ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
02.04.2026Справа № 910/18257/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до 1) Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89",
2) Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Хліб України"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача -
1) Міністерство економіки України
2) Кабінет міністрів України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів -
3) Фонд державного майна України
4) ОСОБА_1
про визнання недійсним правочину,
Представники:
від позивача: Михайлик Л.Г.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи-1: Колода Є.Г.;
від третьої особи-2: Кокиза Н.В.;
від третьої особи-3: не з'явився;
від третьої особи-4: ОСОБА_2 ;
вільний слухач: ОСОБА_3
Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89" (далі - відповідач-1) та Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Хліб України" (далі - відповідач-2), в якому просить суд визнати недійсним акт повернення майна Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89» від 30 червня 2023 року, укладений між Філією Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Хлібна база №89» та Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2024 (суддя Мельник В.І.) залучено до участі у справі в якості третьої особи-1 без самостійних вимог, на стороні позивача Міністерство економіки України. Залучено до участі у справі в якості третьої особи-2 без самостійних вимог, на стороні позивача Кабінет міністрів України. Залучено до участі у справі в якості третьої особи-3 без самостійних вимог, на стороні відповідачів Фонд державного майна України. Залучено до участі у справі в якості третьої особи-4 без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_1 .
На підставі розпорядження Керівника апарату Господарського суду міста Києва № 01.3-16/1172/24 15.10.2024 був проведений повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_4 . За наслідками вказаного автоматизованого розподілу справу № 910/18257/23 передано на розгляд судді Джарти В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 прийнято справу № 910/18257/23 до свого провадження суддею Джарти В.В., вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 (суддя Джарти В.В.) у задоволенні позову Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання недійсними акту повернення майна Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89" від 30.06.2023 відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/18257/23 залишено без змін.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2025 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/18257/23 скасовано. Справу № 910/18257/23 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
10.10.2025 матеріали справи № 910/18257/23 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Щербакова С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 прийнято справу № 910/18257/23 до свого провадження. Розгляд справи № 910/18257/23 здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.11.2025.
30.10.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Міністерства економіки України, в яких третя особа-1, зокрема зазначає, що укладення Акта повернення майна, яке призвело до подальшого незаконного вибуття державного майна у приватну власність, на переконання Мінекономіки, суперечить інтересам держави і суспільства та вчинене з порушенням імперативних приписів цивільного законодавства та законодавства про управління державною власністю, у зв'язку з чим вказаний акт має бути визнаний недійсним, а вимоги позовної заяви - такими, що підлягають задоволенню
31.10.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", в яких позивач, зокрема зазначає, що Кабінет Міністрів України (як розпорядник державного майна), Міністерство економіки України (як орган управління корпоративними правами АТ «ДПЗКУ» та ДАК «ХЛІБ України»), Правління АТ «ДПЗКУ» не приймали рішень про відчуження ЦМК Філії, не надавали згоди на його відчуження, а АТ «ДПЗКУ» та ДП «ДАК Хліб України» «Хлібна база №89» не уповноважували своїх представників на укладення оскаржуваного акту. Отже, Акт повернення майна від 30.06.2023 є правочином, адже він породжує правові наслідки, а саме, на підставі вказаного акту нерухоме майно ЦМК філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база №89» було незаконно відчужено ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база №89».
10.11.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Кабінету міністрів України надійшли письмові пояснення, в яких третя особа-2 зазначає, що ані Кабінет міністрів України, ані Міністерство економіки України не надавали згоди на відчуження майна за актом, тож нерухоме майно цілісного майнового комплексу філії АТ «ДПЗКУ» «Хлібна база № 89» в результаті здійснення реєстраційних дій на підставі оскаржуваного акту повернення майна незаконно вибуло з власності держави та у подальшому перейшло у приватну власність фізичної особи.
10.11.2025 до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких третя особа-4, зокрема зазначає, що доводи позивача про те, що ЦМК не міг бути відчужений керівником філії АТ "ДПЗКУ" та без згоди загальних зборів чи Мінекономіки України як органу, який здійснює управління корпоративними правами Держави в АТ "ДПЗКУ", не заслуговують на увагу та спростовуються тим, що ЦМК не був фактично внесений до статутного капіталу АТ "ДПЗКУ", позивач не набув на нього жодних речових прав, а отже у спірних правовідносинах взагалі відсутні такі дії, як відчуження (розпорядження) майна АТ "ДПЗКУ", натомість мають місце правовідносини щодо повернення цього майна особі, яка завжди залишалась власником цього майна, незважаючи на незаконну реєстрацію права власності за АТ "ДПЗКУ" на це майно.
Також, разом з письмовими поясненням, третьою особою-4 було подано письмове опитування учасників справи та клопотання про витребування доказів.
У підготовчому засіданні 13.11.2025 оголошено перерву до 11.12.2025.
14.11.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення, в яких третя особа-3, зокрема зазначає, що єдиним належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язально-правовий спосіб, а саме оспорення акту повернення майна та визнання його недійсним в судовому порядку.
Також, третя особа-3 просить суд поновити строк на подання письмових пояснень та розглядати справу без участі уповноваженого представника Фонду державного майна України за наявними у суду матеріалами.
