09 квітня 2026 року справа №320/15402/25
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з дати призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 26 .02.2025 №2600-0202-8/33501 повідомлено, що при призначенні пенсії до страхового стажу не враховано період роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства без ідентифікаційного коду. Позивач вважає відмову у призначенні пенсії за віком протиправною, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав. Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч.2 ст.175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 26 .02.2025 № 2600-0202-8/33501 повідомлено, що при призначенні пенсії до страхового стажу не враховано період роботи, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 21.11.1978 з 01.04.1989 по 24.04.1996, оскільки запис про звільнення завірено печаткою підприємства без ідентифікаційного коду, яка відповідно до вимог чинного на той час законодавства мала містити ідентифікаційний код підприємства, а отже, відсутні підстави для його зарахування.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування до страхового стажу періоду роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996, звернулася до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 (далі - Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
З матеріалів справи слідує, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996 року згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.11.1978, оскільки запис про звільнення скріплено печаткою, яка не містить інформації про код підприємства на печатці. В обґрунтування законності такого рішення зазначив, що згідно з пунктом 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01 1996 №118, ідентифікаційний номер є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єктів і зазначається на його печатках та штампах. З приводу чого, суд зазначає наступне.
22.01.1996 з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 118 Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, якою затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України і визначено ввести його в дію з 1 січня 1996 року.
Так, згідно вказаного Положення (в первинній редакції) Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).
Відповідно до пункту 4 Положення інформаційний фонд Державного реєстру включає такі види даних, як ідентифікаційні - ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності, що є єдиним для всього інформаційного простору України, та його назва.
Таким чином, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - це унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який створений з 1 січня 1996 року. Тобто, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України почали присвоювати юридичним особам з 1 січня 1996 року.
Опис печаток і штампів був визначений у розділі 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643 (далі - Інструкція № 643).
Так, на момент затвердження Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів було встановлено такі вимоги до печаток: печатки з емблемами з відповідним описом, можуть бути виготовлені тільки в тому випадку, якщо емблема передбачена у статуті або положенні про підприємство, установу, організацію чи господарське об'єднання, затверджена відповідними міністерствами чи іншими центральними органами державної виконавчої влади, або місцевою державною адміністрацією чи органами місцевого і регіонального самоврядування. Символіка на емблемах повинна відповідати характеру діяльності підприємств, установ, організацій та господарських об'єднань, а також функціям, що виконують згідно за статутами та положеннями такі юридичні особи (пункт 4.2 Інструкції); проста печатка виготовляється круглої або трикутної форми (пункт 4.3 Інструкції"); на печатках по колу або трикутнику кожний реквізит зазначається тільки українською мовою, а для спільних з іноземними фірмами підприємств додатково - мовою співзасновника (п. 4.4 Інструкції).
Отже, вимога про зазначення на печатці підприємства ОКПО, ідентифікаційного коду (коду ЄДРПОУ, номеру свідоцтва про державну реєстрацію) була відсутня. Згодом, до розділу 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643, було внесено зміни. Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.1994 № 379 внесено зміни до пункту 4.2 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 № 643, внаслідок яких пункт 4.2 було доповнено абзацом такого змісту: На печатках і штампах суб'єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.
З 01.01.2004 набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до частини сьомої статті 58 якого на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця. Положеннями пункту 4 розділу Прикінцеві положення Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Отже, фактично з 01.01.2004 для суб'єктів господарювання був встановлений обов'язок привести свої печатки у відповідність до вимог частини сьомої статті 58 Господарського кодексу України. Разом з тим, строк приведення печаток у відповідність до зазначених вимог установлений не був.
Верховний Суд в постанові від 07.02.2018 за результатом розгляду справи №275/615/17 підтвердив висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.1992 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" № 2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643 не містять вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок їх заміни.
Відтак, зважаючи на те, що на час працевлаштування позивача 01.04.1989 не існувало вимог про обов'язкове зазначення на печатці юридичної особи ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, оскільки він запроваджений з 1 січня 1996 року, є безпідставними доводи представників відповідачів про обов'язкове зазначення на печатці підприємства ідентифікаційного коду, та як наслідок невизнання всього періоду роботи позивачки через відсутність скріплення запису в трудовій книжці про звільнення з роботи печаткою підприємства з ідентифікаційним кодом Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Крім того, згідно з правовим висновком Верховного Суду право пенсіонера на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні (постанови від 07.02.2018 по справі №275/615/17, від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а).
Верховний Суд не відходив від вказаного правового висновку та підтвердив його у постанові від 20.01.2022 року №591/7003/16а, в якій зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував позивачу період роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996 з цих підстав є протиправною, а відповідний стаж роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Таким чином, беручи до уваги зібрані та досліджені докази в їх сукупності, а також враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з дати призначення пенсії зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм ст.245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Частиною першою статті 139 КАС визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн. Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-245, 250, 271, 287 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з дати призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.04.1989 по 24.04.1996.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.