вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" березня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2031/25
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/2031/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» (21034, Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Мазепи Гетьмана, буд. 6)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» (08141, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Святопетрівське, вул. Господарська, буд. 7А)
про стягнення 957 076, 83 грн.
за участю представників:
від позивача: Желіховський В.М.
від відповідача: Буняк Ю.І.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» про стягнення 957 076, 83 грн.
Разом з цим, в пункті 1 прохальної частини позовної заяви позивач просить суд здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2025 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 01.07.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» за вих. №б/н від 20.06.2025 залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.
02.07.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 11.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження задоволено. Постановлено визнати справу №911/2031/25 малозначною та розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
16.07.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення проти розгляду справи в спрощеному провадженні, в яких останній просить суд постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та замінити засіданні для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
21.07.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява, в якій останній просить суд продовжити розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 23.07.2025 клопотання із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження повернуто без розгляду відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ».
25.07.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить суд проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
28.07.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення проти розгляду справи в спрощеному провадженні, в яких останній просить суд постановити ухвалу про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
28.07.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечує, у зв'язку з наступним:
- оскільки сторонами було погоджено порядок розрахунку саме «від загальної вартості відповідної специфікації», то умова про строк оплати такої суми, також стосується поставки всієї кількості товару згідно відповідної специфікації;
- положення пункту 2.1 Договору поставки та його буквальне тлумачення свідчать про безпідставність заявлених позивачем обставин численних прострочень оплати кожної окремої партії поставленого товару;
- обов'язок оплати решти - 80% остаточного платежу від загальної вартості відповідної Специфікації, настав лише після поставки товару та підписання Сторонами останньої накладної по специфікації, відповідно, останнім 14 днем на його виконання мали бути:
* 25.06.2024 (по Специфікації №1 остання видаткова накладна №25 від 11.06.2024 + 14 днів);
* 01.10.2024 (по Специфікації №2 остання видаткова накладна №37 від 17.09.2024 + 14 днів);
- керуючись ст.ст. 250-252, ч. 2 ст. 530 ЦК України, обов'язок сплати 20% від загальної вартості відповідної специфікації, згідно п. 2.1 Договору поставки, не міг бути простроченим відповідачем, за відсутності встановленого строку, та настав із пред'явленням позивачем претензії від 20.05.2025.
Також у відзиві на позов міститься клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%.
04.08.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
08.08.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 19.08.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (вх. 10455/25 від 28.07.2025) та задоволено клопотання відповідача про розгляд у судовому засіданні (вх. 10410/25 від 25.07.2025). Постановлено перейти до розгляду справи №911/2031/25 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 04.09.2025 о 14:00.
22.08.2025 на електронну адресу суду від Північного апеляційного господарського суду надійшла ухвала від 11.08.2025 про витребування у Господарського суду Київської області матеріалів справи №911/2031/25.
26.08.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду були направленні матеріали справи №911/2031/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.07.2025 у справі №911/2031/25 залишено без розгляду.
24.12.2025 з Північного апеляційного господарського суду повернулись матеріали справи №911/2031/25.
Ухвалою суду від 25.12.2025 призначено судове засідання на 22.01.2026 о 13:45.
У зв'язку з оголошенням на території міста Києва повітряної тривоги, задля збереження життя та здоров'я учасників справи, судове засідання у даній справі призначене на 22.01.2026 о 13:45 не відбулось.
Ухвалою суду від 22.01.2026 призначено розгляд справи на 05.02.2026 о 15:45.
У судовому засіданні 05.02.2026 судом оголошено перерву до 19.02.2026 о 16:00.
19.02.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому останній просить суд:
- поновити йому строк на приєднання доказів;
- приєднати до матеріалів справи видаткову накладну №13 від 18.03.2024, платіжну інструкцію №2350 від 14.03.2024, фінансову звітність малого підприємства за 2025 рік, квитанцію №2, рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2025.
