14 квітня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/21950/25
Провадження № 22-ц/4815/687/26
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Балацька О.Р.
Ухвалу суду першої інстанції постановлено
13 січня 2026 року в м. Рівне
без фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнко Ірини Вікторівни на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради; про визначення місця проживання дитини,
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради; про визначення місця проживання дитини.
Просила визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю - ОСОБА_1 .
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 січня 2026 року задоволено клопотання ОСОБА_2 та зупинено провадження у справі на період перебування відповідача на військовій службі в підпорядкуванні Збройних Сил України (далі - ЗСУ) або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на військовий стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнко І.В. про витребування доказів відмовлено.
На судове рішення представником позивача подано апеляційну скаргу, де покликалась на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційної скаргу, зазначалося про неврахування судом того, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, для зупинення провадження на підставі перебування сторони у ЗСУ, тобто з підстав п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, недостатньо самого лише факту служби, а необхідно надати докази того, що підрозділ виконує бойові завдання у зоні бойових дій, що унеможливлює участь особи у судовому процесі.
Проте відповідач надав лише довідки про службу у військових частинах, які дислокуються у містах Рівне та Володимир Волинської області. Оскільки предметом спору є визначення місця проживання дитини, суд мав керуватися принципом забезпечення її найкращих інтересів, закріпленим у Конвенції про права дитини та Сімейному кодексі України. Інтереси дитини повинні домінувати над інтересами батьків, але тривале зупинення розгляду справи шкодить цим інтересам.
На думку заявника, відповідач уже реалізував своє право на захист, адже він зареєстрований у системі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, подав відзив на позов, клопотання про зупинення провадження та долучив докази. Це підтверджує можливість брати участь у розгляді справи, зокрема у режимі відеоконференц-зв'язку попри перебування на службі.
Натомість відповідач зловживає своїми процесуальними правами, а суд першої інстанції підійшов до питання формально, навіть незважаючи на те, що на вирішення йому ставилося питання про витребування інформації щодо дійсного виконання стороною бойових завдань, які заважали б брати участь у судових засіданнях.
Вважає, що безальтернативне зупинення провадження у справі призводить до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, адже обмежує доступ до правосуддя та призводить до порушення строків розгляду справи на невизначений термін.
З наведених підстав просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та передати справу для продовження розгляду до Рівненського міського суду.
У поданому відзиві відповідач просить у задоволені апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнко І.В. відмовити повністю та залишити оскаржувану ухвалу без змін.
Зверталася увагу суду на те, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду в справі №754/947/22 ЗСУ та інші військові формування автоматично вважаються переведеними на воєнний стан, тому для застосування п. 2 ч.1 ст. 251 ЦПК України не потрібно додаткових доказів цього факту. Належним доказом для зупинення провадження є документи, що підтверджують перебування особи на військовій службі - військовий квиток, наказ командира тощо.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Згідно із пунктом 2 ч. 1 ст. 251, пунктом 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених, зокрема, пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Між тим, як правильно на це покликається відповідач, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зазначено, що "однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані.
У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов'язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов'язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання "суд зобов'язаний" не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Щодо тлумачення терміну "переведені на воєнний стан" Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов'язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін "переведення на воєнний стан", натомість оперує поняттям "переведення на організацію і штати воєнного часу". Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з'ясуванні питання щодо переведення певної військової частини "на воєнний стан". Юридичний статус з'єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури Збройних Сил України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов'язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм".
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Колегія суддів звертає увагу, що цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
На цей час сформована Великою Палатою Верховного Суду єдина правозастосовча практика щодо правильного застосування спірної процесуальної норми, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист парв людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнко Ірини Вікторівни залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 13 січня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків