14 квітня 2026 року Київ справа №320/34114/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Голд Текстиль» до Київської митниці про визнання протиправним і скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Голд Текстиль» до Київської митниці, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товар №UA100380/2025/000049/2 від 03.06.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення з огляду на відсутність у відповідача обґрунтованого сумніву щодо правомірності визначення позивачем митної вартості задекларованих до ввезення на митну територію України товарів.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач у наданому суду відзиві на позовну заяву наголошує на обґрунтованості прийнятого ним оскаржуваного рішення з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самого рішення про коригування митної вартості товарів, так і дотримання визначеного законом порядку його прийняття.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив.
Розглянувши подані учасниками справи документи й матеріали, всебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, між Niagara Mills (Pvt) Limited, компанією, зареєстрованою в Ісламській Республіці Пакистані, (далі - продавець) та позивачем був укладений договір №NM-SC-786/14073 (далі - договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 2.1, 2.3, 2.4, 3.1, 3.5, 4.1, 11.4, 11.5 та 11.8 якого продавець зобов'язується виготовити й поставити у власність позивача товар, а позивач - прийняти у власність та оплатити в повній відповідності з раніше здійсненими позивачем і підтвердженими продавцем замовленнями, проформами-інвойсами та/або специфікаціями.
Товар поставляється партіями, що зазначаються в специфікаціях.
Ціна на товар встановлена в іноземній валюті - доларах США (USD) і розуміється на умовах поставки, що зазначаються в проформах-інвойсах, інвойсах та/або специфікаціях на кожну партію товару, якщо інше не буде обумовлено в додаткових угодах до договору.
Ціна товару визначається на кожну партію та фіксується в проформах-інвойсах, інвойсах та/або специфікаціях, які становлять невід'ємну частину договору.
Ціна товару включає вартість упаковки, тари, маркування. Тара й упаковка не підлягають поверненню.
Поставка товару здійснюється в терміни та на умовах, що зазначаються в проформах-інвойсах та/або специфікаціях на кожну партію товару, у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Incoterms (в редакції 2010 року), якщо інше не узгоджено в додаткових угодах до договору.
Продавець зобов'язується надати позивачу наступні документи: сертифікат походження; специфікацію; інвойс; пакувальний лист.
Оплати по договору на підставі проформи-інвойсу та/або інвойсу здійснюються позивачем шляхом простого банківського переказу у вигляді: передоплати в іноземній валюті - долар США (USD), якщо інший порядок оплати не буде погоджений сторонами у специфікації(ях) до Договору.
Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині невиконаних обов'язків і штрафних санкцій договір діє до повного їх виконання і сплати.
При тлумаченні договору мають силу правила Incoterms 2010.
Будь-які зміни та доповнення до договору мають силу лише за умови, якщо вони здійснені в письмовій формі й підписані належним чином уповноваженими представниками сторін.
01.12.2020 продавець та позивач уклали додаткову угоду №1 до договору, якою, зокрема, виклали пункт 11.4 договору в наступній редакції: договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині невиконаних обов'язків і штрафних санкцій договір діє до повного їх виконання і сплати.
29.12.2022 продавець та позивач уклали додаткову угоду №2 до договору, якою, зокрема, виклали пункт 11.4 договору в наступній редакції: договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2026, а в частині невиконаних обов'язків і штрафних санкцій договір діє до повного їх виконання і сплати.
25.02.2025 продавець та позивач уклали специфікацію №5 до договору (далі - специфікація), відповідно до пункту 1 якої продавець зобов'язався здійснити поставку друкованих та фарбованих тканин у загальній кількості 94 695 метрів (далі - товар).
Загальна вартість товару за специфікацією склала 103 217,55 доларів США.
Відповідно до пунктів 2 та 3 специфікації продавець та позивач погодили, зокрема, наступні умови поставки та оплати товару: умови поставки товару - FOB м. Карачі, Ісламська Республіка Пакистан, згідно з правилами Incoterms 2010. Термін поставки товару - не пізніше 90 днів із дати виставлення проформи-інвойса.
Умови оплати товару: 35% попередня оплата протягом 30 банківських днів із дати виставлення проформи-інвойса, 65% попередня оплата оплачується протягом 30 банківських днів із моменту отримання факсової копії інвойса та факсової копії пакувального листа.
25.02.2025 продавець виставив позивачу до сплати проформу-інвойс №14073/5 на загальну суму 103 217,55 доларів США. Відповідно до проформи-інвойса №14073/5 від 25.02.2025 товар постачається на умовах FOB м. Карачі, Ісламська Республіка Пакистан, а умови його поставки та оплати - не пізніше 90 днів із дати виставлення проформи-інвойса; 35% попередня оплата протягом 30 банківських днів із дати виставлення проформи-інвойса, 65% попередня оплата оплачується протягом 30 банківських днів із моменту отримання факсової копії інвойса та факсової копії пакувального листа.
Виставлена продавцем проформа-інвойс №14073/5 від 25.02.2025 містить посилання на договір та специфікацію.
07.03.2025 позивач перерахував на користь продавця 36 126,14 доларів США відповідно до платіжної інструкції в іноземній валюті №3 від 07.03.2025, в графі 70 якої міститься посилання на договір та проформу-інвойс №14073/5 від 25.02.2025.
18.03.2025 продавець виставив позивачу до сплати інвойс №NM-INV-25029 на загальну суму 103 217,55 доларів США. Відповідно до інвойса №NM-INV-25029 від 18.03.2025 товар постачається на умовах FOB м. Карачі, Ісламська Республіка Пакистан, а умови його поставки та оплати - не пізніше 90 днів із дати виставлення проформи-інвойса; 35% попередня оплата протягом 30 банківських днів із дати виставлення проформи-інвойса, 65% попередня оплата оплачується протягом 30 банківських днів із моменту отримання факсової копії інвойса та факсової копії пакувального листа.
Виставлений продавцем інвойс №NM-INV-25029 від 18.03.2025 містить посилання на договір та специфікацію.
03.04.2025 позивач перерахував на користь продавця 67 091,41 долар США відповідно до платіжної інструкції в іноземній валюті №4 від 03.04.2025, в графі 70 якої міститься посилання на договір та проформу-інвойс №14073/5 від 03.04.2025.
02.06.2025 позивач подав до Київської митниці додаткову митну декларацію ІМ40ДЕ №25UA100380622421U1, у графах 31 якої позивачем був зазначений товар, придбаний за специфікацією, проформою-інвойсом №14073/5 від 25.02.2025 та інвойсом №NM-INV-25029 від 18.03.2025.
Відповідно до граф 20, 22 та 42 додаткової митної декларації ІМ40ДЕ №25UA100380622421U1 від 02.06.2025 загальна вартість товару складає 103 217,55 доларів США, а його поставка відбувалася на умовах FOB м. Карачі, Ісламська Республіка Пакистан.
У той же час, з матеріалів справи слідує, що позивач здійснив перевезення товару (оплатив фрахт) із порту м. Карачі, Ісламська Республіка Пакистан, до порту м. Констанци, Румунія, а також поніс витрати в порту призначення, включаючи вантажно-розвантажувальні роботи, зберігання товару й інші портові витрати, здійснив перевезення товару (оплатив наземну доставку товару автомобільним транспортом) із м. Констанци, Румунія до місця ввезення на митну територію України та компенсував витрати по страхуванню контейнерна. Розмір таких витрат склав 308 510,82 грн. (161 736,51 грн. + 58 990,40 грн. + 87 118,71 грн. + 665 20 грн.).
Таким чином, загальна митна вартість товару, визначена позивачем за основним методом визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту), склала в гривневому еквіваленті станом на день подання позивачем додаткової митної декларації щодо товару 02.06.2025 - 4 594 733,12 грн. (103 217,55 доларів США х 41,5261 + 308 510,82 грн.).