У судовому засіданні 19.02.2026 судом оголошено перерву до 03.03.2026 о 16:00.
27.02.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява, в якій останній просить суд клопотання позивача про долучення доказів залишити без задоволення, а подані ним докази без розгляду.
Ухвалою суду від 03.03.2026 відкладено розгляд справи на 12.03.2026 о 11:15.
У судове засідання 12.03.2026 з'явились представники сторін.
В судовому засіданні 12.03.2026 судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів, клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. №2897/26 від 19.02.2026) суд залишив без розгляду, з наступних підстав.
Клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів мотивовано специфікою даного спору, принципом об'єктивності та неупередженості, змагальністю сторін, необхідністю повного та всебічного з'ясування обставин, а також обсягом доказування, значенням доказів для об'єктивного розгляду справи. Позивач зазначає, що на його думку, подані докази є важливими та такими, що потребують дослідження, а їх необґрунтоване відхилення може призвести до неповного встановлення всіх обставин справи.
Відповідно до частин 2, 4, 5 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).
Так, з урахуванням підстав та обґрунтування вказаного клопотання, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів та залишення клопотання про долучення доказів (вх. №2897/26 від 19.02.2026) без розгляду.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, враховуючи позицію позивача та заперечення відповідача, суд встановив.
Позов мотивовано заборгованістю Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» (далі - відповідач, Покупець) перед Товариством з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» (далі - позивач, Постачальник), що утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки №ГФ-01/02/2024-СОТ від 01.02.2024 (далі - Договір).
Так, 01.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» було укладено Договір, відповідно до п. 1.1. якого за цим Договором Постачальник зобов?язується поставити у встановлений строк Товар, який відповідає наланій Покупцем конструкторській документації (Додаток №1), у власність Покупця, а Покупець зобов?язусться прийняти Товар та сплатити за нього визначену у відповідності до умов Договору вартість.
Згідно п. 1.2. Договору найменування (асортимент) Товару, кількість, характеристики (в т. ч. технічні), ціна та вимоги щодо комплектності Товару, який підлягає поставці за цим Договором узгоджуються Сторонами та викладені у Специфікації, яка є невід?ємною частиною цього Договору (Долаток №2).
Пунктами 2.1., 2.2. Договору передбачено, що загальна вартість (ціна) Товару (ціна Договору) за даним Договором становить 5 800 000, 00 грн. (п?ять мільйонів вісімсот тисяч гривень) в тому числі ПДВ 20%. Ціна Товару за цим Договором зазначається в погоджених Сторонами Специфікаціях до Договору.
Відповідно до п. 2.4. Договору оплата Покупцем товару здійснюється в національній валюті, у безготівковій формі України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у даному Договорі (якщо Постачальник не повідомить Покупця про зміну рахунку) в наступному порядку:
- 20% передоплата від загальної вартості відповідної Специфікації з дати підписання даного Договору та відповідної Специфікації:
- 80% остаточний платіж від загальної вартості відповідної Специфікації, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після поставки товару та підписання Сторонами видаткової накладної.
Постачальник поставляє Покупцю Товар на умовах: EXW - склад Постачальника, 08141, Київська область, с. Святопетрівське, вул. Господарська 7А. Tepмiн поставки товару становить - 90 (дев'яносто) календарних днів з дати підписання відповідної специфікації, отримання Постачальником авансового платежу (п. 3.1. Договору).
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що приймання Товару здійснюється Покупцем за місцем поставки. При відвантажені Товару Сторони підписують видаткову накладну.
Згідно п. 7.1. Договору у випадку порушення Покупцем строку оплати вартості товару, встановленого даним Договором, Постачальник має право вимагати сплати пені на свою користь у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Пунктом 9.1. Договору передбачено, що він вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2024 року включно, але в будь-якому випадку - до повного виконання Сторонами своїх зобов?язань за Договором, а в частині виконання гарантійних зобов?язань - до закінчення гарантійного строку, визначеного у п. 5.1. Договору.