Розглянувши заявлене Фондом державного майна України клопотання про поновлення строку на подання письмових пояснень, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, суд вважає за необхідне поновити Фонду державного майна України строк для подання письмових пояснень у даній справі.
11.12.2025 до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, в якому третя особа-4 просить суд зупинити провадження у справі № 910/18257/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/13404/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", Держави Україна в особі Кабінету міністрів України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, витребування майна, яка перебуває на розгляді Господарського суду м. Києва
У підготовчому засіданні 11.12.2025, розглянувши подане третьою особою-4 клопотання про витребування доказів, суд відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 11.12.2025).
Також, розглянувши подане третьою особою-4 клопотання про зупинення провадження у справі, суд визнав подане клопотання необґрунтованим та відмовив у його задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 11.12.2025).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/18257/23 призначено на 22.01.2026.
19.01.2026 до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду, в якому третя особа-4, зокрема зазначає, що АТ "ДПЗКУ" вчинило дії, які полягали у завідомо безпідставному (штучному) залученні ДАК "Хліб України", як відповідача у справі № 910/18257/23 без пред'явлення до нього будь-якої позовної вимоги та за відсутності будь-якого спору між АТ "ДПЗКУ" та ДАК "Хліб України" з метою створення видимості підсудності цієї справи Господарському суду міста Києва, у зв'язку з чим просить суд у відповідності до положень ч.3, 4 ст. 43 ГПК України, вжити заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та залишити позовну заяву Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" без розгляду в силу ч. 3 ст. 43 ГПК України.
Також, 19.01.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про передачу справи до іншого суду, в якій третя особа-4 зазначає, що відносно ДАК "Хліб України" порушено провадження у справі про банкрутство, а спори з позовними вимогами до боржника, тобто до ДАК "Хліб України", мають розглядатися в межах справи № 46/528-б про банкрутство ДАК "Хліб України". Крім того, третя особа-4 зазначає, що спір у цій справі виник з приводу нерухомого майна (ЦМК), яке розташоване в Закарпатській області, а тому має розглядатися саме господарським судом за місцезнаходженням такого майна, тобто Господарським судом Закарпатської області, у зв'язку з чим просить суд:
- врахувати надані ОСОБА_1 відомості про порушення правил підсудності, визначених положеннями ст. 27, 30 ГПК України, ст. 7 КУзПБ, при обранні Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" суду для звернення з даним позовом;
- передати справу № 910/18257/23 за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на розгляд Господарському суду Закарпатської області за виключною підсудністю.
Судове засідання призначене на 22.01.2026 не відбулося у зв'язку з повітряною тривогою в місті Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 призначено судове засідання на 05.03.2026.
У судовому засіданні 05.03.2026 оголошено перерву до 02.04.2026.
25.03.2026 до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відповідно до ст. 246 ГПК України, в якому третя особа-4, зокрема зазначає, що додані до клопотання докази спростовують доводи позивача про те, що на виконання постанови КМУ від 11.08.2010 № 764 та постанови КМУ від 24.07.2013 № 626 майно Дочірнього підприємства ДАК "Хліб України" "Хлібна база № 89" було включено в статутний капітал АТ "ДПЗКУ". Тож, третя особа-4 просить суд постановити окрему ухвалу, якою:
a) повідомити правоохоронні органи про виявлення в діях посадових осіб Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. 190 Кримінального кодексу України (шахрайство), що полягають у незаконному заволодінні цілісним майновим комплексу Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб Україна" "Хлібна база № 89", що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р., с. Горонда, вул. Елеваторна, буд. 9, та ст. 209 Кримінального кодексу України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), які полягають у володінні, використанні, та розпорядженні належним ОСОБА_1 на праві власності майном шляхом укладення договору оренди тепловозів від 13.05.2025 № LLE001-UA-20250403-20393;
b) повідомити Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (як органу управління корпоративними правами Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України") про порушення керівником Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" норм чинного законодавства, зокрема, статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами, статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" щодо обов'язку надання відповідей на адвокатські запити та зобов'язати Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України вжити заходи для усунення виявлених у справі № 910/13404/25 відповідних порушень і недопущення їх в майбутньому;
c) повідомити Фонд державного майна України (як органу управління корпоративними правами Державної акціонерної компанії "Хліб Україна") щодо порушення керівником Державної акціонерної компанії "Хліб Україна" норм чинного законодавства, зокрема, статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами, статті 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" щодо обов'язку надання відповідей на адвокатські запити та зобов'язати Фонд державного майна України вжити заходи для усунення виявлених у справі № 910/13404/25 відповідних порушень і недопущення їх в майбутньому.
01.04.2026 до суду надійшли доповнення ОСОБА_1 до клопотання про постановлення окремої ухвали відповідно до ст. 246 ГПК України.
02.04.2026 до суду надійшли заперечення Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали, в яких позивач, зокрема зазначає, що в силу приписів ч. 2 ст. 207 ГПК України вказане клопотання про постановлення окремої ухвали підлягає залишенню без розгляду, оскільки таке клопотання без поважних причин не було заявлене представником ОСОБА_1 в підготовчому провадженні. Крім того, позивач зазначає, що разом із клопотанням про постановлення окремої ухвали подано ряд доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції у встановлений ч.3 ст.80 ГПК України строк.
