вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
14 квітня 2026 року Справа № 480/8048/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8048/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18.07.2025 року №184250008499 і рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.08.2025 року №184250008499 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №2 з 10 липня 2025 року на підставі статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", провести нарахування та здійснити виплату призначеної пенсії.
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 10.07.2025 та 11.08.2025 року позивач зверталася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2. Проте рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18.07.2025 року №184250008499 та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.08.2025 року №184250008499 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, з посиланням на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку. Позивач не погоджується з даними рішеннями відповідачів, вважає їх протиправними та такими, що порушують її права, оскільки на її думку, вона має необхідний загальний і пільговий стаж та набула відповідного пенсійного віку для призначенням пенсії за віком згідно із п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено строк відповідачам для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідачів.
Копія даної ухвали була направлена Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області через систему "Електронний суд" та отримана ними 23.10.2025, про що свідчать довідки про доставку електронного листа (а.с. 30-31). Проте вимоги суду не виконано, відзивів на позовну заяву суду надано не було.
Ненадання у встановлений ухвалою суду строк відзиву, суд, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, кваліфікує як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач 10.07.2025 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням від 18.07.2025 року №184250008499 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки особа не досягла необхідного пенсійного віку - 55 років (а.с. 15).
При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявниці 52 роки 11 місяців 01 день. Страховий стаж особи становить 32 роки 00 місяців 19 днів. За доданими документами до страхового стажу враховано всі періоди трудової діяльності. Пільговий стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 становить 15 років 8 місяців 4 дні.
Водночас у рішенні зазначено, що пільговий стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 не підтверджено. Неможливо врахувати пільговий стаж за Списком №1 згідно довідки від 22.04.2025 №15, оскільки згідно акту перевірки достовірності та обґрунтованості відомостей, поданих для призначення (перерахунку) пенсій №1800-0903-1/265, під час проведення перевірки підприємством не надано первинні документи, що підтверджують пільговий характер роботи.
В подальшому позивач знову звернулась до пенсійного органу із заявою від 11.08.2025 про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням від 20.08.2025 року №184250008499 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області також було відмовлено позивачу у призначенні пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (а.с. 16).
При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявниці 53 роки. Страховий стаж особи становить 37 років 00 місяців 20 днів (в тому числі додатково за повних 5 років роботи за Списком № 1). Пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 21 рік 03 місяці 27 днів (в тому числі стаж роботи за Списком № 1 - 05 років 07 місяців 23 дні).
Водночас в оскаржуваному рішенні зазначено, що до страхового стажу зараховано всі періоди. Пільговий стаж роботи за Списком № 1 обчислено на підставі довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 22.04.2025 № 15, з 13.12.1993 по 05.09.1999, без урахування періоду перебування у відпустці без збереження заробітної плати. Пільговий стаж роботи за Списком № 2 обчислено на підставі довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або заповідних записів у ній від 22.04.2025 № 14, з 27.09.2000 по 22.09.2021, без урахування періодів перебування у відпустці без збереження заробітної плати.
Не погодившись з даним рішенням, позивач звернулася з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За приписами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 № 213-VІІІ) (далі по тексту - Закон №1788-XII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “б», зокрема. для жінок - 50 років.
Законом від 02.03.2015 № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" статтю 13 Закону №1788-XII викладено в новій редакції, пунктом “б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VІІІ від 2 березня 2015 року (далі Закон № 213-VІІІ), який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
З 01.01.2004 року набув чинності Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV), який відповідно до його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (в редакції до внесення змін Законом України №2148-VIII від 03.10.2017 року, далі Закон №2148-VIII) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (в редакції до внесення змін Законом №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. “б» статті 13 Закону №1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом №2148-VIII (до 11.10.2017 року), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.
Відтак, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: ст.13 Закону №1788-XII в редакції Закону №213-VIII та ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
Положення згаданих законів щодо підстав призначення пенсій на пільгових умовах за Списками були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.
Відповідно до п.2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також, у пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:
застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, з 23.01.2020 року чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п. “б» ст.13 Закону України №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи Закону №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 23.01.2020р. №1-р/2020 зазначив, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, визначальним у даному випадку є з'ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII).
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом по зразковій справі №360/3611/20 в постанові від 21.04.2021 року.
Аналогічна позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 16.06.2025 року по справі № 200/4104/24.
