Ухвала від 14.04.2026 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

УХВАЛА

14.04.2026р. Справа № 905/169/25

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі Руденко Е.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519)

про грошові вимоги у сумі 267867,30 грн (вх.№3304/25 від 07.05.25), -

у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519)

розпорядник майна - арбітражний керуючий Карауш Ю.В. (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013), -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду на стадії розпорядження майном знаходиться справа №905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Карауш Юлію Вікторівну.

На офіційній сторінці Верховного суду веб-порталу Судова влада України опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (№ 75623 від 26.03.2025).

07.05.2025, тобто з порушенням строку, визначеного частиною 1 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), надійшла заява ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника у сумі 267867,30 грн., з додатками за переліком (вх.№ 3304/25).

Ухвалою суду від 07.05.2025 відкладено вирішення питання про призначення до розгляду вказаної заяви про грошові вимоги до боржника; повідомлено заявника та інших учасників справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», що судове засідання з розгляду цієї заяви буде проведено після попереднього засідання господарського суду, дата, час та місце проведення якого буде визначена судом додатково.

З матеріалів справи відомо, що за результатами попереднього засідання 30.03.2026 суд постановив відповідну ухвалу у цій справі.

Ухвалою суду від 01.04.2026 призначено розгляд заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника в розмірі 267867,3 грн. (вх.№ 3304/25 від 07.05.2025) на 14.04.2026, визнано явку уповноважених представників сторін у судове засідання необов'язковою, вирішено інші процедурні питання.

Про хід справи та про дату судового засідання учасники повідомлені шляхом доставки процесуальних рішень суду у їх зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд».

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень", що свідчить про наявність додаткової можливості у сторін ознайомитись із судовими рішеннями у даній справі.

В судовому засіданні 14.04.2026 сторони участі не приймали, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що за умовами ч.1 ст. 202 ГПК України не перешкоджає розгляду заяви ОСОБА_1 про грошові вимоги до боржника у цьому засіданні за наявними документами.

В обґрунтування вимог у своїй заяві ОСОБА_1 посилався на нездійснення ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» як роботодавцем виплати всіх сум, що йому належать при звільненні, сума боргу становить 267867,30 грн і складається із:

- 99586,56 грн. компенсації днів невикористаної щорічної та додаткової відпустки за період роботи з 05.11.2018 по 19.07.2022 (192 дні),

- 152595,84 грн. компенсації втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену заробітну плату за період роботи з грудня 2019 по січень 2022 року,

- 15684,90 грн. вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього заробітку.

На підтвердження вимог надано суду наступні документи: довідку Пенсійного фонду України (форма ОК-5) від 24.03.2025, наказ ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» №302 від 30.03.2018 з додатком, підтвердження зарахування коштів 28.12.2023 з банківського застосунку на суму 290039,62 грн., довідка ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» №58 від 22.03.2023 про заборгованість, копія наказу ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» №122к від 01.05.2020 про увільнення від роботи на час проходження військової служби за контрактом, копія наказу ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» №123к від 02.05.21 про увільнення від роботи на час проходження військової служби за контрактом, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 12.02.2016, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2022 року по справі №160/12830/22 з довідкою про набрання рішенням законної сили, судовий наказ Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року по справі №204/5393/23 (провадження №2-н/204/270/23) з довідкою про набрання рішенням законної сили, витяг з трудової книжки НОМЕР_3 , паспортні дані та картка платника податків ОСОБА_1 , контракти про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 02.05.2019 та від 02.11.2019, наказ ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» №139/к від 25 квітня 2025 року про припинення дії трудових договорів з працівниками.

Боржником через систему «Електронний суд» подано до суду додаткові пояснення (вх.№ 01-41/2745/26 від 13.04.2026), про результати розгляду заяв з грошовими вимогами до боржника, в пункті 5 яких вказує, що вимоги ОСОБА_1 визнає частково, в загальному розмірі 40023,57 грн., а саме:

з компенсації за невикористану відпустку - 33463,57 грн,

з вихідної допомоги при звільненні - 6560,00 грн.,

вимоги з компенсації частини втраченого заробітку не визнає у повному обсязі (у розмірі 152595,84 грн.), вважає їх безпідставними.

До пояснень додано довідку підприємства б/н від 13 квітня 2026 року про заборгованість перед ОСОБА_1 , правовстановлюючі документи підписанта, квитанції про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Розпорядником майна не подано до суду повідомлення про результати розгляду грошових вимог кредитора до боржника.

Частиною 4 статті 45 КУзПБ унормовано, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.

За правилами частини 6 статті 45 цього Кодексу вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. (Абзац шостий частини другої статті 45 КУзПБ).

Заяви кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, стосовно яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з цим Кодексом (частина 7 ст. 45 КУзПБ).

Законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18; від 13.09.2022 у справі № 904/6251/20).

Завданням господарського суду є перевірка заявлених до боржника грошових вимог кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору. Господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником.

Як встановлено судом з поданих матеріалів, ОСОБА_1 у період з 05.11.2018 по 25.04.2025 перебував у трудових відносинах з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ», працював електрослюсарем підземним з повним робочим днем у шахті.

