14 квітня 2026 року м. Рівне№460/22036/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач / ГУ ПФУ в Черкаській області), в якому просить:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та незарахування до страхового стажу періодів навчання, військової служби і роботи з 01.10.1992 до 23.12.1994;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Черкаській області призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 29.10.2025.
В обґрунтування заявлених позовних вимог вказав, що 29.10.2025, маючи статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив необхідні документи. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Черкаській області від 05.11.2025, прийнятим за принципом екстериторіальності, йому відмовлено у призначенні такої пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного обсягу страхового стажу. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач стверджує про необґрунтованість викладених у ньому висновків пенсійного органу в частині незарахування до страхового стажу періодів його навчання, проходження військової служби та роботи. Зазначив, що період його навчання з 01.12.1980 до 28.03.1981 підтверджується свідоцтвом та відповідним записом у трудовій книжці; період проходження строкової військової служби з 08.06.1981 до 04.05.1983 - належним йому військовим квитком, записом у трудовій книжці і довідкою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а період роботи з 01.10.1992 до 23.12.1994 - відповідними архівними витягами і довідкою. Позивач наголошує, що усі вищевказані документи долучалися ним до заяви про призначення пенсії та підтверджують наявність у нього на момент такого звернення страхового стажу в обсязі 16 років 6 місяців та 18 днів, а отже і наявність права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» протиправними, а прийняте ним рішення - незаконним, позивач просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 02.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі №460/22036/25 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16.12.2025, з використанням підсистеми «Електронний суд», ГУ ПФУ в Черкаській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечило обґрунтованість заявлених позовних вимог. Мотивуючи свої заперечення, представник пенсійного органу вказала, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує з фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, враховуючи зміст статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Пояснила, що на підставі поданих ОСОБА_1 документів встановлено, що вік позивача на день звернення 62 роки 4 місяці 28 днів, а страховий стаж 12 років 1 місяць. За результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії, до страхового стажу не зараховано: (1) період навчання з 01.12.1980 до 28.03.1981 відповідно до свідоцтва від 30.03.1981; (2) строкової військової служби з 08.06.1981 до 04.05.1983 відповідно до військового квитка від 07.06.1981, оскільки прізвище особи « ОСОБА_2 » (рос.) в зазначених документах не відповідає прізвищу заявника « ОСОБА_3 » (рос.) за паспортом; (3) період роботи з 01.10.1992 до 23.12.1994 відповідно до архівних витягів та довідки від 13.10.2025, оскільки ім'я та по батькові особи в зазначених документах вказано скорочено. Також зазначила, що період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 6 років 8 місяців 6 днів. Виходячи з наведеного, ГУ ПФУ в Черкаській області прийнято оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з відсутністю в нього необхідного страхового стажу. Враховуючи викладене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову повністю.
В силу приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду й вирішення спору по суті, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який постраждав від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується належним йому посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 22.01.2004 (а.с.8).
29.10.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої долучив копії відповідних документів (а.с.5, 6)
З урахуванням принципу екстериторіальності, вказана заява з доданими до неї документами розглянута ГУ ПФУ в Черкаській області, за наслідками чого 05.11.2025 відповідачем прийнято спірне рішення №172050007861 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. При цьому, в оскаржуваному рішенні пенсійним органом зазначено, зокрема, що:
- «страховий стаж особи становить 12 років 1 місяць;
- результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.12.1980 до 28.03.1981 відповідно до свідоцтва від 30.03.1981 №142 та строкової військової служби з 08.06.1981 до 04.05.1983 відповідно до військового квитка від 07.06.1981 серії НОМЕР_2 , оскільки прізвище особи « ОСОБА_2 » (рос.) в зазначених документах не відповідає прізвищу заявника « ОСОБА_3 » (рос.) за паспортом; період роботи з 01.10.1992 до 23.12.1994 відповідно до архівних витягів та довідки від 13.10.2025, оскільки ім'я та по батькові особи в зазначених документах вказано скорочено;
- період проживання заявника в зоні гарантованого добровільного відселення та період проживання станом на 01.01.1993 (6 років 8 місяців 6 днів);
- вирішено: відмовити у призначенні пенсії за віком на підставі положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу» (а.с.7).
Вважаючи дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо відмови у призначенні пенсії та незарахування страхового стажу протиправними, а прийняте відповідачем спірне рішення - незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України (далі також - Основний Закон України) установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є конституційним правом громадян.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
За змістом преамбули Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII), цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді:
а) державної пенсії;
б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Після 01.01.2015 додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Суд звертає увагу на те, що за змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ, для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31.07.1986 не є обов'язковим; достатньо того, щоб особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, з 26.04.1986) до 31.07.1986.
Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, яка враховується судом в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (частина друга статті 55 Закону №796-XII).
З наведеного висновується, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії до 01.01.1993 протягом не менше 3-х років, має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. При цьому постійне проживання або постійна праця такої особи у зазначеній зоні з моменту аварії (тобто з 26.04.1986) до 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (починаючи з 26.04.1986) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Тобто, максимальна величина зниження пенсійного віку для особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6-ти років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Так, за змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (пункт 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1).
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01.01.2004, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону №1058-IV, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Спірним в межах даної судової справи є питання наявності у позивача права на призначення пенсії відповідно до норм статті 55 Закону №796-XII, тобто зі зниженням пенсійного віку, з огляду на тривалість його проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення та обсяг наявного страхового стажу, з приводу чого суд зазначає таке.
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (частина перша). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина четверта).
До позовної заяви ОСОБА_1 додана копія посвідчення громадянина, потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), серії НОМЕР_1 , виданого 22.01.2004 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ (а.с.8).
Суд зауважує, що станом на час видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи чинними були норми Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок №51; втратив чинність з 25.07.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551).
Відповідно до пункту 2 Порядку №51 (у редакції, чинній на час видачі належного позивачу посвідчення), посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ, іншими актами законодавства.
За правилами абзацу третього пункту 5 Порядку №51, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 01.01.1993 прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Наведене кореспондується з положеннями частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, за якою посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Отже, Законом №796-ХІІ та Порядком №51 чітко визначено, що саме посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.
Таким чином, надаючи особі посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що «(…) право на пенсію відповідно до Закону №796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» і (або) «Потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи»».
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), надає йому право користуватися пільгою на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбаченою статтею 55 Закону №796-XII, за умови підтвердження факту його роботи або проживання станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років (абзац п'ятий пункту 2 частини першої означеної статті).
Водночас, суд зауважує, що вказане вище посвідчення не може слугувати безумовним доказом факту проживання / роботи позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років, оскільки за правилами частин третьої та четвертої статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факти проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17.
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №572/245/17.
Аналізуючи положення абзацу другого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1, Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у справі №460/658/24 виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
З матеріалів справи судом установлено, що на підтвердження факту свого проживання в зоні гарантованого добровільного відселення позивачем надано належним чином засвідчені копії: паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 20.01.2006 Володимирецьким РВ УМВС України в Рівненській області (а.с.3-4); довідки Володимирецької селищної ради Рівненської області від 07.10.2025 №506 (а.с.13), а також витяг з реєстру Володимирецької територіальної громади №2025/014705669, виданий 07.10.2025 щодо ОСОБА_1 (а.с.12).
Так, зазначеними вище копією паспорта і витягом з реєстру територіальної громади підтверджується, що місце проживання ОСОБА_1 з 21.11.1985 і дотепер (тобто, до дня видачі цього витягу - 07.10.2025) зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
У свою чергу, згаданою вище довідкою органу місцевого самоврядування стверджується, що позивач дійсно зареєстрований та проживає з 26.04.1986 по даний час (тобто по дату видачі цього документа - 07.10.2025) в селі Новосілки Вараського району Рівненської області, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, ІІІ категорії радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підстава видачі цієї довідки - будинкова книга №3, особовий рахунок № НОМЕР_4 .
Суд зазначає, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 (зі змінами), село Новосілки Володимирецького (нині - Вараського) району Рівненської області відноситься до 3 зони радіоактивного забруднення - зони гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, наведеними вище письмовими доказами, а саме копією паспорта позивача від 20.01.2006 серії НОМЕР_3 , витягом з реєстру територіальної громади від 07.10.2025 №2025/014705669 та довідкою органу місцевого самоврядування від 07.10.2025 №506 підтверджується факт безперервного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом 6 років 8 місяців та 6 днів, що визнається й відповідачем за змістом прийнятого ним спірного рішення від 05.11.2025.
Отже, наявними в матеріалах справи доказами у їх сукупності достеменно підтверджено, що станом на 01.01.1993 позивач постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3-х років, що надає йому право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.