З матеріалів справи, а саме з копії трудової книжки НОМЕР_1 та довідок про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 22.04.2025 року № 14 та № 15, виданих ПАТ "Свеський насосний завод" (відповідно до яких Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області обчислено пільговий стаж позивача), суд вбачає, що позивач, у спірний період, працювала на посадах визначених у нормах статті 13 Закону №1788-XII до 1 квітня 2015 року, а саме: з 13.12.1993 по 05.09.1999 та з 27.09.2000 по 22.09.2021 (а.с. 11-14, 16-17).
А отже в даному випадку до позивача підлягають застосуванню положення ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII та, відповідно, не підлягають застосуванню положення ст. 114 Закону №1058-ІV.
З матеріалів справи, а саме з копії оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18.07.2025 року №184250008499 судом встановлено, що на момент звернення до пенсійного органу із заявою від 10.07.2025 року, пенсійним органом було визначено вік позивача 52 роки 11 місяців 01 день, страховий стаж 32 роки 00 місяців 19 днів, а пільговий стаж за списком № 2 - 15 років 08 місяців 04 дні.
Також з копії оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.08.2025 року №184250008499 судом встановлено, що на момент звернення до пенсійного органу із заявою від 11.08.2025 року, пенсійним органом було визначено вік позивача - 53 роки, страховий стаж - 37 років 0 місяців 20 днів (в тому числі додатково за повних 5 років роботи за Списком № 1), а пільговий стаж за списком № 2 - 21 рік 03 місяці 27 днів (в тому числі стаж роботи за Списком № 1 - 05 років 07 місяців 23 дні).
Вище зазначене фактично відповідає приписам Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020.
Відтак, враховуючи викладене суд доходить висновку, що відмова в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на відсутність необхідного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Сhahal v. thе United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, з урахуванням того, що позивачка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 3 місяці 3 дні, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ1 “Про пенсійне забезпечення», пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 20 років 11 місяців 23 днів, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 та задовольнив позовні вимоги, зокрема, шляхом зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 12 серпня 2020 року на підставі пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
В свою чергу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20 дійшла висновку про те, що суд прийняв правильне по суті рішення у зразковій справі.
А відтак, враховуючи викладене та з урахуванням постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року у зразковій справі №360/3611/20 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, з метою виключення подальшого звернення особи до суду за захистом порушених прав, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18.07.2025 року №184250008499 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.08.2025 року №184250008499 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу з 10.07.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
При цьому судом враховано, що п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до п. 11.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (далі по тексту - Порядок № 22-1) днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Якщо заява пересилається поштою (у випадках, передбачених абзацами четвертим та п'ятим пункту 1.1 цього розділу цього Порядку), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
Згідно з п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: зокрема:
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З аналізу зазначених норм Порядку № 22-1 суд вбачає, що орган, що призначає пенсію, після надходження відповідної заяви (про призначення пенсії) разом з поданими документами зобов'язаний письмово повідомити особу, яка звернулась з такою заявою, про недостатність поданих документів та необхідність надання у тримісячний строк з дня прийняття заяви додаткових документів для призначення пенсії. При цьому, перелік документів, які необхідно подати додатково, а також строк для їх подання мають бути зазначені органом, що призначає пенсію, у розписці, яка видається особі, що звернулась з заявою про призначення пенсії. У разі подання заяви в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія. Невиконання таких вимог органом, що призначає пенсію, призводить до позбавлення особи, яка звертається з заявою про призначення пенсії, права надати у тримісячний строк додаткові документи та унеможливлює призначення пенсії з дня прийняття заяви про призначення пенсії.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач із заявами про призначення пенсії зверталася до пенсійного органу 10.07.2025 року та 11.08.2025 року. Тобто повторно позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії в межах строку передбаченого п. 11.8 Порядку № 22-1. При цьому в матеріалах справи відсутні докази виконання пенсійним органом вимог Порядку № 22-1.
А відтак суд вважає, що дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком за заявою від 10.07.2025 року, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести позивачу нарахування та здійснити виплату призначеної пенсії, суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що після призначення пенсії позивачу, пенсійний орган відмовить у її нарахуванні та виплаті.
За таких обставин суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести позивачу нарахування та здійснити виплату призначеної пенсії, адже вказані вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області суму судового збору у розмірі 1211,20 грн., сплаченого відповідно до чеку переказу кошів від 16.10.2025 (а.с. 21).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 18.07.2025 року №184250008499 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 20.08.2025 року №184250008499 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, 33004, код ЄДРПОУ 21084076) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 10.07.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, 33004, код ЄДРПОУ 21084076) суму судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54000, код ЄДРПОУ 13844159) суму судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек