язані із провадженням у справі про банкрутство.
Витрати, які виникають у кредиторів унаслідок їхніх індивідуальних дій у процедурі банкрутства, не можуть покриватися за рахунок конкурсної маси. Такі витрати, у тому числі на професійну правничу допомогу, покриваються за власний рахунок кредиторів. Це стосується випадків, які мають місце в підготовчому та попередньому засіданнях суду, де доводяться власні грошові вимоги кредиторів. Виняток стосується судового збору, сплаченого за подання заяви до суду, оскільки його сплата передбачена КзПБ (ч. 2 ст. 34, ч. 3 ст. 45 КзПБ).
Такий підхід відповідає суті основоположного принципу конкурсного процесу - всеспільності. Тільки спільнота кредиторів чи арбітражний керуючий, а не індивідуальний кредитор, має право вимагати відшкодування витрат, пов'язаних із провадженням у справі про банкрутство.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу кредитора у процедурі банкрутства не відносяться до судових витрат, що підлягають розподілу, а тому покриваються кредитором за власний рахунок, із врахуванням того, що витрати кредиторів за підготовку та подання заяви з грошовими вимогами є його індивідуальною ініціативою та не можуть покриватися за рахунок боржника.
З огляду на наведене, додаткові грошові вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" в сумі 5 000 грн, які складаються із витрат кредитора на правничу допомогу у зв'язку з поданням заяви про визнання конкурсних кредиторських вимог, відхиляються господарським судом.
Керуючись ст. ст. 1, 45, 46, ч. 1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 120, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Визнати майнові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_2 виданий Іллічівським МВ УМВС України в Одеській області 10.07.1996р., РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" (ідентифікаційний код юридичної особи: 31428820) на об'єкт інвестування, а саме квартиру (будівельний номер АДРЕСА_1 , яка виражена у грошових одиницях у сумі 853 802,00 грн, із задоволенням у 4 (четверту) чергу вимог кредиторів. Решту вимог, які складаються з витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство в сумі 4 844,80 грн врахувати в 1 (першу) чергу вимог кредиторів.
2. Визнані у п. 1 цієї ухвали суду вимоги підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів, однак не надають ОСОБА_1 право вирішального голосу на зборах кредиторів.
3. Решту додаткових грошових вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ" в сумі 5 000,00 грн - витрати кредитора на правничу допомогу у зв'язку з поданням заяви про визнання конкурсних кредиторських вимог - відхилити.
Ухвала є підставою для внесення відомостей до реєстру вимог кредиторів у відповідності до ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвала набирає законної сили 01 квітня 2026 року та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Ухвалу виготовлено 14 квітня 2026 у зв'язку з перебуванням судді Грабован Л.І. у відпустці з 06.04.2026.
Копію ухвали надіслати до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд": Товариству з обмеженою відповідальністю Будівельна Фірма "МОНОЛІТ"; розпорядника майном боржника арбітражного керуючого Нікітіної Г.Е.; Головного управління ДПС в Одеській області; Чорноморській міській раді Одеського району Одеської області; представнику заявника адвокату Сакуну Г.П.
Суддя Л.І. Грабован