23 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
власник майна ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2026 задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, яке було виявлено та вилучено 21.01.2026 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон Хіомі 13ТPro, моделі 23078PND5G, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , із номерами мобільних операторів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;
- мобільний телефон Хіомі 9 MI9T, моделі M1903F10G, IMEI1 НОМЕР_5 IMEI2 НОМЕР_6 із номером мобільного оператора НОМЕР_7 ;
- моноблок Lenovo серійний номер MP2B9QDA, із операційною системою Windows 11 Pro;
- предмети зовні схожі на банкноти - гривні України номіналом 1000 у кількості 70 шт., предмети зовні схожі на банкноти - долари США номіналом 100, у кількості 160 шт.
Справа № 761/2547/26Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/3071/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
Апелянт зазначала, що копію оскаржуваної ухвали вона отримала лише 04.03.2026, а тому сторона захисту була позбавлена можливості реалізувати своє право на апеляційне оскарження у встановлений законом строк, оскільки раніше не було відомо її змісту.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт вказувала, що слідчим суддею поверхнево досліджено підстави та докази, якими обґрунтовано клопотання, і в оскаржуваній ухвалі не надано жодного обґрунтування наявності обставин, передбачених ч. 3 ст. 132 КПК України.
Також зазначала, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України.
Клопотання та долучені до нього матеріали не містять жодних відомостей, що вилучені мобільні телефони були отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі його сліди.
Слідчим не конкретизовано, яка саме інформація, що міститься на мобільних телефонах, має значення для кримінального провадження.
Вилучені в ході обшуку грошові кошти є приватною власністю ОСОБА_7 , мають законне джерело походження, а саме отримані від продажу квартири та транспортного засобу, про що остання зазначала у зауваженнях до протоколу обшуку.
Крім того, в ухвалі про обшук відсутній дозвіл на вилучення грошових коштів.
Жодних даних про те, що вилучені грошові кошти є предметом кримінального правопорушення, чи містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у клопотанні не наведено та слідчим суддею не проаналізовано.
Отже, відсутні підстави вважати, що зазначені грошові кошти мають будь-яке відношення до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи власника майна ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_6 , які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності власника майна ОСОБА_7 або її представника.
Дані про направлення учасникам судового провадження копії оскаржуваної ухвали, у справі відсутні.
Як зазначила представник в апеляційній скарзі, копію оскаржуваної ухвали представник власника майна отримала лише 04.03.2026, та 06.03.2026 представником було подано апеляційну скаргу.
Також в матеріалах справи міститься розписка про ознайомлення з матеріалами справи представником ОСОБА_6 04.03.2026.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а відтак не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, 1 відділом 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024230000000209 від 11.05.2024 за підозрою ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Згідно даних клопотання, під час досудового розслідування встановлено, що в рамках досудового розслідування досліджуються умисні дії ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та інших невстановлених осіб, вчинені за попередньою змовою групою осіб упродовж 2023-2024 років, які виразились у реалізації та підтримки рішень та дій держави агресора та окупаційної адміністрації держави агресора з метою завдання шкоди Україні, що є злочином проти основ національної безпеки України, передбаченим ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 14.01.2026 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_14 , в ході якого 21.01.2026 було вилучено наступне майно:
- мобільний телефон Хіомі 13ТPro, моделі 23078PND5G, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , із номерами мобільних операторів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;
- мобільний телефон Хіомі 9 MI9T, моделі M1903F10G, IMEI1 НОМЕР_5 IMEI2 НОМЕР_6 із номером мобільного оператора НОМЕР_7 ;
- моноблок Lenovo серійний номер MP2B9QDA, із операційною системою Windows 11 Pro;
- предмети зовні схожі на банкноти - гривні України номіналом 1000 у кількості 70 шт., предмети зовні схожі на банкноти - долари США номіналом 100, у кількості 160 шт.