Позивачем до Київської митниці разом із додатковою митною декларацією ІМ40ДЕ №25UA100380622421U1 від 02.06.2025 подано, зокрема такі документи: договір, додаткові угоди №1 від 01.12.2020 та додаткову угоду №2 від 29.12.2022 до нього, специфікацію, проформу-інвойс №14073/5 від 25.02.2025, рахунок-фактуру (інвойс) №NM-INV-25029 від 18.03.2025, платіжні інструкції в іноземній валюті №3 від 07.03.2025 та №4 від 03.04.2025, коносамент №AFI0196097 від 06.03.2025, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) №6558 від 27.05.2025, договір транспортно-експедиторського обслуговування №12/12-19 від 12.12.2019, укладений між Приватним підприємством «Інвервід» (далі - експедитор) та позивачем, довідку про транспортні витрати №01 від 28.05.2025, видану експедитором, сертифікат про походження товару №APBUMA/CO/0321-2025 від 25.03.2025.
02.06.2025 відповідач надіслав позивачу через спеціалізовану систему обміну електронними повідомленнями запит (повідомлення) відповідача щодо надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару за додатковою митною декларацією ІМ40ДЕ №25UA100380622421U1 від 02.06.2025.
У своєму запиті відповідач витребував від позивача надання наступних документів: 1) платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 2) транспортних (перевiзних) документів, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включенi у вартiсть товару, а також документів, що мiстять вiдомостi про вартiсть перевезення оцiнюваних товарiв, у тому числі документів, що містять відомості про вартість зберігання товару в порту призначення; 3) якщо здійснювалося страхування, - страхових документів, а також документів, що містять відомості про вартість страхування; 4) виписки з бухгалтерської документації; 5) каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару; 6) договору (угоди, контракту) із третіми особами, пов'язаного з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 7) рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 8) рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 9) висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.
03.06.2025 позивач у відповідь на запит надав відповідачу лист позивача №0306/25-01 разом із наступними додатковими документами: заявкою №01 від 02.03.2025 до договору транспортно-експедиторського обслуговування №12/12-19 від 12.12.2019, укладеного між експедитором та позивачем, рахунком на оплату №Ін00-781 від 16.05.2025, виставленим експедитором, платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №80 від 20.05.2025, виданою позивачем, актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №781 ф від 16.05.2025, складеним між експедитором та позивачем, рахунком на оплату №Ін00-822 від 28.05.2025, виставленим експедитором.
03.06.2025 відповідач направив позивачу повідомлення з метою проведення письмової консультації в спеціалізованій системі обміну електронними документами.
03.06.2025 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA100380/2025/000049/2, яким застосував другорядний (резервний) метод для визначення митної вартості товару.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з такого.
Відповідно до положень статті 49 МК України (тут і далі по тесту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною першою статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За правилами частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант на письмову вимогу митного органу зобов'язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частиною четвертою статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:
1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;
2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;
3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Частинами першою-третьою статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною п'ятою статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;
3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;
4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;
5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;
6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).
Відповідно до частини дванадцятої статті 264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.
Згідно з частини першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У випадку незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів (частина сьома статті 55 МК України).
Положеннями статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Щодо визначених в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів (графа 33 - обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, оформлені в додатковому повідомленні митного органу) підстав його прийняття, суд зазначає таке.
Суд не погоджується з твердженнями відповідача, що позивач не підтвердив вартість транспортних витрат, включених ним до митної вартості спірного товару, не довів, що вартість зберігання товару включена до його вартості, а в наданому до митного оформлення інвойсі продавця №NM-INV-25029 від 18.03.2025 не виокремлено такі складові митної вартості товарів як його упаковку та маркування.
Суд зазначає, що відповідно до специфікації, проформи-інвойса №14073/5 від 25.02.2025 та інвойса №NM-INV-25029 від 18.03.2025, які містять посилання на договір та специфікацію, спірний товар постачався на умовах FOB м. Карачі, Ісламська Республіка Пакистан (згідно з Incoterms 2010).
Умови поставки FOB згідно з Incoterms 2010 передбачають те, що на продавця покладається обов'язок нести всі витрати, пов'язані зі спірним товаром, до моменту його переходу через поручні судна в призначеному порту відвантаження. На продавця також покладається обов'язок сплатити витрати, пов'язані з виконанням митних формальностей для експорту, включаючи сплату податків, мита та інших зборів, що підлягають сплаті при експорті спірного товару.
Продавець зобов'язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування.
Таким чином, суд відхиляє довід відповідача про необхідність виокремлення продавцем у його інвойсі №NM-INV-25029 від 18.03.2025, в якому чітко зазначені умови поставки спірного товару FOB м. Карачі, Ісламська Республіка Пакистан, вартості пакування та маркування товару, адже останні вже включені в ціну товару на умовах поставки FOB відповідно до Incoterms 2010, а вимога до їх обов'язкового виокремлення в інвойсі чинним законодавством не передбачена.
При цьому відповідно до пункту 2.4 договору ціна товару включає вартість упаковки, тари, маркування. Тара й упаковка не підлягають поверненню.
Що стосується посилання митниці на те, що в інвойсі №NM-INV-25029 від 18.03.2025 зазначено номер контейнера, що є, на думку відповідача, розбіжністю, то суд звертає увагу, що за умовами поставки FOB м. Карачі, Ісламська Республіка Пакистан (Incoterms 2010) саме на продавця покладено обов'язок нести всі витрати, пов'язані зі спірним товаром, до моменту його переходу через поручні судна в призначеному порту відвантаження, який у спірному випадку постачався в контейнері, тобто продавець здійснив завантаження товару саме в контейнері та був обізнаний про номер відповідного контейнера.
При цьому за приписами пунктів 5 та 6 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, та витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Судом досліджено надані позивачем відповідачу в силу приписів частин другої та третьої статті 53 МК України до митного оформлення товару та до суду транспорті (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, а саме: договір транспортно-експедиторського обслуговування №12/12-19 від 12.12.2019, укладений між експедитором та позивачем, та заявку №01 від 02.03.2025 до нього, коносамент №AFI0196097 від 06.03.2025, міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) №6558 від 27.05.2025, рахунок на оплату №Ін00-781 від 16.05.2025, виставлений експедитором, та платіжну інструкцію кредитового переказу коштів №80 від 20.05.2025, видану позивачем щодо його оплати, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №781 ф від 16.05.2025, складений між експедитором та позивачем, рахунок на оплату №Ін00-822 від 28.05.2025, виставлений експедитором, та платіжну інструкцію кредитового переказу коштів №815 від 04.06.2025, видану позивачем щодо його оплати, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №000953 від 04.06.2025, №000954 від 04.06.2025 та №000955 від 04.06.2025, складені між експедитором та позивачем.
Зі змісту вказаних документів слідує, що позивач поніс до митного кордону України та сплатив наступні витрати щодо спірного товару:
1) 161 736,51 грн за перевезення товару морським транспортом із порту м. Карачі, Ісламська Республіка Пакистан, до порту м. Констанца, Румунія;
2) 58 990,40 грн за витрати в порту м. Констанци, Румунія, включаючи вантажно-розвантажувальні роботи, зберігання товару й інші портові витрати;
3) 87 118,71 грн за перевезення товару автомобільним транспортом із порту м. Констанци, Румунія до митної території України;
4) 665,20 грн витрат по страхуванню контейнерна.
Судом встановлено, що розмір додаткових витрат позивача, пов'язаних із транспортуванням товару до митної території України, склав 308 510,82 грн (161 736,51 грн + 58 990,40 грн + 87 118,71 грн + 665 20 грн), які позивач у силу приписів пунктів 5 та 6 частини десятої статті 58 МК України включив до митної вартості спірного товару.
Суд також зазначає, що позивач надав відповідачу рахунок на оплату №Ін00-822 від 28.05.2025, виставлений експедитором та який підтверджує, що вартість зберігання спірного товару в порту включена до портових витрат, які позивач додатково включив до митної вартості товару.
Відтак, суд вважає, що надані позивачем відповідачу транспортні (перевізні) документи є достатніми для підтвердження понесених позивачем витрат, пов'язаних із транспортуванням спірного товару, в загальному розмірі 308 510,82 грн.
Щодо твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребовувані відповідачем виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, суд зазначає, що ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу частини третьої статті 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.
Суд зазначає, що в листі позивача №0306/25-01 від 03.06.2025 позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього бухгалтерських документів, адже товар знаходився в зоні митного контролю відповідача, не був випущеним у вільний обіг та не був оплаченим.
У цьому ж листі позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.
За таких підстав та враховуючи, що вказані вище твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржуване рішення не містить, суд дійшов висновку, що подані декларантом документи, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору.
Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів із рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом із тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Така позиція суду узгоджується із обов'язковою для врахування практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема у його постанові від 04.04.2018 у справі №826/27058/15 (№К/9901/35148/18).
Судом встановлено, що в рішенні про коригування митної вартості товарів відповідачем усупереч вказаним вище правовим нормам не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій, та причини, через які митна вартість імпортованого товару не може бути визначена за ціною договору.
Більше того, матеріалами справи документально не підтверджено факту надання декларантом позивача документів, що містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, на підставі чого контролюючий орган розпочав процедуру консультацій.
Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
При цьому, сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 29.05.2012 у справі №21-91а12 та від 31.03.2015 у справі №21-127а15.
Виходячи з наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем разом із додатковою митною декларацією документи підтверджують заявлену митну вартість товарів й обраний метод її визначення, тому в контролюючого органу були відсутні підстави для визначення митної вартості ввезеного товару не за ціною договору, а за резервним методом, відповідно до статті 64 МК України.
Судом відхиляються посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
У рішенні про коригування митної вартості товарів також відсутні відомості про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності, митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з положеннями статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно зі статтею 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ураховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 715,62 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо стягнення судових витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката в розмірі 12 000,00 грн, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 137 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої вказаної статті щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування клопотання про стягнення судових витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката, представник зазначає, що позивачем понесені вказані витрати, які підтверджуються: договором про надання правової допомоги №87/20062024 від 20.06.2024, укладеним між адвокатом Божком Андрієм Володимировичем та позивачем, рахунком №2/87/20062024 від 25.06.2025, виставленим адвокатом Божком Андрієм Володимировичем на підставі договору, платіжною інструкцією №134 від 25.06.2025, виданою позивачем, актом про надання адвокатських послуг №4 від 19.09.2025 до договору.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, в пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон 5076) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правничої допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частина перша статті 1 Закону 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону 5076).
Статтею 19 Закону 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену в додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат позивача, сплачених адвокату, який здійснював представництво позивача в суді в заявленому розмірі в 12 000,00 грн є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті приймання-передачі правової допомоги переліком.
Ураховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката в сумі 12 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 132, 134, 139, 143, 241-246, 250, 262 КАС України суд,
Адміністративний позов - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товар №UA100380/2025/000049/2 від 03.06.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці як територіального органу (відокремленого підрозділу) Державної митної служби України (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 8А; код ЄДРПОУ ВП 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Голд Текстиль» (29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, проспект Миру, буд. 101/3-12; код ЄДРПОУ 43370328) понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 715,62 грн (чотири тисячі сімсот п'ятнадцять гривень шістдесят дві копійки).
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Голд Текстиль» (29000, Хмельницька обл., м. Хмельницький, проспект Миру, буд. 101/3-12; код ЄДРПОУ 43370328) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці як територіального органу (відокремленого підрозділу) Державної митної служби України (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 8А; код ЄДРПОУ ВП 43997555) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн (дванадцять тисяч гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.