Що стосується величини зниження пенсійного віку позивача при вирішенні питання про призначення йому пенсії на умовах статті 55 Закону №796-XII, суд зауважує, що наявність у ОСОБА_1 права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки достеменно підтверджується довідкою Володимирецької селищної ради Рівненської області від 07.10.2025 №506, відповідно до якої позивач зареєстрований та проживав у зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду, що дає право на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки (з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) до 31.07.1986).
Наявність у позивача права на початкову величину зниження пенсійного віку не заперечується й відповідачем за змістом оскаржуваного рішення та відзиву на позовну заяву.
Також, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування додаткового зниження пенсійного віку позивача, яке здійснюється виходячи з розрахунку 1 рік за кожні 2 роки проживання / роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, але не більше 6 років.
Як встановлено вище судом з матеріалів справи, у період з 26.04.1986 до 07.10.2025 позивач зареєстрований і постійно проживав у селі Новосілки Вараського району Рівненської області, що належить до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тобто, наявні у справі документи (письмові докази) засвідчують, що станом на день звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії період його постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становив понад 39 років, що, у свою чергу, свідчить про наявність підстав для застосування додаткового зниження пенсійного віку ОСОБА_1 на 3 роки (з розрахунку 1 рік за кожні 2 роки проживання).
Таким чином, позивач наділений правом на зменшення пенсійного віку при призначенні йому пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII сукупно на 6 років (3 роки - початкова величина зниження та 3 роки додатково), а отже він набув право на призначення такої пенсії у віці 54 років, які йому виповнилися 01.06.2017.
Разом з тим, до предмету доказування в межах цього судового спору належить також обсяг наявного у позивача страхового стажу, необхідного для призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, з приводу чого суд зазначає наступне.
З аналізу змісту абзацу першого частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ висновується, що наявність в особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зниження пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, є обов'язковою умовою для призначення такій особі пенсії на пільгових умовах за нормами цієї статті.
У свою чергу, умови призначення пенсії за віком установлені статтею 26 Закону №1058-IV, згідно з абзацом першим частини першої якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Отже, для призначення ОСОБА_1 пенсії на підставі абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ зі зниженням пенсійного віку на 6 років, його страховий стаж має становити не менше 15 років.
З матеріалів справи судом установлено, що на день звернення до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії (29.10.2025) ОСОБА_1 досягнув повних 62 років та мав страховий стаж в обсязі лише 12 років 1 місяць (за розрахунком, проведеним ГУ ПФУ в Черкаській області за наслідками розгляду вказаної заяви та відображеним у спірному рішенні від 05.11.2025), що й зумовило прийняття відповідачем оскаржуваного у справі рішення про відмову в призначенні пенсії (а.с.7).
Водночас, у позовній заяві позивач стверджує про протиправність дій відповідача щодо незарахування до його страхового стажу періодів навчання з 01.12.1980 до 28.03.1981, військової служби з 08.06.1981 до 04.05.1983 та роботи з 01.10.1992 до 23.12.1994, оскільки до заяви про призначення пенсії ним долучено усі необхідні підтвердні документи, що засвідчують наявність страхового стажу в обсязі 16 років 6 місяців і 18 днів, який є достатнім для призначення йому пенсії на умовах статті 55 Закону №796-XII.
Оцінюючи наведені вище обставини і твердження сторін справи, суд враховує, що за правилами частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд звертає увагу, що система персоніфікованого обліку введена в дію 01.01.2004 на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування», відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 №1854 та від 12.03.2003 №303.
За правилами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Аналіз змісту викладених правових норм дає підстави для висновку, що у період до 31.12.2003 при визначенні критеріїв для призначення особі пенсії законодавець оперував лише поняттям «стаж роботи», яке, фактично, включало в себе періоди трудової діяльності такої особи та інші, прирівняні до неї [трудової діяльності] періоди. Разом з тим, починаючи з 01.01.2004, запроваджено поняття «страхового стажу», визначення якого наведено у частині першій статті 24 Закону №1058-IV та який поставив право особи на призначення пенсії у залежність від сплати нею страхових внесків за відповідний період в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як установлено вище судом, спір між сторонами даної справи стосується періодів трудової та іншої діяльності позивача до 31.12.2003, а отже при вирішенні питання щодо зарахування таких періодів до страхового стажу ОСОБА_1 для призначення йому пенсії застосуванню підлягають норми законодавства, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, згідно з наявними у справі матеріалами, а саме копією свідоцтва №142, виданого 30.03.1981, ОСОБА_1 закінчив курси (з відривом від виробництва) у навчальному пункті Рівненської АЕС по професії/спеціальності «електрозварювальник-арматурник» та отримав кваліфікацію «електрозварювальник-арматурник 3 (третього) розряду»; підстава - рішення кваліфікаційної комісії Управління будівництва Рівненської АЕС від 28.03.1981 (а.с.8).
На підставі вказаного свідоцтва, у належній позивачу трудовій книжці від 29.04.1981 серії НОМЕР_5 зроблено запис №1 про його навчання в навчальному комбінаті Рівненської АЕС, починаючи з 01.12.1980 (а.с.10-11).
На переконання суду, означені вище документи у своїй сукупності є належними, достовірними та достатніми доказами проходження позивачем навчальних курсів (навчання) у період з 01.12.1980 до 28.03.1981.
У свою чергу, зі змісту копії військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого 07.06.1981 ІНФОРМАЦІЯ_2 , судом з'ясовано, що у період з 08.06.1981 до 04.05.1983 позивач проходив військову службу в лавах радянської армії та був звільнений з такої в запас, з направленням на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 не пізніше 06.05.1983 (пункти 8 і 12). Крім того, суд звертає увагу, що в пункті 6 цього документа в якості основної цивільної спеціальності позивача вказано «електрозварювальник» (а.с.9).
Обставини щодо проходження ОСОБА_1 військової служби у зазначений вище період додатково підтверджуються довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.11.2025 №1639 (а.с.19) та записом №3 належної позивачу трудової книжки від 29.04.1981.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При цьому, за правилами частини третьої цієї ж статті, до стажу роботи зараховується також:
в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби;
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових і фактичних підстав для зарахування періодів навчання (навчальних курсів) позивача з 01.12.1980 до 28.03.1981 та проходження ним військової служби з 08.06.1981 до 04.05.1983 до його страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Однак, у спірному рішенні ГУ ПФУ в Черкаській області зазначило про неможливість зарахування вказаних вище періодів до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки «прізвище особи « ОСОБА_2 » (рос.) в зазначених документах не відповідає прізвищу заявника « ОСОБА_3 » (рос.) за паспортом».
Суд критично оцінює такий висновок пенсійного органу та зауважує, що як свідоцтво про навчання, так і військовий квиток належать до переліку (виду) документів, видача й оформлення яких здійснюються виключно уповноваженими на те посадовими особами (органами/установами), у визначеному порядку та за наявності необхідних для того підстав (умов). А тому, відповідальність за правильність внесення (заповнення) до таких документів відомостей (інформації) не може покладатися виключно на особу, якій вони видані.
Більше того, на підтвердження відомостей, що містяться у свідоцтві від 30.03.1981 №142 та військовому квитку від 07.06.1981 серії НОМЕР_2 , позивачем було надано пенсійному органу також копію своєї трудової книжки від 29.04.1981 серії НОМЕР_5 , записи №1 і №3 якої повністю кореспондуються зі змістом вказаних документів та здійснені на підставі останніх. А дата народження позивача, зазначена у військовому квитку, відповідає відомостям належного йому паспорта громадянина України.
Суд повторно наголошує, що за приписами пункту 4.7 розділу IV Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…).
З урахуванням викладеного, виявлену відповідачем розбіжність між паспортом позивача та належними йому свідоцтвом і військовим квитком в частині прізвища суд вважає проявом надмірного формалізму з боку пенсійного органу, а тому зроблений відповідачем на основі такої розбіжності висновок за змістом спірного рішення є необґрунтованим.
При цьому, оскільки в силу норм частини третьої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом, і, за результатами розгляду поданої позивачем заяви від 29.10.2025 з додатками ГУ ПФУ в Черкаській області вже зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період з 17.03.1981 до 03.06.1981 (форма РС-право №172050007861 (зворот а.с.7)), то додатковому зарахуванню до страхового стажу позивача підлягають періоди його навчання (курсів по підготовці кадрів) з 01.12.1980 до 16.03.1981 (3 місяці 16 днів) та військової служби з 08.06.1981 до 04.05.1983 (1 рік 10 місяців 26 днів), що сукупно складає 2 роки 2 місяці 12 днів.
Відповідно, вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо незарахування до його страхового стажу періоду навчання з 17 до 28.03.1981 є безпідставними та відхиляються судом.
Що стосується періоду роботи ОСОБА_1 з 01.10.1992 до 23.12.1994, слід врахувати, що означений період трудової діяльності позивача не відображений у записах належної йому трудової книжки від 29.04.1981.