Також, між сторонами 01.02.2024 було підписано Специфікацію №1, відповідно до якої всього товару за даною специфікацією становить: 5 800 000, 00 грн. (п?ять мільйонів вісімсог тисяч гривень) в тому числі ПДВ 20%. Термін поставки становить: 90 (дев?яносто) календарних днів з дати підписання даної Специфікації та отримання Постачальником авансового платежу. Поставка товару провадиться поетапно.
01.05.2024 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору (далі - Додаткова угода), згідно п. 1 якої сторони домовились про те, що Постачальник додатково поставить товар Покупцю у терміни та за цінами, які зазначені у Специфікації №2 (Додаток №4), що є невід'ємною частиною цієї Додаткової угоди.
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди загальна договірна ціна послуг, що надається за Специфікацією №2 становить 1 176 000, 00 грн. (один мільйон сто сімдесят шість тисяч гривень) в тому числі ПДВ 20% - 196 000, 00 грн. (сто дев?яносто шість тисяч гривень, 00 коп.).
Пунктом 3 Додаткової угоди сторони домовились внести до договору від 01 лютого 2024 року №ГФ-01/02/2024-CОТ наступні зміни: Пункт 2.1 вищевказаного Договору викласти в такій редакції: « 2.1 Загальна вартість послуг за Договором становить - 7 056 000, 00 грн. (сім мільйонів п?ятдесят шість тисяч гривень, 00 коп.), в тому числі ПДВ 20% - 1 176 000, 00 грн.
Разом з цим, між сторонами 01.05.2024 було підписано Специфікацію №2, відповідно до якої всього товару за даною специфікацією становить: 1 176 000, 00 грн. (один мільйон сто сімдесят шість тисяч гривень) в тому числі ПДВ 20%. Термін поставки становить: 90 (дев?яносто) календарних днів з дати підписання даної Специфікації та отримання Постачальником авансового платежу. Поставка товару провадиться поетапно.
Позивач вказує, що на підставі Специфікації №2 Покупцю був виставлений рахунок на оплату №33 від 11 червня 2024 року на 100 шт. муфт, вартістю 1 176 000, 00 грн. з урахуванням ПДВ.
Позивач наголошує на тому, що він здійснював поставки, а Покупець приймав товар, замовлений за Специфікаціями №1 та №2, на загальну суму 7 056 000, 00 грн.
На підтвердження поставок товару позивачем долучено до матеріалів справи наступнимі видаткові накладні: №8 від 04.03.2024 на суму 94 080, 00 грн., №9 від 07.03.2024 на суму 352 800, 00 грн., №11 від 12.03.2024 на суму 294 000, 00 грн., №12 від 15.03.2024 на суму 588 000, 00 грн., №16 від 22.03.2024 на суму 199 920, 00 грн., №18 від 12.04.2024 на суму 635 040, 00 грн., №19 від 01.05.2024 на суму 529 200, 00 грн., №21 від 08.05.2024 на суму 588 000, 00 грн., №22 від 10.05.2024 на суму 858 480, 00 грн., №23 від 15.05.2024 на суму 141 120, 00 грн., №24 від 23.05.2024 на суму 870 240, 00 грн., №25 від 11.06.2024 на суму 141 120, 00 грн., №26 від 11.06.2024 на суму 47 040, 00 грн., №27 від 02.07.2024 на суму 446 880, 00 грн., №30 від 29.07.2024 на суму 294 000, 00 грн., №37 від 17.09.2024 на суму 388 080, 00 грн.