У цьому судовому засіданні дослідивши подані третьою особою-4 клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, про передачу справи до іншого суду, суд зазначає наступне.
Так, згідно з ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 201 Господарського процесуального кодексу України, у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься.
Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового процесу з'явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з'явився, про дату, час і місце судового засідання в порядку, передбаченому цим Кодексом.
З оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
Отже, вищевказаними нормами чітко визначений момент початку розгляду справи по суті, а саме з моменту оголошення головуючим судового засідання з розгляду справи по суті відкритим.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.11.2018 у справі № 910/22824/17.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2025 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
При цьому, частиною 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України чітко визначено, що у підготовчому засіданні суд, зокрема з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Тобто, саме у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.
При цьому, суд враховує, що дана справа перебуває на новому розгляду у суді, відповідно третя особа-4 була обізнана із обставинами викладеними у поданих ним клопотаннях про залишення позовної заяви без розгляду та про передачу справи до іншого суду, як під час першочергового розгляду справи, так і під час підготовчого провадження при новому розгляді справи, проте такі клопотання не були заявлені третьою особою-4 у підготовчому провадженні.
Натомість, відповідно до ст. 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Згідно ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Проте, третьою особою-4 не подано/не заявлено відповідне клопотання про поновлення строку на подання клопотань про залишення позовної заяви без розгляду, про передачу справи до іншого суду під час розгляду справи по суті із зазначенням поважних причин не подання таких клопотань та доказів в підготовчому провадженні.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Враховуючи вищевикладене, суд залишає без розгляду клопотання ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду та про передачу справи до іншого суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки).
Суд завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Рішення Європейського суду з прав людини у справах Ейрі проти Ірландії та Станєв проти Болгарії. Ця гарантія є "одним з основних принципів будь-якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції" (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Претто та інші проти Італії).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Клінік дез Акація та інші проти Франції" вказано, що сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги.
У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Також, в Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями "proprio motu", щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.
Згідно зі ст. 181 Господарського процесуального кодексу України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання та з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Приписами ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у підготовчому засіданні суд, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Таким чином, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами та враховуючи необхідність вирішення питання виключної підсудності даного спору, суд дійшов висновку щодо необхідності повернення в підготовче провадження.
Положеннями статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
У параграфі 3 глави 2 розділу І Господарського процесуального кодексу України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Відповідно до частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Частиною 1 статті 29 ГПК України встановлено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Правила виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 Господарського процесуального кодексу України , перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.
Відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, а саме:
Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або його основної частини.
Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі №201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).
На відміну від регулювання, наведеного у ЦПК України, у положеннях частини третьої статті 16 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов'язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.
В подальшому Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин від 18 лютого 2010 року" № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв'язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми справа до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного суду.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, до спору у даній справі застосовуються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена також у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є акт повернення майна Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89» від 30 червня 2023 року, укладений між Філією Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Хлібна база №89» та Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89», за яким відповідачу було повернуто цілісний майновий комплекс за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вул. Елеваторна, 9 у складі робочої будівлі елеватора та інших складових частин комплексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 01.10.2025, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у даній справі та передаючи справу № 910/18257/23 на новий розгляд, зазначив наступне:
- згідно з частинами 1, 2 статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори);
- у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ;
- оспорюваний у межах цього судового провадження документ, які сторони іменують як «акт повернення майна», за своєю суттю є актом приймання-передачі майна. Залежно від обставин конкретної справи такий документ може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків;
- встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту;
- акт повернення майна у спірних правовідносинах свідчить про погоджену дію обох сторін даного двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків.
Так, частиною третьою статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлено виключну підсудність справ, що виникають зі спорів щодо нерухомого майна, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Таким чином, оскільки нерухоме майно - цілісний майновий комплекс у складі робочої будівлі елеватора та інших складових частин комплексу, є предметом акту повернення майна Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89» від 30 червня 2023 року, укладеного між Філією Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Хлібна база №89» та Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Хлібна база № 89», який наразі оскаржується позивачем та цілісний майновий комплекс розташований за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Горонда, вул. Елеваторна, 9, то дана справа №910/18257/23 підлягає направленню за виключною підсудністю до Господарського суду Закарпатської області.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України ).
За таких обставин, суд дійшов висновку про передачу матеріалів даної справи за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89", Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Хліб України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Міністерство економіки України та Кабінет міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Фонд державного майна України та ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину, за виклюсчною підсудністю до Господарського суду Закарпатської області.
Керуючись статтями 27, 31, 177, 182, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Перейти зі стадії розгляду справи №910/18257/23 по суті на стадію підготовчого провадження у справі.
2. Передати матеріали справи №910/18257/23 за позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база № 89", Акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Хліб України", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Міністерство економіки України та Кабінет міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Фонд державного майна України та ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину, за підсудністю до Господарського суду Закарпатської області (вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000).
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 14.04.2026.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, протягом десяти днів з дня її проголошення, з урахуванням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Щербаков С.О.