В контексті наведеного, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог Закону №1788-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2 Порядку №637, у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
На підтвердження заявлених позовних вимог в частині спірного періоду з 01.10.1992 до 23.12.1994 позивачем долучено до матеріалів справи належним чином засвідчені копії: архівного витягу від 13.10.2025 №871/04-02 з наказу Володимирецького районного відділу освіти (Володимирецького НВК) від 01.10.1992 №45 (а.с.14); архівного витягу від 13.10.2025 №872/04-02 з наказу Володимирецького районного відділу освіти (Володимирецького МНВК) від 23.12.1994 №153 (а.с.15).
Вказаними документами стверджується, що з 01.10.1992 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу робітником будівельної бригади на час будівництва їдальні в с. М. Телковичі та звільнений з такої 23.12.1994 у зв'язку із закінченням будівництва.
Зазначені архівні витяги видані Трудовим архівом Володимирецької селищної ради на користь ОСОБА_1 та містять усі необхідні реквізити (дані), що зумовлюють їй дійсність, а відтак, на переконання суду, є достатніми для підтвердження факту трудової діяльності (стажу роботи) позивача протягом означеного вище періоду.
Водночас, у спірному рішенні відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування цього періоду до страхового стажу позивача, оскільки «ім'я та по батькові особи в зазначених документах вказано скорочено».
Суд не погоджується з таким висновком пенсійного органу та звертає увагу на те, що архівні витяги від 13.10.2025 №871/04-02 і №872/04-02 видані Трудовим архівом Володимирецької селищної ради виключно на підставі книг наказів Володимирецького районного відділу освіти (Володимирецького НВК) по особовому складу за 1992 рік та 1992-2000 роки відповідно. При цьому, зміст вказаних витягів, в тому числі й прізвище та ініціали позивача ( ОСОБА_1 ), архівною установою викладено у повній відповідності до записів документів, на підставі яких вони видані (сформовані), про що безпосередньо свідчать примітки «так у документі».
Крім того, згідно з архівною довідкою №873/04-02, виданою 13.10.2025 Трудовим архівом Володимирецької селищної ради, у наказі від 01.10.1992 №45 та наказі від 23.12.1994 №153 Володимирецького районного відділу освіти (Володимирецького міжшкільного навчально-виробничого комбінату), смт Володимирець Рівненської області, зазначена одна особа з прізвищем та ініціалами ОСОБА_1 .
З огляду на наведене, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.10.1992 до 23.12.1994 на підставі архівних витягів від 13.10.2025 №871/04-02, №872/04-02 та архівної довідки від 13.10.2025 №873/04-02.
При цьому суд наголошує, що з огляду на приписи Порядку №637, встановлення стажу роботи (страхового стажу) особи у період до 31.12.2023 здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі інших документів, виданих за місцем її роботи, служби, навчання, а також архівними установами виключно у разі відсутності у такої особи трудової книжки або відповідних записів у ній.
На особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Поряд з цим, частина третя статті 44 Закону №1058-IV визначає право органу Пенсійного фонду України вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також, в необхідних випадках, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію (…).
У той же час, ГУ ПФУ в Черкаській області не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей (додаткових документів), на підставі яких можна було б додатково підтвердити / перевірити стаж роботи позивача у період з жовтня 1992 року до грудня 1994 року. Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем надсилались запити до установи, де працював позивач, або до архівної установи для підтвердження наявного у нього стажу.
Зважаючи на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що, незарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період його трудової діяльності з 01.10.1992 до 23.12.1994 (2 роки 2 місяці 23 дні) у будівельній бригаді при Володимирецькому районному відділі освіти (Володимирецькому МНВК) згідно з архівними витягами від 13.10.2025 №871/04-02, №872/04-02 та архівною довідкою від 13.10.2025 №873/04-02, ГУ ПФУ в Черкаській області порушило законні права та інтереси позивача, що свідчить про протиправність прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення у цій частині.
Отже, сукупний обсяг страхового стажу позивача на день його звернення до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії становив 16 років 6 місяців 5 днів (12 років 1 місяць (зараховані відповідачем) + 2 роки 2 місяці 12 днів (навчання та військова служба позивача) + 2 роки 2 місяці 23 дні (робота позивача)).
У зв'язку з цим, викладені в оспорюваному рішенні твердження відповідача щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів його навчання, військової служби та роботи за доданими ним документами не можуть вважатися обґрунтованими, а визначений пенсійним органом загальний обсяг наявного у ОСОБА_1 страхового стажу на день його звернення із відповідною заявою - правильним.