Водночас, 02.05.2019 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_4 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 6 місяців.

02.11.2019 між заявником та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_5 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на 6 місяців.

Наказом ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» №122к від 01.05.2020 ОСОБА_1 було увільнено від роботи на час проходження військової служби із збереженням робочого місця та середенього заробітку терміном на шість місяців з 02.05.2020 по 01.05.2021.

Наказом ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» №123к від 02.05.2021 ОСОБА_1 було увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом зі збереженням робочого місяця та середнього заробітку терміном на 1 рік з 02.05.2021 по 01.05.2022.

Наказом підприємства №139/к від 25.04.2025 припинено трудовий договір з 25 квітня 2025, в тому числі, з ОСОБА_1 (пункт 32) на підставі п.6 ч.1 ст.41 КЗпП України.

У пункті 2 цього наказу роботодавцем наказано відповідно до ст. 44 КЗпП України нарахувати вищезазначеним робітникам вихідну допомогу у розмірі місячного окладу (встановленої тарифної ставки), але не менше мінімального розміру заробітної плати, виплату якої здійснити за рахунок грошових коштів отриманих від держави, що здійснює військову агресію.

Частинами 1, 4 та 5 ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - договір між працівником і роботодавцем, установи, організації або уповноваженим ним органом, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник - виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

Згідно зі статтею 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів), відрядних розцінок, посадових окладів працівникам, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються роботодавцем з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов'язань щодо оплати праці. (ст. 97 КЗпП України).

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати працівнику. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18.

За змістом ст.ст. 47, 115, 116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Суд зауважує, що у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів.

Як встановлено судом з наданих документів, до матеріалів справи не надано доказів виконання роботодавцем свого обов'язку як з повідомлення працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), так і доказів фактичної виплати такому працівнику всіх сум, що йому належать від підприємства при звільненні у встановлений ч. 1 ст. 116 КЗпП України строк. Роботодавцем також не надано суду будь-яких первинних документів, у тому числі з обліку та розрахункових по заробітній платі ОСОБА_1 за період його роботи у ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ».

Щодо вимог заявника з компенсації невикористаних днів відпустки (192 дня) на загальну суму 99586,56 грн., суд зазначає таке.

Частина перша статті 83 КЗпП України та частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 КЗпП України), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Інші, крім зазначених, відпустки надаються лише за призначенням і грошовою компенсацією замінюватись не можуть.

Отже, саме основна та додаткова щорічні відпустки а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи підлягають поділу на частини та грошовій компенсації.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.

З огляду на роз'яснення Міністерства соціальної політики «Щодо застосування окремих норм законодавства про відпустки» від 18 серпня 2016 року види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки». До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена статтею 16-2 розділу III КЗпП України «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» Закону України «Про відпустки», тому вона не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.

Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 750/9956/17 зазначено, що «Статтею 77-2 КЗпП України та пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено надання учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Оплата такої відпустки здійснюється за рахунок підприємства, а для її отримання статус працівника має бути підтверджений відповідним посвідченням учасника бойових дій або інваліда війни.

Додаткова відпустка не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини».

Отже законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією, тому відсутні підстави для включення до розрахунку компенсації невикористаної відпустки днів невикористаної додаткової відпустки учасникам бойових дій. Додаткова відпустка учасникам бойових дій не підлягає компенсації при звільненні роботодавцем, адже не віднесена ані до щорічних відпусток, ані до відпусток на дітей відповідно до ст. 19 Закону про відпустки. Законом не передбачено можливості заміни додаткової відпустки УБД грошовою компенсацією, у тому числі при звільненні.

Відтак, наведений заявником розрахунок компенсації днів щорічної відпустки є необгрунтованим, а вимоги недоведеними у заявленому розмірі. Рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору, зокрема суду, у матеріалах справи також відсутнє.

Водночас суд враховує надані роботодавцем відомості про заборгованість (довідка б/н від 13.04.2026) та письмові пояснення сформовані 13.04.2025 в системі “Електронний суд» (вх.№ 01-41/2745/26), згідно яких ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» має перед ОСОБА_1 заборгованість з компенсації 121 днів невикористаної відпустки, що становить 33463,57 грн. та визнаються боржником.

На дату судового засідання боржником не надано доказів сплати заявнику заборгованості з компенсації днів невикористаної відпустки, що ним визнається, та на які не розповсюджується дія мораторію згідно частини п'ятої статті 41 КУзПБ.

За висновком суду, підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» вимоги ОСОБА_1 з компенсації невикористаної відпустки в сумі 33463,57 грн. В решті вимог слід відмовити за недоведеністю.

Щодо вимог заявника на суму 15684,90 грн. вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього заробітку, суд зазначає таке.

Згідно статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 згідно наказу ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» № 139/к від 25.04.2025 звільнено на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, то згідно ст. 44 КЗпП України йому мала б бути сплачена вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку.

Розмір середньої заробітної плати для виплати одноразової допомоги обчислюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Розрахунок вихідної допомоги обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата (абз. 3 п. 2 Порядку).

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. (абз. 4 п. 2 Порядку).