Постановою слідчого старшого слідчого в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України від 21.01.2026 вилучене вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
27.01.2025 старший слідчий в ОВС 1 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_15 , звернувся з клопотанням погодженим прокурором Офісу Генеральної прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту на майно, вилучене 21.01.2026 під час обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон Хіомі 13ТPro, моделі 23078PND5G, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , із номерами мобільних операторів НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ;
- мобільний телефон Хіомі 9 MI9T, моделі M1903F10G, IMEI1 НОМЕР_5 IMEI2 НОМЕР_6 із номером мобільного оператора НОМЕР_7 ;
- моноблок Lenovo серійний номер MP2B9QDA, із операційною системою Windows 11 Pro;
- предмети зовні схожі на банкноти - гривні України номіналом 1000 у кількості 70 шт., предмети зовні схожі на банкноти - долари США номіналом 100, у кількості 160 шт.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2026 задоволено вищевказане клопотання слідчого у повному обсязі.
Із висновками слідчого судді суду першої інстанції щодо накладення арешту на вищевказане майно погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що вилучені мобільні телефони та моноблок Lenovo можуть містити сліди кримінальних правопорушень або інші відомості, які мають значення для встановлення обставин злочинів, а грошові кошти можуть бути набутими кримінально протиправним шляхом або отримані унаслідок вчинення кримінального правопорушення, відповідають ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на мобільні телефони, моноблок та предмети зовні схожі на банкноти - гривні України номіналом 1000 у кількості 70 шт., предмети зовні схожі на банкноти - долари США номіналом 100, у кількості 160 шт., з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність вилученого майна, а саме мобільних телефонів, моноблоку та грошових коштів, критеріям речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки клопотання прокурора в повній мірі відповідає вимогам КПК України, та встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вказані грошові кошти можуть бути набутими кримінально протиправним шляхом, а інформація та матеріали, які зберігаються на вилучених мобільних телефонах та моноблоці, може бути використана як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою їх збереження.
Крім того, як убачається із даних протоколу обшуку від 21.01.2026, під час огляду виявленої в ході обшуку техніки встановлено наявність на ній відомостей щодо листування з іншими учасниками, які можуть мати відношення до протиправної діяльності, електронні документи господарської діяльності товариства та інші відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Доводи апеляційної скарги про те, що вилучені грошові кошти є приватною власністю ОСОБА_7 та мають законне походження, а саме отримані внаслідок укладення договору купівлі-продажу майна від 10.02.2022 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та продажу транспортного засобу, на даному етапі досудового розслідування не спростовують правильність висновків слідчого судді про їх відповідність ознакам речових доказів.
Договір купівлі-продажу квартири від 10.02.2022, та договір продажу транспортного засобу, на які посилається апелянт, самі по собі не можуть бути належним підтвердженням тієї обставини, що саме вказані грошові у подальшому зберігались за місцем проживання ОСОБА_7 .
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
На даному етапі досудового розслідування встановлені органом досудового розслідування обставини кримінального правопорушення, до вчинення яких встановлено причетність ОСОБА_7 , містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вилучені за місцем проживання останньої грошові кошти, мобільні телефони та моноблок відповідають критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Наявні на момент розгляду клопотання відомості не перешкоджають накладенню арешту на майно за наведених стороною обвинувачення підстав, та на даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, вилученого за адресою: м. Київ, вул. Краснова Миколи, 17, кв. 1.2.
Апеляційні доводи про те, що вилучення майна відбулося всупереч ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.01.2026, якою не було надано дозвіл на вилучення та на відшукування арештованого майна, а саме грошових коштів, не є підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора щодо арешту вказаного майна, оскільки положеннями ч. 7 ст. 236 КПК України передбачено можливість тимчасового вилучення речей, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та накладення в подальшому арешту на таке майно, за умови дотримання вимог ч. 5 ст. 171 КПК України, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.
При цьому, у даному випадку слідчим дотримано вимоги абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, оскільки клопотання про арешт майна подано до суду засобами поштового зв'язку 22.01.2026, тобто на наступний день після тимчасового вилучення майна, яке мало місце 21.01.2026.
Посилання апелянта на те, що слідчим суддею розглянуто клопотання про арешт майна без повідомлення та участі власника майна, не можуть бути безумною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді, оскільки, з урахуванням вимог ст. 172 КПК України, слідчий суддя за наявності підстав, викладених у наведеній нормі закону, може розглянути клопотання без повідомлення власника майна.
Колегією суддів не встановлено порушення слідчим вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 лютого 2026 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3