Наведене дає суду усі підстави для висновку, що здійснюючи розрахунок страхового стажу позивача для призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону, відповідач діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, а тому прийняте ним рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 05.11.2025 №172050007861 не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Таким чином, суд констатує, що на момент прийняття ГУ ПФУ в Черкаській області оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, ОСОБА_1 відповідав критеріям, визначеним статтею 55 Закону №796-XII та статтею 26 Закону №1058-IV, що свідчить про протиправність дій відповідача із відмови у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
При цьому, належним способом захисту порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача є саме визнання протиправним та скасування судом спірного рішення ГУ ПФУ в Черкаській області про відмову у призначенні пенсії, позаяк останнє прийняте з мотивів, які суперечать вимогам законодавства та фактичним обставинам, зокрема тому, що позивач станом на 29.10.2025 не мав необхідного обсягу страхового стажу.
Визначаючись зі способом відновлення порушених прав та законних інтересів позивача, суд зазначає, що механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV визначено Порядком №22-1.
При цьому, починаючи з 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено, зокрема, застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення / перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021.
Зазначена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення / перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
В силу приписів Порядку №22-1:
- пункт 1.1. розділу І - заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (…) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (орган, що призначає пенсію);
- пункт 4.1. розділу IV - заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію;
- пункт 4.2. розділу IV - після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Зі змісту викладених положень висновується, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання / перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
У справі, що розглядається, судом установлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем 29.10.2025 заяви про призначення пенсії, за принципом екстериторіальності, структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Черкаській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру, необхідні для ефективного відновлення порушених прав та інтересів позивача, а саме щодо призначення йому пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-XII має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії, яким, у даному випадку, є ГУ ПФУ в Черкаській області.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Черкаській області щодо відмови у призначенні йому пенсії за віком на умовах статті 55 Закону №796-ХІІ і незарахування окремих періодів до страхового стажу. Натомість, похідна від неї позовна вимога про зобов'язання відповідача вчинити певні дії стосується лише призначення позивачу пенсії, без вимог про зарахування відповідних періодів до його страхового стажу.
З даного приводу суд враховує, що за правилами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому, задля належного й ефективного відновлення порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його навчання з 01.12.1980 до 16.03.1981, військової служби з 08.06.1981 до 04.05.1983 та роботи з 01.10.1992 до 23.12.1994.
Суд зазначає, що у цій справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у даному випадку є лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки цього суб'єкта владних повноважень - зарахувати позивачу страховий стаж і призначити пенсію.
Дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку, дійсно, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли існує лише один правомірний і законно-обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на настання визначених законодавством умов, а саме досягнення необхідного пенсійного віку, надання необхідних документів на підтвердження наявності достатнього обсягу страхового стажу та періоду постійного проживання у відповідній зоні радіоактивного забруднення, відповідач був зобов'язаний вчинити конкретні дії на користь позивача - призначити пенсію за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ. Водночас, оскільки пенсійний орган [ГУ ПФУ в Черкаській області] цієї дії не вчинив та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, останнього слід зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
При цьому, визначаючись із датою, з якої позивачу має бути призначена пенсія, суд враховує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Як установлено вище судом, позивачу виповнилося 54 роки 01.06.2017, а із заявою про призначення пенсії він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України лише 29.10.2025, тобто поза межами трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку (з урахуванням його зниження), а тому пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ повинна бути призначена позивачу з дня його звернення, тобто з 29.10.2025.
Положеннями частини першої статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
На підставі вищевикладеного, зважаючи на встановлені у ході судового розгляду справи обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування судом, що відповідає меті адміністративного судочинства при вирішенні спорів цієї категорії. Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував заявлені ним позовні вимоги, знайшли своє часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позов підлягає задоволенню частково.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 1211,20 грн, відповідно до квитанції АТ «Укрпошта» від 25.11.2025 №2194038783, підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн (а.с.20).
Докази понесення сторонами справи інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05.11.2025 №172050007861 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01.12.1980 до 16.03.1981, військової служби з 08.06.1981 до 04.05.1983 та роботи з 01.10.1992 до 23.12.1994.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 29.10.2025.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 14 квітня 2026 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, буд. 23, м. Черкаси, Черкаська обл., 18000, ЄДРПОУ/РНОКПП 21366538)
Суддя С.А. Борискін