Позивач зазначає, що відповідачем було проведено оплату лише за частину поставленого товару, а саме на загальну суму 6 373 920, 00 грн. На підтвердження оплати відповідачем поставленого товару позивач надав суду наступні платіжні інструкції: №3039 від 27.05.2024 на суму 3 116 400, 00 грн., №3123 від 31.05.2024 на суму 1 446 480, 00 грн., №3376 від 02.07.2024 на суму 47 040, 00 грн., №3377 від 02.07.2024 на суму 141 120, 00 грн., №3480 від 09.07.2024 на суму 446 880, 00 грн.
Також, позивачем долучено до матеріалів справи підписані між сторонами Акт звірки станом на 31.03.2024 на суму 740 880, 00 грн. та Акт звірки станом на 17.06.2024 на суму 188 160, 00 грн.
Так, позивач наголошує, що відповідачем залишився не оплачений товар на загальну суму 682 080, 00 грн., який було поставлено на виконання умов Специфікації №2, за видатковими накладними №30 від 29.07.2024 на суму 294 000, 00 грн. та №37 від 17.09.2024 на суму 388 080, 00 грн.
При цьому, з позову вбачається, що відповідачем було допущено прострочення оплати товару за наступними видатковими накладними:
1) №12 від 15.03.2024 на суму 588 000, 00 грн. (з урахуванням переплати, борг в частині 152 880, 00 грн.), строком 59 днів;
2) №13 від 18.03.2024 на суму 588 000, 00 грн., строком 56 дні;
3) №16 від 22.03.2024 на суму 199 920, 00 грн., строком 52 дні;
4) №18 від 12.04.2024 на суму 635 040, 00 грн., строком 31 день;
5) №19 від 01.05.2024 на суму 529 200, 00 грн., строком 12 днів;
6) №21 від 08.05.2024 на суму 588 000, 00 грн., строком 5 днів;
7) №22 від 10.05.2024 на суму 858 480, 00 грн., строком на 5 днів;
8) №23 від 15.05.2024 на суму 141 120, 00 грн., строком на 2 дні;
9) №25 від 11.06.2024 на суму 141 120, 00 грн., строком на 7 днів;
10) №26 від 11.06.2024 на суму 47 040, 00 грн., строком на 7 днів;
11) №30 від 29.07.2024 на суму 294 000, 00 грн, строком до цього часу;
12) №37 від 17.09.2024 на суму 388 080, 00 грн., строком до цього часу.
Позивач вказує, що 20.05.2025 звернувся до відповідача з вимогою, однак відповіді на неї не отримав. На підтвердження вказаних обставин позивачем долучено до матеріалів справи вимогу №250520/94 від 20.05.2025, опис вкладення, фіскальний чек та роздруківку трекінгу поштового відправлення з сайту АТ «Укрпошта».
Так, невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині оплати товару на суму 682 080, 00 грн. стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в примусовому порядку.
Також, з підстав порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання позивач заявив до стягнення пеню у розмірі 158 258, 76 грн., три проценти річних у розмірі 22 805, 28 грн. та інфляційні втрати у розмірі 93 932, 79 грн.
Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір поставки.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 693 ЦК України (попередня оплата товару) визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
В силу частини 3 статті 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Відповідно до частини 4 статті 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стосовно позовної вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 682 080, 00 грн. за Специфікацією №2 від 01.05.2024, суд зазначає наступне.
З специфікації №2 вбачається, що в ній передбачалась поставка муфти з креслярським номером НВКВ.305415.005 у кількості 100 шт. на загальну суму 1 176 000, 00 грн. Термін поставки становить: 90 (дев?яносто) календарних днів з дати підписання даної Специфікації та отримання Постачальником авансового платежу. Поставка товару провадиться поетапно.
Матеріали справи містять рахунок на оплату №33 від 11.06.2024 на суму 1 176 000, 00 грн., який виписаний позивачем відповідачу на оплату товару згідно Специфікації №2.