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану (абз. 6 п. 2 Порядку).

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку (абз. 7 п. 2 Порядку).

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Суд зазначає, що відповідно до законодавства з 19.07.2022 року за заявником не зберігався середній заробіток у зв'язку з проходженням ним військової служби.

Розрахунок вихідної допомоги, який надає ОСОБА_1 в заяві з грошовими вимогами до боржника, здійснений за період 01.07.2021 по 30.06.2022, тобто не з останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, що не відповідає п. 2 Порядку, вимоги у заявленому розмірі є недоведеними.

ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» у своїх додаткових поясненнях від 13.04.2026 визнає заборгованість перед заявником з вихідної допомоги у сумі 6560,00 грн.

Суд виходить з того, що чинне трудове законодавство України покладає на роботодавця обов'язок вести точний облік робочого часу та вчасно виплачувати заробітну плату.

Згідно з частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У цій справі суд не має обґрунтованих підстав вважати надані ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» відомості недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.

На дату судового засідання боржником не надано доказів сплати заявнику заборгованості з вихідної допомоги, що ним визнається, та на яку не розповсюджується дія мораторію згідно частини п'ятої статті 41 КУзПБ.

За висновком суду, підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» вимоги ОСОБА_1 з вихідної допомоги при звільненні в сумі 6560,00 грн.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 "Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати" (надалі по тексту "Порядок").

Згідно п. 2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.

Згідно п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Відповідно до викладених вище положень закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Вказаними нормативними актами передбачено, зокрема, нарахування компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати. Сама компенсація фактично відноситься до частини заробітної плати. (Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019).

З наданих доказів відомо, що ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» мало заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі за період роботи з грудня 2019р. по січень 2022р. у сумі 290089,62 грн., що підтверджується довідкою підприємства № 58 від 22.03.2023. Сума заборгованості зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів.

Судовим наказом Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17.04.2023 по справі №204/5393/23 (провадження 2-н/204/270/23) стягнуто з ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» на користь ОСОБА_1 290089,62 грн суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

28.12.2023 вказана заборгованість була погашена боржником в повному обсязі у виконавчому провадженні №73655165.

У заяві з грошовими вимогами ОСОБА_1 розрахував компенсацію втрати частини доходів за період з січня 2020р. по листопад 2023р. (47 місяців) виходячи з суми боргу 290089,62 грн., що становить 152595,84 грн.

Суд вважає такий розрахунок не обгрунтованим, а вимоги недоведеними у заявленому розмірі. Наданий розрахунок не відповідає вимогам Порядку, заявником не доведено, що на дату початку розрахунку (січень 2020р.) заборгованість боржника становила саме 290089,62 грн.

Здійснивши перерахунок компенсації частини втраченого заробітку за період з лютого 2022р. по листопад 2023р., суд зазначає, що її розмір становить 88243,09 грн, з розрахунку (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x (98,60 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (100,50 : 100) = 1.30419252. Інфляційне збільшення: 290089,62 x 1.30419252 - 290089,62 = 88243,09 грн.

Боржник у своїх письмових поясненнях не навів будь-яких аргументів своєї незгоди із вимогами заявника з компенсації частини втраченого заробітку, власного контррозрахунку не надав, вимог заявника в цій частині не спростував.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 14, ч.4 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до частини 6 статті 41 КУзПБ під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п'ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Абзацом першим частини п'ятої статті 41 КУзПБ унормовано, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги про виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, повернення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів.

На дату судового засідання до матеріалів справи боржником не надано доказів сплати ОСОБА_1 компенсації частини втрачених доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, тому суд визнає вимоги заявника з компенсації частини втраченого заробітку на суму 88243,09 грн, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ».

Положеннями частини 6 статті 45 КУзПБ унормовано, що за результатами розгляду заяв з кредиторськими вимогами до боржника господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Таким чином, наявні підстави для визнання ОСОБА_1 кредитором боржника - ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства на загальну суму 128266,66 грн., з яких: 33463,57 грн - компенсація невикористаної відпустки, 88243,09 - компенсація частини втраченого заробітку, 6560,00 грн - вихідна допомога, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у першу чергу. В іншій частині вимог слід відмовити за недоведеністю.

Водночас, оскільки заява з кредиторськими вимогами подана до суду після спливу тридцятиденного строку з дня оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, такі вимоги хоча і є конкурсними, але не мають вирішального голосу на комітеті (зборах) кредиторів, мають дорадчий голос.

Керуючись ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, ст. 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд

УХВАЛИВ:

Визнати грошові вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519) в сумі 128266,66 грн.., з яких: 33463,57 грн - компенсація невикористаної відпустки, 88243,09 грн - компенсація частини втраченого заробітку, 6560,00 грн - вихідна допомога.

В решті вимог - відмовити.

Включити до реєстру вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в розмірі 128266,66 грн. - перша черга погашення, без права вирішального голосу на зборах (комітеті) кредиторів.

Ухвали, прийняті господарським судом у справі про банкрутство набирають законної сили з моменту їх прийняття та можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.

Ухвала підписана 15.04.2026.

Суддя Н.В. Величко