Відповідно до п. 2.4. Договору оплата Покупцем товару здійснюється в національній валюті, у безготівковій формі України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у даному Договорі (якщо Постачальник не повідомить Покупця про зміну рахунку) в наступному порядку:
- 20% передоплата від загальної вартості відповідної Специфікації з дати підписання даного Договору та відповідної Специфікації:
- 80% остаточний платіж від загальної вартості відповідної Специфікації, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після поставки товару та підписання Сторонами видаткової накладної.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем було здійснено дві оплати за поставлений товар за Специфікацією №2, що підтверджується платіжною інструкцією №3376 від 02.07.2024 на суму 47 040, 00 грн. та платіжною інструкцією №3480 від 09.07.2024 на суму 446 880, 00 грн.
При цьому, за результатами дослідження долучених позивачем до матеріалів справи видаткових накладних, судом встановлено, що лише частина з них підтверджує поставку товару позивачем відповідачу за Специфікацією №2, а саме такі видаткові накладні: №26 від 11.06.2024 на суму 47 040, 00 грн., №27 від 02.07.2024 на суму 446 880, 00 грн. та №37 від 17.09.2024 на суму 388 080, 00 грн.
Решта видаткових накладних, які долучені до матеріалів справи не містять реквізитів рахунку на оплату №33 від 11.06.2024 або інших даних, які б свідчили про поставку товару за Специфікацією №2.
Суд також наголошує на тому, що видаткова накладна №30 від 29.07.2024 на суму 294 000, 00 грн. містить реквізити рахунку на оплату №41 від 29.07.2024, який не відноситься до Специфікації №1 та Специфікації №2.
Проте, згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Так, позивач стверджує, а відповідач не заперечує, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар за Специфікацією №1 від 01.02.2024 та Специфікацією №2 від 01.05.2024 на загальну суму 7 056 000, 00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем було поставлено товар за умовами Специфікації №1 від 01.02.2024 та Специфікації №2 від 01.05.2024 в повному обсязі.
При цьому, відповідач у відзиві на позов стверджує про сплату позивачеві вартості поставленого товару на загальну суму 6 373 920, 00 грн.
Відповідно до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Отже, строк оплати отриманого відповідачем товару за Специфікацією №2 є таким що настав та, відповідно, виник обов'язок покупця оплатити отриманий товар.
Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» за Специфікацією №2 підлягає заборгованість у розмірі 682 080, 00 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» про стягнення заборгованості у розмірі 682 080, 00 грн. підлягають задоволенню судом.
У зв'язку з простроченням оплати поставленого товару позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 158 258, 76 грн., три проценти річних у загальному розмірі 22 805, 28 грн. та інфляційні втрати у загальному розмірі 93 932, 79 грн. за наступними видатковими накладними: №12 від 15.03.2024, №13 від 18.03.2024, №16 від 22.03.2024, №18 від 12.04.2024, №19 від 01.05.2024, №21 від 08.05.2024, №22 від 10.05.2024, №23 від 15.05.2024, №25 від 11.06.2024, №26 від 11.06.2024, №30 від 29.07.2024 та №37 від 17.09.2024.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно п. 7.1. Договору у випадку порушення Покупцем строку оплати вартості товару, встановленого даним Договором, Постачальник має право вимагати сплати пені на свою користь у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Також, судом прийнято до уваги, що Специфікаціями №1 та №2 сторони погодили поетапну поставку товару.
Відтак, за результатом дослідження умов Договору, Специфікацій та обставин справи, суд дійшов висновку про те, що перший платіж, а саме 20% передоплати від загальної вартості Специфікації мав бути здійснений відповідачем з дати підписання Договору та відповідної Специфікації, а другий платіж, у розмірі 80% від загальної вартості Специфікації мав бути здійснений відповідачем протягом 14 календарних днів після поставки всього обсягу товару за відповідною Специфікацією та підписання сторонами останньої видаткової накладної за такою Специфікацією.
За вказаних обставин строк оплати першого платежу у розмірі 1 176 000, 00 грн. (20% від загальної суми Специфікації) за Специфікацією №1 у відповідача настав 01.02.2024.
Обов'язок зі сплати другого платежу за Специфікацією №1 у розмірі 4 704 000, 00 грн. (80% від загальної суми Специфікації) у відповідача настав 25.06.2024, оскільки за реквізитами долучених до матеріалів справи видаткових накладних можна зробити висновок, що поставка залишку всього обсягу товару передбаченого Специфікацією №1 відбулась 11.06.2024, згідно видаткової накладної №25.
Також, строк оплати першого платежу у розмірі 235 200, 00 грн. (20% від загальної суми Специфікації) за Специфікацією №2 у відповідача настав 01.05.2024.
Обов'язок зі сплати другого платежу за Специфікацією №2 у розмірі 940 800,00 грн. (80% від загальної суми Специфікації) у відповідача настав 01.10.2024, оскільки за реквізитами долучених до матеріалів справи видаткових накладних можна зробити висновок, що поставка залишку всього обсягу товару передбаченого Специфікацією №2 відбулась 17.09.2024, згідно видаткової накладної №37.
Так, з урахуванням вказаного вище, а також проведених відповідачем оплат за поставлений товар та заявленого позивачем періоду нарахування на відповідні суми, за розрахунком суду, до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» належить пеня у розмірі 54 113, 07 грн., три проценти річних у розмірі 8 302, 47 грн. та інфляційні втрати у розмірі 43 068, 80 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 54 113, 07 грн., трьох процентів річних підлягають задоволенню частково в сумі 8 302, 47 грн. та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 43 068, 80 грн.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, суд зазначає наступне.
Вказане клопотання мотивовано наступним:
- позивач заявляє вимогу про стягнення пені в сумі 158 258, 76 грн., що становить більше 23% заявленої суми основного боргу;
- позивач не заявив про понесені збитки;
- сума основного боргу становить лише 9,6% від загальної вартості поставки, тобто наявний значний ступінь виконання зобов'язань відповідачем - понад 90%;
- підприємство відповідача завершило 2024 рік з мільйонним збитком;
- позивач компенсує свої втрати від інфляційних процесів шляхом стягнення передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, видається що сума стягнутої з боржника неустойки є окремим джерелом збагачення позивача.
Так, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз приписів статті 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі №916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
В якості підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені на 90% відповідачем надано суду фінансову звітність малого підприємства за 2024 рік.
Відтак, підсумовуючи все наведене вище, дослідивши документи надані відповідачем на підтвердження наявності обставин для зменшення розміру пені на 90%, суд дійшов висновку, що відповідач не довів наявність обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру пені.
Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на часткове стягнення суми пені.
За таких обставин, клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на 90% задоволенню не підлягає.
Решта доводів сторін, а також всі подані докази судом уважно досліджено та розглянуто, однак вони не спростовують вказаних висновків суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
У пунктах 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS")."
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві строни пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
У судовому засіданні, яке відбулося 12.03.2026, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд
1. У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки відмовити.
2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “СОТИ» (08141, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Святопетрівське, вул. Господарська, буд. 7А, код ЄДРПОУ 39745565) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЕЛІ-ФЛАЙ» (21034, Вінницька обл., Вінницький р-н, м. Вінниця, вул. Мазепи Гетьмана, буд. 6, код ЄДРПОУ 45039184) заборгованість у розмірі 682 080 (шістсот вісімдесят дві тисячі вісімдесят) грн. 00 коп., пеню у розмірі 54 113 (п'ятдесят чотири тисячі сто тринадцять) грн. 07 коп., три проценти річних у розмірі 8 302 (вісім тисяч триста дві) грн. 47 коп., інфляційні втрати у розмірі 43 068 (сорок три тисячі шістдесят вісім) грн. 80 коп. та судовий збір у розмірі 9 450 (дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят) грн. 77 коп., видавши наказ.
4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Повний текст рішення складено 15.04.2026.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.